Давньоєгипетські та да.вньоеврейські пам’ятки права

З інших давньосхідних царів, можна відзначити єгипетського фараона Рамзеса II, під час царювання якого (XIII ст. до н. е.) з’явився «закон», зміст якого було направлено на зміцнення єгипетської армії, закріплення соціальної організації суспільства і бюрократизацію державного апарату.

До цього ж часу відносять виникнення староєврейського права. Напівлегендарний пророк Мойсей, з ім’ям якого пов’язується початок освоєння євреями Палестини, в XIII ст. до н. е. склав релігійні заповіді і перші закони. Реальна більшість приписаних Мойсею правових розпоряджень, що ввійшли до старозавітної книги Біблії «Ісход» і «Левіт», з’явилися в Іудейському царстві в IX—VII ст. до н. е.

Стародавні правила, приписані в Біблії пророку Мойсею, встановлювали організацію староєврейського суспільства на суворій і вузьконаціональній основі. Єврейська община формувалася як замкнений соціальний організм, пов’язаний загальними традиціями, релігійними правилами і, головне, особливими відносинами з Богом, недоступними іншим народам. Згідно із заповітом, єврейський народ уклав свого роду «політичний договір» з Богом, за яким народ зобов’язувався зберігати передані через Мойсея правила і закони, але і Господь повинен був дотримуватися свого особливого благовоління до народу. Такий умовний договір вніс у політичну організацію і основи правового життя древніх іудеїв вагомий теократичний елемент.

Основою всього староєврейського права стали так звані Десять заповідей, згідно з Біблією, передані через Мойсея єврейському народу прозрінням. Заповіді стали принципово новим словом в історії права: вперше оформилися не казусні, а загальні правила правової поведінки, хоч і значною мірою релігійні за змістом. Заповіді умовно містили три групи розпоряджень:

Перша — головні вимоги староєврейської релігії: єдинобожжя, заборона на поклоніння іншим богам і на ідолопоклонство.

Друга — постанови релігійно-життєвого характеру, вимоги до способу життя: дотримання суботнього, вихідного від всіх справ дня, шанування батьків.

Третя безпосередньо стосувалася загальних правових відносин і заборони такої поведінки, яка, за заповітом, вважалася злочинною не тільки в людському, але і в релігійному значенні: не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не лжесвідчи на ближнього твого, не бажай дружини ближнього твого, ні дому його, ні поля його, ні раба його, ні вола його, ні всього, що є у нього.

У VIII ст. до н. е. в Єгипті з’являється кодекс царя Бокхоріса, що складався з восьми книг (40 сувоїв). За цими законами вперше було заборонено обернення в рабство боржників, а селянам дозволялося проводити відчуження і заставу своїх наділів. Вперше застосування права перестало бути монопольним заняттям жерців і договори перестали писати мовою священних формул.

3.3.