Криміналістична характеристика зґвалтувань

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.

Основними елементами криміналістичної характеристики зґвалтувань є:

— спосіб вчинення зґвалтування;

— місце вчинення зґвалтування;

— типова «слідова картина» злочину;

— особа злочинця;

— особа потерпілого;

— мотиви вчинення зґвалтування.

Спосіб вчинення. Вибір злочинцем конкретного способу зґвалтування безпосередньо залежить:

— від особистих психофізіологічних якостей ґвалтівника;

— чи вчиняється злочин одноособово або групою осіб;

— був ґвалтівник знайомий з потерпілою особою чи ні.

Спосіб вчинення зґвалтування може визначатися також місцем вчинення злочину та іншими об’єктивними умовами. Наприклад, при раптовому нападі на вулиці в умовах дефіциту часу і підвищеним ризиком бути затриманим, ґвалтівник частіше за все застосовує грубість та жорстокість фізичного впливу. При посяганні у безлюдному місці або ж на квартирі по відношенню знайомої потерпілої, фізичний вплив може бути менш виразним та інтенсивним.

Насильству можуть передувати спеціальні підготовчі дії злочинця — вибір ним часу посягання, зброї, підручних та маскувальних засобів, слідкування або очікування потерпілої особи в конкретному місці.

Спосіб вчинення зґвалтування характерний також і наявним етапом (способом) приховання цього злочину: маскування зовнішності насильника, замовчування чи повідомлення неправдивих відомостей про себе, вбивство потерпілої особи тощо.

Спосіб вчинення зґвалтування класифікується за наступними підставами:

По-перше, відповідно до того, як ґвалтівник використовував вже існуючу ситуацію для посягання або ж створив для цього сприятливі умови, зґвалтування поділяються на вчинені:

а) раптово (у малолюдних місцях);

б) після попередньої спроби познайомитися, безуспішних спроб статевої близькості за згодою;

в) з використанням обману, коли потерпілу особу злочинець шляхом усіляких хитрощів заманює до відлюдного місця (наприклад, злочинець пропонує покатати потерпілу, підвести її до місця відпочинку, піти на вечірку тощо) або ж коли злочинець обманним шляхом проникає до приміщення (під виглядом працівника комунальної служби, лікаря тощо).

По-друге, за способом впливу на потерпілу особу і подолання її опору, зґвалтування поділяються на вчинені:

а) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (фізичної хвороби, похилого або малолітнього віку, алкогольного або наркотичного сп’яніння тощо);

б) шляхом доведення потерпілої особи до безпорадного стану (у результаті використання наркотиків, снодійного, алкоголю, введення до гіпнотичного стану тощо);

в) шляхом різного роду залякувань, погроз та жорстокого фізичного впливу. Статистичні данні свідчать, що психічне насильство при вчиненні зґвалтувань застосовується злочинцями в 20 % від загальної кількості даних злочинів.

Дії особи, яка домоглася згоди потерпілого на статевий акт не за допомогою фізичного чи психічного насильства або використання безпорадного стану, а шляхом обману чи зловживання довірою (освідченні у коханні, обіцянки укласти шлюб, у т.ч. зробленої в урочистій обстановці і з повідомленням про це родичам, заяви до відділу РАГС тощо), не містять складу цього злочину.

По-третє, способи вчинення даних злочинних діянь систематизуються за характеристикою взаємозв’язку злочинець — потерпіла особа:

1) зґвалтування незнайомої особи;

2) зґвалтування, вчинене після нетривалого спілкування з потерпілою особою;

3) зґвалтування потерпілої особи з якою ґвалтівник короткотривало проводив вільний час;

4) зґвалтування потерпілої особи, з якою злочинець мав довготривалі стосунки (спільне місце роботи, навчання, проживання тощо);

5) зґвалтування потерпілої особи, з якою злочинець перебував у родинних стосунках, у тому числі малолітньої й неповнолітньої.

Дані про спосіб вчинення насильницького статевого посягання дозволяють судити про деякі особливості особи, яка його вчинила (її вік, злочинний досвід, характер, професію, дефекти психіки тощо). Про психічні аномалії ґвалтівника, наприклад, можуть свідчити сліди укусів, викрадення у жертви інтимних предметів туалету тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають лісопаркові зони, підсобні приміщення, дахи та підвали багатоповерхових будинків, подекуди автомобілі, квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Типова «слідова картина» зґвалтування характеризується наявністю матеріально-фіксованих слідів події та слідами пам’яті учасників події.

Типові матеріально-фіксовані сліди події лишаються:

— на тілі та одязі потерпілої (сліди крові, сперми, епітелію, волосся, слини, виділень людського організму; сліди мікрочастин у піднігтьовому вмісті; гематоми на шиї, обличчі, стегнах та інші тілесні ушкодження; розірваний одяг потерпілої особи із залишками рослинних об’єктів, ґрунту, мікрочастин одягу злочинця та інших мікрочастин з місця події);

— на тілі та одязі ґвалтівника (їх типовий перелік подібний слідам, що лишаються на тілі та одязі потерпілої особи — подряпини, укуси, утворені при опорі потерпілої, нашарування волокон від її одягу тощо);

— на місці вчинення злочину (дактилоскопічні, трасологічні, одоро- логічні, біологічні сліди учасників події; сліди боротьби, опору, насильницьких дій на місці події; окремі елементи одягу — ґудзики, банти, нижня білизна; інколи, незначні для злочинця або загублені ним документи).

Специфіка типової слідової картини, що лишилася у пам’яті учасників розслідуваної події, обумовлюється необхідністю детального вивчення не тільки її обставин, а й різноманітних сторін їх особистого життя (у тому числі інтимного). Потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що, в свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим. Крім того, потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв’язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання в цілому ускладнює процес розслідування.

Особа злочинця. Ґвалтівники поділяються на дві основні групи.

До першої групи належать особи з різноманітними аномаліями психіки, а також патологічними проявами статевого потягу (фетишизм, ексгібіціонізм, садизм тощо). До цієї групи також відносяться особи, які страждають психозом пізнього віку, розвинутим слабоумством. Частіше за все ними здійснюються статеві посягання відносно малолітніх та неповнолітніх.

Другу групу складають особи, які не мають патологічних змін у психічній та статевій сфері. їх можна поділити на три підгрупи:

1) хронічні алкоголіки, наркомани, а також особи раніше засуджені за злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи та інші насильницькі злочини. Вони відрізняються грубістю, жорстокістю по відношенню до оточуючих, моральною розпустою (наприклад, бажанням задовольнити статеву пристрасть неприродним шляхом, домінувати над потерпілою особою тощо);

2) особи, які не мають різко виражених ознак першої підгрупи. У більшості випадків вони відрізняються примітивними інтересами, цинічним відношенням до жінок, надмірним вживанням алкогольних напоїв. Сюди також відносяться і особи, які вчинили зґвалтування при наявності складних, специфічних взаємовідносин з потерпілою особою, у ситуації, коли у її поведінці була помітна розкутість і навіть провокація;

3) неповнолітні ґвалтівники. Такі ґвалтівники частіше за все посягають на малолітніх та неповнолітніх. Групові зґвалтування за участю неповнолітніх супроводжуються жорстоким, цинічним відношенням до жертви, досить часто статеву пристрасть задовольняють неприродним шляхом.

В процесі розслідування зґвалтувань, які вчинені групами неповнолітніх, слід враховувати, що доволі часто такі групи вчиняють й інші злочини (крадіжки, грабежі тощо). Характерним є те, що більшість учасників групи, як правило, є мешканцями одного району, добре знають один одного за навчанням, спільним проведенням часу і вчиняють зґвалтування неподалік від постійного місця проживання, або ж місця де проводять свій вільний час.

Особа потерпілого. Переважна більшість потерпілих від зґвалтувань є особи жіночої статі. Досить часто потерпіла особа і ґвалтівник тією чи іншою мірою знайомі один з одним (приблизно половина зареєстрованих зґвалтувань). Значну частину потерпілих складають неповнолітні (в тому числі і чоловічої статі), серед яких досить багато виховувалися в несприятливих сімейних умовах (відсутність одного з батьків, матеріальні труднощі, насильство в родині, пияцтво батьків, їх аморальна поведінка тощо). Біля третини всіх потерпілих (дорослих й неповнолітніх) перебували в момент статевого посягання в тому чи іншому ступені алкогольного сп’яніння.

Специфічну групу потерпілих складають особи, які страждають тими чи іншими психічними захворюваннями, у тому числі шизофренією, а найчастіше олігофренією. Особливо велика частка таких потерпілих серед 14-15-літніх. Порушення психічного розвитку, інтелектуальна недостатність досить часто пов’язані у неповнолітніх з підвищеною сексуальністю, що значною мірою полегшує здійснення сексуальних посягань, — вони в силу свого хворобливого стану особа не в змозі адекватно оцінювати та перешкоджати статевим посяганням злочинця.

Мотиви вчинення зґвалтування. Типовим мотивом вчинення зґвалтування є задоволення статевої пристрасті. Однак, в практиці розслідування даного виду злочинів зустрічалися інші супутні мотиви, які обов’язково повинні бути враховані при висуванні слідчих версій щодо особи ґвалтівника та інших обставин події, а саме:

— зґвалтування було способом залякування потерпілої особи (або його родичів) для задоволення вимоги передачі належного їм майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь вимагачів;

— хуліганські спонукання (бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження);

— помста.

6.2.