Висновки до Розділу 2

Визначення плагіату, наведене у Законі України «Про авторське право і суміжні права» звужує плагіат до неправомірного використання твору, тоді як внаслідок плагіату можуть привласнюватись права і на інші об’єкти права інтелектуальної власності.

Під плагіатом у широкому значенні розуміється будь-яке запозичення чужого результату інтелектуальної, творчої діяльності або ідеї без вказівки джерела (автора) запозичення, а під плагіатом у вузькому значенні - навмисні неправомірні дії з привласнення авторства на чужі об’єкти права інтелектуальної власності, які призводять до порушення особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності творців, прав та інтересів користувачів об’єктів права інтелектуальної власності та інтересів держави.

Привласнення авторства - це навмисні неправомірні дії, спрямовані на формування будь-яким способом уявлення про належність авторства на об’єкт інтелектуальної власності (або його охороноздатну частину) особі, яка не брала творчої участі у його створенні.

Плагіат є порушенням як немайнових, так і майнових прав інтелектуальної власності, оскільки окрім привласнення авторства також передбачає неправомірне використання твору без згоди та дозволу правоволодільця.

Частина твору, право на яку привласнюється у випадку плагіата, має відповідати таким ознакам: є результатом творчої діяльності, придатна до самостійного використання, не підпадає під категорію об’єктів, що не підлягають охороні як результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Ідея - це особливий вид інформації, яка вирізняється творчою складовою та виражає сутнісні характеристики, властивості результату інтелектуальної, творчої діяльності.

Привласнення ідеї, зовнішня форма вираження якої несуттєво видозмінюється зі збереженням сутнісного змісту, може бути визнано плагіатом, який вчиняється у завуальованій формі. У зв’язку з чим творець має бути захищений від зловживань недобросовісних плагіаторів.

Складовою права на свободу творчості є право на інтерпретацію ідеї, сутність якого полягає у визнанні правомірним використання ідеї з метою її творчої переробки, удосконаленням форми її вираження, внаслідок чого з’являється новий охороноздатний об’єкт права інтелектуальної власності.

Відмінність між плагіатом та апропріацією як однією із форм правомірного запозичення чужих результатів творчої діяльності з метою створення нового твору полягає у: публічності такого використання (при плагіаті факт запозичення приховується, при апропріації - ні); меті запозичення (при плагіаті - створення враження, що привласнений об’єкт є результатом діяльності плагіатора, при апропріації - підкреслення творчого стилю автора).

Спеціальними формами плагіату є: примус до співавторства, а також примус до відмови від авторства, які є більш суспільно небезпечними, ніж звичайний плагіат, оскільки передбачають здійснення психологічного тиску на творця.

Примус до співавторства може полягати: у включенні до колективу авторів осіб, які не створювали твір, а також у примусовій участі у створенні об’єкта права інтелектуальної власності. У будь-якому випадку примус до співавторства передбачає порушення права на свободу інтелектуальної, творчої діяльності.

Враховуючи, що сутність плагіату полягає у привласненні чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності, не є коректною категорія «самоплагіат», під якою розуміється повторна публікація автором власної праці у декількох джерелах.