Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Права і законні інтереси нотаріусів як об’єкт адміністративно- правового захисту

У зв’язку з політичними та економічними змінами в Україні демократизація суспільних відносин та адаптація законодавства нашої країни активізували питання ролі нотаріату в державному механізмі, а також його права й законні інтереси.

В умовах сьогодення нагляд за правильним застосуванням законів і підзаконних нормативно-правових актів посадовими особами державної влади та громадянами України є особливо важливим, адже порушення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у демократичній державі є неприпустимим сегментом у правових відносинах.

Сьогодні нотаріат відіграє важливу роль у забезпеченні прав і свобод громадян. Однак права й законні інтереси самих нотаріусів часто порушуються. Головною проблемою наразі є їх відключення від державного реєстру. Тому права такого інституту, як нотаріат, становлять особливий стрижень правової матерії, оскільки за їх допомогою він здійснює свою адміністративну діяльність. Відповідно сучасний тип демократичних правовідносин у нашій державі та імплементація політичного типу до стандартів Євросоюзу вимагає вдосконалення прав і законних інтересів у сфері нотаріату.

Таким чином, права й законні інтереси нотаріусів як об’єкт адміністративно-правового захисту становлять особливий науковий інтерес.

У найбільш загальному вигляді під об’єктом (від лат. оЬ|есШт - «предмет») розуміють те, на що спрямована та чи інша діяльність (або те, що створено цією діяльністю); у більш широкому значенні - будь-який предмет взагалі [92]. Як правило, у складі об’єкта виділяють предмет. Об’єкт є ширшим поняттям, що включає в себе вужче - предмет. Предмет - це поняття, що позначає певну цілісність, виділену зі світу об’єктів у процесі практичної та духовної діяльності. У менш докладному значенні він ототожнюється з поняттям об’єкта або речі [92].

У новому тлумачному словнику української мови, укладачами якого є В. Яременко та О. Сліпушко, поняття «об’єкт» трактується як явище, предмет, особа, на які спрямовано певну діяльність, увагу і т. ін. Обов’язковим та невід’ємним елементом об’єкта адміністративно-правових відносин є його предмет, до якого провідні вчені в галузі адміністративного права відносять об’єкти матеріального характеру, тобто майно, окремі речі, предмети, тощо [58, с. 82-83; 9, с. 4-42 ; 39, с. 26 ; 51, с.17].

У науковій юридичній літературі наводяться два погляди на об’єкт адміністративно-правових відносин, його досліджують у двох площинах: з одного боку, це об’єкти матеріального світу, тобто речі, майно, а з іншого - певні дії, що становлять собою характер діяльності окремих суб’єктів права, правовий інтерес, юридичні наслідки поведінки цих суб’єктів. Обидва погляди мають право на життя.

Предмет адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів є ключовим суб’єктом для сучасного адміністративного права. На зорі становлення адміністративного права А. Єлістратов щодо його предмета зазначав: «Адміністративне право ставить за мету впорядкувати відносини між правлячою владою і обивателем у справах державного управління», «предметом адміністративного права є відносини між правлячою владою й обивателями». Учення про публічно-правові відносини і способи захисту публічного права складають предмет загальної частини науки адміністративного права [37, с.

5; 101; 97]. Незважаючи на значні зміни в соціально-політичному, економічному та правовому житті суспільства, за останні майже сто років зазначене вище розуміння предмета адміністративного права не втратило своєї актуальності, хоча значно розширилося за змістом і наповнилося багатогранними відтінками у трактуванні різних наукових шкіл [19, с. 12].

Ю. Битяк визнає, що «предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої та різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності» [9, с. 19]. С. Ківалов стверджує, що «предмет адміністративного права - це сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі організації та функціонування органів державного управління, що здійснюють державне управління сферами суспільного життя, функціонування адміністративної юстиції і притягнення винних до адміністративної відповідальності» [51, с. 9].

Досліджуючи «управлінську складову» в структурі адміністративного права, В. Авер’янов зазначає, що вона є тільки однією з частин діяльності органів публічної влади. Виходячи з цього він пропонує доповнити предмет адміністративного права трьома групами «неуправлінських» відносин: а) тих, які виникають у зв’язку з підготовкою і прийняттям різного роду індивідуальних рішень з приводу реалізації численних прав приватних осіб; б) відносин як реагування на різноманітні інші звернення приватних осіб, включаючи розгляд в адміністративному порядку їхніх скарг; в) відносин щодо застосування адміністративного примусу [4, с. 57-63]. При цьому, на його думку, за будь-якого підходу до тлумачення предмета

адміністративного права за управлінськими відносинами в цілому зберігається провідне визначальне місце [5, с. 241].

Присвячуючи означеному питанню окрему студію, В. Колпаков визначає, що предмет адміністративного права складають відносини, які виникають у результаті владної виконавчо-розпорядчої діяльності публічної адміністрації щодо виконання адміністративних зобов’язань. Він є складним поліструктурним утворенням, до якого належать відносини державного управління та інші управлінські відносини, що об’єднані ним під назвою «відносини публічного управління»; відносини відповідальності за порушення встановлених правил - відносини адміністративної відповідальності; відносини, які виникають за ініціативою об’єктів публічного управління, при їх зверненні до публічної адміністрації - «сервісні відносини». Таким чином, на слушну думку В. Колпакова, складовою предмета адміністративного права є відносини: 1) публічного управління; 2) адміністративних послуг; 3) відповідальності публічної адміністрації за неправомірні дії або бездіяльність; 4) відповідальність об’єктів публічного управління (індивідуальних і колективних) за порушення встановлених публічною адміністрацією порядку і правил [61, с. 33-38].

Французький адміністративіст Г. Бребан до предмета адміністративного права відносить тільки частину (хоча і значну) норм у сфері державного управління, виключаючи з предмета управлінських юридичних норм ті, які, на його погляд, не притаманні адміністративному праву. Зокрема вчений викреслює з його складу такі норми права: 1) які регулюють суспільні відносини між приватними особами; 2) норми політичної сфери та сфери правосуддя; 3) які регламентують господарську діяльність, зокрема й державних підприємств [11, с. 15].

Італійські адміністративісти до предмета адміністративного права відносять управлінську підзаконну діяльність державних органів з упорядкування покладених на них публічних інтересів [151, с. 314].

Формуючи оновлений предмет адміністративного права, Є. Курінний до його змісту включає систему однорідних груп суспільних відносин регулятивного та охоронного типу, в яких реалізуються права, свободи й обов’язки учасників владно-управлінської діяльності або адміністративно - правового захисту. Поза межами предмета адміністративного права він залишає регулятивні, матеріальні та владно-управлінські відносини, суспільні відносини, пов’язані із земельними або фінансовими ресурсами [77, с.36].

Адміністративіст Д. Бахрах вважає, що в першому наближенні предмет адміністративного права можна визначити як «сукупність суспільних відносин, що виникають при формуванні державної адміністрації та здійсненні нею владної діяльності», у широкому ж розумінні предмет адміністративного права, на його думку, складається з сукупності «суспільних відносин, пов’язаних із владною діяльністю суб’єктів публічної виконавчої влади щодо виконання законів і актів правосуддя, якщо вони не стали предметом регулювання інших галузей права в процесі укладення та виконання адміністративних договорів, а також адміністративного судочинства, з метою забезпечення реалізації та захисту прав громадян, нормального функціонування громадянського суспільства та держави» [7, с.31-38].

Таким чином, аналіз проблем предмета адміністративного права свідчить про багатогранність і неоднозначність цього феномену. Практично можна стверджувати, що кожен з учених-адміністративістів має свою, почасти дещо не схожу на інші, думку щодо зазначеної проблеми.

Що стосується безпосередньо нотаріальної діяльності, то відповідно до ст. 2-1 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» державне регулювання нотаріальної діяльності зокрема полягає: у встановленні порядку допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, порядку вчинення нотаріальних дій; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії та здійснюють контроль за організацією нотаріату й нотаріальною діяльністю в Україні, перевірку організації нотаріальної діяльності нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства. Контроль за організацією нотаріату України, перевірку організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі [120, с. 383]

Як відомо з теорії адміністративного права, об’єкти правовідносин - це те, на що спрямовано інтереси суб’єктів, з приводу чого останні вступають в адміністративно-правові відносини. Між суб’єктами та об’єктами адміністративного права існує нерозривний зв’язок. Суб’єкти адміністративно-правових відносин вступають у них з метою задоволення своїх інтересів і потреб, які опосередковують об’єкти адміністративно - правових відносин. Виникнення у суб’єктів взаємних прав і обов’язків можливе лише на підставі настання певних юридичних умов для юридичних фактів, закріплених у гіпотезах адміністративно-правових норм [19, с. 56-57].

Слушно в цьому аспекті стверджує В. Шкарупа, що об’єктом адміністративно-правових відносин є суспільні відносини, що уособлюють у собі характер діяльності окремих суб’єктів права, юридичні наслідки їх поведінки, певні правові інтереси, зокрема майнового чи немайнового характеру, та ін. При цьому він також окремо виділяє такий додатковий елемент, як предмет правовідносин, якими можуть бути окремі речі, предмети, майно тощо [142, с. 26].

Суб’єкти адміністративного права у сфері нотаріальної діяльності завжди вступають у правові відносини заради задоволення різних матеріальних, економічних, культурних або інших інтересів і потреб. Для досягнення цієї мети ці суб’єкти виконують певні дії, спрямовані на досягнення корисного для них результату. Такий результат і є об’єктом адміністративно-правових відносин у сфері адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності.

Об’єктом адміністративно-правових відносин у сфері нотаріальної діяльності є те матеріальне чи нематеріальне благо, на використання чи охорону якого спрямовано суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників адміністративно-правових у зазначеній сфері. Це блага матеріальні або нематеріальні, а також певні дії, заради яких суб’єкти вступають в адміністративно-правові відносини.

Права й законні інтереси як громадянина, так і будь-якого якого державного чи недержавного органу потребують захисту. Відповідно до тлумачного словника української мови поняття «захист» означає заступатися за когось, що-небудь, захищати від посягань, нападу і т. ін. [120]. Не є виключенням з цього правила й інститут адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів, який також потребує змін та доопрацювань, адже прозора й законна діяльність нотаріуса - запорука якісного надання адміністративних послуг громадянам України.

І. Матузов вважає, що захист є моментом охорони, однією з її форм [82, с. 130-131]. Д. Бахрах порівнює поняття «охорона» та «захист», визначає як критерій момент порушення прав: до порушення прав діють заходи охорони, а після порушення - заходи захисту. Тому поняття «охорона» розкривається як сукупність різних взаємопов’язаних між собою заходів, що здійснюються як державними, так і громадськими організаціями і спрямовані на попередження порушень, усунення причин, що їх спонукали, і таким чином сприяють нормальному процесу реалізації громадянами їх прав і свобод. Відповідно захист - це примусовий (стосовно зобов’язаної особи) спосіб здійснення суб’єктивного права, який застосовується в установленому законом порядку компетентними органами або самою правомочною особою [7, с. 47].

У найбільш загальному розумінні можна стверджувати, що захист здійснюється лише щодо порушених прав, у той час як охорона має перманентний характер, і її завданням передусім є створення умов для реалізації цих прав. Основна мета захисту полягає в необхідності негайно відновити порушене право, сприяти запобіганню порушень прав у майбутньому [27].

О. Єщук дає таке визначення механізму адміністративно -правового регулювання (охорони) - це засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства і держави [38, с. 76].

Слід зазначити, що саме механізм адміністративно-правової охорони як оптимальна категорія адміністративного права є ефективним і демократичним правовим інструментом, який використовується публічною адміністрацією для забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства й держави [19, с. 251].

З метою досягнення найбільшої ефективності щодо спеціальних об’єктів адміністративно-правової охорони запропонований зміст механізму може доповнюватись іншими висвітленими вище та додатково розробленими зацікавленими суб’єктами правовими елементами [19, с. 251].

Механізм адміністративно-правової охорони (захисту) - це засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства і держави [19, с.251].

Таким чином, можна сказати, що захист прав і законних інтересів нотаріусів - це адміністративно-правові засоби функціонування органів публічної влади, що спрямовані на попередження правопорушень і відновлення вже порушених прав та законних інтересів у сфері нотаріальної діяльності.

Визначаючи права нотаріусів, ми ділимо їх на п’ять груп: загальні права; особисті права нотаріуса як фізичної особи зі спеціальним статусом; права нотаріусів, які випливають зі здійснення нотаріальних дій; права, які вони використовують у своїй діяльності (за напрямком); права нотаріуса при здійсненні перевірок та осадженні.

Визначаються такі загальні права нотаріуса: право на відкриття нотаріальної контори; право вільного вибору клієнта; право самостійно з повідомленням у територіальне управління юстиції планувати свій робочий час; право на власний розсуд, згідно з чинними нормами трудового законодавства, підбирати собі помічників нотаріуса та інший допоміжний персонал; право на одержання плати за надання послуг правового та технічного характеру, зокрема які не пов’язані з учинюваними нотаріальними діями; право складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань учинення нотаріальних дій і консультації правового характеру; право об’єднуватися в професійні самоврядування нотаріусів для захисту та представництва своїх прав і законних інтересів; право мати печатку із зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером; право мати Реєстраційне посвідчення, видане Головним управлінням юстиції або Міністерством юстиції України; право бути захищеним від несанкціонованого проникнення; право бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; право укласти договір про заміщення його іншим приватним нотаріусом на певний строк; право зупинити нотаріальну діяльність за власним бажанням [120].

Визначаються й особисті права нотаріуса як фізичної особи зі спеціальним статусом: право на повагу до своєї особистості, гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку органів контролю та клієнтів; право на відпочинок; право на чітке визначення своїх посадових обов’язків та матеріально-технічне забезпечення їх виконання; право на доступ до необхідної для виконання посадових обов’язків інформації; право на оплату праці; право на підвищення рівня професійної компетентності; право на відпустку, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; право на безпечні умови праці; право на безперешкодне ознайомлення з документами, що пов’язані з його безпосередньою діяльністю.

Також визначаються права нотаріусів, які випливають зі здійснення нотаріальних дій: 1) складати проекти угод і заяв; 2) виготовляти копії документів та виписки з них; 3) давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру; 4) витребувати від підприємств, установ, організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій; 5) право на вільне користування держреєстром; 6) право на одержання плати за надання послуг правового та технічного характеру, зокрема які не пов’язані з учинюваними нотаріальними діями;

7) право складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань учинення нотаріальних дій і консультації правового характеру [120].

За напрямками діяльності нотаріуси мають право: укладати цивільно- правові та трудові договори; відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках; виконувати функції державного реєстратора; посвідчувати правочини (договори, заповіти, довіреності тощо); вживати заходів щодо охорони спадкового майна; видавати свідоцтва про право на спадщину; видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видавати свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видавати свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; здійснювати опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видавати дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладати заборону щодо відчуження нерухомого майна; накладати заборону щодо відчуження грошових сум, що будуть зараховані заявником вимоги, визначеним відповідно до частини четвертої статті Закону України «Про акціонерні товариства», на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий відповідно до зазначеного закону; засвідчувати достовірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчувати справжність підпису на документах; засвідчувати достовірність перекладу документів з однієї мови іншою; посвідчувати факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчувати факт, що фізична особа є живою; посвідчувати факт перебування фізичної особи в певному місці; посвідчувати час пред’явлення документів; передавати заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймати в депозит грошові суми та цінні папери; вчиняти виконавчі написи; вчиняти протести векселів; вчиняти морські протести; приймати на зберігання документи [120].

Визначаються права нотаріуса при здійсненні перевірок та оскарження: право на оскарження незаконних дій (фізичних та юридичних осіб), пов’язаних із нотаріальною діяльністю; право на оскарження рішень щодо перевірок Міністерства юстиції України чи його територіальних управлінь в судовому порядку; право об’єднуватися в професійні самоврядування нотаріусів для захисту та представництва своїх прав і законних інтересів у судах та інших державних органах.

Оскільки права нотаріусів нерозривно пов’язані з їх обов’язками, до основних обов’язків віднесено: сприяння особам, які звернулись до них, у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів; роз’яснення їх прав і обов’язків; попередження про наслідки вчинених нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Нотаріус зобов’язаний здійснювати свої обов’язки відповідно до Закону «Про нотаріат» і складеної присяги. На нотаріусів також покладено обов’язок зберігати в таємниці відомості, одержані ними у зв’язку з учиненням нотаріальних дій, а також обов’язок відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам [120; 79].

Ст.5 вищезазначеного Закону зобов’язує нотаріуса зокрема здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до законів України і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права й обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з учиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам; надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства [120].

Відповідно до вищесказаного права та законні інтереси нотаріусів як об’єкт адміністративно-правового захисту є необхідними функціональними засобами (юридичними можливостями), які нотаріуси використовують для виконання своїх службових обов’язків, що пов’язані з учиненням нотаріальних дій і консультацій правового характеру, тож ці права підлягають правовому захисту, підтримці (Нотаріальної палати України) та контролю з боку органів державної влади (Міністерства юстиції України).

Таким чином, щоб захищати основні права та законні інтереси нотаріусів, діє Вища кваліфікаційна комісія нотаріату та різні професійні об’єднання нотаріусів, зокрема недержавні професійні організації (як, наприклад, «Нотаріальна палата»), що діють на благо нотаріусів. Крім того контроль за дотриманням законодавства нотаріусами здійснює безпосередньо Міністерство юстиції України.

Для захисту прав і законних інтересів нотаріусів як об’єкта адміністративно-правового захисту при Міністерстві юстиції України створено Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, її діяльність регламентовано Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року № 923 з наступними мінами й доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 54, від 26 вересня 2013 року № 714, від 11 червня 2014 року № 179 [115].

Основним завданням комісії є розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату, а тому комісія розглядає скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допуску особи до нотаріальної діяльності; розв’язує питання про можливість складання повторного кваліфікаційного іспиту перед комісією особою, яка подала скаргу; розробляє й затверджує програму та порядок складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір займатися нотаріальною діяльністю (п. 10 Положення). На підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерство юстиції України видає свідоцтво про право на здійснення нотаріальної діяльності (ст. 11 Закону України «Про нотаріат»). Відмову у виданні свідоцтва може бути оскаржено до суду в місячний термін з дня одержання такої скарги (ч. 2 ст. 11 Закону) [120; 115].

Міністерство юстиції України стосовно нотаріату має багато делегованих повноважень, відповідно це підтверджує п. 69 ст. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України». Так, воно здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, зокрема встановлює умови допуску громадян та посадових осіб органів місцевого самоврядування, уповноважених на вчинення нотаріальних дій, передбачених законом (далі - уповноважені особи), до провадження нотаріальної діяльності, здійснює контроль за організацією нотаріату та нотаріальної діяльності уповноважених осіб, керівництво державними нотаріальними конторами, перевіряє організацію нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, видає та анулює в установленому законом порядку свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видає уповноваженим особам свідоцтво про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав, установлює порядок виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса, вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та уповноважених осіб; затверджує порядок проходження стажування уповноваженими особами, порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності державних, приватних нотаріусів та уповноважених осіб, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, порядок підвищення кваліфікації працівників органів нотаріату, нотаріусів, помічників нотаріусів та уповноважених осіб, установлює правила професійної етики нотаріусів, здійснює аналітично-методичне забезпечення нотаріальної діяльності, узагальнює та регулює нотаріальну практику, готує для нотаріусів та уповноважених осіб роз’яснення з питань, що належать до компетенції Міністерства [103].

Члени Нотаріальної палати України (НПУ) мають право: брати участь у роботі органів нотаріального самоврядування в порядку, передбаченому Статутом Нотаріальної палати України; обирати та бути обраними до органів НПУ в порядку, передбаченому цим Статутом; брати участь у роботі будь- якого органу НПУ з правом дорадчого голосу; звертатися до будь -якого органу НПУ із запитом про його діяльність та одержувати інформацію; на захист своїх професійних і соціальних прав; вносити пропозиції щодо вдосконалення діяльності НПУ; одержувати методичну, інформаційну та організаційну допомогу; ознайомлюватися з протоколами засідань Ради НПУ, протоколами З’їзду нотаріусів України, протоколами комісій та будь- яких робочих груп, які створюються Радою НПУ або З’їздом нотаріусів України, отримувати будь-яку іншу інформацію і документи про діяльність НПУ; проводити спільні зустрічі, методичні консультації, інші заходи з обміну досвідом з метою формування єдиної нотаріальної практики; оскаржити в установленому порядку будь-які рішення органів НПУ; припинити членство в НПУ з підстав, передбачених Законом України «Про нотаріат» та Статутом Нотаріальної палати України [119].

Відповідно слід зазначити, що діяльність Міністерства юстиції України та Нотаріальної палати за своєю сутністю є неврівноваженою. Відтак нотаріуси не можуть на високому рівні захищати свої права та законні інтереси, адже рішення Мін’юсту щодо нотаріуса вважається вищою юридичною силою, а їх оскарження в судовому порядку не приносять позитивного результату. Ми пропонуємо врівноважити права щодо нотаріусів як Міністерства юстиції, так і Нотаріальної палати України.

Таким чином, адміністративно-правовий захист прав і законних інтересів нотаріусів полягає:

1) у системі адміністративно-правових засобів;

2) у наявності спрямування зусиль на врегулювання суспільних відносин у процесі здійснення нотаріальної діяльності;

3) у забезпеченні прав і законних інтересів нотаріусів, а також нормального функціонування громадянського суспільства та держави в цілому;

4) в охопленні широкого кола суспільних відносин між державними органами (Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі) та нотаріусами, громадянами, які мають бажання отримати дозвіл до здійснення нотаріальної діяльності.

Особи, які посягають на права та законні інтереси нотаріусів, безпосередньо несуть відповідальність за це. Таким чином, Законом України від 21.06.2001 № 2533-Ш «Про внесення змін до Кримінально-

процесуального кодексу України» встановлено таке: не підлягають допиту в ролі свідків нотаріуси з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості [110]. Цим самим було ліквідовано колізію, що існувала певний час зі ст. 5 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат», яка зазначала, що нотаріус зобов’язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з учиненням нотаріальних дій [120]. Як зазначає В. Марченко, цей обов’язок покладає на нотаріуса додаткову відповідальність (зокрема адміністративну), і йому інколи досить важко пояснити «компетентним» органам, що надання інформації не за правилами, установленими ст. 8 Закону України «Про нотаріат», зовсім не є примхою чи забаганкою нотаріуса [81].

Таким чином, можна констатувати, що з точки зору законодавства нотаріус захищений від осіб, які наділені владними повноваженнями та посягають на їх права та законні інтереси, але у правозастосуванні, як показує практика, ще існує низка проблем.

Стаття 69 у сучасній редакції Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. № 1001-05 зазначає, що не можуть бути допитані як свідки нотаріуси з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм відомості [76; 132]. Таким чином, законодавець цілеспрямовано ліквідовує колізії, що виникають у законодавстві.

Відповідно до вищезазначеного можна зробити висновок, що правові відносини у сфері нотаріальної діяльності нерозривно пов’язані з адміністративно-правовими нормами, які регулюють нотаріальну діяльність, виникають і здійснюються на їх основі, основною метою цих відносин є забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів, публічного інтересу держави й суспільства. По-перше, захист прав і законних інтересів нотаріусів є логічною складовою практичного втілення принципів правової держави. По-друге, вони є спрямованими на закріплення принципів верховенства права (законності) в нашій державі. По-третє, є необхідними для захисту прав, свобод та інтересів громадян України, а також для підвищення їхньої правової свідомості. По-четверте, права й законні інтереси нотаріусів є об’єктом для захисту, підтримки та контролю з боку державних органів.

Зауважимо, що захист прав і законних інтересів нотаріусів - це адміністративно-правові засоби функціонування органів публічної влади, що спрямовані на попередження правопорушень і відновлення вже порушених прав та законних інтересів у сфері нотаріальної діяльності.

Отже, права та законні інтереси нотаріусів як об’єкт адміністративно - правового захисту є необхідними функціональними засобами (юридичними можливостями), які нотаріуси використовують для виконання своїх службових обов’язків, що пов’язані з учиненням нотаріальних дій і консультацій правового характеру, тож зрештою ці права підлягають правовому захисту, підтримці (Нотаріальної палати України) та контролю з боку органів державної влади (Міністерства юстиції України).

1.3

<< | >>
Источник: КРАСНОГОР ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Скачать оригинал источника

Еще по теме Права і законні інтереси нотаріусів як об’єкт адміністративно- правового захисту:

  1. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  2. Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
  3. ТЕМА 5. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА У ТОРГОВОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  4. § 1. Форми захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів та судова влада
  5. § 1. Поняття нотаріату. Модель нотаріату латинського типу
  6. 1.2. Права і свободи неповнолітніх у системі прав і свобод громадян України.
  7. 1.3. Процесуальний статус осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення
  8. 3.2. Провадження у справах про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення
  9. Поняття та зміст адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів
  10. Права і законні інтереси нотаріусів як об’єкт адміністративно- правового захисту
  11. Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, які впливають на захист прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  12. Поняття та зміст механізму адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  13. 2 Форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  14. Висновки до розділу 2
  15. Зарубіжний досвід адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів у країнах-учасницях ЄС
  16. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -