5.2. Тлумачення міжнародного договору

Належне виконання міжнародного договору нері­дко потребує з'ясування справжнього змісту намірів сторін (змісту досягнутого узгодження воль). Саме з'ясування дійсного сенсу та змісту міжнародного до­говору, які повинні бути відтвореними в тексті цього договору, прийнято позначати терміном "тлумачення міжнародного договору".

Правила тлумачення міжнародного договору, як вони викладені у статтях 31-33 Віденської конвенції, зводяться до наступного.

Договір повинен тлумачитись добросовісно.

Це правило вимагає від суб'єктів тлумачення чес­ності, відсутності намірів обманути інших учасників договору, тобто, воно зводиться до намагання встано­вити справжній сенс договору, закріплений у відпові­дному тексті. Зрозуміло, що вимога добросовісності тлумачення є похідною від вимоги добросовісного ви­конання міжнародного договору.

Термінам, які використано у договорі, слід нада­вати звичайне значення (у їх контексті, а також у світ­лі об'єкту та цілей договору).

Як вже раніше зазначалось, для цілей тлумачення договору контекст охоплює, окрім тексту (з преамбу­лою та додатками включно):

будь-яку угоду, що має відношення до договору, яка була досягнута між всіма учасниками у зв'язку з укладенням договору;

будь-який документ, складений одним або декіль­кома учасниками у зв'язку з укладенням договору та прийнятий іншими учасниками у якості документа, що має відношення до договору.

Якщо домовлено, наприклад - у тексті самого до­говору, що термінам буде надаватись спеціальне зна­чення, саме це значення слід використовувати при тлумаченні договору.

У Віденській конвенції 1969 р. спеціальне значен­ня певної кількості термінів міститься у статті 2, до якої ми неодноразово звертались у процесі аналізу Конвенції.

Поряд з контекстом враховуються:

а) будь-яка подальша угода між учасниками сто­совно тлумачення договору або застосування його по­ложень;

б) подальша практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення;

в) будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах між учасниками.

Не важко зрозуміти, що перший випадок передба­чає так званий вид тлумачення, як автентичне тлума­чення. Другий, якщо тільки практика не є протиправ­ною, теж зводиться (але до мовчазного) автентичного тлумачення. Що стосується третього, то воно відтво­рює загальні положення міжнародного права у їх за­стосуванні до процесу тлумачення договорів: тлума­чення не повинно привести до наслідків, які супере­чать головним принципам міжнародного права, інакше його слід визнати недійсним. Закінчується стаття 31 Конвенції вказівкою про те, що спеціальне значення надається терміну договору тільки тоді, коли вста­новлено, що учасники мали такий намір.

Статтею 32 Конвенції передбачено можливість за­стосування додаткових засобів тлумачення, з чого ви­пливає, що зазначені у статті 31 засоби слід вважати головними. За статтею 32 звернення до додаткових засобів тлумачення можливо, щоб підтвердити зна­чення, яке випливає із застосування статті 31, або ви­значити значення у випадках, коли тлумачення згідно зі статтею 31:

■ залишає значення двояким чи неясним; або

■ призводить до явно абсурдних або незрозумі­лих наслідків.

У статті 32 зазначено, що під додатковими засо­бами тлумачення слід розуміти, зокрема, використан­ня підготовчих матеріалів та обставин укладення між­народного договору. Взагалі у даному випадку мається на увазі застосування такого засобу тлумачення як іс­торичний метод, коли з'ясування сенсу міжнародного договору досягається за допомогою вивчення історич­них обставин та взаємних відносин учасників, які іс­нували під час укладення договору, та цілей, що останні намагались досягти, укладаючи цей договір. Однак, при цьому, як слушно зауважив Д.

За своїми видами тлумачення буває автентичним, судовим та доктринальним. Автентичне тлумачення – це тлумачення міжнародного договору самими його учасниками або (у відповідному випадку) міжнарод­ною організацією. У якості приклада можна нагадати про відому резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.74 р. "Визначення агресії"", у якій було витлума­чено термін, що є дуже поширеним у міжнародних до­говорах, зокрема - універсального рівня.

Судове тлумачення, особливо з огляду на прецедентний характер внутрішньодержавного права бага­тьох держав та права ряду міжнародних організацій, є дуже поширеним і вкрай важливим. До того ж, інколи у договорах міститься щодо цього спеціальна вказівка. Так, згідно зі статтею 234 Договору про заснування Європейського співтовариства Суд ЄС має юрисдикці­єю "тлумачення цього Договору".

Що стосується доктринального тлумачення, то його легітимність випливає з п. d) статті 38 Статуту Міжнародного Суду, за якою Суд при вирішенні спо­рів застосовує доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як додат­ковий засіб визначення правових норм.

Засобами тлумачення є граматичне, логічне, істо­ричне та систематичне тлумачення. До речі, саме в цій послідовності зазначені засоби вичерпують даний про­цес, хоча у кожному окремому випадку вони можуть бути використаними не всі одночасно.

З'ясування значення окремих слів та смислу між­народного договору на підставі граматичних та інших мовних правил є граматичним (словесним) тлума­ченням. Логічне тлумачення зводиться до з'ясування змісту однієї статті на підставі використання іншої або за допомогою їх співставлення.

Окремо слід зупинитись на статті 33 Конвенції, яка присвячена тлумаченню договорів, автентичність яких була встановлена на двох або декількох мовах. Як вже зазначалось, Конвенція виходить з того, що міжнародний договір існує як єдиний комплекс поло­жень, хоча він може мати два або більше мовних варі­антів. Тому першим у статті 33 закріплено положення, за яким коли автентичність тексту договору було встановлено на двох або декількох мовах, його текст на кожній мові має однакову силу, якщо тільки дого­вором не передбачається або учасники не домовились, що у випадку розбіжностей між цими текстами пере­важну силу матиме один конкретно зазначений текст.

Слід погодитись з В.І. Євинтовим, який зазначив, що для забезпечення правової автентичності текстів на різних мовах необхідно намагатись знаходити необ­ов'язково однозначні терміни, а семантико-правові ек­віваленти на різних мовах, що відповідають один одно­му у межах даного договору. Автор, який цитується, доводить на прикладі доречність такого підходу.

Далі в даній статті Конвенції зазначено, що варіант договору мовою, іншою, ніж ті, якими було встановлено автентичність тексту, вважається автентичним тільки в тому разі, коли це передбачено договором або коли про це домовилися сторони договору. У всіх зазначених ви­ще випадках вважається, що терміни договору мають однакове значення в кожному автентичному тексті. Це, як повинно бути зрозумілим, є презумпцією однакового значення термінів міжнародного договору. Останнім же положенням статті, що аналізується, є презумпція єдності смислу всіх текстів договору. За ним якщо порів­няння рівнозначно автентичних текстів виявляє розбіж­ність значень, що не усувається застосуванням статей 31 і 32, приймається те значення, яке, з урахуванням об'єкта і мети договору, найкраще узгоджує ці тексти.