Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Зміни у суспільному ладі Гетьманщини Hanpukiнui XVІІ-XVlll ст.

Суспільний лад Гетьманщини XVIII ст. було започатковано попереднім періодом. Нагадаймо: Національно-визвольна війна українського народу була соціальною революцією, в результаті якої зникло кріпосництво, а населення позбулося особистої залежності від панів.

ГІроте соціальні перетворення в Гетьманщині від часу Хмельниччини проводилися непослідовно. Держава й надалі спиралася нафеодальні виробничі відносини: зберігалися феодальний лад і його основа - феодальна земельна власність. Відповідно, залишалася основа для формування (реанімування) станового суспільства. Від кінця XVII-XVIII ст. Козацько-гетьманську державу трактують (3. Когут) як суспільний союз, переділений на нерівні за своїм правовим статусом у громаді та державі групи населення: козацько старшина, козацтво, міщанство, селянство.

Правову перевагу мали перші дві групи, які належали до шляхетського та військового стану. Підгрунтям цієї переваги стала панівна у суспільно-політичному житті України XVII-XVIII ст. ідея служби державі, з якою поєднували обов’язки населення. Основою для прав, що їх держава визнавала за тими, хто сумлінно виконував службу державі відповідно до свого стану, було виконання військових обов’язків. A служба у війську визнавалась одним із привілеїв козацької старшини (шляхти) та рядового (реєстрового) козацтва.

Зазначені категорії населення, що належали до вищого, привілейованого стану, формально користувались однаковими правами і привілеями: мали активне й пасивне виборче право, обиралися на всі військові посади аж до генеральної старшини й гетьмана, звільнялися від податків тощо. Привілейований шляхетський стан користувався особливими правами й привілеями у кримінальних справах: головщина за вбитого шляхтича або військовика встановлювалась У найвищому розмірі. Водночас соціально-правовий статус козацької старшини й рядового козацтва основувався на різних засадах, виявляючи прямо протилежні тенденціїу своєму розвитку.

Козацька старшина посіла місце колишньої польсько-шляхетської конституційної верхівки. Це була нова соціальна еліта, яка формувалася з представників козацького товариства, реєстрових козаків, православних шляхтичів, місцевих урядовців і вихідців із середовища православного духовенства і посідала чільні позиції в Державі. Генеральна й полкова старшина дедалі більше зосереджувала у своїх руках величезні земельні володіння, що становили oc- новУ їй економічної могутності. Земельні володіння були у двох Формах: особистій та рарговій. Основою економічного панування старшини в тогочасному суспільстві були рангові маєтності, тобто заселені землі, що перебували в розпорядженні війська й надавалися старшині замість платні за військову службу. Ранговими масг- ками оплачувалася служба генеральної та полкової старшини. Най- більшими феодалами в Гетьманщині стали насамперед гетьманита генеральна старшина.

Від кінця XVII - початку XVIII ст. розпочався процес консолідації панівного стану. До козацької старшини тепер належала йта частина панівного прошарку, яка впродовж тривалого часу офіційно не мала військової чи адміністративної влади. Гі соціально-політичний статус визначався військовою службою, економічною базою (володіння маєтками) та родинними зв’язками з місцевими урядовцями (В.

Панашенко). Структурно ця частина козацької старшини поділялася на бунчукових, військових і значкових товаришів.

Упродовж XVIIl ст. чітко визначилася суспільна позиція кожної з ланок цієї структури. Верхній щабель посідали бунчукові товариші. Вони належали до елітарної верхівки козацької старшиниі суттєво впливали на соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток краю. За ступенем бунчукові товариші були першими після полковників. Середню ланку становили військові товариші. Вони відбували військову службу, мали значні маєтності та владу в суспільно-політичному житті, себто володіли відповідними су спільно-політичними та економічними засадами для панування. За соціальним статусом військові товариші прирівнювалися до полкової старшини. До нижчої ланки - значкових товаришів - належали здебільшого нащадки полкової й сотенної старшини, заможного козацтва, частково бунчукових і військових товаришів. За соціальним статусом вони були першими після сотників.

Від нової шляхти вимагалося виконання специфічних функцій, як-то розслідування злочинів або поповнення військової сили під час татарської загрози. Натомість вона одержала право власності на маєтки. Увійшовши до гетьманських рад, брала участь у вирішенні державних справ. Нова шляхта була також під особливою судовою юрисдикцією: бунчукових товаришів міг судити тільки гетьман, військових товаришів - генеральна військова канцелярія, а значкових - полковник.

У другій половині XVIII ст. знатне військове товариство перетворилося на замкнений стан, який змагався за рівноправністьук- раїнських і російських посад і рапгів, а також за визнання й підтвердження йому імперського дворянського статусу. Однак У межах Гетьманщини влада, багатство, привілейований юридичний та соціальний статус української нової шляхти залишалися недоторканними. Отже, в Г етьманщині в особі козацької старшини

формувалася нова генерація українських феодалів, привілейований національний стан населення, в руках якого концентрувалися політична й військова влади, а також велика земельна власність.

Козацтво (реєстрове) становило прошарок між новою шляхтою та селянством. Від реєстрових козаків дещо відрізнялися статусом «компанійці» - також козаки, які служили в козацькому війську як найманці. Усіма правами реєстровиків вони користувались у тому випадку, коли за походженням належали до реєстрових козаків. Усі інші компанійці до військового стану не зараховувалися.

Юридично козаки (реєстрові) не відрізнялися від нової шляхти. Отримавши соціальні привілеї, вони залучалися до військової служби. Завдяки суспільному походженню козацькі привілеї були схожими з привілеями еліти: самоврядування: звільнення від податків; право на власну землю; право на виробництво алкогольних напоїв; право на торгівлю певними товарами. Єдиним привілеєм нової шляхти, якого позбавлялися козаки, було право на використання праці селян. Але, незважаючи на привілеї, становище козаків від кінця XVII ст. постійно погіршувалося. Під тиском старшини й знаті у XVIII ст. козацтво поступово втратило свої політичні прерогативи: козаки фактично вже не обирали свою старшину і не брали участі в радах.

Найбільш фатальним для козацтва виявився його економічний занепад. B економічній площині козаки у XVIIl ст. більше нагадували селян. Економічні позиції козацтва підривалися їхиьою подвійною роллю: солдатів і вільних хліборобів. Тривала й часта відсутність козака у своєму господарстві погіршувала його економічне становище. Щоб уникнути військової служби, козак часто продавав землю та йшов у найми до землевласника. Лише окремі з козаків накопичували неабияке багатство, вступали до знатного військового товариства і в такий спосіб ставали частиною нової шляхти

Занепокоєний зменшенням козацького війська, російський уряд намагався зупинити зубожіння козаків. Це спричинялося потребами імперії залучати максимальну кількість козаків для ведення війни проти Османської імперії. Тому низкою указів, зокрема від 1723 і 1728 pp., козакам заборонялося переходити на становище селян, а указ від 1739 p. обмежував можливості української старшини скуповувати козацькі господарства. Саме на це була спрямована одна з найбільших царських реформ, за якою козацтво поділити на Дві групи - виборних і підпомічників (1735 p.).

Виборні козаки відбували військову службу, тоді як підпо- мічники виконували допоміжні обов’язки: збирали й постачали провіант, коней, худобу, доправляли пошту, навіть обробляли зем- лю за відсутності виборних козаків. Як неспроможні виконувати традиційні військові обов’язки, підпомічники обкладалися податками, які, щоправда, були наполовину меншими від звичайних податків, що їх сплачували міщани й селяни Гетьманщини.

У XVIIl ст. з'явилася ще одна категорія козаків - підсусідки Тоді ЯК ПІДПОМІЧНИКИ ще ВОЛОДІЛИ ЯКОЮСЬ землею, козацькі пІдсу. сідки були зовсім безземельними. Єдине, що їм залишилося,- це продавати свою працю землевласникові, виборному козакові або купцеві. До категорії підсусідків, крім козаків, входили також міщани і навіть селяни. Але, козаки, ставши підсусідками, не втрачалп свого козацького статусу. Козацький підсусідок різнився від селянина правовим статусом і свободою пересування.

Духовенство, яке в Гетьманщині XVIII ст. різнилося соціальним становищем, достатком і політичним впливом, належало також ® привілейованих верств суспільства. Будучи юридично відокремленим від решти населення автономною адміністрацією та судочинством, духовенство звільнялося від податків, військової службиі трудових повинностей.

Духовенство по-старому поділялося на чорне та біле. Особливу роль в економічному й культурному розвитку Гетьманщини відігравали ченці. їхні лави постійно поповнювали: шляхтичі, козаки, міщани і навіть селяни. Монастирі володіли величезними маєтками, що існували за рахунок примусової селянської праці. 3 правового погляду, чорне духовенство вважалося «помертши для зовнішнього світу». Відповідно, ченці не брали жодної участі у правовому житті як суб’єкти права. Біле духовенство, навпаки, обіймало всю повноту прав вищого стану. Парафіяльні священики мали право одружуватися, і парафії часто переходили від батька до сина. Вони мали право й приватного володіння. Священики обиралися громадою. Згодом («Права, за якими судиться малоросійський народ») фіксувалися спеціальні правила виборів парафіяльних священиків Лави священиків поповнювали козаки, міщани, а інколи й нова шляхта. Щоправда, перехід відбувався в обох напрямках, оскількидіти священиків також обіймали посади у військових урядах. Приклад, гетьман Іван Самойлович, який був сином священика.

Ha нижчому соціальному щаблі від нової шляхти перебувала міщани — ремісники й купці, а також численне селянство. Саме ці суспільні категорії забезпечували економічний фундамент української й російської влади в Козацько-гетьманській державі - Гетьманщині.

Міщанство. Під терміном «міщани» розумілися не мешканиі міста взагалі, а окремий стан людей, які жили в містах і належали до міської громади на підставі акту прийняття й запису до міського реєстру, а їхні заняття - торгівля, ремесла (цехові) та ін - тісно пов'язувалися з міським життям. Тільки мешканці міст у зазначеному розумінні користувалися правами міщанського стану, і тільки вони викопували покладені на цей стап повинності.

Міщани, сплачуючи нарівні з селянами державні податки, мали, одпак, вищий статус, більше майнових прав, і в підсумку - були заможнішими. Міщани користувалися такими правами: активним і пасивним правом виборів до всіх міських урядів, судів і служб; монопольними правами торгівлі й промислу в місті та на його землях; звільненням від мита в місті, а в деяких випадках - на цілій тсриторіїдержави. Щодо повинностей міщанського стану, то міщани відбували військову службу у своєму місті, охороняючи в ньому порядок та безпеку. B окремих великих містах, як наприклад, у Києві, існували відділи власного війська, щоутримувалося коштом міста. Міщани були зобов’язані підтримувати в містах чнстоту й порядок, згідно з правилами про міський устрій та управління. Мешканцям міст із магдебурзьким правом надавалося самоврядування, інші міщани одержали обмеженішу авгопоміїо.

Сслиіш (посполиті), що були позбавлені особливих привілеїв, становили низ соціальної піраміди. Вони мешкали здебільшого у селах, були зайняті переважно сільським господарством, обробляючи власну або чужу землю. Свого часу багато з них були звільнені від кріпацтва внаслідок революції Б. Хмельницького. Проте залишалися такими недовго. У рангових мастностях спершу селянина змушували працювати на феодала лише час від часу, але поступово ці обов’язки розширялися. Селянин дедалі більше ставав феодально закріпаченим. але ще не був кріпаком. Bin міг поміняти пана, піти в одне з небагатьох сіл, що залишалися вільними, або податись у степ, за межі Гетьманщини.

У XVlII ст. права селян па вільні переходи й землю поступово урізалися юридично з боку як гетьманської, так і російської nap- ськоі влади. Зокрема, згідно з рішенням центральної україпськоі вла- Ди, селянин, який перейшов до іншого господарства, втрачав усі права на своє колишнє майно та одержував лише свої особисті речі (1727 p.); російський уряд заборонив переміщення ссляп між Слобідською Україною, Гетьманщиною та Росією (1738 p.). Спеціальний універсал (1760 p.), присвячений врегулюванню свободи пересування селянства, видав також і останній український козацький гетьман K. Розумовський. Згідно з ним, селянам, які зміїновали власників, дозволялося забирати з собою тільки особнсгі речі, жод- ний землевласник не міг прийняти до себе селянина без письмової згоди попереднього власника; останній був зобов язапий на вимо- гу надати (не надати) таку згоду. Універсал гетьмана K. Розумов- ського майже повністю скасував практичну можливість селянських переходів і став прологом юридичного закріпачення російським самодержавством українського сслянства (1783 p.).

Отже, впродовж століття після революції Ь. Хмельницького українське суспільство зазнало значних змін. Передовсім, зникла стара шляхта її нащадки розчинилися в новій еліті. Останняза- хопила масткн і жила з примусової праці селянства. 1 навпаки: селянство. звільнившись від кріпацтва під час Хмельниччини, було знову прикріплене до землевласників. Частина козаків, хоч і зберегла окремі привілеї, також перейшла па становище закріпаченого селянства. Оскільки селяни й зубожілі козаки становили більшу половину населення. Гетьманщина насправді перетворювалася на країну «папів і селян», що відповідало характеру соціальних взаємовідносин у тодішній Східній Європі та, зокрема, в Росії.

Незважаючи на еволюцію, структура українського суспільства, за спостереженнями дослідників {3. Когут), усе ж таки суттсво відрізнялася від російського. Якщо в Росії понад 90% населення становили селяни-кріпаки, то в Гетьманщині половина населення належала до іншої соціальної категорії. Більшість із них були козаками, майже всі вони обробляли землю і мало чим відрізнялися віл селян. Але правова відмінність між козаком і селянином була цілком реальною та визначеною. Велика кількість виборних козаків реально користувалася своїми козацькими правами і вольностями, тоді як підпомічники мали їх принаймні теоретично. Таксамо міщани, які як соціальна група переживали занепад, користувалися обмеженим самоврядуванням, а в окремих випадках - привілеями магдебурзького права. Ha противагу російському клірові, священнослужителі Гетьманщини претендували па шляхетський статус, який іноді часзково визнавався. Нарешті, селяни вважалися скоріше залежними, аніж кріпаками, хоча можливості переходів поступово обмежувались і селянство знов опинилося під владою феодалів.

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Зміни у суспільному ладі Гетьманщини Hanpukiнui XVІІ-XVlll ст.:

  1. 2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Стародавнього Єгипту
  2. 3.2. Суспільний лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона
  3. '».2. Суспільний лад Стародавнього Китаю
  4. 7.2. Суспільний лад Стародавнього Риму
  5. §3. Особливості суспільного ладу країн Стародавнього Сходу
  6. Загальні риси суспільного ладу давньосхідних країн
  7. Особливості суспільного ладу давньосхідних країн
  8. ТЕМА 4. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ В КРАЇНАХ АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ
  9. Суспільний лад
  10. Зміни у суспільному ладі Гетьманщини Hanpukiнui XVІІ-XVlll ст.
  11. Напрями розвитку політичного ладу Гетьманщини в умовах занепаду української козацької державності
  12. Суспільний лад
  13. 2. Суспільний лад Гетьманщини
  14. Політично-суспільний лад київської держави.
  15. Політично-суспільний лад у часі від 988 до- 1132 p.
  16. Політично-суспільний лад на східній Україні і в Галицько-Волинсьній державі.
  17. Суспільний лад на українських землях. Oстанки давного політичного устрою
  18. Політично-суспільний лад Запорожжа з кінцем XVI і початком XVII століття.
  19. Люблинська Унія 1569p. Політично-суспільний лад на Україні. Національний рух на українських землях. Берестейська Унія 1596р.Укра- їнський народ і козаччина.
  20. Політично-суспільний лад України й внутрішна політика Хмельницького в 1654—1657 pp.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -