5.3. Спори стосовно тлумачення та виконання міжнародного договору

Щодо спорів з приводу міжнародних договорів Віденська конвенція (статті 65-68 та Додаток до неї) містить докладні правила процедури їх вирішення. У загальному вигляді вони зводяться до наступного.

Учасник міжнародного договору повинен письмо­во повідомити інших учасників про свої вимоги, що випливають з тлумачення договору чи пов'язані з його виконанням. У цьому повідомленні має бути зазначено заходи, яких передбачається вжити щодо договору, а також їх обґрунтування.

Якщо по закінченню певного періоду, який, за ви­нятком випадків особливої терміновості, повинен ста­новити не менше 3-х місяців з моменту отримання по­відомлення, жоден учасник не висловить (письмово) заперечення, зацікавлений учасник має право здійсни­ти передбачені ним заходи.

У випадку отримання заперечення учасники по­винні добиватися врегулювання за допомогою засобів, зазначених у статті 33 Статуту ООН.

Як відомо, зазначеною статтею Статуту сторони, що беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтримці міжнародного ми­ру та безпеки, повинні, перш за все, намагатися вирі­шити спір шляхом переговорів, обстеження, посеред­ництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів чи угод або іншими мирними засобами за своїм вибором. Не важко пере­конатись, що наведене положення закріплює право вільного вибору засобів мирного врегулювання спо­рів, який відтворено і у статті 65 Конвенції.

Проте, якщо протягом 12 місяців після дати, коли було сформульовано заперечення, не було досягнуто жодного рішення відповідно до п. З, то застосовується така процедура:

1) будь-яка із сторін у спорі про застосування або тлумачення статей 53 чи 64 (випадки протиріччя між­народного договору нормі jus cogens) може передати його шляхом письмової заяви на розгляд Міжнародно­го Суду, якщо тільки сторони не домовляться, за спі­льною згодою, передати цей спір на арбітраж;

2) будь-яка із сторін у спорі про застосування або тлумачення будь-якої іншої статті частини V Конвенції ("Недійсність, припинення і зупинення дії договорів") може розпочати процедуру, зазначену у Додатку до цієї Конвенції, звернувшись з відповідним проханням до Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

Таким чином, обов'язкова міжнародна юрисдик­ція, передбачена статтею 66 Віденської конвенції, є обмеженою. Проте, і її можна уникнути, якщо, як сво­го часу зробила Україна (див. параграф 1.1. вище) зробити застереження про незастосування цієї статті, бо Конвенція, що вивчається, не містить положень щодо заборони застережень до неї чи її окремих положень.

Що стосується Додатка, який є невід'ємною час­тиною Конвенції, то ним створюється спеціальна уз-годжувальна комісія та запроваджується процедура розгляду нею спорів. Додатком передбачено, що Гене­ральний секретар ООН складає і веде список мирових посередників з числа кваліфікованих юристів. Кожна держава-член Організації Об'єднаних Націй або учас­ник цієї Конвенції призначає двох мирових посеред­ників і імена призначених таким чином посередників складають зазначений список.

Якщо до Генерального секретаря надсилається прохання відповідно до положень статті 66 Конвенції, він передає спір на розгляд погоджувальної комісії, утвореної у такий спосіб. Держава або держави, яка (які) є однією стороною у спорі, призначають одного мирового посередника, котрий є громадянином цієї держави (держав), та одного - що не є її громадянином (або громадянином однієї з цих держав) з числа вклю­чених до згаданого списку осіб. У такий же спосіб діє інша сторона у спорі. Ці чотири мирових посередника повинні бути призначені протягом 60 днів від дати отримання прохання Генеральним секретарем ООН.

Ці чотири мирових посередника протягом такого ж строку після призначення останнього з них призна­чають з числа включених до списку осіб п'ятого ми­рового посередника, який буде головою комісії. Якщо когось з членів комісії або голову не призначено у за­значені строки, відповідне призначення здійснює Ге­неральний секретар.

Погоджувальна комісія сама встановлює свою про­цедуру, вона заслуховує сторони, розглядає претензії та заперечення і вносить на розгляд сторін пропозиції, спрямовані на досягнення полюбовного розв'язання спору. Комісія протягом 12 місяців після дати її утво­рення повинна надати свою доповідь Генеральному сек­ретареві ООН, яка передається також сторонам у спорі. Вона не є обов'язковою для сторін і являє собою лише рекомендацію, запропоновану на розгляд сторін з метою полегшення полюбовного розв'язання спору.