Криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов’язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК України). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов’язань та ін.)

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховання, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман являє собою такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою.

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір’ям полягає в тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір’я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними підставами.

1) з метою заволодіння державним, або колективним майном: заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об’єктах з використанням упущень відповідних службових осіб; заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії; заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми; привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості; отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов’язань за договором; постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором; заволодіння грошовими коштами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) з метою заволодіння індивідуальним майном громадян: підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»); продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих); заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов’язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір); обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі; підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»; обман під час азартних ігор; проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману; позичання грошей без наміру повернути борг; шлюбні афери; збирання «пожертвувань»; продаж невідчужу- ваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання .речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від іншого — гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред’являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі

такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло потерпілих;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи потерпілого. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов’язаних між собою. Мова може йти й про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», за допомогою яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцем знаходження власників чи зберігання їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи потерпілого.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов’язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір’ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство з впливовими людьми (пред’являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість з певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і володіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з’ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час. Він може бути пов’язаний з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет злочинного посягання. Предметом злочинного посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це може бути готівка чи безготівкові кошти, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом — це зазвичай поважні люди, які уміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) »нові» шахраї, що використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали» та ін.);

4) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

5) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, в тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Данні про особу потерпілого мають важливе значення в механізмі шахрайства. Існує певний взаємозв’язок між особливостями потерпілого і злочинця, коли останній обирає свою жертву відзначаючи у ній певні риси. Можна сказати, що саме окремі риси особи підвищують для неї ймовірність потрапити в кримінальну ситуацію і стати жертвою цього злочину.

Якщо брати до уваги загальний масив шахрайств то їх жертвами чоловіки та жінки стають однаково часто. Іноді потерпілі перебувають в нетверезому стані, навіть розпивають спиртні напої разом з шахраями.

Взагалі шахраї можуть використовувати для обману, як позитивні риси людини (закоханість, любов до рідних, дружбу, благородні мотиви, співчуття), так я негативні (жадібність, дурість, страх, лінощі). В залежності від того, які риси людей були використані шахраєм для введення в оману, потерпілих можна розподілити на такі групи:

1) особи, які піддалися обману через певні забобони (гадання, ворожіння, знахарство тощо);

2) особи, які піддалися обману через своє прагнення до збагачення (азартні ігри, комерційний обман);

3) особи, які піддалися обману внаслідок недбалого виконання своїх службових обов’язків (передавання майна шахраям на підставі пред’явлених підроблених документів без належної їх перевірки).

Типова «слідова картина». Для злочинної діяльності у формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Сліди шахрайства залишаються, перш за все, у пам’яті потерпілого (досить рідко є свідки-очевидці, які сприймають дії шахрая як обман). Окрім «ідеальних» слідів шахрайство залишає й сліди матеріального характеру. Перш за все, ними стають використані шахраєм засоби — предмети для введення особи в оману. Такими можуть бути предмети біжутерії, «продані» шахраєм як вироби з дорогоцінних металів, грошова «лялька», продане потерпілому зілля, підроблені грошові купюри чи документи. Як правило, вони залишаються у обманутих осіб і потім передаються правоохоронним органам, набуваючи статусу речових доказів у кримінальній справі. Також сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, які часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди тощо).

10.2.