2 .3 Методи адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні

Значну роль у функціонуванні будь-якої сфери відіграють методи, які використовуються в нашому випадку публічною адміністрацією для захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні.

Таким чином, методи адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо захисту прав і законних інтересів нотаріусів у механізмі держави зумовлюють актуальність цього питання, оскільки незалежність, справедливість та ефективність судового захисту прав і свобод громадян є досить суперечливим чинником на сьогодні, який потребує ґрунтовного дослідження в науковій сфері.

Відповідно до тлумачного словника «метод» (від гр. methodos - «шлях, спосіб дослідження, навчання викладу» - це сукупність прийомів і операцій пізнання і практичної діяльності; спосіб досягнення певних результатів у пізнанні й практиці. Застосування того чи іншого методу визначається метою пізнавальної або практичної діяльності, предметом вивчення та умовами, в яких здійснюється діяльність. Кожна сфера людської діяльності має свої специфічні методи: можна говорити про методи художньої творчості; методи оброблення інформації; методи ведення війни і т. ін. Так, філософія розглядає переважно методи пізнання [125].

Слід зазначити, що в юридичній літературі існують певні труднощі з розумінням категорії методу, з відокремленням її від форми публічного адміністрування, а також методу правового регулювання. Методи публічного адміністрування застосовуються владними суб’єктами адміністративного права (публічною адміністрацією). Форма є первинною щодо методу. Вона вказує, що конкретні дії публічної адміністрації здійснюються через оформлення їх, наприклад, у правовий акт, що тягне за собою юридичні наслідки.

Тобто в адміністративному праві поняття «метод» використовується для розуміння, яким чином відбувається те чи інше явище або здійснюється правовий процес.

Б. Підгорний зазначає, що в філософському словнику «метод» у найбільш загальному значенні - це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. При цьому вчений наголошує, що серед науковців немає єдиного погляду на термін «метод», і в науковій літературі він визначається як спосіб, прийом досягнення поставленої мети [98, с. 60]. Цієї ж позиції дотримується й В. Коваленко, який уважає, що в загальноприйнятому розумінні «метод» означає спосіб, прийом практичного здійснення чого-небудь [53, с. 482].

В адміністративно-правовому аспекті під методами адміністративної діяльності розуміються способи цілеспрямованого пливу на поведінку громадян, а також діяльність підприємств і організацій в інтересах забезпечення громадського порядку [59]. Додаючи та конкретизуючи, автори навчального посібника «Загальне адміністративне право» В. Галунько, В. Курило, С. Короєд та ін. зазначають, що методи адміністративної діяльності публічної адміністрації - це способи, прийоми цілеспрямованого впливу норм адміністративного права на поведінку учасників адміністративно-правових відносин із метою публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства й держави [18, с.

Слід звернути увагу на визначення методу державного управління, який з позиції більшості дослідників означає способи, прийоми, шляхи досягнення цілей, вирішення завдань та здійснення його функцій і повноважень [131 с. 61].

На думку В. Авер’янова, цей метод трактується як певні способи практичного здійснення органами виконавчої влади та іншими суб’єктами державного управління владно-організаційного впливу на керовані об’єкти, що відповідають характеру й обсягу наданих цим суб’єктам функцій і повноважень (компетенції), а також особливостям керованих об’єктів [3, с. 72].

В. Галунько, В. Курило визначають, що методи діяльності публічної адміністрації - це способи, прийоми цілеспрямованого впливу норм адміністративного права на поведінку учасників адміністративно-правових відносин із метою публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства й держави [18, с. 151].

В. Коваленко під цією категоріє розуміє спосіб, прийом практичної реалізації її суб’єктами завдань і функцій у повсякденній діяльності на основі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі [53, с. 483], а Ю. Битяк вважає, що це науково обґрунтовані, дозволені законом способи впливу на керовані об’єкти з метою найбільш правильного оперативного вирішення управлінських завдань і досягнення максимальної ефективності управління [8, с. 157; 342].

Таким чином, у юридичній літературі домінує схожа думка щодо цієї проблематики. Під методом адміністративної діяльності (державного управління, публічного управління, адміністрування) провідні вчені- адміністративісти розуміють способи, прийоми цілеспрямованого впливу норм адміністративного права на поведінку учасників адміністративно - правових відносин з метою досягнення кінцевих завдань адміністративно - правової охорони.

Класично до методів діяльності публічної адміністрації відносять методи переконання і примусу [14, с. 162-175]. Деякі вчені до методів діяльності публічної адміністрації додатково відносять метод заохочення [52]. Проте, як нами доводилося у першому розділі, у процесі формування змісту адміністративно-правової охорони доведено, що до його предмета не належать питання адміністративної діяльності публічної адміністрації, яка здійснюється за допомогою методів заохочення й переконання. Тим самим до методів адміністративної діяльності публічної адміністрації, на наш погляд, належить виключно метод адміністративного примусу у всіх його різновидах, а саме адміністративно-запобіжні заходи, заходи

адміністративного припинення та адміністративні санкції.

Щодо юридичної природи та класифікації заходів адміністративного примусу О. Джафарова вважає, що адміністративно -запобіжні заходи застосовуються з метою попередження правопорушень і надзвичайних обставин, локалізації їх наслідків, забезпечення громадського порядку в разі їх виникнення. Заходи адміністративного припинення застосовуються з метою припинення об’єктивної сторони правопорушення та недопущення настання більш шкідливих наслідків, відновлення попереднього правомірного стану. Заходи адміністративної відповідальності застосовуються з метою покарання винних у вчиненні адміністративного проступку. Щодо виділення саме такої групи, то виділення групи адміністративних стягнень є занадто вузьким, адже застосування інших адміністративних покарань повністю відповідає ознакам адміністративного примусу, а виділення групи відповідальності за порушення адміністративно - правових положень навпаки - не має меж. До заходів адміністративної відповідальності, на її думку, слід віднести адміністративні стягнення, що застосовуються до фізичних осіб (ст.

У свою чергу В. Галунько вважає, що адміністративно-запобіжні заходи в діяльності публічної адміністрації при здійсненні адміністративно- правової охорони мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на охорону прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, коли ймовірність такого порушення є значною. Інколи метою застосування адміністративно-запобіжних заходів є не попередження вчинення

протиправних діянь з боку певних осіб, а недопущення тих чи інших видів правопорушень, тобто попередження правопорушень як основна мета адміністративно-запобіжних заходів має два прояви: попередження правопорушень з боку конкретних суб’єктів і недопущення певних видів правопорушень [18, с. 146-150].

Залежно від мети застосування адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються публічною адміністрацією, вони поділяються на дві групи: 1) заходи, які застосовуються для попередження чи виявлення конкретних правопорушень або правопорушень з боку конкретних осіб; 2) заходи, які застосовуються для забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин. Залежно від характеру правоохоронного впливу адміністративно-запобіжні заходи класифікуються на такі види: особистісні, організаційні та майнові; залежно від форми їх процесуального вираження - письмові й такі, що виявляються в певних матеріально-технічних діях; виходячи зі строків реалізації - ті, що реалізуються шляхом виконання якихось дій [18, с. 146-150]

Адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються публічною адміністрацією при здійсненні адміністративно-правової охорони, є найчисленнішим видом таких заходів. Завдяки ним створюються умови для виявлення правопорушень і подальшого їх припинення, а також установлення особи правопорушника і притягнення його до відповідальності (перевірка документів, огляд та ін.) чи попереджається вчинення правопорушень конкретними особами (взяття на облік, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі) [18, с.

У свою чергу заходи адміністративного припинення мають за мету своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, переривання протиправної поведінки і тим самим - недопущення настання її шкідливих наслідків. Вони спрямовані на примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках - і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і притягнення винних до адміністративної, а у виняткових випадках - до кримінальної відповідальності. Залежно від різних критеріїв заходи адміністративного припинення в діяльності публічної адміністрації поділяються: залежно від мети застосування - на самостійні (оперативні) та допоміжні (забезпечувальні); за характером правоохоронного впливу - на особистісні, організаційні та майнові; за формою процесуального вираження - на усні, письмові та виражені в певних матеріально-технічних діях; за характером застосування - на заходи загального і спеціального призначення. Фактичною підставою застосування правоохоронними органами заходів адміністративного припинення є конкретна протиправна ситуація, яку в майбутньому може бути визнано адміністративним проступком, злочином або об’єктивно протиправним діянням душевнохворого чи малолітнього [18].

Третьою складовою адміністративного примусу є адміністративні санкції як невід’ємна складова адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі уповноважених органів на відповідну категорію протиправних діянь (передусім адміністративних проступків), а особи, які скоїли зазначені правопорушення, мають відповісти перед уповноваженим державним органом за свої неправомірні дії та понести адміністративне стягнення в установлених законом формах і порядку.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: 1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов’язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлювальних заходів; 4) визначена в нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального й побутового характеру, які передбачені законом [12].

Як показує викладена вище теорія адміністративного права щодо юридичної природи адміністративної відповідальності, невід’ємною

складовою її є державний примус. Цей примус визначається в санкціях норм адміністративного права. На жаль, прикладів накладення санкцій за скоєнні адміністративні проступки мільйони. Кожного року складається більше трьох мільйонів справ, мільйони фізичних осіб притягуються до адміністративної відповідальності й до них застосовуються адміністративні санкції. Крім того вагомий адміністративно-охоронний вплив мають санкції, що накладаються на юридичних осіб.

На думку І. Ігнатченко, методи державного управління - це прийоми й засоби цілеспрямованого владно-організаційного впливу на підпорядковані об’єкти, що відповідають характеру й обсягу повноважень (компетенції) органів виконавчої влади (посадових осіб) з реалізації завдань і функцій у визначеній сфері, а також особливостям організаційно-правового статусу керованих об’єктів [44].

Таким чином, в юридичній літературі домінує схожа думка щодо цієї проблематики. Під методом адміністративної діяльності (державного управління, публічного управління адміністрування) провідні вчені- адміністративісти розкривають способи, прийоми цілеспрямованого впливу норм адміністративного права на поведінку учасників адміністративно - правових відносин з метою досягнення кінцевих завдань адміністративно - правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів. Іншими словами, у більшості випадків це кінцевий правовий інструмент адміністративно- правового захисту, після якого має бути забезпечено відновлення порушеного права - досягнуто ефективність адміністративно-правового захисту.

Наступною категорією, яку слід розглянути в досліджуваній нами тематиці, є право на захист - один з основних елементів будь-якого суб’єктивного адміністративного права. Це нормативно врегульована можливість правомочного суб’єкта застосувати засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права та застосувати передбачені законом методи для припинення дій, завдяки яким право було порушене [84]

Наприклад, у цивільному праві будь-яка особа також може звернутися до суду з позовами про визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дій, які порушують право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміну правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків, зокрема завданих у стані крайньої необхідності; відшкодування моральної шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу

державної влади, органу влади Автономної Республіки [84].

Органи державного управління можуть впливати на об’єкти захисту шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив виражає волю відповідного органу - наказ. Непрямий вплив - це створення умов зацікавленості у виконавців, надання їм можливості обрати варіант поведінки тощо. Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики та принципів її реалізації через державне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійснення контролю за підпорядкованими об’єктами, розроблення напрямків їх діяльності [9].

Далі слід зазначити, що основними суб’єктами публічної адміністрації, які, на нашу думку, забезпечують або тим чи іншим чином у своїй діяльності можуть впливати на захист прав і законних інтересів нотаріусів в Україні, є Міністерство юстиції, Нотаріальна палата України, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату. Відповідно у своїй діяльності вони використовують методи у сфері адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні.

Далі перейдемо до більш загальних методів адміністративної діяльності публічної адміністрації, які, на нашу думку, є провідними в адміністративно- правовому захисті прав і законних інтересів нотаріусів. На слушну думку В. Галунька, адміністративно-правовий метод - це сукупність способів, прийомів, засобів впливу суб’єктів на об’єкти публічного управління щодо забезпечення регулювального впливу норм адміністративного права на суспільні відносини, за допомогою яких установлюється юридично владне та юридичне підвладне становище сторін у правовідносинах. А основним методом адміністративного права є адміністративно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин, зміст якого полягає в тому, що суб’єкт публічного управління наділений владною компетенцією, а об’єкт управління зобов’язаний виконувати його законні вимоги. Його провідними засобами є заборони, зобов’язання, примус та юридична відповідальність [19, с. 21-23].

В аналізованій сфері до заборон можна віднести, наприклад, заборону використовувати отриману інформацію в невідповідних цілях інакше як у порядку, передбаченому чинним законодавством України [54].

З погляду спрямованості норм адміністративного права, можна виділити такі методи:

- зовнішньої організаційної діяльності публічної адміністрації щодо захисту прав і законних інтересів нотаріусів (реалізація конституційного права громадян на правовий захист, кадрове забезпечення діяльності нотаріусів, призначення нотаріусів на адміністративні посади, контроль за діяльністю нотаріусів);

- внутрішньої організаційної діяльності у сфері нотаріату (публічно - службові відносини в системі нотаріату, організація документообігу в нотаріусів, користування держреєстром, інформаційне й матеріально - технічне забезпечення) [41].

Слушним прикладом у цій сфері є те, що діяльність нотаріусів у повному обсязі підпадає під метод заохочення. Так, відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про внесення змін до Примірного положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру» щомісячне преміювання завідувачів державних нотаріальних контор і державних нотаріальних архівів, державних нотаріусів визначається в розмірі не менше 30% (у разі виконання обов’язків інших державних нотаріальних контор - у розмірі не менше 50%) від суми наданих завідувачами державних нотаріальних контор і державних нотаріальних архівів, державними нотаріусами додаткових послуг правового та технічного характеру [111].

Адміністративний примус - це визначені нормами адміністративного права заходи фізичного або психологічного впливу публічної адміністрації на

фізичних та юридичних осіб - у вигляді особистих майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів - у випадках вчинення цими особами протиправних діянь або в умовах надзвичайних обставин, з метою попередження та припинення протиправних діянь, забезпечення провадження в справах про правопорушення, притягнення винних осіб до відповідальності, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій [20].

Відповідно за призначенням заходи адміністративного примусу поділяються на три групи: 1) адміністративно-запобіжні заходи; 2) заходи адміністративного припинення; 3) адміністративні стягнення (санкції).

Адміністративно-запобіжні заходи мають чітку профілактичну спрямованість та орієнтовані на недопущення вчинення правопорушень у майбутньому. Тобто це комплекс способів морального, фізичного, організаційного впливу, який дозволяє виявляти і не допускати правопорушення та забезпечувати правопорядок за різних обставин [20].

Надійним адміністративно-запобіжним заходом є можливість

клопотання нотаріуса про залучення третьої особи до судового розгляду справи з приводу нотаріальної діяльності в адміністративних судах, воно може заявлятися в судовому засіданні усно або письмово. Наприклад, це може бути представник Нотаріальної палати України.

Заходи адміністративного припинення мають за мету своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, переривання протиправної поведінки і тим самим - недопущення настання її шкідливих наслідків. Вони спрямовані на примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення і притягнення винних до адміністративної, а в окремих випадках - до кримінальної відповідальності [20].

До методів адміністративного припинення можна віднести деякі заходи адміністративної діяльності Міністерства юстиції України. Так, воно забезпечує організацію роботи Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Комісії з питань застосування санкцій за порушення вимог актів законодавства, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та комісії з питань складення іспиту зі спадкового права посадовими особами органів місцевого самоврядування, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій [103].

Крім того, відповідно до Положення «Про Міністерство юстиції» Міністерство здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, зокрема:

- установлює умови допуску громадян і посадових осіб органів місцевого самоврядування, уповноважених на вчинення нотаріальних дій, передбачених законом (далі - уповноважені особи), до провадження нотаріальної діяльності;

- здійснює контроль за організацією нотаріату та нотаріальної діяльності уповноважених осіб, керівництво державними нотаріальними конторами; перевіряє організацію нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства;

- видає та анулює в установленому законом порядку свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; видає уповноваженим особам свідоцтво про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав,

- установлює порядок виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса, вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та уповноважених осіб;

- затверджує порядок проходження стажування уповноваженими особами, порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності державних, приватних нотаріусів та уповноважених осіб, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, порядок підвищення кваліфікації працівників органів нотаріату, нотаріусів, помічників нотаріусів та уповноважених осіб;

- установлює правила професійної етики нотаріусів;

- здійснює аналітично-методичне забезпечення нотаріальної

діяльності;

- узагальнює та регулює нотаріальну практику;

- готує для нотаріусів та уповноважених осіб роз’яснення з питань, що належать до компетенції Міністерства [103].

Зокрема ми пропонуємо й обов’язкову участь представника Нотаріальної палати України в судовому засіданні з правом голосу, під час розгляду справ, пов’язаних із відключенням нотаріусів від державного реєстру, та інших справ, пов’язаних зі сферою нотаріальної діяльності. Тому це й буде надійним методом адміністративного припинення.

Адміністративні стягнення (санкції) відрізняються від двох інших видів заходів примусу метою, фактичними підставами, правовими наслідками та процесуальними особливостями їх застосування. Вони характеризуються стабільністю змісту, призначення та застосовуються лише до винних у вчиненні правопорушень. Вони мають репресивний і каральний характер. У сфері захисту прав і законних інтересів санкції адміністративно-правових норм мають значну специфіку [20].

У цій сфері ми пропонуємо обмежити перевірку нотаріусів Міністерством юстиції України через закріплення в Кодексі України «Про адміністративні правопорушення» статті 166 з позначкою 26 «Порушення встановлених строків проведення перевірок нотаріусів» та визначити покарання за такі адміністративні правопорушення: здійснення перевірок частіше ніж передбачено чинним законодавством; здійснення повторних перевірок у справі, у якій уже було проведено перевірку. Це дасть змогу припинити зловживання з боку територіальних органів Міністерства юстиції та нівелювати корупцію в цій сфері.

Тож, як зазначив В. Галунько, адміністративно-правовий метод - це сукупність способів, прийомів, засобів впливу суб’єктів на об’єкти публічного управління щодо забезпечення регулювального впливу норм адміністративного права на суспільні відносини, за допомогою яких установлюється юридично владне та юридичне підвладне становище сторін у правовідносинах. А основним методом адміністративного права є адміністративно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин, зміст якого полягає в тому, що суб’єкт публічного управління наділений владною компетенцією, а об’єкт управління зобов’язаний виконувати його законні вимоги. Його провідними засобами є заборони, зобов’язання, примус та юридична відповідальність [19, с. 21-23].

В аналізованій сфері до заборон можна віднести, наприклад, заборону використовувати отриману інформацію в невідповідних цілях інакше як у порядку, передбаченому чинним законодавством України [55].

Кодекс професійної етики нотаріусів Вінниччини зобов’язує нотаріуса, консультанта, помічника нотаріуса й стажиста, керуючись у своїй діяльності чинним законодавством, додержуватися загальноприйнятих норм моральності й моралі з метою затвердження в суспільстві авторитету нотаріату й усілякого зміцнення його ролі. Нотаріус зобов’язаний уникати всього, що могло б завдати шкоди його репутації чи поставити під сумнів законність учинених ним нотаріальних дій. Він не вправі завдати шкоди престижу своєї професії на догоду особистим інтересам та інтересам інших осіб [54].

Юридична відповідальність буде розглянута нами в одному з наступних підрозділів і тому виходить за межі дослідження через призму методів адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів.

Для розкриття змісту такого важливого елементу, як метод адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності, важливий ще й такий аспект, як адміністративні процедури, через що скористуємось таким визначенням: адміністративна процедура - установлений в акті порядок дій фізичних та юридичних осіб, спрямований на реалізацію їх прав і виконання обов’язків або визначення повноважень державного органу, його посадової та службової особи [114].

Особи, які мають вищу юридичну освіту та мають намір займатися нотаріальною діяльністю, мусять відповідно до законодавства пройти визначену процедуру. Вона складається з таких основних етапів: проходження цією особою стажування, складання кваліфікаційного іспиту для визначення рівня професійної підготовленості особи, прийняття рішення кваліфікаційною комісією нотаріату про внесення Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі подання до Міністерства юстиції України про видання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, повторне складання кваліфікаційного іспиту особами, які його не склали (не раніше ніж через один рік), підтвердження своєї кваліфікації до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності шляхом складання кваліфікаційного іспиту в установленому Міністерством юстиції України порядку особою, приватна нотаріальна діяльність якої протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю не була зареєстрована і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, видання Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, оскарження в суді відмови у виданні свідоцтва (у місячний строк з дня її одержання) [120].

Таким чином, визначаючи методи адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо захисту прав і законних інтересів нотаріусів в

Україні, можемо зазначити, що основоположними в цій сфері є заходи адміністративного примусу, що поділяються на три групи:

1) адміністративно-запобіжні заходи;

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративні стягнення (санкції).

Загалом ми визначили, що надійним адміністративно-запобіжним заходом буде можливість клопотання нотаріуса про залучення третьої особи до судового розгляду справи з приводу нотаріальної діяльності в адміністративних судах, воно може заявлятися в судовому засіданні усно або письмово (наприклад, це може бути представник Нотаріальної палати України); ми пропонуємо й обов’язкову участь представника Нотаріальної палати України в судовому засіданні з правом голосу під час розгляду справ, пов’язаних із відключенням нотаріусів від державного реєстру, та інших справ, пов’язаних зі сферою нотаріальної діяльності; закріплення в Кодексі України «Про адміністративні правопорушення» статті 166 з позначкою 26 «Порушення встановлених строків проведення перевірок нотаріусів» з визначенням покарання за такі адміністративні правопорушення: здійснення перевірок частіше ніж передбачено чинним законодавством; здійснення повторних перевірок у справі, у якій уже було проведено перевірку. Це дасть змогу припинити зловживання з боку територіальних органів Міністерства юстиції та нівелювати корупцію в цій сфері.

Отже, методи адміністративної діяльності спеціальної публічної адміністрації у сфері захисту прав і свобод законних інтересів нотаріусів - це способи, засоби та прийоми цілеспрямованого впливу правового й організаційного характеру, засновані на основі реалізації адміністративно - правових норм на поведінку учасників адміністративно-правових відносин у сфері діяльності нотаріату з метою захисту їх прав і законних інтересів. Виявлено, що основними суб’єктами публічної адміністрації, які забезпечують або тим чи іншим чином у своїй діяльності можуть впливати на захист прав і законних інтересів нотаріусів в Україні, є Міністерство юстиції, Нотаріальна палата України, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату.