Пам'яті жертв Голодомору колишнього СРСР

ДОКУМЕНТ 12181 ВІД 9 БЕРЕЗНЯ 2010 РОКУ

ПОГЛЯД^[384]

КОМІТЕТ З ПРАВОВИХ ПИТАНЬ ТА ПРАВ ЛЮДИНИ

Доповідач пан Пол Роуен, Об'єднане Королівство,

Альянс Лібералів и Демократів за Європу

1.

Комітет з правових питань та прав людини вітає рішучий осуд, як злочину проти лю­дяності, політики радянського режиму 1932-1933 рр., спрямованої на фізичне знищен­ня селянського населення в Україні та інших регіонах, населених етнічними українцями, а також у Казахстані та інших регіонах колишнього Радянського Союзу. Ця політика при­звела до смерті від голоду мільйонів людей. Проте, у доповіді Комітету з політичних пи­тань відсутня достатня ясність того, що ця злочинна політика була конкретно спрямо­вана проти українського народу. Заради взаєморозуміння, ця історична правда має бути повністю визнаною та не повинна загубитися серед інших злочинів, вчинених радянсь­ким режимом проти інших етнічних та соціальних груп.

2. Запропоновані поправки к проекту резолюции

Поправка A

Змінити назву на «Пам'яті жертв Голодомору в Україні та великого голоду у Казах­стані та інших регіонах колишнього Радянського Союзу».

Поправка B

У проекті резолюції, у пункті 5, у першому реченні після слів «що постраждала найбіль­ше», додати слова «та на Північному Кавказі, де українці складали більшість населення».

Поправка C

У проекті резолюції, у пункті 5 після першого речення додати речення наступного змісту:

«Це умисне позбавлення їжі було спрямоване на створення таких умов життя, аби до­могтись часткового фізичного знищення українського народу».

Поправка D

У проекті резолюції, у пункті 5, у другому реченні слова «визнані українським законо­давством» замінити словами «мають бути визнані».

Поправка E

У проекті резолюції, викласти пункт 15 наступним чином:

«Асамблея закликає істориків та юристів усієї Європи провести спільні незалежні, об’єктивні та деполітизовані дослідження, аби повністю встановити факти щодо цієї людсь­кої трагедії, а також дати оцінку цим фактам з точки зору сучасного міжнародного права».

3. Пояснювальна записка пана Роуена, доповідача

1. Об’єктивні чинники, пов’язані з українським Голодомором зараз доволі добре відомі, незважаючи на десятиріччя політики заплутування та дезінформації: від 3 до 10 мильйонів^[385] селян померли від голоду та пов’язаних із голодом хвороб внаслідок сталінської політики колективізації сільського господарства, що уключає систематичну конфіскацію усіх про­дуктів харчування у сільських областях України, Казахстану^[386] й деяких регіонах Росії (най­більше постраждали Кубань та частина Північного Кавказу, де також було багато етнічних українців). Восени 1932 року^[387] регіони, села та колективні господарства, які були не в змозі виконати непідйомні норми здачі збіжжя, заносились до «чорного списку», що тягнуло «колективні натуральні штрафи». Це означало, що вони оточувались озброєними форму­ваннями НКВС, відрізались від усього постачання товарів та інших джерел харчування, й що усі продукти харчування та інші предмети першої необхідності вилучались з крам­ниць та приватних будинків при обшуках під дулом пістолету. Відповідно до так званого «Закону про п’ять колосків» будь-яка крадіжка, навіть мінімальна, продуктів зголодніли­ми селянами, жорстоко каралась смертною карою або 10-річним засланням^[388]. Особливо на другий рік жорстокого штучного голоду, селяни не могли залишити постраждалі райони^[389] й будь-яка «контрабанда» їжі до голодуючих районів була заборонена. Зрештою цілі села були повністю обезлюдненні. До них були переселені селяни з Росії, Білорусії та інших час­тин колишнього Радянського Союзу^[390] Людські страждання, викликані цією нелюдською практикою, із жахливими подробицями описані великою кількістю жертв.

2. Що стосується правової оцінки цих фактів, існує дві основні суперечливі точки зору^[391]:

(1) Більшість російських істориків та політологів вважають штучний голод наслід­ком злочинної політики, спрямованої проти селян-одноосібників, аби зломити їх спротив колективізації.

(2) Більшість українських^[392] істориків та політологів вважають ці події актом геноциду проти українського народу, який не тільки об’єктивно якнайбільше постраждав з точки зору скорочення чисельності, але був конкретною метою, себто люди зни­щувались тому, що вони були українцями.

3. На мій погляд існують переконливі докази на користь обох точок зору:

4. «Російська» точка зору підкреслює значну кількість жертв голоду, до якої входили не тільки етнічні українці, але й росіяни, білоруси, татари, німці та інші групи, що мешка­ли в основних сільськогосподарських районах Радянського Союзу, що піддалися приму­совій колективізації. Прибічники цієї точки зору указують на те, що мешканці українсь­ких міст не постраждали від Голодомору, хоча радянській владі було порівняно неважко перекрити постачання продовольства до міст, що були оточені голодуючими сільськогос­подарськими районами, якби їх наміром було знищення усіх українців. Окрім того, полі­тика примусової колективізації проводилась на місцях етнічними українцями. Вони були безжальними сталіністами, але вони, безумовно, не брали б участі в умисному знищенні своєї етнічної групи. Сталін та його оточення вважали надзвичайні економічні труднощі для селян, й навіть їхнє часткове знищення, прийнятною сплатою за швидку індустріалі­зацію в СРСР.

5. Прибічники «української» точки зору підкреслюють, що паралельно з уживанням політики штучного голоду проти українського селянства, мав місце жорстокий терор проти української інтелігенції та незалежно мислячих політичних діячів, на кілька років раніше аналогічних «чисток» у Москві^{[393] [394]. Сукупний ефект цих двох кампаній був свідомо направлений на те, щоб зламати хребет українському націоналізмові, без необхідності знищувати населення усієї країни, зокрема, мешканців міст (окрім ключових інтелек­туалів та політиків), які стали легкою жертвою русифікації після руйнування засад ук­раїнської національної ідеї11.}

6. Особисто я вважаю, що аргументи на користь тих, хто класифікує Голодомор як акт геноциду, набагато сильніші. Враховуючи переконливі докази, я дуже здивований, що Ко­мітет з політичних питань у своїй доповіді підтримує «російську» точку зору, навіть не розглядаючи належним чином аргументи на користь «української» точки зору. Тому, за­ради авторитету Парламентської Асамблеї в цілому, я вважаю себе зобов’язаним надати аргументи за та проти визнання Голодомору актом геноциду, нехай й у стислому вигляді.

7. Як доповідач Комітету з юридичних питань та прав людини, я хотів би нагадати визначення геноциду. Відповідно до статті 2 Конвенції 1948 року Організації Об’єднаних Націй про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, «під геноцидом слід ро­зуміти наступні дії, вчинені з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь націо­нальну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: вбивство членів такої групи, заподіян­ня серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи, навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне або част­кове фізичне знищення її, заходи, розраховані на недопущення дітонародження в середо­вищі такої групи, насильницька передача дітей із однієї групи в іншу»^[396].

8. Це визначення вимагає присутності actus reus (саме винищення, принаймні, част­кове, групи, що була згадана у визначенні, шляхом одного з діянь, що перелічені у ньому), а також конкретного злочинного умислу (mens rea), тобто наміру, принаймні, частково винищити цю групу, як таку.

9. Actus reus наявно присутнє у випадку Голодомору: встановлений факт винищен­ня значної частини українського народу. Зокрема, немає жодних розумних сумнівів, що у 1932-1933 роках українці складали окрему «національну або етнічну групу» в Радянсь­кому Союзі.

10. «Намір винищити» не підлягає сумніву, враховуючи масовий голод, його три­валість та жорстоке вилучення не тільки збіжжя, але й усіх продуктів харчування. Сут­тєво, що така практика застосовувалась тільки в Україні та районах Росії, де мешкали ук­раїнці. Те, що Сталін та його поплічники мали «намір винищити», підтверджується також численними документами (доповідями на усіх рівнях партійного та державного апарату та листуванням між ідеологами цієї політики), що були поширені останнім часом, які до­водять, що керівництво було добре поінформоване про масштаби голоду в той час, коли Радянський Союз продовжував експортувати збіжжя у великій кількості та відхиляв про­позиції міжнародної допомоги. Другим свідченням того, що голод був умисним, є швид­кість того, як його було припинено у другій половині 1933 року, після того, як мети було досягнуто, а перед цим, як сільськогосподарську галузь Радянського Союзу було остаточ­но зруйновано.

11. Головне питання полягає в тому, чи мав намір Сталін частково винищити селян у районах, постраждалих від Голодомору через те, що вони були селянами, через те, що вони були українцями, або, як я вважаю, через те, що вони були українськими селянами, які були підмурком українського національного руху, що так лякало Сталіна.

12. На мій погляд, завданням цієї Асамблеї не є прийняття остаточного рішення, чи відповідає Голодомор визначенню геноциду. Навряд чи коли-небудь це питання розгля­датиметься у суді, а винні покарані, адже майже усі свідки давно померли^[397]. Але рішення має прийняти «суд історії», й ця Асамблея має сприяти прийняттю справедливого рішен­ня. «Суд історії» повинен дотримуватися того принципу, що усі злочини, навіть найжах- ливіші, чиняться окремими особами, а не народами, навіть якщо злочинці збільшили мас­штаб свої злочинів через свою присутність у владі та допомогу численних поплічників.

13. На закінчення проект резолюції має бути частково перероблений шляхом внесен­ня раніше запропонованих поправок, аби більш чітко викласти наступні ідеї:

(1) що українським народ був головною жертвою Голодомору;

(2) що існують серйозні аргументи, згідно з якими Голодомор відповідає визначенню геноциду, та закликати до створення міжнародної Комісії з правди та примирен­ня з питання Голодомору, по аналогії з південноафриканською моделлю або «Три­буналами Расела», об’єднавши істориків, юристів в кримінальній та міжнародній сфері з України, Росії, Казахстану та інших колишніх республік, а також їхніх ко­лег з інших країн, та доручити їм створити повну, об’єктивну, прозору та правдиву картину подій.

Оригінал див.:

http://assembly.coe.int/Main.asp?link=/Documents/WorkingDocs/Doc10/EDOC12181.htm