Джерела права України-Гетьманщини

Джерела права в Україні-Гетьманщипі можна умовно поділити на п’ять основних груп: 1) звичаєве право, 2) система «попересіїт прав», 3) акти української (гетьманської) автономної влади, 4) російське царське законодавствота 5) нормативні акти церковного права.

Заичисве права серед джерел права на українських землях періоду Гетьманщини посідало досить помітне місце. Bono виникло та оформилося під час еволюції господарчо-побутових відносин людей і спиралося на загальноприйняті «давні» норми поведінки (звичаї), вироблені за різноманітних обставин. Показовими в цьом) аспекті були неписані «права й звичаї» ЗапорозькоїСічі, які, нсбу- дучи офіційно санкціонованими державною владою, фактично врегульовували все внутрішнє життя січовиків. Сукупність правових звичаїв як правил, обов’язкових до виконання нарівиі з законом (у разі їх порушення - обов’язкового покарання, схожого з вироком законодавчих органів), що виникли в Запорозькій Січі та встановлювались у сфері козацтва, в науці дістали назву «козацького права»-

Національна революція середини XVII ст. сприяла знанпоМ) поширенню козацького звичаєвого права. Його норми охоплювали всі без винятку верстви населення, внливали на становлення прав та обов’язків громадян, проникали у важливі сфери суспільного життя, особливо в адміністративну, кримінально-правову і судову. Гетьмани, старшинська адміністрація, суди у своїй практичній діяльності широко використовували норми запорозького звичаєвого права

У період Гетьманіцини в Україні існувало також церковне заи- часве npcmo (О. Гуржій). Його норми регулювали правила поведінки, які не набули законодавчого затвердження в «офіційних» церковних збірниках, але яких обов язково дотримувались у житті люди, побоюючись «кари й гніву Господнього». ІІорми церковного звичаєвого права фактично ставали законом у вирішенні таких церковно-практичних питань, як загальноприйнята тодішня поведінка в церкві під час богослужіння, займанщина (довільне займаня земель), застосовуване монастирем «звикле послушенство» підданих духовним феодалам, повага до влади («вся влада від Бога») тошо.

У першій половині XVIII ст. з сволюцісю суспільних ВІДПОСИІІ на українських землях відбувався процес зменшення значимості звичаєвого права, витручення його норм писаиими законами російського (на Правобережжі - польсько-литовського) законодавства. Так, у козацькій Україні поступово зішкапа форма виборності «за звичаєм» на вищі та середні військово-адміністративні посади в полках на загальних радах (уряди почали переходити у «спадщину» підбатька до сина або призначалися гетьманом чи російським царем). Дедалі частіше з посиланням на положення Литовського статуту порушувалися права селян, міщан, родових козаків і цілих громад на володіння землею чи «вільними» степами, лісами, озерами. Проте вітчизняні вчені (А. Ткач, а нещодавно - Ю. Гоиіко) на підставі архівних матеріалів незаперечно доводять, що норми звичагво- гоправа в Україні, зокрема у врегулюванні цивільно-правових відносин, застосовувались і в другій половині XVIII, і навіть у XIX ст. Ha думку дослідників (C. LUe;tyxin), за звичаєвим правом у Наддніпрянській Україні позаминулого столітгя жило 90% українців.

ttПопередні права». I Іаціональна революція українців середини XVII ст. формально не скасувала писаних і функціонуючих норма- HiBiiHX актів права попереднього державного періоду: Литовський статут 1588 року, збірники магдебурзького права - «Саксонське Дзеркало», «Порядок прав гражданських» тощо. Деякий час па пих майже не посилалися, тому вони фактично не діяли. Протс в судо- вих процесах другої половини XVII—XVIII ст. (і навігь пізніше) на НІ Джерела дедалі частіше почали посилатись у вирішенні оаіагьох життєво важливих питань, навіть безпосередньо брали до уваїи іхиі положення. Поступово вони визначились як обов’язкові B більшоезі офіційних документів. Законність таких джерел права неодноразово підтверджувалася універсалами українських гетьмапів.

Найбільш визиачним із джерел цієї групи був Литовський cти- тут 1588 p. як найбільш досконалий у правничій площині й технічно відпрацьований. Старшинська адміністрація прямо пов’язувала цей звід нормативних актів із власним «попереднім» правом, зокрема вбачала в ньому витоки з «Руської правди». Крім того, новій генерації українських феодалів імпонувало тс, що Статут не так да но був гарантією станових прав навіть православних можновладців; політичних зазіханнях польських магнатів, а також деякою мірою захищав автономістичні тенденції різних народів у складі Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Найчастініеш Литовський статут посилались у розгляді справ на захист приватної власності. Відповідно до норм статуту притягалися до відпові дальності особи, які зчинили напади на чужі маєтки, побої, пограбування, поранили когось тоїцо. Одними з принципових статутннт положень були, безперечно, норми про позбавлення майна та земель державцем у тих його селян, які переходили до іншого землевласника. Це явище набирало реальної сили з посиленням соціального визиску сільської бідноти, міських низів та рядового козацтва і стало вже досить типовим у першій половині XVlII ст. Литовський статут мав неоднакове значення для населення різних українських регіонів: він ширше застосовувався на Правобережжі, Гетьманщипі. менше - на Слобожанщині.

Досить часто в українському судочинстві застосовувалися положення магдебурзького права. Під ним розумілися всі нормативні акти, що стосувалися самоврядування міст. У період Гетьмаи- щини, як і перше, судова практика у магістратських містах базувалася не на використанні німецьких збірок права, а здебільшого ffi їх переробках у перекладах на польську чи латину. Діяли збірники у польському перекладі Павла Щербича під загальними назвами «Саксоп», Бартолемея Гроїцького - «Порядок» (складався з восьхш невеликих збірок-переробок. «екстрактів», додатків, а такожокре- мих актів переважно цивільно-правового характеру), Самуїла K)- шевича —«Правохе.’шінське (цивільне)». У цих та інших чиннихна той час збірниках, що були укладені впродовж 80-х років XVI- середини XVII ст., містилися норми державного, адміністративного, цивільного, кримінального і процесуального права. У першії половині XVIII ст. з метою полегшення роботи юристів-практнкі* додатково створили «Короткий покажчик магдебурзького nprt** за книгою «Порядок» і збірник під своєрідною иазвою - «Край№ виписано с прав мо.чороссийскш книг «Порядка», с артикулов при- вамагдебурского. права цесарского с означением, какое в inex n|W- вах за вину положено наказание и казнь на каких именно зна'