Правові пам’ятки Індії

Специфічні риси права, що відобразили особливості культурного, соціально- економічного і державного розвитку Стародавньої Індії, виявилися передусім у джерелах права, серед яких особливе місце займали дхармашастри — збірники релігійно- етичних, правових розпоряджень, правил (дхарм) і артхашастри — трактати про політику і право.

Нарівні з терміном дхарма в давньоіндійському праві існувало поняття «н’яя», схоже з європейським — закон, яке мало вужче значення у порівнянні з дхармою. Н’яя означала загальноприйняту норму поведінки, порушення якої спричиняло покарання, що застосовувалося державою.

На жаль, точного часу появи дхармашастр, які в подальшому відтіснили артхашастри, не відомо. Вони містили матеріали різного походження і достовірності, сліди пізніх вставок, численних виправлень. Практично жодна дхармашастра не може бути датована більш точно, ніж в межах двох-трьох століть, бо ці брахманські твори будувалися за традиційними канонами, властивими літературі даного жанру, а саме коментар священних книг індусів — вед, з незмінними посиланнями на древніх мудреців.

З дхармашастр, із змістом яких можна хоч частково ознайомитися, потрібно відзначати Манусмріті, або Закони Ману (II ст. до н. е. — II ст. н. е.). Поява Законів Ману і подальших дхармашастр знаменувала якісно новий етап у розвитку правової думки Стародавньої Індії, яка все більше зазнавала світського впливу і пристосовувалася до потреб практичного застосування. Це позначилося на поглибленні самого поняття дха- рми, яке тлумачилося в контексті правил життя чотирьох варн.

Правові норми в Індії були більш упорядковані. Починаючи із законів Ману, вони стали будуватися на основі 18 мотивів (норм) судового розгляду.

Перша група мотивів стосувалася договірних відносин — несплата боргу, застава, продаж чужого, участь у торговому або іншому об’єднанні, потім йдуть норми, що стосуються несплати платні, порушення угоди, скасування угоди купівлі-продажу, суперечки господаря з пастухом.

Наступна група мотивів мала іншу спрямованість. Від зобов’язальних відносин укладач переходить до конкретних т.зв. деліктів — злочинів. Це спори про кордон (земельних ділянок), наклеп і образа дією, крадіжка, вбивство, насильство і перелюбство. Всі ці діяння, а також потрава худобою урожаю, раніше інших були закріплені в дхармашастрах, які складали ядро давньоіндійського деліктного права. Вони входили в поняття химса — шкоди, нанесеної особистості людини.

Подальші мотиви судового розгляду, непрямо пов’язані з попередніми, стосувалися порушення норм шлюбно-сімейного і спадкового права, а також азартної гри, що прирівнювалася до злочинів.

Маючи внутрішню логіку, система викладу норм у шастрах відповідно до 18 мотивів судового розгляду значно відрізнялася від сучасної галузевої системи, бо тут не можна розділити норми цивільного і карного права та ін.

Поява писаних законів на Сході стала найважливішою віхою в розвитку права Стародавнього Сходу, але вони не могли змінити властивий всьому порядок, за яким безпосередньому наказу вищестоячої особи, аж до правителя, або правилам моральності, зведеним у ранг загальноприйнятих настанов, відводилося головне місце в регулюванні життєдіяльності тієї або іншої країни давньосхідного суспільства. Закони не витіснили і досить поширених у всі часи на общинному рівні норм звичаєвого права, які продовжували регулювати різноманітні сторони суспільних відносин.

За недостатністю джерел ми не маємо можливості схарактеризувати державно- правові інститути, тобто сукупність норм, які регулювали суспільні відносини у процесі організації та здійснення державної влади. Оскільки ці норми походили безпосередньо від вищої влади і охоплювали своїм регулюванням відносини, суб’єктами яких були особи при владі, то і необхідності їх надійного закріплення не було.

Цього не можна сказати про т. зв.

• цивільно-правові інститути, які регулювали майнові та пов’язані з ними немайно- ві відносини,

• кримінально-правові інститути, котрі визначали злочини та відповідні до них міри покарання.

Так як норми цих інститутів відносились до широкого кола осіб, які мали їх знати, то вони знайшли своє відображення та закріплення у «законодавстві» тих часів. Тому ми маємо можливість більш детально з ними ознайомитись.

4.1.