Неправомірне використання твору при плагіаті

Для плагіату характерним є використання повністю або частково чужого твору. І саме у зв’язку з використанням частини твору виникає чимало проблем при встановленні наявності або відсутності плагіату.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частину твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір. Умовою правової охорони частини твору, виходячи з положень Закону, є: по-перше, творчий характер і вираження в об'єктивній формі (як основні умови охороноздатності будь-якого твору); подруге, можливість самостійного використання; по-третє, для назви твору - ще і оригінальність.

За законодавством Болгарії плагіатом може бути визнано привласнення авторства на значну частину твору. Згідно зі ст. 173 Кримінального кодексу Болгарії^{[228] [229] кримінальна відповідальність настає за опублікування або використання під своїм ім'ям або під псевдонімом чужого твору науки, літератури чи мистецтва або значної частини такого твору. Разом з тим спеціальних критеріїв для визнання частини значною не передбачено. Такий законодавчий підхід може бути обґрунтований різноманітністю об'єктів права інтелектуальної власності, їх специфікою. Для кожного об'єкта (музичного, наукового, літературного твору) істотна частина буде абсолютно різною. Однак визначення ключових ознак, якими слід керуватися при оцінюванні дій з присвоєння авторства на частину твору у випадку плагіату, має важливе практичне значення.}

Відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації (ЦК РФ) акценти зміщені на інші ознаки частини твору.

Як вказує І. Атанасова, виходячи з існуючої практики, істотною визнається частина твору, яка містить істотну ідею такого твору. При цьому має значення і жанр твору^[230].

І.Д. Котляров, досліджуючи проблеми некоректного запозичення (з етичної, а не юридичної позиції), одним із видів якого виділено плагіат, розрізняє декілька категорій некоректного запозичення в істотному обсязі, під яким запропоновано розуміти таке.

1. Обсяг запозичення значний. Максимальний допустимий розмір, при якому запозичення вважається несуттєвим, буде варіювати залежно від жанру публікації - чи є вона навчальною чи науковою. Для наукових матеріалів доцільно встановити більш жорсткі вимоги, наприклад, розмір одиночного запозичення повинен становити (для визнання його істотним) не менше 0,01 авторського аркуша - саме ті п'ять рядків тексту, які в західній практиці цитування прийнято виділяти не лапками, а пропусками рядків і відступами.

Такий критерій буде застосовуватися тільки для текстових матеріалів, для інших матеріалів (таблиці, графіки, малюнки, формули, діаграми і т. д.) досить одиночного запозичення. У навчальних публікаціях розмір суттєвого запозичення може становити 0,05 авторського аркуша тексту цілого запозичення (трохи більше однієї стандартної сторінки) або 0,1 авторського аркуша запозичених матеріалів у сумі.

2. Запозичення значиме для результатів публікації - тобто чужі матеріали наводяться в розділах «Методи», «Емпіричні дані», «Результати», «Висновки» і т.д. Виявлені запозичення повинні трактуватися як істотні, незалежно від обсягу. Ступінь же суттєвості запозичень в розділах «Літературний огляд» або «Аналіз поточного стану досліджень» встановлюється виключно за обсягом; аналогічно, тільки на основі обсягу запозичень, можна визначати ступінь їх суттєвості щодо навчально-методичних публікацій.

3. У тексті статті в явній або неявній формі присутня вказівка на те, що викладені в запозичених матеріалах результати отримані особисто автором - запозичення вважається істотним, незалежно від його обсягу і рубрики .

Проведення розмежування різних категорій некоректного запозичення відбувається за двома основними критеріями - обсягом запозиченого фрагменту, а також його змістом. При чому першочергове значення надається саме змісту запозиченої інформації.

Можливість самостійного використання частини твору підкреслює не тільки творчий характер, а й смислову наповненість, завершеність певного фрагмента, частини твору. А це є важливим для визнання неправомірного використання частини твору плагіатом, прикладом чого є така судова практика. Івано- Франківським місцевим судом Івано-Франківської області розглянуто справу за позовом про захист авторських прав. Позовні вимоги мотивовані тим, що ^[231] відповідач у своєму творі «1», опублікованому в 2004 р., використала два твори позивачки (твір «2», опублікований в 1990 р., в частині Вступу і частково посібник «3», опублікований в 1994 р.). З метою встановлення факту неправомірного використання або спростування такого використання творів позивача відповідачем було проведено експертизу головним спеціалістом - експертом Івано-Франківської Торгово-промислової палати, за результатами якої був наданий такий висновок.

Відносно використання фрагмента вступу: вступ до методичного посібника є невід'ємною частиною цього посібника, самостійне, відокремлене використання виключно вступу є недоцільним і малоймовірним, оскільки без прив'язки його до основної частини посібника його цінність втрачається.

Відносно збігів за текстом: жодна з проаналізованих книг не може претендувати на беззастережну первинність авторського тексту, оскільки ці видання, як методичні рекомендації та посібники з театральної педагогіки, містять виклад методично вивірених і науково обґрунтованих фактів і запозичень. Експерт не виявив на розглянутих сторінках твору відповідача концептуальних фрагментів, достатніх за обсягом для того, щоб їх можна було кваліфікувати як плагіат творів позивача і одночасно вказує на те, що закономірності та характеристики, які представлені в посібниках позивача і відповідача встановлені 40-50 років тому, підтверджені багатьма дослідженнями і не претендують на наукову новизну.

Дане рішення має важливе значення для вирішення питання про встановлення наявності або відсутності плагіату. Багато положень, які викладаються в наукових публікаціях, методичних посібниках, не відрізняються особливою науковою новизною, а базуються на відомих фактах, концепціях і т.п. Зокрема, при описі методології наукового дослідження, так чи інакше вчені використовують відомі методи (історичний, порівняльно-правовий тощо). Не виключено, що стисле розкриття суті окремих методів може збігатися в наукових роботах різних авторів. Але визнавати це плагіатом абсолютно недоцільно, оскільки суть цих методів вже давно відома. Зовсім інший аспект - це опис автором порядку застосування того чи іншого методу, специфіки застосування методу залежно від мети і предмета дослідження, опис очікуваних результатів. Ця частина методології дослідження повинна бути індивідуальною. І саме привласнення авторства на ту частину роботи, яка містить опис особливостей застосування того чи іншого методу, може бути визнана плагіатом. Так само плагіатом слід вважати привласнення авторства на нові методи дослідження, які розроблені автором у результаті його наукової діяльності.

Тому при оцінці частини твору при встановленні плагіату, слід особливу увагу приділяти її новизні і наявності творчого внеску автора в її створення.

Ще один важливий аспект використання частини, фрагменту чужого твору, є розмежування об'єктів, які є результатами творчої діяльності і які не підлягають правовій охороні як об'єкти авторського права.

В.Я. Іонас виділив елементи твору, які підлягають охороні, і які є юридично байдужими та не підлягають охороні та захисту. До елементів, які не підлягають охороні, віднесено тему, матеріал твору - сюжет як схему подій, про які йде мова у творі. До елементів, які підлягають охороні В.Я. Іонас відніс художню форму, включаючи систему образів, і мову. Відповідно до позиції В.Я.

Не може бути визнано плагіатом використання автором у складі твору об'єктів, які належать до нормативно-правових актів, актів органів державної влади, фольклору. Такі об'єкти не підлягають правовій охороні як об'єкти авторського права в силу приписів ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Так Центральним районним судом м. Сімферополь позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог про відновлення порушеного права авторства. Спір стосувався правомірності використання актів перепису населення, які, на думку позивача, є об'єктами авторського права, авторство на які належало її батькові, а їх використання без зазначення даних про автора є плагіатом. Разом з тим судом встановлено, що перепис населення кримських татар було проведено невизначеним колом осіб, в ньому брало участь практично все населення кримськотатарського народу. Крім того, всі 7 актів перепису населення в книзі, написаній батьком позивача, були розміщені в розділі «нормативно-правові акти», в них вказано, що вони складені на основі перепису населення. Таким чином суд дійшов висновку, що зазначені акти є офіційними документами, а згідно зі ст. 434 ГК України офіційні документи, які є складовою частиною творчого твору, не можуть бути об'єктами авторського права .

Отже, при оцінці запозиченої частини твору слід звертати увагу на її охороноздатність відповідно до вимог закону. В кожному окремому випадку при встановленні плагіату слід враховувати інформативну цінність частини твору. На нашу думку, при визначенні запозиченої частини слід виходити не лише з її розміру, а й змісту. Плагіат є там, де привласнено чужі розробки, результати досліджень, тобто інформація, яка не є загальновідомою, або не слідує із рівня загальних знань в тій чи іншій сфері.

Показовою в цьому аспекті є справа про захист авторських прав від плагіату, яка розглядалась апеляційним судом Тернопільської області. Позивачі ^[234] звернулись до суду із позовом, посилаючись на те, що вони є авторами творів (підручники з зарубіжної літератури), а відповідачі видали книжку (зарубіжна література, супутник для вчителя), яка містить елементи тексту (плагіат), що охороняються авторським правом позивачів. Також відповідачі використали розроблені у їхніх творах структуру та ідею культурно-історичного підходу до вивчення предмета, які є оригінальними. Позов не був задоволений у зв’язку з тим, що спірні підручники містили загальновідомі визначення, факти, що збігаються, однакові, але перефразовані думки та дані. У висновку комісії викладачів кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства, вбачається, що жодна з проаналізованих книг, які видані сторонами, не може претендувати на беззаперечну первинність авторського тексту, оскільки як шкільні видання, вони містять виклад методично вивірених та науково обґрунтованих фактів, а також запозичень фактичного, текстуального характеру з інших друкованих джерел. У зв'язку з цим, а також зважаючи, на те, що сторони тривалий час співпрацюють в одній видавничій установі, а тому можливі окремі перегуки та збіги на рівні формулювання думок, комісія не виявила в підручнику відповідачів концептуальних фрагментів, достатніх за обсягом для того, щоб їх можна було кваліфікувати як плагіат .

Слід зауважити, що в законі не визначено, чи є необхідним для встановлення факту плагіату дослівне оприлюднення (опублікування) твору під іменем іншого автора, чи незначні перефразування не впливають на кваліфікацію дій плагіатора. Питання, на яке немає відповіді в законодавстві, але від вирішення якого залежить можливість встановлення в діях недобросовісного користувача плагіату. Визнання плагіатом лише дослівного обнародування (опублікування) об’єкту авторського права, на нашу думку, надасть широкі можливості для обходу вимог законодавства. Адже несуттєве внесення змін до запозиченого тексту, перефразування декількох речень, дозволить недобросовісним користувачам ^[235] уникнути відповідальності за порушення авторських прав та не стане на заваді вчинення нових правопорушень у зазначеній сфері.

Крім того, ще один аспект, який має важливе значення при визначенні правомірності використання частини твору - це перевищення меж вільного використання творів. Згідно зі ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускається використання твору без згоди автора, але з зазначенням його імені у випадках і межах, допустимих законом. З одного боку, таке використання об'єктивно необхідне з метою забезпечення інтересів широкого кола споживачів результатів творчої діяльності. З іншого - відсутність чітких критеріїв такого використання, їх оціночний характер, створює можливості для зловживань, що в кінцевому підсумку призводить до порушення прав автора.

Так, одним із найбільш витребуваних способів вільного використання творів є використання цитат. Цитата - це короткий уривок з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою. У самому визначенні цитати закладено декілька оціночних категорій. По-перше, короткий уривок - якою кількістю слів, речень може оцінюватися розмір цитати? По відношенню до чого слід визначати величину уривка (відносно роботи, в якій він використовується, або відносно роботи, з якої цитата береться). По-друге, обсяг, виправданий поставленою метою. В автора, який використовує цитату, уявлення про мету цитати може бути одне, а в автора, чия праця використовується з метою цитування, - інше. У будь-якому випадку при цитуванні необхідне зазначення автора твору, що цитуєтеся. Але як бути, якщо автор цитати вказав назву статті, джерело опублікування, сторінки, але при цьому не вказав автора твору, який цитується. Чи буде таке цитування вважатися плагіатом? Інший випадок, якщо автор вказав суб’єкта, якому належить праця, що цитується, але всупереч загальноприйнятим правилам, не виділив початок і кінець цитати лапками, і не зробив посилання на джерело, в якому опублікована цитована праця. З одного боку автор праці, що цитується вказаний, з іншого - чітко не вказано ні початок, ні кінець запозиченого матеріалу, а також немає джерела, в якому можна перевірити правдивість інформації про зміст запозиченого фрагмента і його автора.

Іноді недобросовісні автори роблять посилання на використані джерела не в тексті своєї роботи, а в списку рекомендованої до вивчення літератури. Тим самим, ніби розкриваючи джерела, в яких висвітлені питання теми дослідження, але при цьому без вказівки на запозичені з цих робіт фрагменти.

У законодавстві США визначено умови правомірного використання частини твору, які в науковій доктрині отримали назву «добросовісне використання». Для того щоб автор міг безкарно використовувати уривки з чужого твору, його твір має відповідати чотирьом критеріям, сформульованим у ст. 107 Закону про авторське право США: мета і характер використання, у тому числі чи має таке використання комерційний характер або є некомерційним і служить освітнім цілям; правова природа твору, який підлягає охороні; обсяг та істотне значення частини, яка використовується, по відношенню до всього твору в цілому; ефект використання на потенційному ринку або вартість твору, який підлягає охороні^{[236] [237].}

Слід зауважити, що у наукових дослідження обґрунтовується доцільність встановлення певного розміру запозиченого фрагменту, який виміряється кількістю слів (5,7,11 тощо), використання яких без відповідного посилання може визнаватись плагіатом.

Американською психологічною асоціацією встановлено обмеження щодо розміру тексту, який може бути використано іншими авторами без отримання дозволу. Відповідно до вимог автори, які бажають використати текст публікацій, опублікованих Американською психологічною асоціацією, розміром більше ніж 500 слів, повинні отримати у асоціації дозвіл .

На нашу думку, такі обмеження не є доцільними. У кожному окремому випадку має визначатись не лише кількість запозичень, а й зміст запозиченого матеріалу. Крім того, плагіат допускається не лише щодо творів, які складаються зі слів, і відносно яких такий критерій можливо встановити. Відповідно постає питання як кількісний критерій застосовувати до інших результатів творчої діяльності, наприклад реклами. У зв’язку з чим, розмір запозиченого матеріалу має враховуватись при визначенні розміру заподіяної шкоди і оцінюватись у кожному окремому випадку привласнення авторства.

Таким чином, для визнання дій щодо неправомірного використання твору плагіатом достатнім може бути привласнення авторства на частину чужого твору. Разом з тим збіг окремих фрагментів у творах, які належать різним авторам, не завжди може бути визнано плагіатом.

При оцінці частини твору, щодо якої виникає спір про привласнення авторства, слід виходити з наступного.

По-перше, це встановлення належності або неналежності частини твору до категорії об'єктів, що не підлягають правовій охороні як об'єкти авторського права (нормативні акти, офіційна інформація і т.п.).

По-друге, якщо спірний фрагмент не включено до переліку об'єктів, які не підлягають охороні, встановлюється його відповідність критеріям охороноздатності частини твору, передбаченим законом. Вважається необхідним при визначенні частини твору, неправомірно використаної при плагіаті, виходити з двох критеріїв: обсягу запозиченого твору і сутнісного змісту запозиченого фрагмента. Ці два критерії повинні розглядатися одночасно, оскільки кожному об'єкту авторського права притаманні особливості, структура, зміст.