Криміналістична характеристика вбивств

Основними елементами криміналістичної характеристики вбивств є:

- спосіб вчинення вбивств;

- спосіб приховування вбивств;

- час та місце вчинення злочину;

- типова «слідова картина»;

- характеристика особи злочинця та потерпілого;

Спосіб вчинення вбивств.

а) вивчення даних про особу жертви (факультативний етап, присутній не у всіх злочинах);

б) вибору способу позбавлення життя (знаряддя або іншого засобу);

в) обрання власної тактики (способу) вчинення злочину.

Розглянемо ці дії більш детально. Для підготовлених, найбільш суспільно небезпечних вбивств характерне попереднє вивчення злочинцем майбутньої жертви (коли в нього не було з нею постійного родинного або іншого подібного спілкування), спостереження за нею з метою визначення найбільш зручних для виконання злочинного задуму місця й часу, можливі попередні спроби вчинення вбивства, що не досягли успіху.

Вибір знаряддя вбивства, як правило, здійснюється з урахуванням цього вивчення. Розраховуючи залишитися безкарним, злочинець прагне знайти таке знаряддя заподіяння смерті, що дозволило б йому виконати задумане й убезпечити себе від переслідування, направити слідство помилковим шляхом. Способи обираються залежно від того, чи має можливість злочинець зблизитися із жертвою чи ні. Якщо така можливість існує, то зазвичай обираються такі способи заподіяння смерті, які дозволяють убивці одержати час для безпечного відходу з місця вчинення злочину. Це можуть бути отрута, газ, вибухові пристрої й т.д. У деяких випадках використовується вогнепальна, холодна зброя. Однак вибір знаряддя може бути пов’язаний з імітацією того або іншого мотиву вбивства.

Більшість вбивств вчиняється на побутовому ґрунті й для таких вбивств дії з підготовки (якщо це можна так назвати) зводяться до використання випадкового знаряддя, як правило, це кухонні, мисливські ножі, тесаки, сокири і т.д.

Дії по безпосередньому вчиненню вбивства. Для вбивць характерно, насамперед, заподіяння тілесних ушкоджень механічного походження (гострими колючо-ріжучими предметами, твердими тупими предметами, вогнепальними й метальними знаряддями, транспортними засобами), значно рідше зустрічаються удушення (у тому числі повішення), утопления, отруєння, і ще рідше — спалення, переохолодження, позбавлення води і їжі, скидання з висоти.

Сукупність інформації про спосіб вчинення злочину й даних, отриманих при огляді місця події й (або) виявлення трупа дозволяють висунути версії про особу вбивці і характер його взаємин з потерпілою особою, а іноді й про особу потерпілого (якщо особа жертви не встановлена). Для прикладу, переміщення трупа в скрите місце, маскування (землею, листами, травою, гілками й т.д.), утопления, закопування трупа і його частин, спотворювання обличчя часто свідчать про вчинення вбивства особою із числа найближчого оточення потерпілого (дружина, родич, приятель і т.п.). Ознаки незвичних маніпуляцій з трупом (зняття й приховання одягу, розчленовування його на дуже дрібні частини, спроба підпалу за допомогою різних засобів й ін.) або заподіяння множинних ушкоджень різних частин тіла характерні для душевно хворих.

Спосіб вчинення вбивства часто вказує на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів вчинення злочину.

Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені в процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховування вбивств.

Одним з найвитонченіших способів приховування є інсценування — штучне створення картини злочинної події. Метою інсценування є ба- жання злочинця заплутати слідство. Існують наступні способи інсценування:

1. Інсценування одного злочину для приховання іншого. Наприклад, для приховання вбивства вчиненого в домашніх умовах, злочинець інсценує вбивство з метою пограбування на відкритій місцевості.

2. Інсценування незлочинної події для приховання вчиненого злочину. Знаючи, що безсумнівні ознаки вчиненого злочину спричинять розслідування, злочинці часто прагнуть додати місцю події риси, що вказують на подію, яка не є злочинною: вбивство інсценують під самогубство, нещасний випадок або дорожньо-транспортну подію й т.д.

3. Фальсифікація окремих доказів. Наприклад, залишені сліди взуття іншої особи, пляшки з відбитками пальців, чужі документи підкинуті на місце події в якості «забутих» або «загублених злочинцем».

Час та місце вчинення вбивств. Встановлення часу вчинення злочину не тільки важливо для з’ясування безлічі обставин, сприяючих розслідуванню злочинів, але і розглядається як необхідна умова вивчення причинно-наслідкових зв’язків між елементами криміналістичної характеристики.

Злочинці для вчинення вбивства обирають, як правило, момент, коли потерпілий один в будинку, офісі або в іншому місці, коли немає свідків, а це нерідко вечірній або нічний час.

Місце вчинення вбивства — це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Як показує статистика, найбільша кількість вбивств вчиняється в містах. Найпоширенішим місцем вчинення вбивств є приміщення.

Типова «слідова картина». Для розслідування вбивств велике значення має сукупність відомостей про типові сліди, що залишаються на місці вчинення злочину. Сліди, що залишаються в результаті вчинення вбивства, за формою свого вираження можна поділити на матеріальні та ідеальні. До матеріальних слідів відносяться: труп потерпілого, сліди, що залишилися на трупі, сліди застосування знаряддя вбивства, самі знаряддя злочину, сліди перебування на місці злочину й т.д. Сліди виявлені на місці події можуть дати важливі відомості. Наприклад, сліди ніг людини, виявлені на місці події, досвідченому слідчому можуть сказати багато чого: стояла людина або бігла, несла важку ношу, кульгала і т.п. Одержання таких даних має велике значення для побудови пошукових версій. Ідеальні сліди — це відображення, що виникають у пам’яті учасників й очевидців у зв’язку зі сприйняттям ними обставин вчинення вбивства, а також у пам’яті інших осіб, які мають відомості, що мають значення для справи.

Особа злочинця. Особа вбивці володіє комплексом ознак, специфічних для кожного виду вбивств, оскільки відображає мотиви вчинення злочину, спосіб вчинення, особливості характеру і темпераменту, навички, що використовуються в буденному житті (педантичність, охайність, неохайність) і професійні навички (лікаря, м’ясника, фельдшера, хіміка — при розчленуванні частин трупа; електрика, підривника — при використанні з метою вбивства електричних приладів і вибухових пристроїв І Т.П.).

Можна виділити дві категорії злочинців, які вчинили вбивства. До першої категорії відносяться особи, які вчинили так звані побутові вбивства, що відбулися в результаті сімейних, побутових та інших конфліктів.

Як показує слідча практика — найбільш типовий портрет «побутового» вбивці — чоловік у віці від 18 до 50 років, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, відрізняється антигромадською поведінкою, брутальністю, жорстокістю, нерідко підвищеною статевою збудливістю й неповажним відношенням до жінок, раніше як правило, притягувався до кримінальної відповідальності. Серед таких вбивць нерідкі випадки психічних захворювань, часто в ході слідства з’ясовується, що вони мають потребу в лікуванні від алкоголізму або наркоманії. Ця характеристика справедлива для більшості випадків побутових очевидних вбивств, а також деяких випадків вуличних корисливих вбивств.

Друга категорія злочинців — це особи, які посягають на життя людини із заздалегідь обміркованим наміром при ретельно розробленому плані. До таких можуть бути віднесені так названі «серійні» й «професійні» вбивці. Багато хто із цих осіб мають певні навички у вчиненні вбивств, тобто так звані «наймані вбивці». Саме ця категорія злочинців особливо активно перешкоджає проведенню розслідування, намагається направити слідство неправильним шляхом.

Для вбивць, що вчиняють кількаразові вбивства («серії»), специфічним є невисокий інтелектуальний рівень, наявність неяскравої вираженої патології, схильність до садизму та інших статевих збочень, які вони й реалізують при вчиненні злочинів. При вчиненні таких вбивств вони, як правило, використовують однотипні для своєї «серії» методи при підборі жертв, способи вчинення вбивств і способи їхнього приховання.

Особливо складні можуть бути для розслідування випадки щодо дій професійних вбивць, які пройшли спеціальну підготовку в ході військової або іншої спеціальної служби і які володіють високорозвиненими інтелектуальними здібностями, знаннями в галузі криміналістики.

Особа потерпілого. В криміналістичній характеристиці вбивств особливе місце відводиться особі потерпілого. У випадках вбивств залежність між злочинцем і потерпілим визначається даними про останнього, точніше його особистісними якостями, поведінкою, у ряді випадків становищем в суспільстві, службовими, особистими відносинами із злочинцем.

У більшості випадків потерпілими в кримінальних провадженнях про вбивства є чоловіки. У тих випадках, коли жертвою злочину стає жінка, переважають такі мотиви, як: ревнощі, сексуальні або корисливі спонукання.

Існують категорії людей, які частіше інших виявляються в небезпечній ситуації вбивства. Перелічимо їх у порядку убування ступеня вік- тимності.

Насамперед, це особи із грубою, зухвалою поведінкою, що легко вступають у сварки, схильні до легковажних знайомств і гучних розваг, хуліганських витівок, що вживають алкоголь й (або) наркотики. Вони найчастіше бувають жертвами так званих безмотивних вбивств: вбивств у бійці, в результаті випадкового конфлікту.

До іншої категорії можна віднести людей, що конфліктують у подружніх, сімейних, любовних відносинах. Частими мотивами при вчиненні таких вбивств є помста, ревнощі, зрада й т.п.

Особливою категорією потерпілих є особи, найменш захищені фізично й морально. Це підлітки, діти, у тому числі немовлята, а також люди літнього віку. Причиною вбивств цих осіб можуть бути корисливі спонукання, хуліганські дії, сексуальні домагання, а відносно літніх людей спонукальною причиною вбивств найчастіше є заволодіння їх майном або помста.

До ще однієї категорії можна прилічити людей, до обов’язку яких входить охорона громадського порядку, матеріальних цінностей. Це працівники органів внутрішніх справ, органів безпеки, служби охорони, сторожі, інкасатори й т.д. Для цієї категорії найбільш частою ситуацією є вбивство при заволодінні майном або при запобіганні порушень громадського порядку.

В окрему групу варто включити осіб, що займаються нелегальною, іноді протизаконною діяльністю, а також великим бізнесом і політикою. Перші стають жертвами в ході «розборок» угруповань, членами яких вони є, за сфери впливу, у зв’язку з невиконанням фінансових та інших зобов’язань, а також із-за корисливих посягань на їхнє майно. Інші гинуть у результаті активності їх політичної лінії, коли їх супротивникам вигідне зникнення з політичної арени даного політичного діяча, а також у результаті дій психічно неврівноважених або неповноцінних осіб.

Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв’язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніх стосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерпілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів вчинення злочину, в окремих випадках щодо віктимної поведінки потерпілого.

3.2.