Класифікація плагіату

У законодавстві України плагіат визначається як порушення авторських прав. Правову регламентацію отримали відносини щодо виявлення та припинення академічного плагіату. Разом з тим в сучасних умовах плагіат вийшов за межі виключно авторського права.

Виділення різних видів плагіату має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення, оскільки дозволяє більш повно розкрити особливості його вчинення, фактори, які цьому сприяють, обрати ефективні заходи, спрямовані на виявлення, припинення випадків плагіату, а також його попередження.

Як слушно зауважує Є.О. Харитонов, крім дефініції понять, важливе значення має їхня класифікація, оскільки саме вона дає можливість осягнути все

238

розмаїття того чи іншого правового феномена.

Найбільш поширеним критерієм для класифікації плагіату є його форма, а

саме:

1) точне копіювання твору або його частини без внесення будь-яких змін; ^[238]

2) повтор ідейної основи твору - фабули, яка складає його цінність. Ідея, сюжет, ідейний зміст, принцип не можуть бути зафіксованими в чистому вигляді, вони потребують матеріальних засобів представлення. Таким засобом є знакова, символьна система - літери, цифри, ноти, графічні елементи, що зафіксовані на носії. Дана форма плагіату є найважчою і найсуперечливішою, оскільки в такому випадку надзвичайно складно довести факт копіювання;

3) оприлюднення об'єкта авторської роботи, зміст якої містить частину або весь матеріал іншого (їх) авторів у мовній, лексичній, технологічній інтерпретації.

4) плагіат, який передбачає помилки в посиланнях; помилки у визначенні цитат; посилання на неіснуючі джерела; у наведенні точних фактів без конкретизації джерела (якщо не є особистим дослідженням); помилки в представлених інформаційних джерелах^[239].

У Положенні про академічний плагіат ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» визначено такі різновиди плагіату:

1) видання виконаної іншим автором роботи за свою без внесення в неї жодних змін та належного оформлення цитування;

2) копіювання значної частини чужої роботи до своєї без внесення в запозичене жодних змін та належного оформлення цитування;

3) внесення незначних правок у скопійований матеріал (переформулювання речень, зміна порядку слів у них тощо) та без належного оформлення цитування;

4) парафраза - переказ своїми словами чужих думок, ідей або тексту. Сутність парафрази полягає в заміні слів (знаків), фразеологічних оборотів або пропозицій при використанні будь-якої авторської наукової праці (збереженої на електронних або паперових носіях, у тому числі розміщеної в мережі Інтернет)^{[240] [241] [242].}

Своєрідним різновидом плагіату є компіляції, яка, власне, є «тінню» плагіату: це коли чужий твір (твори) використовується не в оригінальному (незмінному) вигляді, а в поєднанні частин різних творів чи переміщенні текстових фрагментів одного твору та їх поєднанні з текстовими фрагментами інших творів. Компіляції під час виконання певних видів наукових робіт є прямим порушенням авторських прав інших осіб. Тому вважаємо, що законодавцю потрібно нормативно закріпити компіляції як різновид порушення авторських

241

прав

В.С.

242

науковців як результату свого власного наукового дослідження .

Залежно від наявності умислу на вчинення плагіату виділяють:

1) навмисний плагіат, який передбачає цілеспрямоване запозичення чужого твору чи його частини та привласнення авторства на неї;

2) ненавмисний плагіат. Як відзначає В.С. Петренко ненавмисний плагіат може бути підсвідомим, випадковим (мимовільним) і тиражованим.

Підсвідомий плагіат проявляється в тому, що людина, отримавши безліч інформації і прийшовши, завдяки цьому, до тих чи інших рішень і висновків, включаючи, можливо, і нові, може використовувати при їх викладенні те з досліджених нею робіт інших авторів, що найбільш повно співпадає з її особистим баченням проблеми. При цьому вона може не пам'ятати або не розуміти, що фактично присвоює собі авторство на те, що спочатку їй не належало, і щиро вважати, що до даних рішень і висновків дійшла цілком самостійно.

Випадковий плагіат (мимовільний), який у науковій літературі зустрічається досить часто, полягає в тому, що до одних і тих же висновків, рішень і навіть винаходів можуть самостійно прийти різні люди, причому абсолютно незалежно один від одного, і навіть викладати їх вони можуть майже однаковим чином.

Тиражований плагіат отримав масове поширення, особливо в науковій літературі. Він виник у зв’язку з тим, що посилатися прийнято і більш зручно на те джерело інформації, яке найбільш популярне і видане найбільшим тиражем. При цьому майже ніхто з тих, хто посилаються, не задається питанням, чи є дана монографія істинним першоджерелом того конкретного матеріалу, на який посилаються та (або) який запозичується. І хоча будь-яка солідна монографія, яка використовує, як правило, матеріали безлічі інших більш дрібних авторських робіт (менш популярних і менш затребуваних через свій малий тираж і вузькість тематики), дає на них відповідні посилання, але автори наступних книг посилаються зазвичай на монографію, а не на наведені в ній першоджерела^[243].

Як зазначає В.Є. Чернявська використання будь-якої ідеї, моделі, механізму наукового пізнання, які вже описані і відомі в науці, може мати ненавмисний характер. Про так званий «випадковий плагіат» можна говорити в рамках такого загальнонаукового феномену, який позначається терміном «повторні відкриття». Як широко обговорюється в спеціальній літературі, явище повторюваності характеризує різні сфери людської практики і пізнання як особлива форма креативно-пошукової активності. Особливим випадком ненавмисного плагіату фахівці вважають так звану криптомнезію - феномен, коли прочитане або почуте сприймається як власне і буквально відтворюється суб'єктом^[244].

Залежно від виду діяльності та сфери застосування, плагіат умовно можна поділити на чотири види, де кожен має своє цільове призначення:

Професійний - передбачає присвоєння інтелектуальних, творчих, професійних здобутків інших у професійних цілях (мета - авторитет, заробіток, нагороди, визнання тощо).

Освітньо-науковий плагіат - полягає у присвоєнні чужого інтелектуального майна виключно у процесі здобуття наукового ступеня, освітнього кваліфікації або визнання у цих напрямках.

Соціальний плагіат - виникає у побутових відносинах. Він є тим самим що і «професійний» але не стосується фахової діяльності.

Нормативний плагіат - привласнення законодавчих, юридичних, методичних, наукових, практичних напрацювань. Його різниця полягає у тому, що він є загальним без приналежності до чогось або когось. Наприклад: привласнення програми розвитку пенсійної системи або оприлюднення за своїм авторством розробленої методики вирішення спорів у сімейному законодавстві^[245].

О.В. Піхурець виділяє такий вид плагіату, як службовий плагіат - institutionalized plagiarism - привласнення творчих праць підлеглих вищим керівництвом. Розрахунок тут надзвичайно простий. Майже ніхто з підлеглих не буде оскаржувати спірність авторства керівництва, побоюючись звільнення чи інших негативних наслідків^[246].

Як правило, за критерій класифікації плагіату береться його форма, а саме запозичення чужого матеріалу без будь-яких змін, або внесення певних змін до запозиченого твору чи його фрагменту. Однак такий поділ має значення, у першу чергу, для обрання способів виявлення плагіату та доведення незаконного запозичення чужого твору чи його частини. На нашу думку, для визначення причин плагіату, та розроблення ефективних заходів з запобігання йому та припинення має значення виділення видів плагіату залежно від суб’єктів, які його вчиняють. Залежно від особи плагіатора плагіат може бути поділено на такі види:

1) науковий плагіат - плагіат, який вчиняється науковими співробітниками, академічними працівниками, учителями, працівниками науково-дослідних інститутів, під час написання наукових робіт, підручників, дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеня тощо;

2) студентський плагіат - плагіат, який вчиняється студентами під час написання курсових, дипломних, магістерських робіт, підготовки тез виступів на наукові конференції, круглі столи тощо;

3) учнівській плагіат - плагіат, який вчиняється учнями. Видається, що запобігання учнівському плагіату має займати провідне місце серед заходів, спрямованих на зниження рівня плагіату у наукових роботах. Адже безвідповідальне ставлення до написання наукових робіт, зневажливе ставлення до результатів чужої творчої інтелектуальної діяльності, яке починається зі школи, у подальшому стає нормою;

4) творчий плагіат - плагіат, який виявляється у літературних, художніх, музичних творах тощо.

Як самостійний критерій для класифікації плагіату може бути обрано мету, яку бажає досягти плагіатор, що дозволяє виділити два види плагіату. Некомерційний плагіат (науковий, літературний) - основна мета полягає у досягненні певного результату, не пов’язаного безпосередньо з отриманням прибутку. Комерційний (промисловий) - вчиняється з метою отримання прибутку у сфері господарювання за рахунок використання чужих результатів інтелектуальної діяльності.

Також критерієм класифікації плагіату може бути обрано об’єкт права інтелектуальної власності, при створенні якого допущено незаконне привласнення твору чи його частини: плагіат у творах науки; плагіат у творах літератури; плагіат у творах мистецтва; плагіат об’єктів права промислової власності тощо.

Класифікація плагіату залежно від виду творчої, інтелектуальної діяльності має не лише теоретичне, а й практичне значення.

Для художньої літератури об'єктом запозичення (плагіату) у багатьох випадках є не стільки зміст, скільки форма, тобто, не стільки сама ідея твору (сюжет), скільки її конкретний виклад. Так, відомий сюжет казки про Попелюшку - в «хорошу» бідну дівчину закохався принц і одружився на ній. Однак різні твори, засновані на цьому сюжеті, зовсім не є плагіатом, оскільки кожний з них має свою форму, відображає творчий підхід автора, його суб'єктивне бачення сюжету. У науковій літературі, навпаки, об'єктом запозичення в багатьох випадках є не стільки форма, скільки зміст - саме сама ідея роботи (постановка завдання), основні результати, отримані в ході вирішення, а не конкретне нетворче представлення (виклад) цього завдання. У той же час, в науці вітається рішення однієї і тієї ж відомої задачі різними методами, оскільки всі такі рішення зазвичай мають самостійний творчий характер. У зв'язку з цим, у художній літературі плагіат, в основному, має форму дослівного запозичення чужої роботи в цілому або якоїсь її частини. У науковій та навчальній літературі, крім

дослівного запозичення, досить часто зустрічається виклад чужих результатів,

247

чужих ідей своїми словами .

Більченко Є. зазначає про неспівмірність філософсько-культурологічного і юридичного розуміння новизни творчості й, відповідно, розуміння плагіату. Культурологія і взагалі гуманітарна наука дотримується широкого тлумачення новизни, до складу якого входить не лише «чиста» оригінальність, але й будь-які запозичення творчого характеру, тобто «тексти в текстах». При цьому наголос робиться не на зовнішніх (формальних), а на внутрішніх (змістових) ознаках самобутності. Це дозволяє, з однієї сторони, не вважати наслідуванням запозичення чужих форм при наповненні їх авторським змістом, а з іншого - ставити під сумнів практику «навішування нових ярликів» на старі й давно відомі ідеї, переказ чужих текстів «своїми словами». Юриспруденція, що традиційно розвивалася у лоні раціоналістично-сциєнтистської методології, орієнтується відповідно до стандартів класики («логоцентризму») на вищі, структурно довершені, теоретично зрілі вияви тих чи інших культурних реалій. Звідси - вузьке тлумачення новизни як абсолютної «стерильності», повної ізольованості від зовнішніх впливів, і водночас перенесення уваги із внутрішніх, смислових на зовнішні, чисто формальні виміри самобутності. Це призводить до розцінювання «тексту у тексті» як плагіату на підставі збігу форми .

О.Р. Демидова виділяє рівні плагіату, які на підставі того, що присвоюється, зводяться до п'яти основних модифікацій: 1) рівень ідеї (концепції) задуму; 2) рівень структури (організації) тексту; 3) рівень назви; 4) рівень матеріалу, на якому заснований текст; 5) рівень термінології. При цьому зауважує, що на першому рівні плагіат науковий буде істотно відрізнятися від плагіату ^{[247] [248] художнього: у першому випадку запозичення чужої ідеї (концепції) слід, безумовно, вважати плагіатом; у другому - використання однієї і тієї ж фабули, типу, прийому або персонажа плагіатом не є, оскільки в тексті літературному предметом плагіату стає не власне ідея, а її оформлення. Рівні структури і термінології значимі лише для тексту наукового; рівень матеріалу - для текстів наукового і художнього, але не в рівній мірі і на підставі різних механізмів. Запозичення матеріалу, введеного в науковий обіг іншим дослідником, без посилання на нього, слід без будь-яких застережень визнати плагіатом[249] [250].}

Л.А. Лупаренко виділяє три типи плагіату в освіті та науці:

а) текстовий плагіат - повне або часткове запозичення фрагментів тексту (не видозмінених або модифікованих), що присутній у статтях, тезах, звітах, монографіях, рукописах кваліфікаційних робіт тощо;

б) плагіат програмних кодів - повне або часткове копіювання програмного коду, написаного іншою особою (наприклад студентами) та поданого як власна розробка;

в) плагіат в нетекстових джерелах - копіювання даних у електронних таблицях, діаграмах, даних наукових експериментів, фото- та медіаресурсах .

Суттєві відмінності існують між плагіатом у сфері авторського права та права промислової власності.

Для авторського права першочергове значення набуває порушення особистого немайнового права авторства. Для промислового плагіату переважне значення має привласнення об’єкта з метою виготовлення продукції, подібної до оригінальної продукції правоволодільця, у зв’язку з чим в першу чергу порушуються права та інтереси суб’єкта господарювання, якому належать майнові та немайнові права інтелектуальної власності на привласнений об’єкт.

Таким чином на підставі аналізу різних наукових підходів до визначення видів плагіату вбачається можливим запропонувати наступну їх класифікацію з урахуванням різних критерії поділу привласнення авторства.

На першому рівні запропоновано поділ дій з привласнення авторства на дві категорії залежно від наявності умислу: навмисний плагіат (є порушенням прав інтелектуальної власності) та ненавмисний плагіат (має всі ознаки плагіату, однак не повинен тягти відповідальність, оскільки не має умислу особи на його вчинення). Усі подальші рівні передбачають класифікацію навмисного плагіату. На певне виключення заслуговує, на нашу думку, плагіат учнів молодших класів, адже може допускатись в силу їх необізнаності з правилами використання наукового матеріалу інших творців.

Другий рівень передбачає визначення видів плагіату на підставі об’єкту посягання: плагіат ідеї та плагіат об’єкту права інтелектуальної власності.

На третьому рівні для визначення видів плагіату поєднано два критерії, які мають спільне підґрунтя, а саме об’єкти інтелектуальної власності та сфера діяльності, в якій допускається плагіат, та виділено: авторський та промисловий плагіат. У межах промислового плагіату виділено привласнення авторства на об’єкт інтелектуальної власності та запозичення сутнісних ознак об’єкта права інтелектуальної власності.

На четвертому рівні залежно від мети, яку переслідує плагіатор, виділено: некомерційний (авторський, науковий) та комерційний (промисловий) плагіат.

На п’ятому рівні критерієм для виділення видів плагіату обрано особу плагіатора (науковці, здобувачі освіти, митці, винахідники).

На шостому рівні за основу класифікації обрано спосіб вчинення плагіату (форму запозичення чужих результатів інтелектуальної власності) та виділено: прямий (відкритий) плагіат - запозичення об’єкта чи його охороноздатної частини без будь-яких змін; скритий (перифразування, переклад іншою мовою тощо).

3.2.