Захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин як основна функція системи адміністративної юрисдикції

У процесі здійснення судово-правової реформи в Україні права і свободи людини і громадянина виступають одним із найбільш важливих ціннісних орієнтирів [296], що зумовлено покладенням на кожну державу, яка прагне утвердження вер­ховенства права, обов’язку гарантувати суб’єктивні права гро­мадянина у відносинах з управлінськими (адміністративними) органами за допомогою адміністративної юстиції.

Слід зазначити, що умовою якісного функціонування апара­ту держави поза залежністю від форми держави є її визнання і підтримка населенням країни, що забезпечує легітимність вла­ди. Соціальна сутність і призначення держави зумовлюють її активну роль у процесі забезпечення прав і свобод громадян, створенні необхідних і достатніх умов для вільного розвитку й гідного існування кожного члена суспільства — це забезпечу­ється побудовою і функціонуванням відповідних організацій­но-правових інститутів [198, с. 3]. Спірність і конфліктність функціонування виконавчої влади можуть бути пояснені таки­ми об’єктивними умовами:

— по-перше, державне управління наявне практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

— по-друге, державне управління передбачає безпосереднє й оперативне вторгнення до сфери особистих інтересів громадян;

— по-третє, в механізмі реалізації виконавчої влади задіяна найбільша кількість державних службовців;

— по-четверте, у розпорядженні виконавчої влади перебуває значна кількість ресурсів і владних повноважень.

Саме цим зумовлено необхідність здійснення судового кон­тролю за діяльністю владних структур. Судовий контроль являє собою специфічний вид контролю у сфері державного управ-

ління, своєрідний прояв судової влади, його особливість полягає в тому, що він: а) здійснюється судовою гілкою влади; б) прова­диться не систематично, не повсякденно, як, наприклад, кон­троль з боку спеціалізованих контролюючих органів або проку­рорський нагляд за законністю в державному управлінні, а одноразово — при розгляді конкретних справ у судах.

Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямами: за видом суду, який здійснює контроль, та за формою втручання в діяльність підконтрольного органу. В останньому випадку виокремлюють пряму (безпосередню) та не­пряму (опосередковану) форму втручання [127].

Наявність адміністративного судочинства є показником від­повідності національної судової системи міжнародно-правовим стандартам забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також утвердження принципу законності у сфері реалізації виконавчої влади [199]. Саме адміністративним судам відво­диться важлива роль у справі захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у сфері державного управління та місцевого са­моврядування, оскільки саме на них покладаються розгляд і ви­рішення правових (адміністративно-правових) спорів, однією стороною в яких виступає особа (фізична або юридична), а ін­шою — орган державної влади, орган місцевого самовряду­вання, їхні посадові чи службові особи, інші суб’єкти публічної влади при здійсненні ними управлінських функцій на основі за­конодавства, в тому числі на виконання делегованих повнова­жень.

Перед адміністративним судочинством постають завдання, пов’язані не лише зі здійсненням основних функцій щодо захис­ту прав фізичних та юридичних осіб від свавілля держави, а й стосовно зміни ставлення громадян до дієвості захисту своїх прав у судовому порядку, реальності захисту осіб від неправо­мірних рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повнова­жень.

Запровадження в Україні системи адміністративних судів і прийняття КАС свідчать про те, що в суспільстві відбуваються кардинальні зміни в бік розбудови нашої держави як правової, де інтереси особи передують інтересам держави [256, с. 252; 255]. Забезпечення гарантій суб’єктивних прав громадян у від­носинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, що й обумовило необхідність створення адміністра­тивної юстиції в Україні, яка, з одного боку, має захищати суб’єктивні права громадян, а з іншого — за допомогою судової практики забезпечувати законність діяльності органів держав­ної влади і таким чином сприяти зміцненню правопорядку у державі. Отже, запровадження адміністративного судочинства зумовлене правовою природою публічно-правових спорів, під час яких громадянину протистоїть потужний адміністративний апарат.

Слід наголосити, що призначення адміністративної юстиції повинно полягати у здійсненні тільки правового контролю, а не контролю за доцільністю управлінської діяльності. Адміністра­тивно-правовий захист повинен бути судовим правовим захис­том, бо саме суди найбільше відповідають вимогам незалежно­сті та неупередженості, що ставляться перед правозахисними органами. Завдяки створенню адміністративної юстиції має бути гарантовано не тільки зміцнення правопорядку у сфері управлінської діяльності, а й надано можливість громадянину реалізувати свої права щодо органів державної влади шляхом оскарження їх неправомірних рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, запровадження в Україні адміністративного судочин­ства й утворення адміністративних судів мають на меті гаранту­вання права кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи без­діяльність органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, посадових і службових осіб, що, своєю чергою, повинно забезпечити реалізацію конституційного принципу відповідаль­ності держави за свою діяльність перед людиною. Досвід бага­тьох європейських країн доводить, що адміністративні суди є доступним і ефективним інструментом захисту прав, свобод і ін­тересів людини від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування [278].

1.4.