<<
>>

Правова характеристика видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам Збройних Сил України

Як уже зазначалося, за порядком формування спеціального фонду військових частин ЗСУ власні надходження військової частини складаються з двох груп, кожна з яких має підгрупи. Особливий інтерес становить правова природа тих коштів, що отримують військові частини внаслідок власної господарської діяльності, і які утворюють першу групу надходжень спеціального фонду бюджету ЗС держави.

У складі цієї групи виділяються чотири підгрупи.

Підгрупа 1. Плата за послуги, що надаються військовою частиною згідно з її основною діяльністю. Тобто це кошти, які надійшли як плата за послуги, надання яких пов’язане з виконанням основних функцій та завдань військової частини як бюджетної установи.

Тут необхідно зауважити, що до середини 2008 року такий вид власних надходжень оборонне відомство не визнавало, а відповідні надходження за вказаним кодом бюджетної класифікації доходів у доходній частині кошторису Міноборони не обліковувалися. У керівних та роз’яснювально-довідкових документах МОУ вказувалося, що бюджетними установами цього відомства такі послуги не надаються, надходжень немає [179, с. 17; 181, с.69]. Однак 15 серпня 2008 року змінами, внесеними до Положення про порядок обліку та використання коштів спеціального фонду в Міністерстві оборони України [181], було закріплено необхідність обліку плати за послуги, що надаються бюджетними установами Міноборони відповідно до законодавства згідно з їх основною діяльністю (підгрупа 1), а зауваження про те, що такі послуги МОУ не надаються та відповідних надходжень немає - видалено [182, с. 4]. Крім того, розширено перелік таких послуг, що надаються за плату установами та закладами МОУ, та відносяться до їх основної діяльності.

Нині (з урахуванням Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України [179] (далі, якщо не зазначено інакше, - наказ МОУ від 10.10.2013 року № 689)) перелік таких послуг містить 12 видів, а саме:

послуги навчання курсантів вищих військових навчальних закладів.

Зазначимо, що плата такі послуги надходить як відшкодування від курсантів та осіб офіцерського складу у разі дострокового розірвання контракту на проходження військової служби (навчання) у зв’язку з небажанням продовжувати навчання або через недисциплінованість, та в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також звільнення з військової служби упродовж п’яти років після закінчення вищого військового навчального закладу, як компенсація витрат, пов’язаних з їх навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі (зокрема: харчування, проживання, користування комунальними послугами тощо);

послуги, пов’язані з призовом громадян на строкову військову службу, що надаються військовими комісаріатами. Кошти за такі послуги надходять від центральних або місцевих органів виконавчої влади (зокрема силових відомств, що не належать до МОУ, до яких направляються призовники) і пов’язані з компенсацією понесених витрат на: організацію харчування гарячою їжею на призовних дільницях, розміщення у разі очікування відправки до військових частин, перевезення призовників до пунктів збору та до військових частин, забезпечення продовольчим пайком в дорозі, закупівлю канцелярського приладдя та інших витратних матеріалів, тощо;

послуги з проведення авіаційних пошуково-рятувальних робіт, що провадяться за договорами згідно з Порядком залучення пошуково-рятувальних сил і засобів до проведення робіт з пошуку і рятування, відшкодування витрат, пов’язаних з їх проведенням, затвердженого постановою КМУ від 14.11.2012 року №1037;

послуги із санаторно-курортного лікування, що надаються на пільгових умовах військовослужбовцям ЗСУ, ветеранам війни і ветеранам військової служби, членам їх сімей та працівникам ЗСУ санаторно-курортними закладами МОУ, як частина оплати вартості путівки;

послуги з медичної допомоги військовослужбовцям інших військових формувань (не ЗСУ) та пенсіонерам з числа колишніх військовослужбовців, що надаються у військово-медичних закладах МОУ;

послуги, що надаються метрологічними службами, військовими метрологічними і вимірювальними лабораторіями у сфері метрологічної діяльності підприємствам, установам та організаціям, які не належать до сфери управління МОУ, та громадянам;

послуги з копіювання або друку документів, що надаються установами МОУ за запитами на інформацію (у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення документів обсягом більше 10 сторінок);

послуги, що надаються закладами культури оборонного відомства згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності, затвердженим постановою КМУ від 12.12.2011 року № 1271;

надання військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів та вищими військовими навчальними закладами платних послуг щодо підготовки студентів вищих навчальних закладів за програмою підготовки офіцерів запасу;

послуги, що надаються спортивними клубами та навчально-спортивними закладами МОУ, відповідно до Переліку, передбаченого постановою КМУ від 14.04.2009 року № 356;

послуги архівних установ МОУ відповідно до Переліку платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів (в ред.

постанови КМУ від 30.11.2004 року № 1608);

послуги, що надаються військовими представництвами МОУ з контролю якості та приймання продукції оборонного призначення на договірній основі іншим центральним органам виконавчої влади та вітчизняним суб’єктам господарської діяльності.

При цьому спостерігається тенденція до розширення цього переліку, про що свідчать періодичні його доповнення МОУ.

Підгрупа 2 має назву: «Надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності».

По суті, ця підгрупа, як і попередня, передбачає отримання коштів військовими частинами, установами, закладами ЗСУ від провадження тих видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється на підставі чинного законодавства [36; 45], але відокремлюється від неї, оскільки охоплює надходження від тих видів послуг та робіт, що надаються та здійснюються військовими частинами без відношення до їх вузькопрофільного призначення (наприклад, профільність військово-архівних установ пов’язана з наданням саме архівних послуг та відображена в їх назві). Хоча, як буде встановлено далі, таке розмежування має не зовсім чіткий та певною мірою умовний характер.

Як уже зазначалося, зараз у переліку дозволених військовим частинам, закладам, установам та закладам ЗСУ видів господарської діяльності налічується 166 видів. Загалом, це господарсько-виробнича діяльність допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень військових частин, справляння плати за проживання у гуртожитках, готелях, за надання комунально-побутових послуг тощо.

Для спрощення системи фінансового планування, обліку та витрачання надходжень від господарської діяльності ці види господарської діяльності об’єднані за їх спорідненістю у 24 групи. Вважаємо за доцільне проаналізувати ці види діяльності за визначеними групами, грошові надходження (доходи) від провадження яких зараховуються до спеціального фонду державного бюджету України за кошторисом Міноборони.

1. Транспортне оброблення вантажів та складського господарства.

Уявляється, що до цього виду, серед іншого, належать надходження від зберігання нафтопродуктів складами і базами пального МОУ[10].

2. Діяльність санаторно-курортних закладів МОУ, у тому числі реалізація санаторних путівок за договірними цінами. Однак сюди не відносяться надходження від санаторно-курортного обслуговування військовослужбовців і членів їх сімей, інших осіб, які мають право на пільгове обслуговування та лікування, що, згідно з наказами МОУ [179; 184], віднесено до послуг, що надаються такими закладами згідно з їх основною діяльністю.

3. Діяльність лікувальних закладів МОУ, медична, стоматологічна практика та ветеринарна діяльність.

Тут потрібно врахувати, що за КВЕД-2010[11] останній вид діяльності - ветеринарна - входить до складу секції М «Професійна, наукова та технічна діяльність». І це уявляється вірним, адже лікування тварин і контроль за їх станом, що здійснюється у ветеринарних лікарнях, на фермах, псарнях або розплідниках жодного відношення до діяльності лікувальних закладів з охорони здоров’я людини немає. Отже, спорідненість доходів від цих різних видів послуг є дуже сумнівною. Тим більш, що ветеринарна практика, на противагу медичним послугам, що надаються фахівцями військово-медичних закладів, у Збройних Силах значного поширення не має.

4. Виробництво виробів із деревини. Ця група має включати: виробництво дерев’яної тари та інших виробів з деревини; лісопильне та стругальне виробництво; просочування деревини; виробництво дерев’яних будівельних конструкцій та столярних виробів.

5. Діяльність у сфері телебачення та радіомовлення. Оскільки будь-якої деталізації цього рідкісного для військових частин виду діяльності[12] Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил (далі - Перелік № 1171), не надає, маємо використати пояснення цього виду економічної діяльності, що містяться, зокрема, в КВЕД- 2010. Так, цей вид, зокрема, включає: діяльність зі створення радіо- і телевізійних програм або придбання прав на поширення контенту на наступну трансляцію цих матеріалів, таких як розважальні програми, а також новини, ток-шоу, спортивні, навчальні, молодіжні програми тощо.

Однак телекомунікаційні послуги до цього виду діяльності не відносяться. Також від цього виду діяльності слід відрізняти ті, що формують групу 16;

6. Діяльність у сфері вищої освіти (у тому числі навчання іноземних фахівців та фахівців інших міністерств у військових навчальних закладах МОУ).

Цей вид діяльності, за встановленими Міноборони правилами обліку та використання надходжень до спеціального фонду бюджету, відрізняється від надання вищими військовими навчальними закладами (чи військовими підрозділами інших вищих навчальних закладів) послуг з підготовки студентів за програмою підготовки офіцерів запасу. Останній вид послуг оборонне відомство відносить до таких, що надаються бюджетними установами Міноборони згідно з їх основною діяльністю. Виникає питання: чому ж вища військова освіта як громадян України, так і громадян іноземних держав, зараховується не до основної (підгрупа 1), а до додаткової (господарської) діяльності (підгрупа 2)? Адже вища освіта є вищою за складністю порівняно з

повною загальною середньою освітою [187, п. 5 ст. 1], а вищий військовий навчальний заклад здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад’юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу [187, п. 6 ст. 1]. З точки зору господарсько-правового регулювання така

диференціація грошових надходжень не є обгрунтованою та зрозумілою. Тим паче, що зараз нормативно-правовим актом Уряду держави [45]

виокремлюється лише один вид господарської діяльності у сфері вищої освіти, провадження якого дозволяється військовим частинам Збройних Сил з метою отримання додаткового фінансування, який має ідентичну назву - «Вища

14

освіта» ;

7. Діяльність автомобільного транспорту. Здебільшого це вантажні та пасажирські автомобільні перевезення. Розрахунок вартості таких перевезень здійснюється військовими частинами на основі відповідних методик, що періодично видаються у оборонному відомстві різними органами вищого військового управління;

8.

Діяльність кафе та їдалень, послуги з постачання готової їжі. Як уявляється, до цієї групи слід віднести також і такі дозволені Збройним Силам види господарської діяльності як діяльність барів та ресторанів. При цьому варто зауважити, що надходження від таких видів діяльності було б логічніше [13] [14] об’єднати з надходженнями від діяльності гуртожитків, готелів, місць для проживання, які утворюють 23 групу надходжень, окільки відповідні види послуг надаються, як правило, в комплексі. Ці міркування підтверджуються також і поєднанням цих послуг у секції І «Тимчасове розміщування й організація харчування» КВЕД-2010.

Крім того, з цією групою послуг також органічно пов’язані дозволені до здійснення Збройними Силами послуги з виробництва хліба та хлібобулочних виробів, печива, пирогів і тістечок, перероблення та консервування овочів та фруктів, які хоча і складають один з розділів переробної промисловості («виробництво харчових продуктів»), але цілком можуть бути віднесені до 8 групи господарських послуг.

9. Рекламна діяльність. Згідно з КВЕД-2010 рекламна діяльність включає забезпечення повного набору рекламних послуг (за допомогою власних можливостей або на договірній основі), у т.ч. консультування, послуги з художнього оформлення реклами, виготовлення рекламних матеріалів, їх купівлю. Однак цей вид діяльності не включає публікацію рекламної продукції, виробництво реклами для радіо, телебачення та кіно, рекламну фотозйомку тощо (16 група).

10. Діяльність зв’язку. Тут існує суттєва проблема щодо чіткого розуміння тих конкретних послуг чи робіт, що можуть охоплюватися вказаним видом діяльності. Річ у тім, що Перелік № 1171 не містить деталізованого опису цього виду діяльності, а КВЕД-2010, своєю чергою, завдяки бурхливому розвитку техніки зв’язку і, відповідно, суттєвому збільшенню та специфікації послуг, що надаються у цій сфері, не дає можливості чітко визначити види господарсько-економічної діяльності, які складають цю групу.

Так, до неї може бути віднесена діяльність з виробництва обладнання зв’язку. Але ця група послуг належить до розділу «Виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції» секції С («Переробна промисловість»). Сюди також можуть буди віднесені і поштові послуги. Однак згідно з КВЕД- 2010 останні входять до розділу «Поштова та кур’єрська діяльність» (секція H - «Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність»). Найбільш вірогідною уявляється належність цього виду діяльності до сфери послуг електрозв’язку, однак ця група послуг вже настільки розширилась, що потребувала її виокремлення, і за КВЕД-2010 складає окремий розділ під назвою «Телекомунікації (електрозв’язок)» у секції J - «Інформація та телекомунікації» [185].

При цьому вказану групу послуг, що можуть надаватися військовими частинами, слід відрізняти від послуг, які надаються ними, з розміщення та зберігання обладнання сторонніх операторів мобільного зв’язку на територіях та об’єктах цих військових частин. Хоча ці послуги і мають відношення до сфери зв’язку та інформаційних систем, однак надаються не військовими частинами. Останні лише сприяють їх наданню шляхом розміщення на своїй території і забезпечують їх збереження. Перегляд інформації щодо змісту господарських договорів з надання вказаних послуг військовими частинами Збройних Сил дозволяє дійти висновку про поєднання в ньому двох різних видів діяльності: оренда рухомого (наприклад, наземного устаткування) або ж частини нерухомого (будівлі, чи споруди, технічного майданчику, частки іншої території) майна військової частини та надання охоронних послуг зі збереження телекомунікаційного обладнання [188, с. 1]. Однак останній вид діяльності до Переліку № 1171 взагалі не включено.

Це слугує додатковим доказом існування прогалин у правовому регулюванні багатьох аспектів господарської діяльності, дозволеної до здійснення ЗСУ.

11. Постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води. Об’єднання надходжень від цих видів діяльності не відповідає логіці КВЕД-2010, згідно з яким виробництво, збирання та розподілення пари, гарячої води для центрального опалення, виробництва енергії та інших цілей віднесено до секції D, а забір, очищення та розподілення води для побутових і виробничих потреб включені до секції Е.

Зрозуміло, що КВЕД не може бути єдиним та принципово визначальним чинником для формування груп чи підгруп надходжень від певних видів господарської діяльності того чи іншого відомства, оскільки завжди існують і мають бути враховані особливості провадження окремих її видів різними суб’єктами господарювання, в т.ч. суб’єктами господарювання, що діють у складі Збройних Сил. Однак необхідно також і чітко усвідомлювати, що ця класифікація створена з метою забезпечення системи державного управління економікою обліково-статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в об’єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв’язки [58, ст. 259] тощо. Тому існуюча класифікаційна система техніко-економічного характеру має слугувати чітким орієнтиром при здійсненні правового регулювання господарських відносин в державі, включаючи і правове регулювання господарської діяльності військових частин ЗСУ.

12. Виконання земляних та будівельно-монтажних робіт, розбирання будівель та споруд. Ця група узагальнює доволі значний перелік господарських робіт, які за КВЕД-2010 належать до секції F («Будівництво»), і стисло можуть бути охарактеризовані як комплекс загальних та спеціалізованих робіт з будівництва будівель і споруд. Перелік дозволених військовим частинам Збройних Сил видів господарської діяльності містить 17 таких видів (зокрема, знесення будівель та споруд, будівництво доріг, аеродромів, електромонтажні, штукатурні, столярні та теслярські роботи, водо- та газопровідні, а також протипожежні роботи, тощо).

Звичайно, що конкретні назви цих видів діяльності мають бути переглянуті з метою приведення у відповідність до єдиного розуміння їх техніко-економічного змісту згідно з чинною класифікацією КВЕД. Але основною у цьому процесі правового врегулювання уявляється необхідність більш виваженого підходу до визначення тих видів робіт, що дозволені для провадження військовим частинам як їх додаткової (господарської) діяльності, з урахуванням наявності тих реальних матеріально-технічних ресурсів (особливо - робочої сили), що дозволять їм виконувати такі складні з організаційної, технологічної та інших точок зору роботи, пов’язані, зокрема, з процесами будівництва, монтажу, оздоблення складних споруд та конструкцій. Адже господарські можливості військових частин суттєво відрізняються від потужностей державних підприємств оборонно-промислового комплексу України. І це цілком зрозуміло, оскільки їх завдання у сфері забезпечення обороноздатності держави, а тому - й усі процеси їх життєдіяльності, принципово відмінні.

13. Авіаційні перевезення, що здійснюються військово-повітряними суднами МОУ. Це нерегулярні пасажирські та вантажні перевезення авіаційним транспортом, що здіснюються за плату.

14. Функціонування інфраструктури авіаційного, водного та

автомобільного транспорту. Включає діяльність усіх інших об’єктів транспортних систем Міноборони, що забезпечує виконання перевезень відповідними видами транспорту, а також їх різноманітне обслуговування (діяльність військових аеродромів, морських баз тощо).

Так, наприклад, у Повітряних Силах ЗСУ практикується укладання господарських договорів про спільне використання аеродромів, за якими військові частини надають платні послуги іншим учасникам договірних відносин по забезпеченню злітно-посадкових смуг, місць руління та місць стоянки повітряних суден, інформаційне метеозабезпечення та оформлення метеодокументації у відповідності з вимогами керівних документів Міноборони та ін. [189, пункти 1.1, 3.2]. Правова регламентація загального порядку надання таких послуг здійснюється на рівні наказів командувачів видів військ ЗСУ, якими, зокрема надаються методичні рекомендації щодо укладення таких договорів, їх типові тексти тощо.

15. Виробництво будівельних матеріалів та конструкцій. Чітке розуміння тих видів діяльності, що складають цю групу, ускладнене різноманіттям робіт, що можуть бути віднесені до цієї групи.

Так, зрозуміло, що ці види робіт як за КВЕД-2010, так і за попередніми класифікаціями видів економічної діяльності, з якими був пов’язаний Перелік № 1171, відносяться до робіт, що узагальнюються назвою «Переробна діяльність». Це кількісно найбільша група видів діяльності, що ускладнює розуміння логіки нормотворців у формуванні досліджуваних груп надходжень коштів від господарської діяльності військових частин. Спроба логічно пов’язати ті види діяльності, що містяться у Переліку № 1171 і належать до цієї групи, дозволяє більш-менш чітко визначити, що сюди входять роботи з виробництва будівельних металевих конструкцій та виробництва готових для використання бетонних сумішей. Щодо таких видів діяльності, які містяться у Переліку № 1171, як, наприклад, виробництво виробів з бетону (гіпсу, цементу) для будівництва, то їх вже складно віднести до цієї групи, оскільки їх результатом буде не виробництво будівельних матеріалів, а виготовлення виробів для будівництва, що відрізнятимуться від простіших будівельних матеріалів (глина, пісок, деревина, гравій, цемент тощо) за формою, структурою та властивостями.

Ще більше ускладнює розуміння змісту видів діяльності, що належать до цієї групи, штучно створене подвоєння: віднесення одних і тих самих видів робіт до різних облікових груп. Зокрема, надходження від таких дозволених військовим частинам до здійснення видів господарської діяльності як лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини, виробництво дерев’яних будівельних конструкцій та столярних виробів, можна віднести не тільки до групи діяльності, що складають надходження по групі 4 («виробництво виробів із деревини»), але і до тієї групи діяльності, що формують 15 групу («виробництво будівельних матеріалів та конструкцій»). Адже вказані види господарсько-економічної діяльності за КВЕД-2010 складають один розділ і включають: оброблення деревини та виробництво дерев’яних виробів, таких як пиломатеріали (будівельний ліс), панелі, фанера, дерев’яна тара, дерев’яні покриття для підлоги, будівельні конструкції (ферми тощо) та збірні споруди [185].

Ще більш незрозумілим є невключення до жодного зі встановлених Додатком до наказу МОУ від 10.10.2013 року № 689 [179] виду грошових надходжень від таких видів господарської діяльності військових частин як: виробництво робочого одягу; виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів; будування та ремонт суден; виробництво літальних апаратів, включаючи космічні; діяльність з охорони громадського порядку та безпеки; пожежної охорони.

16. Видавництво газет, журналів, книг, поліграфічної діяльності та інших видів видавничої діяльності. До таких, зокрема, належить віднести і брошурувально-палітурну та оздоблювальну діяльність, виготовлення

друкованих форм тощо. Уявляється, що сюди також, за спорідненістю, слід зарахувати передбачені Переліком № 1171 такі види діяльності як видання та тиражування звукозаписів, тиражування відеозаписів, виробництво,

розповсюдження та демонстрація фільмів.

Нині Українська армія має доволі обмежений перелік власних друкованих видань, серед яких основне місце займають журнали «Військо України», «Наука і оборона», газети «Народна армія», «Крила України», «Флот України» та деякі інші, засновниками яких є Міноборони як центральний орган виконавчої влади. Видання окружного, корпусного, навіть дивізійного рівня, що як радянська спадщина продовжували деякий час працювати в українських Збройних Силах, поступово занепали через відсутність бюджетного фінансування та невдалі спроби перебудувати свою діяльність відповідно до умов ринкової економіки в Україні.

Але прагнення до кращого є великим стимулом розвитку виробництва. Показовим прикладом кращого слугують дані про розвиток військово- видавничої діяльності у провідних країнах світу. Зокрема, у Сполучених Штатах Америки нині видається більше 1400 періодичних військових видань загальним тиражем більше 12 мільйонів примірників [190, с. 86]. Причому видавниками є не тільки центральні органи військового управління (Департамент оборони США, Об’єднаний комітет начальників штабів), а й командування окремих видів Збройних Сил США (міністерства Військово- морських сил, Військово-повітряних сил, Сухопутних військ), об’єднані командування Збройних Сил США у зонах (сферах) їх відповідальності, штаби військових з’єднань і, навіть, окремі військові частини до бригади (військового корабля) включно [190, с. 87]. Фінансування здійснюється за рахунок військового бюджету, а також надходжень від реклами та передплати.

Звичайно, належить враховувати обставини сьогодення українського війська, однак використання старих військово-типографських фондів при належному господарському підході та фінансової підтримки з боку військового відомства могло б відродити та розвинути відповідний вид господарської діяльності у національних Збройних Силах до гідного рівня.

17. Очищення та прибирання приміщень та територій включає:

прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та

транспортних засобів, прибирання сміття, боротьбу із забрудненнями та інші види діяльності у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування, що не потребує наявності спеціалізованих знань.

18. Ремонт техніки, устаткування, побутових виробів та предметів особистого вжитку. До цієї різноманітної групи слід віднести не тільки ремонт, а й технічне обслуговування і монтаж двигунів та турбін, насосів, компресорів та гідравлічних систем, підіймально-транспортного устаткування, а так само ремонт і технічне обслуговування медичної техніки, контрольно- вимірювальних приладів, автомобілів, офісної та електронно-обчислювальної техніки. ремонт аудіо- та відеоапаратури, інших побутових електроприладів, годинників, взуття, одягу тощо.

Як бачимо, ця група об’єднує, хоча й подібні за назвою, але за складністю технологічного процесу - різні види діяльності, що ставить під сумнів доречність їх об’єднання в одну групу. Такі сумніви підтверджуються і нормативною класифікацією перелічених видів діяльності, за якою вони належать до різних секторів господарсько-економічної діяльності, а саме: до секції С (розділ 33 - «ремонт і монтаж машин і устаткування»), секції G (розділ 45, група 45.2 - «технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів»), та секції S (розділ 95 - «ремонт комп’ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку»).

19. Оброблення брухту та відходів. Згідно з Переліком № 1171, ця група включає оброблення металевих та неметалевих брухту та відходів.

Тут необхідно звернути увагу на низку обставин. По-перше, поняття брухту КВЕД-2010 містить лише при позначенні такого виду діяльності як «Оптова торгівля відходами та брухтом» (секція G, клас 47.77), розуміючи під брухтом як металеві, так і неметалеві брухт та відходи. Щодо господарської діяльності, пов’язаної зі збиранням, обробленням та розміщенням будь-яких відходів (поводження з відходами), то остання віднесена до розділу 38 («Збирання, оброблення й видалення відходів; відновлення матеріалів») секції Е («Водопостачання; каналізація, поводження з відходами»). Ця діяльність, зокрема, включає: збирання безпечних (побутових і промислових, будівельних у місцях їх накопичення, сміттєвих контейнерах тощо) та небезпечних (відпрацьовані елементи живлення, відпрацьовані технічні та моторні олії, займисті, токсичні, їдкі та ін. речовини) відходів, їх ідентифікацію, відсортування, пакування, етикетування та подальше транспортування у місця їх перероблення (утилізації), знищення чи захоронення. По-друге, утилізацією (знищенням, захороненням) як безпечних так, і особливо, небезпечних відходів можуть займатися уповноважені на це державою суб’єкти підприємницької діяльності, які мають відповідні ліцензії, обладнання, ресурси, спеціально підготовлений персонал тощо. Тобто військові частини можуть здійснювати лише певну підготовчу роботу щодо збору та первинної обробки відходів (в тому числі й на умовах оплати такої роботи вищевказаними суб’єктами підприємництва).

Крім того, необхідно мати на увазі, що підготовча діяльність при поводженні з такими небезпечними відходами як, наприклад, боєприпаси, ракети, вибухові речовини, небезпечні компоненти іншого військового майна (акумуляторні батареї, елементи живлення засобів зв’язку, відходи нафтопродуктів тощо) покладається на спеціалізовані військові частини - арсенали, бази, склади Збройних Сил [92, п. 5; 104, п. 11]. Такі роботи, зокрема, можуть включати: розконсервацію, демілітаризацію (тобто приведення у неостаточно споряджений вид або розбирання на елементи), пакування, підготовку переліків складових частин, які підлягають подальшій експлуатації, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, проведення вантажно- розвантажувальних робіт, перевезення майна до місць утилізації та ін.

20. Інші види додаткової (господарської) діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам ЗСУ. На нашу думку, тлумачення слова «інші», що міститься у наказі МОУ № 689 від 10.10.2013 року, слід шукати не у розпливчастій логіці відомчих актів, а в чинному КВЕД України.

Так, за КВЕД-2010, секція S («Надання інших видів послуг») містить ті види послуг та робіт, що не увійшли до будь-якої іншої секції класифікованих видів економічної діяльності. При цьому переважно ці види робіт та послуг не входять до Переліку дозволених ЗСУ видів господарської діяльності. Лише останній розділ цієї секції (розділ 96) об’єднує ті конкретні види господарських послуг, що містяться у Переліку № 1171 і можуть правомірно бути віднесені до тих, які формують вид надходжень спецфонду оборонного бюджету від інших видів господарської діяльності військових частин. Серед них: прання, оброблення білизни та інших виробів, надання послуг перукарнями та салонами краси, організація поховань та надання пов’язаних з ними послуг, діяльність із забезпечення фізичного комфорту.

Викликає щонайменше здивування логіка нормотворців, які вважають можливим надання військовими частинами Збройних Сил таких видів послуг, як, наприклад, перукарські або послуги салонів краси, чи із забезпечення фізичного комфорту (що включає діяльність турецьких лазень, саун і парових бань, соляріїв, салонів для зменшення ваги тіла та схуднення, масажних салонів), або ж організацію поховань та пов’язаних з ними послуг (зокрема, підготовку тіла для поховання або кремації, бальзамування тощо). Звідки у військових частин, навіть і тих, що не повною мірою займаються повсякденною бойовою підготовкою, можуть бути відповіді приміщення, належне устаткування, технологічні засоби, і зрештою - штатний персонал для надання таких послуг, ще й на платній основі?

При цьому поза увагою, а тому - і поза межами Переліку дозволених видів господарської діяльності, залишаються такі види послуг, що дійсно можуть бути надані практично усіма військовими частинами без будь-якого впливу на стан їх боєздатності, наявності спеціальних знань чи складного обладнання і приносити реальний дохід. Наприклад, послуги з паркування автомобілів (розділ 96, клас 96.09), догляд і обслуговування цвинтарів, узбіч доріг, водних шляхів, портів, промислових будівель (розділ 81, клас 81.30), діяльність таборів зі спортивного навчання, навчання плаванню, бойовим мистецтвам тощо (розділ 85, клас 85.51), надання транспортних засобів, наприклад човнів, для розважальних цілей (розділ 93, клас 93.29), діяльність військових оркестрів та ансамблів (розділ 90, клас 90.01), діяльність з організації та проведення туристичних турів (розділ 79, клас 79.12), що включає низку допоміжних послуг, суміжних із послугами, що можуть надаватися у сфері спорту відпочинку та розваг (розділ 93). Не останню статтю доходів у цьому переліку складатимуть послуги з військового туризму (більш детально про це мова йтиме далі).

21. Дослідження та розробки (у тому числі виконання договірних робіт науково-дослідними установами (підрозділами) Міноборони) в галузі природничих, технічних, гуманітарних, суспільних наук. Це також діяльність у сфері інжинірінгу, геодезії, гідрографії та гідрометеорології. Як уявляється, до цієї групи також треба включати зазначені у Переліку №1171 послуги у сфері фотографії, послуги з перекладу, оскільки згідно з КВЕД-2010 ці види послуг також віднесені до секції М, яка об’єднує спеціалізовану професійну, наукову і технічну діяльність, що потребує високого рівня підготовки та робить доступними для користувачів спеціальні знання та навички.

22. Різні видовищні заходи та інша діяльність у сфері відпочинку та розваг.

Перелік дозволених Збройним Силам видів господарської діяльності, що утворює цю групу, як уявляється, включає: театральну та іншу мистецьку діяльність, діяльність концертних та театральних залів, бібліотек, архівів, музеїв, спортивних об’єктів, іншу видовищно-розважальну діяльність. Переважно такою діяльністю займаються спеціалізовані військово-спортивні заклади, військові архіви, заклади культури ЗСУ, до яких належать гарнізонні будинки офіцерів та військові музеї, головні функції яких спрямовані на забезпечення життєдіяльності військ (сил), задоволення потреб у фізичному розвитку, обслуговуванні духовних, культурних, інформаційних потреб військовослужбовців, працівників Збройних Сил, ветеранів військової служби, членів їхніх сімей, інших мешканців території військових гарнізонів.

Однак послуги цих закладів, включаючи й послуги архівних установ, а також спортивних (спортивно-навчальних) закладів оборонного відомства, за логікою наказу МОУ від 10.10.2013 року № 689 віднесені до тих, що надаються згідно з їх основною діяльністю, а не додатковою (господарською), як її раніше визначало Міноборони. Відповідно, надходження від усього спектру вказаних послуг враховуються за першою, а не за другою підгрупою першої групи надходжень до спеціального фонду бюджету військових частин. І ця обставина вносить плутанину в розуміння правової природи господарської діяльності військових частин, закладів та установ у сфері відпочинку та розваг.

Так, з одного боку, вказані послуги є функціонально основними для цих закладів щодо їх обов’язкового та безкоштовного надання всередині оборонного відомства для співробітників останнього та інших пільгових категорій громадян. З іншого ж боку, ці самі послуги можуть бути надані на оплатній основі стороннім фізичним особам або організаціям.

У такому разі надходження вважатимуться такими, що отримані від господарської діяльності, але за основним (профілюючим) функціональним призначенням відповідної військової частини (закладу, установи). При цьому профільність військової частини, з господарсько-правової точки зору, може визначатися за кількома критеріями: залежно від специфіки штатно-посадового розпису (штату) частини, від кількісного співвідношення зайнятого у цій діяльності персоналу частини, від питомої ваги у загальному обсязі послуг (робіт та/або продукції), наданих (виконаних та/або виготовленої) військовою частиною тощо.

Але наявність профілюючих військових частин з того чи іншого виду діяльності не виключає можливості надання подібних послуг у сфері спорту, творчості, мистецтва та розваг і тими військовими частинами, для яких подібна діяльність за будь-яким обраним критерієм є часткою меншою від тієї частки основного виду діяльності, яку здійснює ця військова частина. Так, доволі перспективним саме для бойових військових частин, військових полігонів у цій сфері діяльності є розвиток воєнного туризму. Цей напрям набув суттєвого значення (включаючи і фінансово-економічний аспект) за кордоном. Наприклад, у 2006 році в Ізраїлі доходи від воєнного туризму становили більше 115 мільйонів доларів на рік; у Німеччині воєнний туризм додав до державного бюджету 256 мільйонів євро; у США лише один з підвидів воєнного туризму у 2006 році «приніс» понад 60 мільйонів доларів [191]. В Російській Федерації туроператорами організовуються польоти на реактивних винищувачах Міг-29, вартість 25-хвилинного польоту на якому становить 13,5 тисяч доларів США. Проводяться також більш тривалі та вартісні польоти до стратосфери. Від півгодини до години вищого пілотажу на Л-39 коштують від 2,1 до 3,2 тисяч доларів. Бажаючим також пропонуються фото- та відеорепортажі (300 та 800 доларів США відповідно). Попри вказані ціни такі послуги користуються попитом [191].

Не є новою ця ідея і для українського війська. Так, з повідомлення Департаменту економічної діяльності МОУ від 30 квітня 2010 року випливає, що певна програма заходів воєнного туризму в рамках відвідування громадянами окремих полігонів ЗСУ на комерційній основі раніше вже опрацьовувалася державним підприємством «Укроборонсервіс» і була підтримана Міноборони [192][15]. Пропозиції щодо взаємодії Збройних Сил і суб’єктів туристичної діяльності у сфері воєнного туризму також надходили до Міноборони і від Вченої ради географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка по науковій програмі «Стратегія і програма посилення конкурентних позицій вітчизняного військового туризму на ринку туристських послуг (на умовах господарського договору)» у березні 2010 року [192], і від Голови Державної служби туризму і курортів Міністерства культури і туризму України у травні 2010 року [194].

Серед цілком вірогідних підвидів цього напряму спільної діяльності можна виділити такі: екскурсії до військових частин (в тому числі відвідування бойових кораблів, ознайомлення з сухопутною та авіаційною військовою технікою як старовинною, так і сучасною); проходження короткотривалої (кількаденної) строкової служби на території військового містечка або в польових умовах; діяльність мілітарі-готелів; ознайомлювальні та тренувальні польоти на навчально-бойових літаках та гелікоптерах; водіння бронетанкової техніки та навчальні стрільби з неї; здійснення військово-топографічних подорожей та змагань, відвідування військових некрополів; проведення воєнно- історичних реконструкцій та ін.

Щодо позитивних наслідків цієї діяльності не тільки для Збройних Сил, а й для українського суспільства загалом, то вони не підлягають сумніву. Це, крім явної фінансової вигоди, і можливість підтримання на достатньому рівні професійних навичок військовослужбовців, які залучатимуться до забезпечення заходів воєнного туризму (льотчик-інструктор, механік-водій, стрілок-оператор та ін.), і демонстрація могутності військових формувань України, професійної майстерності кадрових військовиків, і воєнно-патріотичне виховання молоді, і відновлення позитивного ставлення чоловічого населення України до виконання військового обов’язку, і формування почуття поваги до України у громадян інших держав, і додаткова можливість працевлаштування осіб, які звільнилися з військової служби тощо.

І це вже не кажучи про можливості широкого залучення інших дозволених військовим частинам видів господарської діяльності, суміжних з воєнно-туристичними послугами: надання місць для тимчасового проживання, діяльність кафе, барів, їдалень тощо. До того ж, варто відзначити, що така діяльність фактичних загроз бойовій та мобілізаційній готовності військових частин, задіяних в її провадженні, не створює.

Однак ці пропозиції, на жаль, реалізовані не були. І проблема не в юридичних перепонах, яких, власно кажучи, і немає[16], а скоріше, в інертності окремих чиновників оборонного відомства, нерозумінні і незацікавленості в отриманні економічного, професійного, духовного ефектів від такого напряму господарсько-дохідної діяльності Збройних Сил.

23. Надання місць для короткотермінового проживання, у тому числі від діяльності гуртожитків і готелів, що знаходяться на балансі військових частин, закладів та установ Міноборони. По суті, це види діяльності загалом передбачаються у розділі 55 «Тимчасове розміщування» секції І чинного КВЕД, і включають також діяльність дитячих оздоровчих закладів (таборів), турбаз, гірських таборів, кемпінгів, наметових містечок, що знаходяться (можуть знаходитися) на балансі військових частин, закладів та установ оборонного відомства. Надані послуги включають щоденне прибирання та заміну постільної білизни. Крім вказаних, при провадженні цього виду діяльності також можливе надання військовими частинами і широкого переліку додаткових послуг, таких як забезпечення харчуванням і напоями, паркування, послуги пралень, басейнів і тренажерних залів, місць для відпочинку та розваг, а також конференц-залів і місць для проведення нарад.

Важливо відрізняти ці види діяльності від тих, що є подібними, але мають тривалий характер, наприклад, такі як надання в оренду будинків, упоряджених або неупоряджених квартир чи апартаментів для постійного проживання зазвичай на строк більше одного місяця. Економіко-правова природа такої діяльності є іншою за характером, а кошти від неї мають обліковуватися та розподілятися за дещо іншими правилами (підгрупа 3 власних надходжень військової частини - плата за оренду майна).

24. Вирощування та виробництво сільськогосподарської продукції. Аналіз КВЕД-2010 дозволяє дійти висновку, що цю групу має складати діяльність не тільки з вирощування зернових, технічних культур, фруктів, ягід тощо, але й розведення худоби та інших тварин, рибальство і різні послуги у риболовстві, а також виробництво м’яса, консервування овочів та фруктів, виробництво борошна, тощо (тобто види діяльності, частково закріплених у секціях А та С вказаного класифікатора). Хоча за певних обставин, як уже зазначалося, надходження від останніх двох видів додаткової (господарської) діяльності можуть входити до 8 групи власної господарської діяльності військових частин, що приносить доход.

Господарсько-правовий інтерес тут складають інші обставини. Вище уже розглядалися проблеми нормативного визначення правового режиму земель оборони, наданих для забезпечення потреб Збройних Сил, а зараз необхідно звернути увагу на існуючу різноплановість у розумінні правової природи, власно кажучи, самого процесу виробництва сільськогосподарської продукції у Збройних Силах: хто є конкретним суб’єктом виконання цього комплексу робіт, за рахунок яких фондів здійснюватиметься ця діяльність, як будуть враховуватися та використовуватися надходження, на якій правовій основі здійснювати відшкодування збитків, вірогідність яких доволі значна у цих видах діяльності, і головне - в якій формі вона буде здійснюватися: як підсобне господарство військової частини для забезпечення власних потреб або ж як господарські послуги, що надаватиме військова частина стороннім особам за плату?

Останнє відразу виключаємо, оскільки в такому разі військові частини перетворяться на аграрні підприємства, що неприпустимо і в практичному, і в теоретичному сенсі. Тим паче, що військові радгоспи перестали існувати ще в середині 2000-х років.

Але що ж містить у собі ця діяльність з точки зору виробничого процесу, як не самостійне, тобто власними силами, знаннями, коштом, з певною долею ризику провадження фізичною особою (чи персоналом юридичної особи) комплексу заходів із забезпечення повного циклу робіт з вирощування сількогосподарської продукції (зерна, овочів, фруктів, худоби, тощо)? У межах ведення військовою частиною власного підсобного господарства це уявити можливо, особливо враховуючи досвід радянських часів. Однак в сучасних умовах, за відсутності навіть штатних посад у складі військової частини, які б відповідально могли займатися цією роботою і надавати відповідні якісні послуги стороннім особам, така діяльність не уявляється можливою хоча б тому, що вона може стати на заваді бойовій та мобілізаційній готовності особового складу військової частини.

Звичайно, така діяльність може провадитися лише на великих земельних та водних ділянках. У ЗСУ на таких ділянках розташовуються, як правило, військові полігони - військові частини з відповідною організаційно-штатною структурою, призначені для забезпечення проведення заходів оперативної та бойової підготовки військ (сил), бойового застосування засобів ураження (озброєння та військової техніки), польового, повітряного, морського вишколу особового складу військових підрозділів, кораблів тощо [197, п. 1.1.]. При цьому можливість використання земельних ділянок військових полігонів для потреб або в цілях господарської діяльності, дозволеної до провадження Збройним Силам, виключена. Так, відповідно до вимог «Положення про полігони Збройних Сил України» від 03.05.2008 року на території полігонів забороняється спорудження та утримання не пов’язаних з бойовою підготовкою об’єктів (парки, склади, сховища тощо), а також використання земельних ділянок полігонів не за призначенням та передача їх у користування іншим землекористувачам [198, п.п. 2.2, 2.5].

Отже, відомчий нормативний акт ніяк не враховує ані чинне законодавство України, яке дозволяє займатися господарською діяльністю, в тому числі з використанням земель, на яких розміщені військові формування, ані реальні потреби самого оборонного відомства у наповненні спеціального фонду бюджету.

І це ще не все. Закон України «Про використання земель оборони» закріпив можливість використання земель оборони в господарських цілях шляхом надання військовими частинами (за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади) дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування [109, ст. 4]. Однак відповідний механізм і порядок надання такого дозволу мав визначатися Урядом країни.

Такий порядок (хоча із значним запізненням) був розроблений Державним комітетом України із земельних ресурсів і у липні 2010 року мав вигляд проекту постанови КМУ [110]. Серед іншого, порядок передбачав з метою раціонального використання земель, що не використовуються військовими частинами, але перебувають у їх постійному користуванні, надання дозволів фізичними і юридичними особами на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлю сіна на безоплатній основі (курсив мій - Е.Б.). Напевно, що ця обставина не влаштовувала військове відомство, і тому постанова не вийшла у світ.

При цьому військові землі й далі використовуються в сільськогосподарських цілях на не зовсім легальних засадах. Наприклад, на засіданні комісії Міноборони [198, с. 2] відзначалось незаконне використання земельної ділянки Тарутинського загальновійськового полігону (Одеська область) для вирощування сільськогосподарської продукції фізичними та юридичними особами на підставі неправомірних рішень Тарутинської районної державної адміністрації , а також наголошувалося на необхідності підготовки проекту постанови Уряду країни щодо порядку надання дозволів військовими частинами фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Так, військові частини, бажаючи отримувати кошти від земель, які знаходяться в їх юрисдикції, укладають сумнівні, з погляду їх законності, господарські угоди з аграрними фірмами про т.зв. співробітництво у використанні земель військового відомства в сільськогосподарських цілях. Наприклад, військові частини А1571, А1890 (Миколаївська область) упродовж 2011, 2012, 2013 років уклали з деякими сільськогосподарськими

підприємствами низку договорів «Про спільний обробіток землі», за якими військові частини на тривалий період (до 5 років) виділяють земельні ділянки полігонів (177,6 га, 180 га, 1020 га та 1059 га), на яких ці аграрні підпрємства «...зобов’язуються власними силами та коштами проводити увесь необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції., а саме: вирощування зернових та технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація» [200, п. 1.1, 1.2; 201, п. 1.1, 1.2; 202, п. 1; 203, п. 1].

Тобто згідно з цими договорами про спільну діяльність, аграрії вносять власні кошти та працю, пов’язані з придбанням насіння, пально-мастильних матеріалів, обробкою грунтів, сівбою, внесенням добрив, вирощуванням та збором врожаю, його транспортировкою, зберіганням тощо, а також власні ділові зв’язки, репутацію, професійні знання, навички та вміння. При цьому [17] навіть приблизна вартість цього внеску договорами не обумовлюється. Натомість внесками військових частин вважаються «вартість права обробки» тих земельних ділянок полігонів, що знаходяться згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» у їх постійному користуванні, та виділені ними для вирощування сільськогосподарської продукції, а також «...ділова репутація та ділові зв’язки...» [200-201, п.п. 6.1, 6.2; 202-203, п.п. 3]. При цьому такий внесок військових частин має конкретний грошовий вираз (наприклад, за Договором про спільну обробку земельної ділянки площею 180 га вартість такого «внеску» військової частини А1571 визначена у розмірі 28 тисяч 807 гривень [201, п. 6.1]), який, до речі, ніяк не обгрунтований. Сумнівність такого внеску полягає не тільки в неправомірності дій військової частини саме у такий спосіб розпоряджатися землями оборони, що знаходяться у державній власності, але й у незрозумілій природі відповідних розцінок за «надання права на обробку» земельної ділянки, а також у сумнівній наявності, а відтак - і цінності, - ділової репутації та ділових зв’язків військових частин у сфері сільськогосподарського виробництва, трейдингу тощо.

Окрім цього, на агрофірми також покладаються обов’язки ведення бухгалтерського та податкового обліку, надання статистичної звітності та інших відомостей до відповідних органів, сплата будь-яких видів податків та зборів до місцевого або державного бюджетів, в т.ч. податку на прибуток, та ін. [200-201, п.п. 5.4, 5.5, 8.7]. Понад те, умовами цих договорів передбачено, що аграрні підприємства - учасники договірних відносин як частину «...достроково розподіленого прибутку від спільного обробку землі...» (курсив мій - Е.Б.) перераховують військовій частині, тобто іншій стороні договору про так звану спільну діяльність, грошові кошти у сумі, що повністю дорівнює тому самому «внеску» військової частини, який встановлено договором у конкретному розмірі. При цьому здійснюється це в два-три етапи, остаточний термін яких закінчується 1 червня року збору сільськогосподарського врожаю [200-201, п. 8.6; 202-203, п. 4]. І, як правило, договорами також передбачені штрафні санкції за невиконання сторонами своїх зобов’язань, зокрема за порушення строків вказаних розрахунків з військовими частинами.

На нашу думку, сумнівна законність таких господарських угод проявляється в тому, що за документально оформленими відносинами по спільну діяльність (право на укладання такого виду договорів, згідно з принципом свободи договірної діяльності, у військових частин справді існує) криється договір оренди земельних ділянок, які знаходяться в користуванні військових частин, у сільськогосподарських цілях. А це вже зовсім інша сфера правовідносин, нормативно-правове регулювання яких здійснюється за іншими правилами. Це і проблема визначення сторони такого договору - орендодавця, оскільки за встановленими Міноборони правилами, балансоутримувачами усіх земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомості Збройних Сил, є не військові частини, а квартирно-експлуатаційні органи. Це й інші правила розрахунку орендної плати, порядку її отримання та перерозподілу, і проблеми податкового характеру, і виникнення конфлікту інтересів з приводу існуючих у земельному законодавстві обмежень стосовно цільового виористання землі тощо.

До того ж, чинне законодавство не містить норм, які б дозволяли використання земель оборони в сільськогосподарських цілях шляхом передачі цих земель в оренду, відсутня і пряма вказівка у законі на право військових частин дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, на платній основі [109, ст. 4]. Нині порядок використання земель оборони в сільськогосподарських цілях Урядом країни не регламентований, на чому наголошувалося вище.

Згідно з Переліком № 1171, вирощування сільськогосподарської продукції, розведення худоби тощо має здійснюватися власними силами військових частин. Це й породжує найбільші проблеми, оскільки штатний персонал, техніка та інше військове майно, що знаходиться у військових частинах, тобто усі виробничі і невиробничі фонди ЗСУ, мають призначення дуже далеке від аграрної спрямованості, що, безумовно, пов’язано з їх основним призначенням відповідно до ст. 17 Конституції України. Ці ж обставини, по суті, й унеможливлюють ведення військовими частинами підсобного господарства, яке хоча і дозволено їм на законодавчому рівні як різновид господарської діяльності, але не є популярним через значну трудомісткість, несуттєву економічну вигоду (а подекуди - і відсутність її взагалі) та інші суб’єктивні та об’єктивні причини.

Однак пошук військовими частинами способів вступу у господарські відносини для отримання додаткових надходжень від використання земель оборони в сільськогосподарських цілях (наведені приклади не є поодинокими) потребує невідкладного нормативного врегулювання щонайменше на урядовому рівні, оскільки йдеться про ефективність і законність використання землі - одного з найважливіших ресурсів держави.

Не можуть залишатися поза увагою і постійна стурбованість цією проблемою з боку керівництва МОУ, а також зрозуміле прагнення цього відомства до отримання економічної користі від земель, що знаходяться в його юрисдикції.

Так, в черговий раз, на нараді з керівним складом органів військового управління МОУ та ГШ ЗСУ з питань використання земель оборони у сільськогосподарських цілях, що відбулася 24 вересня 2013 року, Міністр оборони наголосив на необхідності залучення коштів до спеціального фонду бюджету Міноборони з різноманітних джерел, у тому числі за рахунок надходжень від надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції на землях полігонів (діючих та колишніх) ЗСУ [204, с. 2]. Зміст наради та прийняті рішення лише підкреслюють значущість проблем, що існують у нормативно-правовому врегулюванні цього питання, а також у розумінні (баченні) вищими очільниками військового відомства шляхів розв’язання проблеми використання земель оборони в сільськогосподарських цілях. З’ясувалося, що інвентаризація земель оборони, на яких є можливість вирощувати сільськогосподарську продукцію, не проводилася; порядок зарахування коштів, отриманих від надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, та їх розподілу, не розроблений; методика розрахунків вартості надання таких послуг відсутня; нормативно-правове регулювання можливості надання послуг військовими частинами з вирощування сільськогосподарської продукції недосконале тощо [204, с. 2-6].

Дивно, але замість вдумливої та наполегливої нормотворчої роботи із заповнення юридичних прогалин, принаймні у цьому питанні, що є компетенцією та прямим завданням Міноборони як центрального органу виконавчої влади [82, п.п. 3, 4], прийняті з цього приводу рішення відображають нерозуміння чи навіть ігнорування положень чинного законодавства керівним складом МОУ та ГШ ЗСУ.

Серед іншого, Міністром оборони було визначено: «військовим частинам, у яких можливо укладання договорів щодо надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, отримати свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльності...» (курсив мій - Е.Б.). Що означає вислів «у яких можливо укладання договорів.»? Чому не «які можуть надавати послуги.», якщо це завдання пов’язано з прискоренням процесу отримання військовими частинами відповідного свідоцтва з дозволом безпосередньо займатися вирощуванням сільськогосподарських культур, худоби та ін. згідно з Переліком тих видів господарської діяльності, які дозволені КМУ для Збройних Сил? Уявляється, що за цільовим змістом на вказаній нараді йшлося якраз про можливість використання земель військових полігонів на підставі ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» шляхом надання дозволів фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях полігонів. Але чому при цьому ігноруються прямі приписи, що містяться у цій правовій нормі, про обов’язковість погодження таких дозволів військових частин з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади та ще й в порядку, що має визначатися КМУ? А такого порядку й досі Урядом не встановлено.

У правильності висловленого припущення можна було б сумніватися, якби не визначення завдань, наступних за вищенаведеним: «договори щодо надання послуг укладати терміном на один рік, за умови щомісячної оплати коштів; оплату наданих послуг проводити виключно в грошовій формі; кошти, отримані від надання послуг розподіляти наступним чином, а саме: 20% залишати на рахунку військової частини, 80% використовувати для наповнення спеціального фонду Міністерства оборони України...». Виникають питання: хто, кому і за що має виплачувати кошти? Що означає жорстка щомісячна періодизація таких виплат і обов’язковість їх проведення тільки в грошовій формі? Вочевидь, йдеться про виплати, які мають здійснювати контрагенти за договорами, згідно з якими їм надаватимуться землі полігонів для провадження сільськогосподарської діяльності, тобто аграрними підприємствами. Інакше просто безглуздо ставити завдання (та ще й в імперативній формі) військовим частинам надавати сільськогосподарські послуги, за які їх споживачі мають розраховуватись безумовно, в грошовій формі і не рідше одного разу на місяць. Вказане дуже нагадує періодичність внесення платежів в орендних відносинах, зокрема при оренді державного майна. Але ж це є неприпустимим, позаяк орендодавцем земель, що знаходяться у державній власності, є не військові частини, а органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування [205, ч. 4 ст. 4].

З урахуванням стану організаційно-штатної структури військових частин останнього десятиріччя (і військових полігонів зокрема), вони просто не в змозі були б надавати сільськогосподарські послуги стороннім особам, та й такого виду послуг військових структур, тим паче платних, ніхто б не потребував. Відсутність хоча б незначної конкурентоспроможності на цьому ринку послуг, які все ж таки могли б надавати військові радгоспи, призвела до остаточної ліквідації останніх.

Однак згідно з вимогами статті 19 Конституції України, яка зобов’язує кожну посадову особу органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Коституцією та законами України, така ситуація існувати аж ніяк не може, оскільки є протиправною. Вихід єдиний - невідкладне правове врегулювання проблеми, причому у такий спосіб, який зміг би задовільнити усі зацікавлені сторони.

Для цього вважаємо за доцільне, по-перше, невідкладно розробити та затвердити Кабміном України порядок надання дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, виділених для потреб оборони. Щоб забезпечити баланс між інтересами Збройних Сил та інтересами фермерів, такий дозвіл повинен оформлятися на короткострокових (до одного року) договірних умовах, в т.ч. і на умовах договорів оренди землі. При цьому визначити особливий порядок оплати за користування землями оборони у розмірі, меншому від звичайного розміру орендної плати відповідної земельної ділянки, встановленого Податковим кодексом України. Гроші, отримані від такого використання оборонних земель, зараховувати до спеціального фонду бюджету МОУ. Як уявляється, ініціатором розробки, погодження та подання на розгляд Уряду держави такого порядку має бути саме військове відомство.

По-друге, внести зміни та доповнення до відповідних наказів МОУ, якими нормативно удосконалити: правила надання окремих земельних ділянок у користування стороннім особам у сільськогосподарських цілях; порядок зарахування та розподілу в оборонному відомстві грошових надходжень від використання оборонних земель, виділених для користування стороннім особам у сільськогосподарських цілях; вимоги щодо функціонування військових полігонів, зокрема, стосовно можливості використання окремих земельних ділянок полігону в сільськогосподарських цілях.

При цьому оборонному відомству необхідно чітко визначити, що дозволена військовим частинам Збройних Сил господарська діяльність з вирощування та виробництва сільськогосподарської продукції означає лише те, що такі види діяльності військова частина має здійснювати безпосередньо, власними силами та засобами, у повному обсязі необхідних циклічних заходів, пов’язаних з вирощуванням зернових, технічних культур, овочівництвом, розведенням худоби, виробництвом м’яса, напоїв, прянощів тощо. А це складає той різновид господарської діяльності Збройних Сил, що визначений Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» як ведення підсобного господарства, яке сьогодні, через низку об’єктивних та суб’єктивних причин, знаходиться в занепаді.

Насамкінець варто зауважити, що оборонним відомством взагалі не приділено уваги значній кількості видів господарської діяльності, які також дозволені до здійснення Збройним Силам згідно з Переліком № 1171, але не знайшли відповідного відображення у керівних документах оборонного відомства, в тому числі пов’язаних з фінансовим плануванням надходжень від цих видів діяльності.

Йдеться, наприклад, про діяльність військових частин з оптової та роздрібної торгівлі, що включає в себе 10 різновидів (груп) товарів, що можуть бути предметами торгівлі, виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів, виробництво робочого одягу, виробництво літальних апаратів, будівництво суден, об’єктів нерухомості, діяльність з охорони громадського порядку та безпеки, проведення розслідувань, оброблення даних, діяльність шкіл з підготовки водіїв транспортних засобів тощо.

Аргументація щодо віднесення коштів від цих видів діяльності до інших видів додаткової (господарської) діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам ЗСУ (група 20) не може вважатися прийнятною, оскільки такий підхід суперечить як КВЕД-2010, так і попереднім Національним КВЕД, на що вже вказувалося вище.

Безпідставним буде також твердження про можливість врахування коштів від видів господарської діяльності, пов’язаних з торгівлею, за четвертою групою надходжень (про них йтиметься далі), оскільки відповідно до чітких приписів постанови КМУ від 25.07.2000 року № 1171 «Військові частини, що займаються оптовою та роздрібною торгівлею, реалізовують тільки ту продукцію, що виробляється ними безпосередньо. Ці військові частини не можуть реалізовувати закріплене за ними військове майно та займатися посередницькою діяльністю» [45, прим. 2].

Отже, маємо ще одну прогалину у нормативно-правовому регулюванні господарської діяльності ЗСУ, зокрема в питанні здійснення обліку та використання коштів, отриманих від результатів власної господарської діяльності військових частин, що потребує невідкладного усунення шляхом системного внесення відповідних доповнень до наказу МОУ України від

10.10.2013року № 689 та інших керівних документів цього відомства.

Підгрупа 3. Ця підгрупа об’єднує ті види послуг, що формують доходи спеціального фонду МОУ у вигляді плати за оренду майна ЗСУ, а саме: оренда нерухомого та оренда рухомого військового майна.

Серед усього Переліку видів господарської діяльності, дозволених Збройним Силам, лише один з них - «Здавання в оренду власного нерухомого майна» передбачає право військових частин у спеціально встановленому порядку, здавати об’єкти військової нерухомості в оренду. Проте цей вид діяльності формує чи не найбільшу частку доходів спеціального фонду оборонного бюджету (нагадаємо, що переважно балансоутримувачами військових об’єктів нерухомості є квартирно-експлуатаційні органи ЗСУ, які, як правило, і виступають стороною у відповідних договірних відносинах).

Так, за інформацією начальника ГШ ЗСУ, тільки за 2000 рік від передачі в оренду військового майна, що знаходилося на балансі Збройних Сил (тобто без урахування доходів від зданої в оренду нерухомості, яка знаходилась у віданні підприємств та госпрозрахункових організацій Міноборони), Державний бюджет отримав 3,5 млн. гривень [206, с. 2]. При цьому вказана сума могла би бути більшою (на суму понад 1,5 млн. гривень), якби не порушення та недоліки при нарахуванні орендної плати, виявлені контрольно- ревізійними органами Міноборони [206, с. 2].

Загалом у 2000 році частка доходів від здачі в оренду військового майна склала 64% усіх доходів від господарської діяльності ЗСУ [207, с. 27].

Останніми роками спостерігалася тенденція до незначного зменшення загальної кількості договорів оренди нерухомого майна Збройних Сил, що фахівці квартирно-експлуатаційних органів пояснюють затяжною економічною кризою, що почалась у 2008 році. При цьому показники грошових надходжень від цього виду діяльності залишаються на достатньо високому рівні, про що свідчать дані Південно-Східного територіального КЕУ ЗСУ за період 20112014 років включно [208]. Загальні показники наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Кількість укладених (пролонгованих) договорів оренди Площа, надана в оренду, кв.м Розмір

орендної плати згідно укладених договорів, грн.

Розмір нарахованих експлуатаційн их та комунальних послуг, грн. Розмір

нарахованого земельного податку, грн.

Станом на 01.01.2012 260 154 467 6 910 017 615 891 828 521
Станом на 01.01.2013 258 128 481 9 091 251 1 168 580 673 325
Станом на 01.01.2014 240 122 718 8 764 936 1 170 742 786 881
Станом на 01.01.2015 219 113 483 9 304 158 765 977 853 180
Усього: 977 519 149 34 070 362 3 721 190 3 141 907

Щодо видів господарської діяльності, пов’язаної з передачею в оренду рухомого майна, закріпленого за військовими частинами, то серед включених до Переліку № 1171 виокремимо такі: оренда автомобілів та інших наземних, а також водних, повітряних транспортних засобів та устаткування, оренда будівельних, офісних, інших машин та устаткування, прокат побутових виробів та предметів особистого вжитку.

Розглядаючи цю підгрупу видів господарської діяльності за критерієм активності в отриманні військовими частинами додаткових джерел фінансування, можна охарактеризувати її як пасивну діяльність, на противагу тим видам діяльності, що умовно віднесені до підгрупи 2, грошові надходження від яких потребують самостійних активних дій військових частин виробничого [18]

характеру. Така активність, навіть ініціативність, пов’язана з необхідністю власними силами надавати послуги та виконувати роботи, створюючи не стільки додатковий, скільки необхідний продукт в економічному сенсі цього слова (див., зокрема [209]). Хоча господарська діяльність некомерційних організацій і не спрямована на отримання прибутку, але не виключає можливість такого. У цьому військові частини значно більше зазнають тиску економічної конкуренції у відповідних сферах діяльності з боку інших господарюючих суб’єктів).

Оренда ж, навпаки, часто створює конкурентні умови для кандидатів в орендарі військового майна (особливо нерухомого, в містах обласного та районного рівнів, місця розташування якого, як правило, дуже привабливі для здійснення підприємницької діяльності), але не для військових частин, які за встановленими правилами, за наявності дозволів вищих органів військового управління, укладають типові договори оренди того державного майна, що знаходиться в їх оперативному управлінні.

За критерієм активності Збройних Сил з наповнення ними спеціального фонду оборонного бюджету при здійсненні дозволених видів господарської діяльності, ті види діяльності, що зумовлюють грошові надходження, віднесені до першої підгрупи, можна охарактеризувати як стримано-активну (або умовно-активну) господарську діяльність військових частин, закладів, установ. Така характеристика зумовлена, передовсім, тим способом отримання додаткових коштів, який значною мірою органічно пов’язаний з повсякденною життєдіяльністю цих військових частин, закладів чи установ та/або їх головними функціональними завданнями (основним, профілюючим призначенням).

Вважаємо за необхідне ще раз наголосити, що запропонована Міноборони класифікація за підгрупами видів господарської діяльності, що приносить доход, які утворюють першу групу надходжень до спецфонду бюджету, не є досконалою з урахуванням їх господарсько-правової природи і підлягає переробці.

Підгрупа 4 об’єднує надходження від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна). До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують військові частини від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних, за здані як брухт і відходи чорні, кольорові, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння [179].

Вивчення видів діяльності, що формують власні надходження бюджетних установ МОУ за цією підгрупою, дозволяє з’ясувати, що до підгрупи 4 включені надходження, що отримуються від осіб, які пошкодили військове майно, як відшкодування заподіяної ними майнової шкоди (в т.ч. в порядку застосування матеріальної відповідальності військовослужбовців [106]), а також від осіб, які достроково звільнені з військової служби за негативних обставин (за службовою невідповідністю тощо) та зобов’язані повернути вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися ([210, п. 29]).

Такі утримання здійснюються, як правило, примусово - за виконавчими листами на підставі відповідних рішень судів, або на підставі виконавчих написів нотаріусів (див., зокрема, [211, п. 7]). Але ж правова природа таких грошових надходжень безпосередньо пов’язана із застосуванням певних видів юридичної відповідальності до винних осіб (військовослужбовців на дійсній військовій службі або звільнених з неї, військовозобов’язаних у період зборів чи після їх закінчення) і будь-якого відношення до власної господарської діяльності військової частини чи її наслідків не має.

Понад те, й інші зазначені у підгрупі 4 види власних надходжень до спеціального фонду навряд чи можуть бути віднесені за природою свого походження та способом отримання до тих, що отримані внаслідок саме господарської діяльності військової частини. Такий висновок можна зробити, виходячи з системного аналізу юридичних норм.

По-перше, реалізація металобрухту, утвореного у військових частинах, військового майна Збройних Сил, а так само утилізація озброєння, військової техніки, боєприпасів, вибухових речовин, здійснюється не військовими частинами, а уповноваженими підприємствами (організаціями), які відповідно є суб’єктами підприємницької діяльності, і яким у встановленому порядку рішенням КМУ надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку, реалізацію металобрухту чи утилізацію озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів, тощо, а в подальшому - і реалізацію продуктів утилізації військового майна [92; 101; 103; 104].

Понад те, як уже зазначалося, примітка 2 до Переліку № 1171 встановлює, що військові частини мають право реалізовувати тільки ту продукцію, що виробляється ними безпосередньо.

По-друге, необхідно відзначити, що згідно з вимогами пункту 9 Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в МОУ [179], кошти, отримані військовими частинами за підгрупою 4, на противагу надходженням за першою, другою та третьою підгрупами, зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки Міноборони у повному обсязі. І це уявляється справедливим, оскільки реалізоване майно, брухт тощо не є результатом послуг чи робіт, наданих або виконаних військовою частиною в процесі її власної господарської діяльності, що приносить доход.

З урахуванням викладеного, вважаємо за необхідне з Переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, затвердженого постановою КМУ від 25.07.2000 року № 1171 (зі змінами), вид діяльності «Оптова торгівля відходами та брухтом» виключити як такий, що суперечить примітці 2 до цього ж Переліку і Положенню про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях [103].

Інша річ - підготовка персоналом військової частини такого майна, брухту, відходів (їх оброблення) до подальшої реалізації, що дійсно складає сферу господарських відносин військової частини і в контексті господарського законодавства загалом, і в спеціальному нормативному масиві, що стосується господарської діяльності військових частин ЗСУ, яка приносить доход. Але кошти від такого виду діяльності вже мають враховуватись як надходження від додаткової (господарської) діяльності військової частини, зокрема, за таким її видом як оброблення брухту та відходів.

3.2.

<< | >>
Источник: БОЙЧЕНКО ЕДУАРД ГАВРИЛОВИЧ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Правова характеристика видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам Збройних Сил України:

  1. 7.5. Заняття забороненими видами господарської діяльності
  2. Глава 2 УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПОВТОРНОСТИ КАК ВИДА МНОЖЕСТВЕННОСТИ ПРЕСТУПЛЕНИЙ
  3. Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань
  4. 1.2 Правовий статус миротворчих сил ООН та форми участі підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях.
  5. БОЙЧЕНКО ЕДУАРД ГАВРИЛОВИЧ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015, 2015
  6. ЗМІСТ
  7. РОЗДІЛ 1 ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНОМУ ТА ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВОМУ ВИМІРІ
  8. Правовий генезис господарської діяльності військових формувань на теренах України
  9. Поняття та значення господарської діяльності Збройних Сил України як предмету правового регулювання
  10. РОЗДІЛ 2 ВІЙСЬКОВІ ЧАСТИНИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ЯК УЧАСНИКИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -