2.2 Класифікації міжнародних миротворчих операцій в яких беруть участь підрозділи Збройних Сил України

Сучасні кризи та конфлікти мають, як правило, складний комплексний характер, тому їх розв’язання потребує тісної координації політичних та інших невійськових заходів з військовими.

Операції по підтримці миру – це досить широкий термін, що охоплює інститут спостерігачів за виконанням мирних угод, безпосередньо миротворчість та підтримку миру в традиційному сенсі, превентивне розгортання контингенту визначених сил, забезпечення безпеки в інтересах цивільної влади, забезпечення права проїзду, накладення передбачених санкцій за порушення досягнутих домовленостей та встановлених правил, підтримка миру з елементами примусу, а також будь–які інші дії військового, напіввійськового або не військового характеру, що здійснюються на підтримку дипломатичних миротворчих зусиль.

Досить важливо забезпечити єдине розуміння застосовуваних термінів усіма учасниками миротворчого процесу, особливо військовими начальниками та цивільним керівництвом. У цьому зв’язку доцільно визначити ключові поняття та терміни миротворчості.

Операції по встановленню та підтримці миру охоплюють широкий спектр операцій. Країни, що беруть участь у миротворчих операціях, дещо розрізняють категорії операцій. Вважаємо за необхідне розглянути позиції основних учасників миротворчих процесів: НАТО, Росії та безпосередньо погляди вітчизняних військових (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Основні категорії операцій по встановленню

та підтримці миру. (Погляди НАТО)

У практику увійшли ще два важливих поняття, таких, як будівництво миру та гуманітарні операції. Вони застосовуються після завершення операцій по встановленню миру.

Ключову роль у проведенні таких операцій, зазвичай, виконують ЗС. У сухопутних військах США прийнята наступна класифікація бойових дій і військових операцій (Таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Класифікація бойових дій і військових

операцій ЗС США

З огляду на класифікацію операцій НАТО необхідно зазначити, що операції по примушенню до миру, встановленню та підтримці миру відносять до операцій не бойового характеру. Розглядаючи діапазон операцій при здійсненні миротворчих місій, який поданий у таблиці 2.2 за класифікацією США, можна дійти до висновку, що принципових розбіжностей по відношенню до класифікації на бойові та не бойові операції між поглядами командування ЗСУ та США немає.

Операції в підтримку миру включають у себе широкий діапазон із застосуванням ЗС.

Таблиця 2.3

Діапазон операцій із застосуванням ЗС у миротворчих місіях

У таблиці 2.4 надана порівняльна характеристика змісту військових завдань у миротворчих операціях за класифікацією НАТО та СНД.

Таблиця 2.4

Порівняльна характеристика змісту військових

завдань у миротворчих операціях за класифікацією НАТО та СНД

Вважається за необхідне більш детально розглянути сутність вище зазначених операцій та підвести під них правову основу, спираючись на національне законодавство.

Необхідність цього, в першу чергу, пов’язана з відсутністю в керівних документах ЗСУ, безпосередньо в статутах, регламентації проведення миротворчих операцій на відміну, наприклад, від США, Великобританії, де в статутах передбачені розділи ведення операцій інших, ніж війна.

На порівняння в США в статуті FM 100–5 введені поняття „операції інші ніж війна”, які включали операції по підтримці миру (не бойові) та операції з примусу до миру (бойові). В 1994 році в польовому статуті FM 100–23 [256]. „Операції по підтримці миру” ці підходи були конкретизовані. В подальшому ці положення були розширені в новому польовому статуті FM 3–0 (2001 рік) [257], що знімає протиріччя між законодавчо встановленими завданнями ЗС та практично виконуваними діями [15, с. 4].

У британських нормативних військових документах підвищена увага почала приділятися ММО з 1988 року, коли був прийнятий польовий статут „Миротворчі операції” (Army Field Manual, Volume V, Part 1 Peacekeeping Operations). В подальшому, після завершення „Холодної війни” виникла необхідність у розробці нової концепції миротворчих операцій, яка знайшла своє відображення в польовому статуті „Розширена підтримка миру” (Army Field Manual, Volume V Part 2, Wider Peacekeeping).

Якщо ми звернемося до національного законодавства, а безпосередньо там не передбачена участь в операціях з примусу до миру, то ми побачимо розбіжності між класифікаціями операцій НАТО, завданнями миротворчих контингентів України та діями, що виконуються миротворцями. Такі завдання, як захист організацій, що надають гуманітарну допомогу, гарантування свободи пересування, встановлення зон під захистом миротворців, що виконувались миротворчими контингентами України, підпадають під класифікацію „примус до миру” за термінологією США. Ці розбіжності викликають ряд ускладнень при організації взаємодії та при проведенні операцій між миротворчими підрозділами.

Розглянемо основні принципові розбіжності в термінології та підходах до засобів досягнення мети в багатонаціональних миротворчих контингентах.

Підтримка дипломатії з боку ЗС включає:

· проведення навчань у мирний час;

· міжнародні контакти між ЗС;

· програми взаємодопомоги в сфері забезпечення безпеки;

· демонстрація сили;

· контроль за проведенням виборів;

· роззброєння та демобілізація.

В останній час все більшого значення одержує підтримка дипломатичних зусиль за допомогою застосування силових структур в західних країнах. Ця підтримка включає в себе такі елементи, як миротворчість, заходи по зміцненню миру, а також превентивну дипломатію. Яскравим прикладом цих дій може бути операція сил ООН в Камбоджі в 1992–1993 роках.

У межах понять „миротворча операція” та „миротворча місія” в сучасній літературі вживаються терміни „операція з підтримки миру”, „операція з примушення до миру”, „операція з постконфліктного врегулювання” та „операції щодо загального керівництва врегулювання конфлікту” [90, с. 37].Залежно від мети кожної та умов проведення такі операції додатково позначаються відповідними прикметниками (превентивні, верифікаційні, спостережні та інші.) [68, с. 4].

Проте, незважаючи на унікальність кожної миротворчої операції, можна провести певний узагальнюючий аналіз їх призначення та форм і способів їх проведення.

Аналіз практики застосування миротворчих континентів ЗСУ, що проведений аналітиками ННДЦ ВБ та ОТ, є вихідним фактором для формування методики проведення підготовки контингентів до застосування.

У таблиці 2.5 показані типові завдання, що виконувались підрозділами ЗСУ в миротворчих операціях [228, с. 47–52].

Таблиця 2.5

Типові завдання миротворчих контингентів

для етапів ОПМ

Вищевказаний перелік у кожному конкретному випадку може доповнюватися або скорочуватися.

За результатами аналізу та узагальнення вище визначених показників виконання завдань на різних етапах ОПМ можна зробити висновки, що на етапі припинення вогню ефективність виконання завдань залежить від таких основних чинників:

· можливостей миротворчого контингенту (необхідної чисельності особового складу та оснащення технікою для виконання комплексу завдань, наявності в складі контингенту відповідних фахівців, здатності оперативного реагування на ситуації, що вимагають термінового втручання в події на території воєнного конфлікту тощо);

· можливостей міжнародних організацій або окремих держав з надання миротворчому контингенту допомоги в критичних ситуаціях (підсилення особовим складом на окремих небезпечних ділянках, проведення евакуації у разі необхідності, створення сприятливих умов для виконання окремих завдань тощо).

Деякі із завдань на етапі припинення вогню можуть виникати раптово і мати непередбачуваний характер (виникнення стихійних лих, техногенні та технологічні катастрофи тощо). Це накладає на миротворчий контингент додаткове “навантаження” щодо перерозподілу сил і засобів при виконанні подібних завдань. Це може негативно вплинути на конфліктогенну ситуацію в районі воєнного конфлікту і стати причиною підвищення рівня конфліктності. Крім того, на етапі припинення вогню ризик поновлення бойових дій є досить значним. В цих умовах миротворчий контингент мусить бути готовим до застосування збройної сили з метою самозахисту.

Виконання гуманітарних місій (транспортування та супроводження гуманітарної допомоги та її розподіл, надання медичної допомоги населенню тощо) на цьому етапі незначним чином впливають на виконання головної цілі – припинення вогню та забезпечення підготовки до наступного етапу – розведення конфліктуючих сторін.

На етапі розведення конфліктуючих сторін ефективність виконання завдань залежить, в основному, від можливостей щодо підсилення підрозділів миротворчого контингенту для виконання таких масштабних завдань, як проведення процесу роззброєння та виведення техніки з району воєнного конфлікту. Частина нових завдань вимагає залучення нових підрозділів та ряду фахівців, що не задіяні на етапі припинення вогню (фахівці у взаємодії з цивільним населенням, спеціалісти з цивільного адміністрування та управління тощо). Однак чисельність миротворчого контингенту не буде потребувати значного скорочення через ризик поновлення бойових дій.

На етапі політичного врегулювання і встановлення миру ефективність виконання завдань залежить, в основному, від здатності підрозділів миротворчого контингенту брати участь у виконанні ряду нових завдань щодо формування політичної системи в районі воєнного конфлікту. В цьому випадку роль використання військової сили миротворчого контингенту для виконання завдань з роззброєння, розведення конфліктуючих сторін, виведення техніки, захисту ключових підприємств буде суттєво послаблена.

Більш значну роль почнуть відігравати такі завдання, як надання гуманітарної допомоги, взаємодія з цивільною адміністрацією, виконання функцій поліції в деяких районах на території воєнного конфлікту тощо. Політичне врегулювання передбачає завершення процесу розподілу влади на території воєнного конфлікту. Зацікавлені держави будуть формувати владу та цивільну адміністрацію таким чином, щоб досягти своїх цілей і сформувати лояльний уряд та адміністрацію. Протиріччя між інтересами окремих груп населення або конфліктуючих сторін може зірвати переговорний процес, що, в свою чергу, може повернути до стану посилення напруженості і відновлення бойових дій в окремих районах території воєнного конфлікту.

Тому найбільш важливим є ефективне виконання таких завдань, як формування місцевої адміністрації та влади на місцях, виважений підхід до питань представництва в органах місцевої влади, вирішення окремих питань, що були причиною конфлікту. Такі завдання потребують від персоналу миротворчого контингенту відповідної підготовки та досвіду з цивільно–військових відносин у розв'язанні етнічних, територіальних, соціальних, релігійних та інших питань.

На етапі будівництва миру ефективність виконання завдань залежить, в основному, від можливості миротворчого контингенту забезпечити відбудову економіки у районі конфлікту, поновлення інфраструктури, налагодження мирного життя і повного виключення продовження бойових дій. Роль військових підрозділів миротворчих контингентів буде значним чином зменшено, тому частина підрозділів може бути виведена з району конфлікту. Остаточне виведення всіх підрозділів миротворчого контингенту можливе лише за умови остаточного політичного врегулювання в районі конфлікту.

Аналіз показує, що ефективність виконання завдань на всіх етапах операції на 70–80% залежить від можливостей миротворчого контингенту (його оснащення, укомплектованості особовим складом відповідного рівня підготовки, ефективності управління в складних умовах збройного конфлікту тощо).

Отже, для українських миротворчих контингентів під час проведення міжнародних миротворчих операцій найбільш важливими факторами, які впливають на рівень ефективності виконання миротворчих завдань, є: оснащення та комплектування (рівень підготовки особового складу контингентів).

Крім того, існує низка завдань, які вимагають постійної взаємодії, удосконалення, обміну досвідом із збройними силами інших держав з окремих питань цивільно–військових відносин (наприклад, забезпечення проведення виборів, здійснення взаємодії з органами політичної влади в районі воєнного конфлікту, сприяння підтримання правопорядку тощо). Слід враховувати, що виконання цих завдань буде проходити в умовах складної воєнно–політичної обстановки, в умовах, коли більшість особового складу не знатиме місцевої мови, звичаїв, менталітету населення. В цих умовах здійснення активних дій миротворчим контингентом на окремих територіях воєнних конфліктів буде значно ускладнена. Для миротворчих контингентів України найбільш актуальним є питання підвищення ефективності виконання ряду завдань, які виникають під час зміни режимів функціонування та порогів реагування на ступінь конфліктності сторін.

Таким чином, ефективність виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях контингентами миротворчих сил залежить, головним чином, від можливостей контингенту (професіоналізм особового складу, наявність відповідної техніки та обладнання, укомплектованість фахівцями відповідної кваліфікації тощо). Звісно, що просування національних інтересів України в регіоні воєнного конфлікту вимагатиме виконання ряду специфічних завдань, які не обумовлені мандатом міжнародних організацій. До них відносяться:

· отримання та узагальнення інформації для ведення економічної, військової та інших видів діяльності України в регіоні воєнного конфлікту;

· оцінка можливостей використання постконфліктної ситуації для закріплення України на території держави (держав) регіону воєнного конфлікту та розширення її впливу;

· оцінка ситуації при проведенні ОПМ для прогнозування наслідків воєнного конфлікту для їх використання в інтересах України;

· залучення до роботи місцевого населення, як протягом конфлікту, так і після закінчення воєнного конфлікту.

Таким чином, проведений аналіз завдань миротворчих контингентів в ОПМ на кожному з її етапів дозволяє більш обґрунтовано визначити основні способи виконання завдань.

Сьогодні підготовка українських миротворчих підрозділів здійснюється у відповідності до Законів України та відомчих інструкцій. Ці документи визначають загальні положення щодо організації підготовки військових підрозділів Збройних сил України. Але під час підготовки до участі в міжнародних миротворчих операціях необхідно врахувати специфіку виконання військових завдань на кожному етапі, тривалість самих етапів, масштаби проведення операції та можливості держави.

Специфіка виконання військових завдань на кожному етапі визначається складністю та змістом цих завдань. Згідно зі змістом на кожному етапі ОПМ (див табл. 2.5) завдання, що пов'язані з виконанням військових функцій (відстеження дотримання угод щодо припинення вогню та дотримання кордонів розподільчих ліній, встановлення постів для спостереження за сторонами конфлікту тощо), не вимагають спеціальної підготовки особового складу. Такі завдання, як відстеження зростання напруженості або підготовки до відновлення конфлікту, супроводження гуманітарних транспортів, визначення маршрутів для транспорту гуманітарної допомоги тощо вимагають попереднього вивчення району воєнного конфлікту та умов ведення ОПМ. Окремі завдання, такі, як створення єдиної комісії з представників узгоджувальних сторін для вирішення проблем щодо нормалізації обстановки, вимагають спеціальної підготовки особового складу, що задіяний для виконання цих завдань, насамперед мовної, дипломатичної тощо [83].

Згідно з даними таблиці 2.5 найбільша кількість специфічних завдань операцій з підтримки миру припадає на третій етап та четвертий етапи. Отже, підготовка або залучення відповідних спеціалістів із інших організацій для виконання більшості специфічних завдань ОПМ може здійснюватись вже після початку операції. Отже, основна маса фахівців для виконання специфічних завдань миротворчим континентом може бути підготовлена під час операції.

Особливу увагу слід приділяти питанням застосування зброї в критичних ситуаціях та в ситуаціях, що вимагають втручання збройних сил.

З метою збереження досвіду дій у міжнародних миротворчих операціях та проведенні подальшої підготовки особового складу рекомендується створювати інформаційні довідники, в яких описана специфіка виконання завдань, проблемні питання та шляхи їх вирішення в кожній операції за зразком інших держав. Також доцільно окремо створювати такі довідники для описання специфіки проведення моніторингу рівня воєнної небезпеки на кожному етапі проведення операцій з підтримки миру [96].

Тривалість самих етапів ОПМ та всієї операції в цілому суттєво впливає на підготовку та застосування Збройних сил України. Як показує практика багатьох воєнних конфліктів сучасності, такі етапи ОПМ, як припинення вогню та розведення конфліктуючих сторін, можуть затягуватися на роки, і рівень воєнної небезпеки може залишатися на одній і тій же позначці або коливатися незначним чином. В цих умовах проведення ОПМ може також бути тривалим, і підготовка відповідних фахівців для виконання окремих завдань повинна бути організована таким чином, щоб протягом цього тривалого терміну замінювати особовий склад. Крім того, при проведенні декількох операцій одночасно в різних частинах Європи потреба у фахівцях для виконання специфічних завдань в ОПМ може стрімко зростати при виникненні певних ситуацій, наприклад, техногенних катастроф. У цьому випадку доцільним є створення підрозділів оперативного реагування в центрах підготовки міжнародних миротворчих сил на території України. Використання таких підрозділів в ОПМ можливе при виникненні наступних загроз: поширення воєнного конфлікту на територію України, нанесення значних економічних збитків економіці України, розповсюдження на територію України наслідків конфлікту, що можуть підірвати її незалежність і державність.

До складу сил оперативного реагування доцільно залучити підрозділи інженерних військ, військ зв’язку, авіаційні частини (транспортної та армійської авіації), підрозділи аеромобільних військ.

Завершальні етапи операції (політичне врегулювання та будівництво миру) дають змогу ширше залучати до її проведення цивільних фахівців на контрактній основі і виключити із системи підготовки Збройних сил України ряд специфічних питань.

Масштаби проведення ОПМ зумовлюють необхідність утримання чисельних військових контингентів на території (територіях) воєнних конфліктів та наявності відповідної кількості фахівців. Однак, як свідчать результати аналізу, масштабність ОПМ незначним чином впливає на кількість фахівців, що потребують спеціальної підготовки. Виняток складають питання відвернення наслідків техногенних і технологічних катастроф. Для вирішення питання щодо поповнення особовим складом під час виникнення катастроф у районі воєнних конфліктів необхідно залучати резерви не тільки відповідних структур України, але й міжнародного співтовариства.

Практичну підготовку до спільних дій таких змішаних підрозділів доцільно здійснювати під час спільних міжнародних навчань, які повинні передувати проведенню ОПМ тими підрозділами, які можуть бути задіяні для виконання спільних завдань.

Таким чином, підготовка військових підрозділів у сучасних умовах для проведення операцій з підтримки миру може здійснюватись у межах існуючої в збройних силах системи. Однак, при виконанні завдань на етапах політичного врегулювання та будівництва миру необхідне більш широке залучення фахівців з окремих спеціальностей (політичний менеджмент, зв'язки із засобами масової інформації, цивільно–військові відносини тощо). З метою їх підготовки доцільно під час проведення ОПМ організовувати відповідні навчальні курси та залучати цивільних фахівців для виконання окремих складних завдань.

На думку експертів, миротворчі операції відносяться до засобів забезпечення другої та третьої категорії національних інтересів США, і тому участь у них повинна кожного разу бути ретельно розрахована.

При цьому необхідно враховувати наступні важливі обставини. По–перше, дії військ США повинні диктувати хід і результат операції. По–друге, значні сили, що задіяні в ММО, вже не можуть бути задіяні в інших місцях для виконання першочергових завдань, покладених на ЗС. В той же час вони не займаються бойовою підготовкою. Це викликає занепокоєння військових експертів, оскільки в результаті участі в ММО боєздатність ЗС може настільки деградувати, що вони не зможуть втілювати в життя національну військову стратегію. За результатами досліджень контрольно–фінансового управління США навіть підрозділи тактичного рівня після проведення миротворчої операції потребують до шести місяців для відновлення відповідного рівня бойової підготовки, а з’єднанням потрібно ще більше часу.

Це означає, що в результаті участі 1 бронетанкової та 3 механізованої дивізії США в миротворчій операції в Боснії та Герцеговині ці з’єднання не будуть відповідати вимогам боєготовності протягом двох років.

По – третє, військове втручання в межах ММО не повинно здійснюватись за рахунок сил, підготовлених для захисту життєво важливих інтересів.

Для ЗСУ ці висновки американських експертів мають дуже важливе значення. Рішення на участь в ММО, які приймаються на державному рівні, не враховують цієї сторони ММО. Як правило, Україна відправляє кращий кадровий склад ЗСУ для виконання ММО, знижуючи таким чином рівень обороноздатності держави.

На нашу думку, необхідно дуже виважено підходити до цієї ситуації.