3.3 Принципи проведення міжнародних миротворчих операцій

Міжнародне суспільство вже більше як сто років тому прийшло до висновку про необхідність впровадження принципів та основ ведення бойових дій. В рамках цього виникло та розвивається право збройних конфліктів.

У першу чергу, право збройних конфліктів досить об’ємне, різнопланове та не кодифіковано. Діючі договори є результатом політичних компромісів держав, що відображають вимоги, уявлення, військову термінологію свого часу та різних правових систем. У зв’язку з цим виникають великі складнощі щодо їх застосування в конкретних умовах підготовки та ведення операцій.

По–друге, норми МГП регулюють не весь спектр відносин, пов’язаних з підготовкою та застосуванням ЗС. В них закріплені лише основні принципи, які впливають на окремі сторони: застосування типу зброї, захист цивільного населення, військовополонених та інше. За рамками права залишилося багато важливих питань.

По–третє, ідеї, закладені в нормах МГП, не повністю використані військовою наукою та військовим мистецтвом. Його норми використовуються військовим законодавством у двох випадках: в статутах вказано, що командири повинні знати норми МГП та дотримуватись їх, а в Кримінальному кодексі [66] існують статті за здійснення військових злочинів.

Підтримуємо думку російських учених і вважаємо, що більшість документів про порядок застосування ЗС (бойові статути, настанови та інше) укладені без врахування МГП.

Юридична значимість основних керівних документів бойового застосування частин та підрозділів досить низька. Вони не вкладаються в систему українського права, тому що не є актами законодавства та не зареєстровані в Міністерстві юстиції як відомчі нормативні акти.

Необхідність введення в військове мистецтво та в мистецтво ведення миротворчих операцій права можна обґрунтувати трьома положеннями:

· необхідність ведення операцій не тільки відповідно до норм МГП, але й резолюцій ООН, мандатів операцій, правил застосування сили;

· на основі нормативно–правових документів командири всіх ланок повинні чітко визнати, що неможливе за будь–яких обставин, що не бажано робити, але у визначених умовах можливе і т. інш. Це полегшить прийняття командирами рішень на проведення операції, відкриття вогню та інше. Виконуючи будь–яке завдання, командир повинен знати межі своєї відповідальності;

· Кримінальний кодекс України визначає відповідальність за порушення норм МГП, але не регулює рівень можливого застосування сили або методи ведення бою [66].

Ці питання потребують конкретизації у внутрішньому законодавстві, і всі норми МГП необхідно відобразити в статутах та в нормативно–правових документах.

Найбільш насиченими в правовому відношенні вважаються нормативні документи США та Великобританії. В системному вигляді вимоги до миротворчих операцій в США викладені в статуті FM 100–5, на заміну йому в подальшому видано статут FM 100–23 „Операції по підтримці миру”. Також у використанні знаходяться Настанова командирам та начальника штабів щодо проведення сумісних операцій у конфліктах низької інтенсивності (JP 3–07 Doctrine for Joint Operations in Low–Intensity Conflict), в якій є розділ „Операції по підтримці миру” (JP 3–07.3 JTTP for Peacekeeping Operations). У 1995 році була прийнята Настанова командирам та начальникам штабів для операцій в умовах відсутності війни (Joint Doctrine for Military Operations Other Then Law), де також є розділ „Миротворчі операції”. В подальшому положення цих документів були конкретизовані та викладені з урахуванням результатів проведених операцій UNITAF, UNOSOM в польовому статуті FM 3–0 (2001 рік).

У британських нормативних документах увага миротворчим операціям була приділена в 1988 році. В польовому статуті „Миротворчі операції” (Army Field Manual, Volume V, Part 1, Peacekeeping Operations) регламентувалась участь британських військових у традиційних миротворчих операціях під егідою ООН. В 1993 році був введений новий статут, в якому була відображена нова доктрина миротворчих операцій „Розширення підтримки миру” (Army Field Manual, Volume V, Part 2, Wider Peacekeeping). Цей документ був спеціально розроблений для дій у рамках сил ООН UNPROFOR (United Nations Protections Force) в колишній Югославії та був прийнятий як тимчасовий.

У 2000 році Міністерство оборони Великобританії видало Настанову „Операції по забезпеченню миру” (Peace Support Operations. Joint Warfare Publication 3–50).

Головна мета даних документів – створення оперативно–тактичних принципів для командирів та штабів у проведенні операцій по підтримці миру та примушення до миру.

Ці принципи передбачають:

· постійну готовність до застосування сили;

· наявність засобів для виконання місії;

· безпристрасність, як готовність протидіяти спробам будь–якої сторони порушити норми МГП або вимоги мандату;

· постійну роботу для досягнення згоди між конфліктуючими сторонами, що передбачає міри переконання і міри примушення;

· забезпечення діяльності представників цивільних органів для пост конфліктного будівництва, з метою відновлення та укріплення довіри між сторонами.

Таким чином, провідні держави світу вже пройшли тривалий еволюційний шлях щодо втілення МГП, правил введення миротворчих операцій у нормативно–правові документи міністерств оборони, що, необхідно, здійснити і в Україні.

Статути, як нормативно–правові акти, що призначені для управління військами, виникли як продукт суб’єктивної оцінки подій на полях боїв [36, с. 26–29]. Будь–який статутний документ має дві складові: це теоретичні й нормативно–правові положення та практичні рекомендації для командирів і штабів.

· зосередженість на силах та засобах при вирішенні головного завдання;

· створення більш вигідного становища своїх військ по відношенню до військ противника;

· активність та рішучість дій;

· необхідність здійснення взаємодії сил та засобів у бою та операціях;

· збереження боєздатності підрозділів;

· здійснення загальної поразки противника шляхом знищення його по частинах;

· раптовість дій;

· урахування можливостей військ для рішення поставлених задач.

У статутах СРСР були викладені основні положення щодо підготовки та ведення бою МСП у взаємодії з родами військ. Головна увага приділялась підготовці та веденню бою. Інший статут, Корабельний ВМФ СРСР, визначав організацію служби, що направлена на забезпечення високої боєздатності, безпеки, підтримку військового порядку. Він також визначав обов’язки посадових осіб та правила несення служби.

Вивчення досвіду по створенню уставних документів показує, що перші спроби відокремити миротворчі операції від бойових та створення відповідно нових принципів не мали значного успіху. Ці розробки лише внесли плутанину у військове планування та ускладнили розуміння шляхів виконання поставлених завдань.

Іноземні спеціалісти пішли по шляху максимального наближення принципів війни та операцій в умовах відсутності війни та створення єдиних принципів військових операцій. В таблиці 3.1 з урахуванням поглядів військових НАТО, представлено поєднання цих принципів.

Таблиця 3.1

Принципи війни та операцій в умовах відсутності війни (згідно з FM 100–5)

та запропоновані загальні принципи військових операцій

Робота в ЗСУ в цьому напрямку ведеться, але, враховуючи інтенсивність участі ЗС у миротворчих операціях, її необхідно форсувати. При розробці положень у статутних документах щодо участі в ММО необхідно врахувати досвід закордонних колег, які на практиці перевірили дієвість ряду положень статутних документів. Головну увагу, на нашу думку, необхідно приділити створенню єдиних принципів ведення військових та миротворчих операцій, відображених у пунктах статутів, а також імплементації норм МГП та їх конкретизації в нормативно–правових документах ММО.

Залучення юристів до планування миротворчих операцій є тимчасовим вирішенням проблеми, тому, що вони можуть бути залучені до планування миротворчих операцій на рівні командувачів, а на рівні командирів підрозділів це фізично неможливо.

На наш погляд, юридичні аспекти планування та виконання миротворчих завдань на рівні командирів підрозділів тактичної ланки необхідно відобразити в статутах [59].