4.6. Основні риси права Стародавньої Індії Право власності.
Зобов'язальне право. Староіндійському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо. Договір мав укладатися в присутності свідків. Недійсною вважалася угода, укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства 32
й обману. Особливості мало й укладання певного типу договору. Наприклад, при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і тільки після них можливість купити землю отримували всі охочі. Ціну землі визначали 40 сусідів. Якщо внаслідок "змагання" покупців було запропоновано більшу ціну, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни. При укладанні договору позики розмір стягуваних відсотків залежав від варни боржника. Кредиторові закон дозволяв у будь-який спосіб (хитрістю, насильством) змушувати боржника сплачувати борг. Якщо боржник не мав можливості своєчасно сплатити борг, наслідки також залежали від того, до якої з варн він належав (боржник рівної чи нижчої варни, ніж кредитор, повинен був відробити борг, вищої—мав право сплачувати борг поступово). Засобами забезпечення договору були застава та поручительство третьої особи.
Шлюбно-сімейне право. Основна форма шлюбу — моногамія. Та з розвитком суспільства виникають відхилення від цієї основної форми, що проявлялися, приміром, у багатоженстві. Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми.
Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали. Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн. При укладанні шлюбу до уваги брали, передовсім, не думку тих, хто одружувався, а волю батьків. Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову). Жінка повністю підпорядковувалася чоловікові. У дитинстві вона повинна була підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам. Розлучення могло здійснюватися тільки з ініціативи чоловіка. Згідно із Законами Ману, "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно." Після смерті свого чоловіка вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка. Вона могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка.Спадкове право. Спадкування здійснювалося тільки за законом. Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни. Так, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки отримував чотири частки, син кшатрійки - три частки тощо.
Злочини та покарання. Закони Ману під злочином розуміють протиправне діяння та розрізняють такі його види: державні злочини (змова, заколот, розкриття державної таємниці, перехід на бік ворога); злочини посадовців (лихварство й торгівля коштом царської скарбниці, крадіжка товару, що належав цареві та ін.); проти особи (вбивство,
_, м„и/, ЗЛОЧИНИ ПрОТИ Сі
-д^/жня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами).
Характерною рисою покарань була іх жорстокість, а основною їхньою метою - залякування. Представники вищих варн несли меншу відповідальність за правопорушення, ніж нижчих. Застосовувалися такі види
покарань: смертна кара (спалювання, утеплення, поса лж-рч"»
розрізання ня на/-"
заподіяння тілесних ушкоджень, образа); злочини проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); проти системи вари (наприклад, шудра видавав себе за брахмана); злочини проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з бїиш-к-и.-
Хап**—
удеиІПІЛ І'ЛКІвиОІА
„.„НІпа кара (спалювання, утеплення, посадження на палю,
розрізання на частини тощо); калічницькі (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха); навернення в рабство; конфіскація майна; заслання; виключення з варни; грошовий штраф. Практикувалося таврування злочинців (на лоб убивці розпеченим залізом ставили тавро із зображенням тіла без голови, грабіжникові—із зображенням собаки).