Поняття та зміст адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів

Вирішення проблем громадян у правовій демократичній державі не можливе без забезпечення їх певними комунікативними послугами, за допомогою яких вони зможуть прозоро і в стислі терміни забезпечувати самостійно чи з допомогою публічної адміністрації права, свободи й законні інтереси.

Однак наразі адміністративно-правовий захист їх інтересів перебуває на низькому рівні. Основним чинником порушення їхніх прав є відключення від державного реєстру, через що вони залишаються без роботи на довгострокові терміни від 2-х місяців, а в деяких випадках і на рік. Відтак втрачається багато часу на відновлення прав, що ніяк не компенсується. Відповідно діяльність нотаріусів потребує чіткого формування на законодавчому рівні підстав для здійснення перевірок Міністерством юстиції та притягнення їх до відповідальності.

Отже, інститут адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів потребує змін і доопрацювань, адже прозора та законна діяльність нотаріуса - це запорука якісного надання адміністративних послуг громадянам України.

В умовах сьогодення нотаріальна діяльність в Україні переживає етап свого подальшого становлення та розвитку. Це позитивно позначилося на забезпеченні стабільності правових відносин, зниженні навантаження на суддів завдяки зменшенню кількості суперечок про нікчемність і заперечність операцій, вирішення правових конфліктів без звернення до суду [127, с.

Згідно із Законом України «Про нотаріат» нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права й факти, що мають юридичне значення, а також учиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим нормативно-правовим актом, з метою надання їм юридичної вірогідності, тобто держава покладає на нотаріусів багато делегованих публічних владних повноважень, які, як відомо, мають юридичну силу, а тому не дивно, що за їхньою діяльністю має відбуватися підвищений контроль з боку державних органів [120].

Наступний понятійний термін, що є основою нашого дослідження, - це адміністративний захист, зокрема в теорії права, що трактується як засіб адміністративного примусу, який застосовується як за наявності, так і за відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушень та усунення їх шкідливих наслідків.

В юридичній літературі існують певні тенденції щодо розкриття місця й ролі нотаріату в правовій системі суспільства. Як зазначає М. Глобинець, нині в умовах демократичних перетворень суспільно-політичного життя в Україні виникає гостра потреба трансформації основних інститутів захисту прав, свобод і законних інтересів осіб (фізичних і юридичних), одним з яких і постає нотаріат. Діяльність нотаріату по суті набуває превентивного змісту, тобто стає такою, що в позасудовому порядку запобігає виникненню суперечок про право і тим самим сприяє досягненню завдань правосуддя. Разом із тим сама діяльність нотаріусів потребує належного адміністративно- правового захисту їхніх прав та законних інтересів, що зумовлено важливістю виконання ними функцій, покладених чинним законодавством щодо посвідчення правочинів, здійснення інших нотаріальних дій, завдяки яким відбувається легітимація окремих видів діяльності громадян, підприємств, установ, організацій.

Таким чином, ми погоджуємось з думкою вищезазначеного автора, що потрібно визначити оптимальний вплив захисту нотаріальної діяльності, адже захист прав та інтересів нотаріусів є одним із заходів адміністративно - правового регулювання, у подальшому вирішення цієї проблеми дасть нам можливість досягнути ефективного функціонування в роботі цього органу та визначити міру й сутність заходів інших державних органів, які будуть втручатися в його роботу.

Слід розуміти, що в тому чи іншому випадку досліджувану нами тематику потрібно розглядати як об’єкт адміністративно-правових відносин, що спрямовані на захист адміністративних прав та інтересів нотаріусів. Ю. Битяк зазначив, що об’єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин. Науковець стверджує, що самі адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких є носіями прав та обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права [10, с.51]. В. Авер’янов розкриває поняття адміністративно -правових відносин як урегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, у яких їх сторони взаємопов’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав та обов’язків, установлених і гарантованих відповідними адміністративно - правовими нормами [2, с. 95].

С. Стеценко вказує на те, що самі органи нотаріату постають суб’єктами права, чия діяльність і призводить до формування певних суспільних відносин, що виникають у сфері захисту та охорони прав і законних інтересів їх самих [130, с.

Таким чином, адміністративно-правові відносини у сфері регулювання нотаріальної діяльності характеризуються такими особливостями: 1) нерозривно пов’язані з адміністративно-правовими нормами, які регулюють нотаріальну діяльність, виникають та здійснюються виключно на їх основі; 2) основною їх метою є забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів, інших осіб, що з ними пов’язані, та нормального функціонування публічних інститутів держави і громадянського суспільства; 3) вони врегульовують коло публічних відносин між публічною адміністрацією (насамперед Міністерством юстиції України і підпорядкованими йому органами) та об’єктами публічного управління (приватними і державними нотаріусами, а в деяких випадках - особами, які до них звертаються); 5) адміністративно-правові відносини є головним чином управлінськими (владно-розпорядчими): у вузькому розумінні органи державного управління наділені владною компетенцією, а нотаріуси зобов’язані виконувати їх законні вимоги; поряд із цим в умовах широкого підходу сторони адміністративно-правових відносин завжди мають суб’єктивні права та несуть юридичні обов’язки, які взаємопов’язані між собою: кожному суб’єктивному праву однієї сторони відповідає юридичний обов’язок іншої, і навпаки; 6) мають свідомо-вольовий характер, адже держава через видання відповідних адміністративно-правових норм виражає свою волю для нотаріусів і посадових осіб суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють своє волевиявлення, усвідомлюють значення своїх дій та можуть нести за них відповідальність; 7) адміністративно-правові відносини охороняються державою, яка сприяє здійсненню суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а в разі правопорушення притягує винну особу до адміністративної чи іншої юридичної відповідальності;

Так, можна дійти висновку, що адміністративно-правові відносини у сфері нотаріальної діяльності - це форма соціальної взаємодії публічної адміністрації (Міністерства юстиції України і підпорядкованих йому органів на місцях) та об’єктами публічного управління (приватними і державними нотаріусами, а в деяких випадках - особами, які до них звертаються), що виникають на підставі адміністративно-правових норм, з метою забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів, інших осіб, що з ними пов’язані, та нормального функціонування публічних інститутів держави і громадянського суспільства.

В. Тищенко, аналізуючи поняття правового регулювання у сфері реалізації нотаріальної діяльності, зробила висновок, що предмет адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності

характеризується такими ознаками: відносини з адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності завжди є двосторонніми: з одного боку - органи публічної влади, з іншого - нотаріуси; можливо, тут необхідно акцентувати увагу на тому, що з одного боку мають місце відносини між нотаріусом, який постає суб’єктом публічної адміністрації, та фізичними і юридичними особами; зв’язок між цими двома групами суб’єктів полягає у взаємних правах та обов’язках щодо одна одної; метою, якою керуються органи, що здійснюють адміністративно-правове регулювання нотаріальної діяльності, є насамперед захист прав і законних інтересів людини й громадянина; відносини між органами, що здійснюють адміністративно - правове регулювання, та органами нотаріату мають публічно -правовий характер; взаємний зв’язок окремо виражається у вірогідній взаємній відповідальності: відповідальність за вчинення нотаріусами неправомірних дій і вчинення регулювальними органами неправомірних дій стосовно нотаріусів [132].

Нотаріальна діяльність як інститут має певні особливості, які об’єктивно зумовлюють необхідність урегулювання такої діяльності з боку держави: це її публічний характер (через зобов’язання нотаріуса вчиняти нотаріальні дії у випадках, установлених законом), чітка регламентованість учинення нотаріальних дій уповноваженою на те особою, завдяки дотриманню якої певний акт має юридичну силу, реалізація в процесі вчинення нотаріальної діяльності правоохоронної та правозахисної функції (посвідчення права чи факту саме собою є реалізацією захисту прав та інтересів осіб), варіативність форм її здійснення, що підтверджується наявністю державних і приватних нотаріусів [132].

Характерні ознаки нотаріальної діяльності є такими: нотаріальна діяльність здійснюється від імені держави; здійснюється нотаріусами, які є фахівцями в цій сфері, та іншими уповноваженими на те суб’єктами; усі дії, вчинювані нотаріусом у межах здійснення ним професійної діяльності, чітко регламентовані чинним національним законодавством; нотаріальні дії здійснюються згідно з чіткими процедурами, установленими законом; нотаріальна діяльність становить собою комплекс нотаріальних дій та іншої професійної діяльності нотаріусів; основна мета такої діяльності полягає в посвідченні прав та юридичних фактів для надання їм офіційної сили [132].

Стаття 39 Закону України «Про нотаріат» визначає, що приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою, а оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін [120].

С. Хімченко вказує на те, що нотаріус «несе особисту відповідальність за здійснення нотаріальних дій. Отже, нотаріус здійснює нотаріальні дії від імені держави, втім його відповідальність за здійснення ним нотаріальних дій має особистий характер». При цьому державний нотаріус як наймана особа несе відповідальність за трудовим законодавством, а цивільна відповідальність за його дії виникає в державного органу - відповідного управління юстиції, у штаті якого він перебуває [136, с. 83-84; 56].

Щоб визначити сутність досліджуваної нами тематики, потрібно встановити обсяг прав і законних інтересів нотаріусів, що мають охоронятися адміністративним правом. Стаття 4 ЗУ «Про нотаріат» регламентує права нотаріусів, тож нотаріус має право: витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій; одержувати плату за надання додаткових послуг правового й технічного характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, плату за вчинення інших дій, покладених на них відповідно до закону, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій; складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань учинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу може бути надано й інші права [120].

Держава гарантує і забезпечує громадянам рівні умови доступу до зайняття нотаріальною діяльністю і рівні можливості нотаріусам в організації та здійсненні ними нотаріальної діяльності. Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, зокрема вимагання від нього, його помічника, інших працівників, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства. Обшук, виїмка, огляд робочого місця (контори) провадяться на підставі та в порядку, установленому законом. Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому в ЗУ «Про нотаріат», а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою його постановою тільки для огляду і мають бути повернені судом негайно після огляду (ст. 8-1) [120].

Метою професійного самоврядування нотаріусів є об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для виконання покладених на них цим Законом обов’язків і забезпечення їхніх прав, представництво професійних інтересів нотаріусів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, захист професійних інтересів і соціальних прав нотаріусів, сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів та надання їм методичної допомоги, захисту інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса [120]. Таким чином, професійне самоврядування нотаріусів призначене для представництва та захисту їхніх законних інтересів.

До повноважень Нотаріальної палати України належать такі: представлення інтересів нотаріальних палат і нотаріусів у державних та інших установах; забезпечення захисту соціальних і професійних прав нотаріусів; участь у проведенні експертиз законопроектів з питань, пов’язаних із нотаріальною діяльністю; забезпечення підвищення кваліфікації нотаріусів та їхніх помічників; контроль за дотриманням нотаріусами правил професійної етики та інші повноваження. Професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, незалежності, демократичності, колегіальності, виборності, обов’язковості членства нотаріусів і виконання рішень органів професійного самоврядування, прийнятих відповідно до їх компетенції, забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі в професійному самоврядуванні (ст.16) [120].

Ключовими чинниками, що пов’язані з адміністративно-правовим захистом прав і законних інтересів нотаріусів, є призначення нотаріусів на посади й охорона претендентів на ці посади, що полягає в чесності та прозорості добору на таку посаду. Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про нотаріат» нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю [120; 105].

Основним завданням стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, є вивчення специфіки роботи і придбання необхідних для подальшої роботи практичних навичок, освоєння передового досвіду організації праці. Відповідно до ст. 13 Закону стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юридичну освіту. Умови роботи стажиста визначаються трудовим контрактом між стажистом і приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою з додержанням законодавства про працю. Нотаріус забезпечує підготовку стажиста до нотаріальної діяльності. Термін стажування незалежно від причин (робота за фахом у минулому, достатня підготовка тощо) скороченню не підлягає [120; 105].

Відповідальність за проведення стажування в державних нотаріальних конторах покладається на завідувача нотаріальною конторою або його заступника, а у приватного нотаріуса - на цього нотаріуса. По закінченні терміну стажування безпосередній його керівник складає висновок про результати проходження стажування. Цей документ має відображати ступінь підготовки стажиста, одержані ним у ході стажування практичні навички та знання [120; 105].

Тож після проходження стажування особи, які мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, мають скласти кваліфікаційний іспит. Для цього

створюються кваліфікаційні комісії при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції [48]. Їх діяльність регулюється Положенням про кваліфікаційну комісію нотаріату від 01 грудня 2006 р. № 87/520. Згідно з цим нормативно-правовим актом, а саме ст. 20, кваліфікаційна комісія: 1) вирішує питання про допуск або відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту; 2) приймає кваліфікаційні іспити на право на зайняття нотаріальною діяльністю; 3) на підставі результатів складеного іспиту приймає рішення про внесення Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі подання до Міністерства юстиції про видання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю [102].

У Законі України «Про нотаріат» містяться положення про видання та анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, що має досить важливе значення через призму нашого дослідження адміністративно - правового статусу нотаріуса. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату. Відмову у виданні свідоцтва може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня її одержання. За видання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України [120].

Однак у питанні призначення нотаріусів не все так просто. Річ у тім, що на стажування нотаріуси приймають тільки «своїх» людей, або ж існує інший варіант - за посаду платити гроші. Саме ці перепони, що трапляються на шляху в молодих і перспективних людей, не дають їм можливість реалізуватися у сфері діяльності нотаріату. Ми ж пропонуємо загальноприйняту конкурсну основу для претендентів на посаду помічника нотаріуса та направлення на стажування осіб, що пройшли конкурс, виключно Міністерством юстиції. Таким чином, ця процедура допоможе зменшити корупцію у сфері нотаріату та залучити до роботи молодих і перспективних нотаріусів.

Слово «контроль» походить від фр. controle - «перевірка» та означає процес, що забезпечує досягнення системою поставлених цілей і складається з трьох основних елементів: установлення стандартів діяльності системи, що підлягають перевірці; вимірювання досягнутих результатів з очікуваними результатами; коригування управлінських процесів, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від установлених стандартів [23].

У статті 2-1 Закону України «Про нотаріат» установлено коло суб’єктів, які здійснюють контроль та державне регулювання сфери нотаріальної діяльності. Зокрема визначено, що контроль за організацією нотаріату, перевіркою організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції, а також Міністерством юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі [120].

Дивлячись через призму поглядів учених у галузі адміністративного права на предмет нашого дослідження та враховуючи положення нормативно-правових актів, уважаємо, що контроль над нотаріальною діяльністю - це вид діяльності публічної адміністрації (Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі), що полягає в активних діях з перевірки й обліку того, як контрольований об’єкт публічного управління - нотаріус - виконує покладені на нього завдання та реалізує свої функції, що визначені Законом від 2 вересня 1993 року «Про нотаріат», Законом від 28 листопада 2002 року №249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», Законом від 7 квітня 2011 року № 3206-17 «Про засади запобігання і протидії корупції» та іншими нормами адміністративного права.

Що стосується критеріїв класифікації контролю у сфері нотаріальної діяльності, то законодавець прописав, що перевірка організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил ведення нотаріального діловодства може бути плановою комплексною перевіркою за певний період, яка здійснюється не частіше одного разу в два роки, та позаплановою повторною перевіркою за зверненнями фізичних і юридичних осіб.

Аналіз напрямків і функцій Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції дозволяє зробити висновки, що наявність цього суспільного інституту позитивно впливає на стан суспільних відносин у сфері нотаріату та дозволяє вдосконалювати правові знання та підтримувати на належному рівні якість надання нотаріальних послуг.

Слід зауважити, що на законодавчому рівні встановлено повне право Міністерства юстиції та його територіальних підрозділів на здійснення контролю й регулювання нотаріальної діяльності. Таким чином, інших органів, які здійснюють таку або схожу діяльність, не виявлено. У такому разі обов’язок здійснення організації нотаріальної діяльності, тобто контролю й узагальнення показників якості цієї діяльності, повністю покладається на Мін’юст, що дає можливість цьому органу повною мірою узурпувати владу в означеній сфері правовідносин.

Тут виникає головна проблема - посягання на діяльність нотаріусів з боку Міністерства юстиції, і слушним прикладом цього є незаконне відключення від Єдиного реєстру нотаріусів, який стався з одним із Київських нотаріусів: «Міністерство може призупинити доступ до Єдиного реєстру максимум на 6 місяців, якщо знайшли в діяльності нотаріуса якісь порушення. Але вони навіть не проводили перевірку. Просто наказом відключили від реєстру». Доводивши свою правоту, нотаріус подав позов на міністерство за незаконне відключення від реєстру до Адміністративного суду Києва. Тим самим, коли в Мін’юсті зрозуміли, що нотаріус не відступиться й буде до останнього відстоювати свої права, воно задіяло весь набір технологій з дискредитації та знищення ділової й фінансової репутації особи [86].

Цей приклад доводить, що адміністративно-правовий захист прав і законних інтересів нотаріусів перебуває в незадовільному стані й потребує врегулювання швидше на законодавчому рівні. Таким чином, визначаючи взаємопов’язані проблеми незаконного посягання на діяльність нотаріусів, слід визначити основні з них: 1) необгрунтоване та незаконне відключення нотаріусів від Єдиного реєстру; 2) розповсюдження рейдерства.

К. Чижмарь вважає, що нотаріальна діяльність, як і будь-яка інша, потребує контролю. Це пояснюється принаймні двома причинами: 1) появою в реальній юридичній практиці нових проблем, які за допомогою контролю мають виявлятися та ефективно вирішуватися; 2) необхідністю попередження та вирішення конфліктних ситуацій. Такому контролю приділяється значне місце і в юридичній практиці, і в науці. Судовий контроль за нотаріальною діяльністю ґрунтується на конституційному праві громадян на судовий захист. Але одразу постає питання: це судовий контроль за діяльністю нотаріуса чи за дотриманням прав людини? Видається правильним саме другий варіант відповіді на таке запитання, оскільки, щоб був задіяний механізм контролю, необхідна наявність скарги зацікавленої особи, якою є лише особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. При цьому може бути оскаржена тільки відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне вчинення нотаріальної дії. Практика розгляду справ у судах свідчить, що в більшості випадків предметом оскарження є саме відмова у вчиненні нотаріальної дії, й переважно у справах про спадкування, тобто коли участь нотаріуса у процесі здійснення прав обов’язкова. Іншими словами, конституційне положення є в першу чергу гарантією захисту прав громадян, а не основою контролю професійної діяльності нотаріусів [139].

Українська модель здійснення контролю за нотаріальною діяльністю потребує серйозного коригування. А саме: під час розроблення нового Закону «Про нотаріат» необхідно створити ефективний механізм контролю у сфері нотаріальної діяльності - один з обов’язків держави, через що нотаріус здійснює свою професійну діяльність саме від імені держави; контрольними функціями відносно нотаріусів мають наділятися насамперед державні органи юстиції за умови збереження гарантій прав нотаріусів, забезпечуваних можливістю судового оскарження рішень органів юстиції; у Законі потрібно передбачити процесуальні питання здійснення дисциплінарного примусу щодо нотаріуса, який вчинив протиправний вчинок, виконуючи професійні функції. Підставою провадження мають бути не тільки звернення громадян, а також факти порушень, виявлені під час проведення поточних перевірок [139].

Тому в такому випадку слід упроваджувати планові й позапланові перевірки нотаріальної діяльності Міністерством юстиції України. Це надасть змогу на високому рівні забезпечувати права громадян, адже факти їх порушень є також непоодинокими. А щоб уникнути корупції та тиску з боку Мін’юсту на нотаріусів, потрібно, щоб голова комісії інформував директора структурного підрозділу Міністерства юстиції, а директор структурного підрозділу доповідав безпосередньо Міністру юстиції про результати проведеної перевірки.

Закон України «Про нотаріат» зберігає адміністративний контроль з боку органів юстиції щодо нотаріусів. Так, ст. 21 закріплює положення, згідно з яким контроль за організацією нотаріату України, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі [139].

Наприклад, пунктами 13, 15 «Порядку проведення перевірки

організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства» встановлюється, що позапланова комплексна, цільова або контрольна перевірка проводиться за результатами попередньої перевірки або за дорученням Міністерства юстиції чи головного управління юстиції. Визначається також, що «у разі необхідності за дорученням Міністра може проводитись позапланова перевірка в загальному порядку». Відповідно до п. 10 Порядку строк проведення перевірки визначається, виходячи з необхідності всебічного, повного вивчення матеріалів, документів та підготовки об’єктивного висновку. Строк перевірки може бути продовжено. При цьому не встановлено максимального строку перевірки. Така невизначеність може призвести до зловживань з боку посадових осіб органів юстиції та тиску на нотаріуса при проведенні перевірки. Особливої уваги заслуговує вимога Порядку щодо такої потреби: «У разі проведення перевірки Міністерством юстиції голова комісії інформує директора структурного підрозділу Міністерства юстиції, а директор структурного підрозділу доповідає Міністру юстиції про результати перевірки і надає один примірник довідки» [139; 106].

Що ж стосується відповідальності нотаріуса, то за своєю сутністю це форма впливу держави на допущені порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи. Нотаріус відповідає за правомірність своїх дій не тільки перед особами, що звернулись за нотаріальною допомогою, але й перед суспільством в цілому [122].

Проаналізувавши норми статей 21 та 27 Закону України «Про нотаріат», можна визначити, що як приватні, так і державні нотаріуси є відповідальними за завдання шкоди внаслідок вчинення ними незаконних дій або недбалості. При цьому щодо приватних нотаріусів використовуються вирази «незаконні дії» та «недбалість», а щодо державних - «незаконні дії» та «недбалі дії». В останньому випадку некоректним видається вираз «недбалі дії», оскільки загальновизнане поняття недбалості прийнято розкривати не лише в контексті вчинення дій, але й бездіяльності [120]. Таким чином, завдяки адміністративній відповідальності, яку у своїй діяльності накладає Міністерство юстиції на нотаріусів, здійснюється відповідальність за порушення ними відповідних норм і відбувається запобігання вчиненню нових правопорушень.

Крім того, Наказом Міністерства юстиції України від 14.03.2013 №431/5 затверджено Правила професійної етики нотаріусів України, в яких визначено стандарти професійної етики нотаріуса; морально-етичні принципи нотаріуса при здійсненні ним професійної діяльності; професійно- етичні правила поведінки нотаріуса; відносини нотаріуса з Нотаріальною палатою України; відносини нотаріуса з особами, які до нього звертаються; відносини нотаріуса із засобами масової інформації; поведінку нотаріуса в позаслужбовий час [117].

І. Святецька визначила, що у своїй роботі нотаріус має утримуватися від вчинення дій, що можуть бути використані для завдання шкоди його професійній діяльності або підриву довіри і престижу цієї професії в суспільстві. На нотаріуса покладається не тільки юридична відповідальність перед державою за виконання покладених на нього публічних повноважень, але й моральна відповідальність перед суспільством за свої дії та поведінку. У самій присязі нотаріуса, яку проголошують особи, яким уперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, зазначено, що особа присягається виконувати обов’язки нотаріуса чесно й сумлінно, згідно із законом і совістю, поважати права й законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса [122; 117].

Однак, як ми вже зазначали раніше, наразі Мін’юст узявся розчищати український ринок нотаріальних послуг. На сьогодні майже 200 нотаріусам і держреєстраторам анульовано або припинено доступ до Держреєстру майнових прав на нерухоме майно та Єдиного держреєстру юросіб, фізосіб - підприємців і громадських формувань. За словами фахівців, чистка стартувала з початку року і триває по сьогодні. Якщо перевірка виявляє серйозне порушення - блокують ключ до реєстрів, а в особливих випадках - позбавляють права доступу до ключа і перевіряють роботу нотаріуса для подальшого позбавлення ліцензії та притягнення до відповідальності. Уся відповідальність покладається на заявника, а в результаті страждає виключно державний реєстратор, залишаючись без роботи на термін 2-6 місяців, а іноді й до року. Він оскаржує в суді рішення, доводить свою невинність, і рішення скасовується, проте втрачено час, робота зупиняється, обмежено доступ громадян до нотаріальних дій, особливо коли мова йде про віддалені куточки України [13].

Таким, чином можна сказати, що Мін’юст порушує права нотаріусів, відключаючи їх від реєстру. Законними назвати такі дії не можна, адже оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є поряд з іншими формами судового контролю процесуальним засобом, який забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Усі підозри неправомірної діяльності нотаріусів мають розглядатися лише в судовому порядку, тому таким способом нотаріус зможе оскаржити своє звинувачення та довести свою правоту або ж навпаки. Судовий контроль у сфері діяльності нотаріату має сприяти дотриманню законності у сфері відносин, що виникають з учинення нотаріальних дій.

Отже, адміністративно-правовий захист прав і законних інтересів нотаріусів полягає в адміністративно-правовій діяльності публічної адміністрації на основі реалізації норм адміністративного права щодо відновлення порушених прав і законних інтересів нотаріусів за допомогою адміністративного інструментарію в режимі стримувань і противаг насамперед Міністерства юстиції України та органів нотаріального самоврядування.

1.2