Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв
Основними елементами криміналістичної характеристики грабежів та розбоїв є:
— предмет злочинного посягання;
— спосіб вчинення злочину;
— типова «слідова картина»;
— характеристика особи потерпілого та злочинця.
Предмет злочинного посягання. Практика розслідування цих злочинів, показує, що безпосередніми предметами злочинного посягання при грабежах та розбоях є: гроші та цінні папери, мобільні телефони, годинники, коштовності, прикраси, транспортні засоби (автомобілі, мопеди, велосипеди), теле-, фото-, відеоапаратура, музичні інструменти, одяг, взуття, вино-горілчані напої або продукти харчування та інші предмети.
В останній час безпосереднім предметом злочинного посягання все частіше стають транспортні засоби (автомобілі, мопеди, велосипеди). Також зустрічаються випадки вчинення нападів на автомобільному транспорті, найчастіше вони здійснюються на водіїв таксі.
Дослідження предмету посягання зосереджує увагу слідчого на необхідності з’ясування на заволодіння яким саме майном був спрямований умисел злочинців і хто з оточення знав про зберігання цього майна у потерпілого. Інформація, отримана від потерпілого про кожен викрадений предмет та його індивідуальні ознаки, може бути відправною основою для побудови конкретних версій, спрямованих на окреслення кола осіб, які могли бути співучасниками нападу або неусвідомленими контактами з ними, що сприяло злочину.
Спосіб вчинення злочину. Можливо умовно виділити наступні типові дії з підготовки до грабежу чи розбою:
— вибір об’єкту (будинку, квартири, особи тощо), на який злочинці мають намір вчинити напад, зазвичай здійснюється за наведенням інформаторів;
— вивчення злочинцями об’єкту нападу та обстановки, в якій належить діяти, з цією метою під яким-небудь приводом вони проникають до приміщення та з’ясовують якими цінностями володіють її мешканці, місця зберігання грошей та інших цінних речей, спосіб життя наміченої жертви та розклад дня членів родини;
— підготовка зброї чи предметів, які її замінюють, що необхідні злочинцям для подолання опору потерпілого, автотранспорту для пересування до об’єкту нападу та перевезення пограбованого (нерідко для цього використовують таксі або викрадають особистий автотранспорт);
— попередній зговір між спільниками нападу (характерний для випадкової, не стійкої злочинної групи), або чітке розділення ролей між членами організованої групи властиве високоорганізованим, стійкої та гарно законспірованим злочинним формуванням);
— вибір способу нападу, у тому числі, переховування або збуту викраденого майна;
— вибір способів зміни зовнішності виконавців нападу та забезпечення алібі спільникам.
Таким чином, дії злочинців з підготовки до грабежу або розбою пов’язані, як правило, єдиним умислом з майбутнім злочинним актом і можуть бути безпосередньою умовою застосування ними певного способу його вчинення.
Способи вчинення грабежів та розбоїв детермінуються низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів. Об’єктивними факторами є: особливості місця і часу вчинення цих злочинів; знаряддя злочину (наприклад, холодна та вогнепальна зброя), що маються в розпорядженні злочинців; спрямованість діяльності злочинного угруповання тощо. До суб’єктивних факторів належать: наявність у членів злочинного угруповання професійних знань та злочинного «досвіду», соціальні, психологічні та фізичні особливості злочинців тощо.
При нападі групою злочинці, використовуючи свою чисельну перевагу, швидко подавляють опір потерпілого шляхом застосування фізичного насильства, небезпечного для життя та здоров’я останнього, або погрози його застосування. У багатьох випадках характер насильства обумовлюється статтю, віком, фізичною силою потерпілого, кількістю осіб, які зазнають нападу, їх поведінкою і т.п. У випадках відмови потерпілого віддати гроші та коштовності, злочинці застосовують фізичну силу та заподіюють тілесні ушкодження.
Найбільш розповсюдженими заходами з приховування грабежів та розбоїв є маскування злочинцем (злочинцями) своєї зовнішності. Ця обставина обумовлена наявністю безпосереднього контакту злочинця і потерпілого, а також побоювання бути впізнаним. З метою маскування зовнішності використовують темні окуляри, закривають обличчя шарфом, використовують маски або капронові панчохи, інколи рукавички, речовини, що нейтралізують запах тощо.
Типова «слідова картина». Дані про сліди й одержувана щодо них інформація є необхідною умовою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин злочину.
Якщо грабіж або розбій вчинені на відкритій місцевості, то сліди утворюються: від принесених на місце злочину речей, залишених або викинутих знарядь; вчиненого пострілу; в результаті боротьби злочинця і потерпілого та заподіяння останньому тілесних ушкоджень; у зв’язку з використанням транспортних засобів.
В цьому випадку залишаються на місці злочину наступні сліди: сліди рук, взуття, транспортних засобів, сліди паління, волокна одягу, запахові сліди, слина, волосся, сліди пострілу (кулі, гільзи, дріб, картеч), сліди крові, сліди побиття потерпілого, деталі одягу, знаряддя, головні убори, ґудзики, волокна.Характерною особливістю «слідової картини» грабежів і розбоїв вчинених на відкритій місцевості є те, що вона швидко знищуються в результаті погодних умов (дощ, спека, мороз та інші явища, що негативно впливають на збереження слідів злочину); якщо злочин вчинений в місті, то серед умов, що негативно впливають на збереження слідів злочину виступають: наявність громадського транспорту, скупчення людей.
При вчиненні розбою з проникненням до приміщення, сліди, головним чином, утворюються у зв’язку зі змінами, що відбуваються з речами та об’єктами, які знаходяться на місці події. Характер типових слідів, залишених злочинцями на місці вчинення грабежів та розбоїв, в багатьох випадках залежить від способу їх проникнення до приміщення, інших дій злочинців в момент нападу. Якщо проникнення в приміщення пов’язане з подоланням (зломом) перешкоди, то на місці злочину зазвичай залишаються багаточисельні матеріальні сліди: рук, ніг, слини, знарядь злому, плями крові, недопалки та інші загублені або залишені злочинцями предмети.
До ознак, що свідчать про застосування злочинцями способу проникнення до приміщення під благовидним для потерпілого приводом в основному відносяться «ідеальні» сліди: показання мешканців квартири та інших свідків нападу. Але це не означає відсутність на місці події яких-небудь матеріальних слідів. Найбільш імовірними місцями де можуть бути виявлені сліди пальців рук злочинців можуть бути предмети, яких торкалися злочинці: ручки дверей, вимикачі електричної мережі, книги, шафи, столи, стільці та інші предмети з гладкою поверхнею. Наслідки застосування до потерпілого якого-небудь насильства, як правило, проявляються у вигляді тілесних ушкоджень.
Про застосування вогнепальної або холодної зброї може свідчити наявність на тілі та одязі потерпілих вогнепальних, колотих та різаних ран. Про факти боротьби між потерпілими та нападниками можуть свідчити певні зміни в обстановці приміщення (пошкодження меблів, розбиті предмети і т.п.), а також відповідні пошкодження одягу як у потерпілих так і у нападників.При розбоях, вчинених на водіїв автотранспортних засобів крім зазначених слідів також характерна наявність наступних слідів: протек- торів шин, залишки лакофарбового покриття та паливно-мастильних матеріалів.
Особа потерпілого. Безпечне ставлення окремих осіб до охорони особистого майна, нерозбірливість у стосунках з людьми, — явища, які часто зустрічаються у житті. Виходячи з подібної поведінки, умовно можливо виділити три віктомогенні групи потерпілих від розбоїв.
Першу групу складають громадяни, спосіб життя, вчинки або риси особистості яких містять в собі привід для нападу на них. Зазвичай це виражається у формі аморальної поведінки, наприклад, у демонстрації забезпеченого та розпусного способу життя.
До другої групи слід включити тих громадян, віктимна поведінка яких проявляється у формі неприйняття потрібних засобів безпеки до охорони свого помешкання та особистого майна, яке в ньому знаходиться. Деякі власники квартир переховують ключі під килимком вхідних дверей, залишають відкритими вхідні двері, балкони, проявляють довірливість до незнайомих осіб, відкриваючи їм двері. Не приділяючи належної уваги можливим наслідкам своєї необережної поведінки, мешканці тим самим утворюють криміногенну ситуацію — полегшують вчинення злочинного замислу.
Третю групу складають громадяни, які в силу свого соціального статусу, професії, матеріального становища (керівники приватних підприємств, працівники підприємств торгівлі, діячі науки та культури, які часто бувають у закордонних відрядженнях, та ін.) схильні стати потерпілими від розбійного нападу.
При вчиненні грабежів вибір злочинцями конкретних потерпілих в деякій мірі є випадковим.
Злочинець або злочинці зазвичай спостерігають за майбутньою жертвою у місцях вірогідної появи осіб, майно яких може бути предметом злочинного посягання (наприклад, біля поштового відділення в дні видачі пенсій та ін.) та супроводжують жертву до безлюдного та зручного для нападу місця.Потерпілі від грабежу та розбою частіше за все раніше не знайомі зі злочинцем, але не є виключенням випадки, коли вони познайомились незадовго до вчинення злочину.
Особа злочинця. Грабежі та розбої належать до розряду так званих «чоловічих злочинів», оскільки переважно їх вчиняють чоловіки і лише в деяких випадках жінки виступають співучасницями. Серед злочинців, які спеціалізуються на грабежах та розбоях, переважають, як правило, фізично розвинені особи. Кожний третій — рецидивіст, раніше засуджений за грабіж, крадіжку, розбій, вбивство або інші насильницькі злочини. Повернувшись з ув’язнення, рецидивісти зазвичай швидко повертаються до звичної справи, організовують групу спільників, знахо- дать шляхи придбання зброї, підшукують об’єкти майбутніх нападів, після чого вчиняють серію злочинів.
У злочинних групах загально-кримінального типу, що спеціалізуються на грабежах та розбоях, переважають особи (переважно чоловіки) віком від 20 до 35 років, непрацюючі, з різним ступенем освіти.
8.2.