Криміналістична характеристика вимагання

Типовими елементами криміналістичної характеристики вимагання є:

— предмет злочинного посягання;

— особа злочинця;

— особа потерпілого;

— спосіб вчинення злочину;

— типова «слідова картина» злочину.

Предмет злочинного посягання. Предметом вимагання може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру. Аналіз слідчої практики вказує, що найчастіше злочинці вимагають гроші, розуміючи, що вони найменше залишають слідів на взаємодіючих об’єктах. Крім того, непоодинокі випадки вимагання інших матеріальних цінностей: цінних паперів, коштовностей і прикрас, побутової техніки тощо. Зустрічається також вимагання права на майно, зокрема, вимагання документів, що дозволяють отримати у свою власність квартиру, автомобіль тощо; або вимагання складання боргової розписки. Серед дій майнового характеру, що є предметом вимагання, в слідчій практиці зустрічаються виконання певних робіт або надання певних послуг, наприклад, ремонт квартири, будівництво гаража, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди тощо.

Особа злочинця. За соціальним статусом особу вимагача умовно можливо поділити на дві групи:

1) явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед це члени організованих злочинних угруповань). Особливістю злочинців цього типу є те, що вони набагато частіше вчиняють декілька епізодів вимагань, а також інші злочини протягом невеликого періоду часу. Способи вчинення злочинів цими особами характеризуються стійкістю, підготовкою, продуманістю, зухвалістю, скритністю. Більше половини вимагань вчиняються ними із застосуванням зброї або заздалегідь підготовлених спецзасобів. Для цієї групи осіб характерним є об’єднання в організовані злочинні групи, для заняття організованими вимаганнями.

2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств, правоохоронних органів; представники спортивних товариств (тренери, інструктори). Такий зовні респектабельний спосіб життя створює певний імунітет від усіляких підозр з боку правоохоронних органів.

На основі критерію стійкості установки на вчинення злочинного діяння, слід виділити чотири типи вимагачів: злісний (15 %), винахідливий (10 %), паразитичний (40 %) та ситуативний (35 %).

Вимагачами в переважній більшості є представники чоловічої статі (99 %) віком від 18 до 35 років, із середньою освітою, неодружені, не мають дітей, не працюють і не навчаються. Серед них 75 % раніше засуджених, в основному за корисливо-насильницькі злочини. Заробляють авторитет у своєму мікросередовищі за допомогою атрибутів сучасного життя: автомобілів, мобільних телефонів, дорогого одягу, наявності зв’язків з кримінальними елементами. Це переважно активні та ініціативні молоді люди, які свої здібності спрямовують на вчинення злочинів та правопорушень. Обирають жертв, стосовно яких є привід для вимагання — наявність боргу, конфліктної ситуації або хоча б так званих неприязних стосунків.

Особа потерпілого. Вимагання спрямовуються у більшості випадків (43 %) проти підприємців малого та середнього бізнесу, заможних громадян.

Потерпілі від вимагання можуть бути умовно поділені на три групи:

До першої групи відносяться особи, діяльність яких носить протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, особи, які отримують незаконний прибуток, учасники незаконних і сумнівних угод, шахраї, які організовують азартні ігри тощо. Як правило, дана група потерпілих осіб не повідомляє про вчинення вимагання до правоохоронних органів, на що й розраховують злочинці, відповідно злочини проти цієї групи у більшості є латентними, або стають відомими з інших джерел.

Друга група потерпілих — законослухняні громадяни, які характеризуються аморальною або іншою активною віктимною поведінкою: дії аморального характеру, необачний вибір знайомств, нарощування боргових зобов’язань тощо.

Третя група — законослухняні громадяни, які характеризуються пасивною віктимною поведінкою. Такі ознаки потенційних потерпілих, як матеріальна забезпеченість та підприємницька діяльність, виділяють їх серед інших громадян. Отже, вказані властивості перетворюються на якість реальної уразливості. У багатьох випадках (понад 45 %) потерпілі знайомі з вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес.

Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток складають особи зрілого віку (від 30 до 45 років — 64 %), причому такий віковий розподіл потерпілих є найбільш характерним для злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, оскільки своїми жертвами вони вибирають заможних людей.

Спосіб вчинення злочину. Серед елементів криміналістичної характеристики вимагання спосіб вчинення злочину є визначальним. У теперішній час все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги та різноманітного роду погроз надати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності, вчинених членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

Вимагання як злочинна діяльність відрізняється тим, що воно включає дві стадії: висловлення погрози і заволодіння предметом посягання, що досить часто віддалені у часі одна від одної.

Всі способи висловлення погроз слід розділити на три групи, поклавши в основу кваліфікуючі ознаки даного виду злочинів, де засобами впливу на потерпілого слугують:

1. Погроза застосуванням або застосування насильства до потерпілого чи близьких йому родичів. Є найбільш поширеним способом вчинення вимагань.

2. Погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

3. Погроза знищенням (пошкодженням) або знищення (пошкодження) майна потерпілого чи близьких йому родичів, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Для першої групи способів висловлення погрози характерним є застосування насильства, у першу чергу — психологічного, яке може виражатись у словесних погрозах:

а) при безпосередньому спілкуванні злочинця віч-на-віч з потерпілим;

б) через засоби зв’язку (зокрема, телефоном);

в) за допомогою листа або звукозапису (наприклад, при захопленні заручника, для швидкого досягнення поставленої мети злочинці примушують його написати своїм рідним листа, чи записують на відео-аудіо носії звернення заручника до близьких з проханнями про допомогу, а потім цей лист або диск передають певним чином родичам заручника).

Значне місце в цій групі способів висловлення погрози займають способи психологічного насильства з використанням різних знарядь і засобів, а саме:

а) демонстрація знарядь вчинення насильства;

б) демонстрація наслідків насильства. Для цих способів характерним є те, що в алегоричній формі потерпілому натякають про тяжкі наслідки відмови від виконання вимог злочинців. Наприклад, зустрічалися випадки, коли додому потерпілому надсилали труну або фотографії із зображенням небіжчиків, натякаючи тим самим про такі ж наслідки для потерпілого.

Завершують першу групу способи висловлення погрози, що реалізуються через безпосереднє застосування фізичного насильства. Наприклад, потерпілих б’ють, приковують наручниками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, надівають на голову поліетиленові пакети, припікають паяльною лампою, праскою тощо.

Другу групу способів висловлення погрози утворюють способи, зміст яких полягає в погрозі оголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. До цієї групи способів відносяться погрози і шантаж розголошенням таємниць комерційної діяльності; технологічних процесів; розголошенням відомостей про незаконно одержувані доходи, послуги, а також розголошенням ганебних відомостей про потерпілого або його близьких тощо.

Останню групу способів висловлення погрози складають способи, реалізація яких здійснюється через погрозу або пошкодження чи знищення належного або довіреного потерпілим майна.

Найбільш поширеними способами заволодіння предметом посягання є:

1) пряма передача коштів, цінних паперів на пред’явника або майна потерпілого;

2) переведення коштів на вказаний вимагачами рахунок у банку;

3) оформлення на ім’я вказаних вимагачами осіб документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем з правом його продажу, договорів купівлі-продажу, дарування, генеральних доручень на право вчинення угод з нерухомістю тощо;

4) оформлення на користь вимагачів строкових боргових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб;

5) оплата нав’язаних послуг, що виконуються організаціями, контрольованими вимагачами, у розмірі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт;

6) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виготовленої потерпілими, на умовах вимагачів;

7) прийняття на роботу вказаних вимагачами осіб за умови одержання ними зарплатні без виконання роботи;

8) здача у оренду приміщення за невисоку платню тощо.

Слідова картина. Характер слідів, що залишаються при вимаганні, багато в чому залежить від способу вимагання, місця його вчинення, предмета злочинного посягання, особи злочинця та інших обставин.

Багатоелементна структура місця події включає принаймні три ділянки, на яких відбувається вимагання, а саме: 1) місце висловлення погрози; 2) місце сприйняття погрози і 3) місце заволодіння предметом вимагання. Для деяких способів вимагання ці елементи можуть поєднуватися, однак для більшості вони територіально роз’єднані.

Деякі способи вчинення вимагань, зокрема, при висловленні погрози із застосуванням психічного насильства, відбуваються, головним чином, словесно, і звукові сліди, у більшості випадків, не фіксуються.

Разом з тим на місці висловлення погрози залишаються й матеріальні сліди-відображення, наприклад, сліди ніг, рук, мікрооб’єкти, знаряддя реалізації фізичного насильства. На місці заволодіння предметом вимагання залишаються сліди ніг, рук, мікрооб’єкти, запахові сліди.

При отриманні інформації про злочин із суб’єктивних джерел, необхідно враховувати об’єктивні умови і повноту сприйняття джерела. Так, свідки, як правило, не можуть спостерігати всю картину вимагання, найчастіше у своїх показаннях вони повідомляють лише про окремі епізоди події, а по ряду кримінальних проваджень про вимагання свідків узагалі не буває. Обережно необхідно ставитися і до показань потерпілих, деякі з них в силу нервового потрясіння, сприймають картину події в перекрученому вигляді. Іноді їм здається, що злочинців було більше, ніж насправді, що не були люди «величезного зросту» тощо. Тому отриману від інформацію треба ретельно перевіряти, співставлювати іншими доказами.

9.2.