Демократизація суспільного життя в роки Національної революції

У роки Національної революції середини XVll ст. в У країні гетьманська влада проводила курс, спрямований на демократизащю суспільного життя. Нехай досить суперечливо й непослідовно, але цс виявилося в кардинальних змінах у соціальній структурі українського суспільства, зокрема у правовому становищі окремих соціальних груп, у судовому устрої та системі права.

Революційний характер змін у суспільному ладі на території, означеній як козацька держава, зумовлювався передусім змінами у формах феодального землеволодіння. По-перше, внаслідок перебігу революції щс впродовж 1648-1652 pp. були, за незначним винятком, ліквідовані велика й середня земельна власність, фільварково-панщинна система господарювання й кріпацтво. По-друге, основна частина земель вигнаних польських панів і магнатів перейшла до скарбу Війська Запорозького, тобто стала власністю держави, якою розпоряджався гетьман. По-mpemc, помітно зміцнилися позиції землеволодіння православних монастирів. (За підрахунками І.Крип'якевича, протягом 1648-1657 pp. 11 православних монастирів одержали 48 земельних володінь). По-четверте, почало складатися гетьманське й старшинське землеволодіння. Останнє існувало у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). По-n ’яте, аграрна політика Б. Хмельницького сприяла завершенню процесу становлення козацької земельної власності фермерського типу. I, нарешті, по-шосте, внаслідок революціїзначна частиназе- мель перейшла у володіння селян, які, користуючись звичаєм займанщини, захоплювали їїу вигнаних польських феодалів.

Кардинальні зміни, що стались у формах феодального землеволодіння, істотно змінили соціальну структуру українського суспільства. Насамперед вони позначилися на процесі формування панівного класу - стану козацькоїУкраїни. Він суттєво відрізнявся від попереднього державного періоду. По-перше, привілейовану верству суспільства становили вже не магнати й велика шляхта,- феодали, звичайно поліського походження.

У політичному житгі України зросла роль дрібної (української) шляхти. Правове становище шляхтичів визначалося «попередніми правами», а також актами гетьманської влади, за допомоги яких вони відновлювали, зміцнювали й розширювали своїправа і привілеї.

Суттєво змінилося становище козацтва. Bouo стаю привілейованим станом. Верхівка козацтва відігравала провідну роль у формуванні політики уряду, керівництві армією та функціонуванні адміністративного апарату. Козацтво як привілейований стан звільнялося від податкового тягаря та низки повинностей, мало ряд привілеїв, зокрема користувалося правом станового судівництва - козацькими судами.

Докорінно поліпшилося становище православного духовенства. Воно й далі поділялося на біле й чорне. Під особливою опікою перебувало чорне духовснство. (Держава постійно збільшувала монастирські землеволодіння). Біле духовенство було виборним і клопоталося не тільки церковними, а й суспільно-політичними справами. Козацька держава розширила станові привілеї духовенства, чим фактично поставила його в один ряд із козацькою старшиною та шляхтою. Духовенство зберігало свої станові суди, до юрисдикції яких, як і раніше, належали сімейно-шлюбні та спадкові справи.

Ha краще змінились умови життя українських міщан. До їхніх рук перейшла міська влада. Усі міські жителі визнавалися вільними. Це давало їм право на заняття ремеслом, торгівлею та промислами. Проте міщанство належало до податкового стану, а тому на нього поширювалась уся система різноманітних повинностей (ярмаркове, мостове тощо).

Прогресивне значення мали й здобутки селянства (посполитих), які домоглися особистої волі (ліквідація кріпацтва), вільної зміни місця проживання, права вступу до козацькою стану (нівелювало різницю між правовим становищем селян і козаків), спадкоємного володіння землею та сільськогосподарськими угіддями. Однак і в Козацько-гетьманській державі селянство несло на собі основним тягар податків і повинностей. Основний з податкових зборів - cnia- Ційний, себто сплата грошових і натуральних платежів на уірн- мання армії.

Суттєві персмінн в суспільному ладі відповідно позначилися на праві як регуляторі суспільних відносин. Передовсім найсуттєвішим внеском Хмельниччини у правову систему стала зміна соціальної сутності права. Кардинально змінилася соціальна свідомість народних мас щодо понять «справедливість», «моральність», «до& Ро», «зло» і т. ін. Нові норми права свідчили про домінування при- родно-правових поглядів на право. Право пов язували, насамперед, ^не з держаа.-ю, а з природою людини, суспільс твом, із тим, що його норми обумовлені природою людини, її суспільним буттям. Це стосувалося питань земельної власності й володіння, станової належності, козацького самоврядування, обсягу послушенства селян. У період революції зростав вплив тієї частини козацького права, що регулювало широке коло відносин, передусім, полково-сотенну систему управління.

Було внесено вагомі зміни до стану джерел і в розвиток права в Україні. Більшість джерел права, які функціонували в Україні в періодїї перебування у складі Речі Посполитої, на визволених землях було скасовано. Цс, насамперед, стосувалося різних постанов королівської влади та сеймів, «Устави na волоки» (1557 p.), «Ординації Війська Запорозького реєстрового» (1638 p.), які утверджували панування польської шляхти й магнатів, католицької церкви і польської влади. Певний час фактично не діяли (бо на них майже не посилались у судовій практиці) найбільш принципові положення Литовського Статуту 1588 p.

Характер будівництва Української держави в перебігу революції найбільше позначився на врегулюванні кримінально-правових відносин. Спрощувалася система злочинів і покарань. 1з кола злочинів вилучалася низка діянь, що втратили актуальність за нових умов, як-то: замахи на королівську владу та магнатсько-шляхетський порядок управління, злочини проти католицької церкви. Натомість з’явилися нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації, ненадання допомоги під час бою. Усі ui злочини зазвичай карались смертю, що цілком піддається поясненню в умовах війни.

Невід’ємною складовою курсу иа демократизацію суспільного життя, що її проводив уряд гетьмана Б. Хмельницького, була судова реформа, яка замість чинних у Речі Посполитій станових, «статутових» судів до кінця 50-х років XVII ст. сформувала мережу козацьких судів - сільських, сотенних і полкових. Згодом було утворено Генеральний суд, що підпорядковувався безпосередньо гетьманові. Усі названі судові органи формальїїо були вьг борними. Виборів суддів, однак, не було, оскільки судові функц" поєднувалися з адміністративними.

Отже, незалежністьсудової влади у XVII ст. не могла, очевидно, бути більшою, ніж дозволяла епоха, що вимагала концент- раціївлади в одних руках. Ti ж вимоги епохи наклали відбиток і на систему судової влади на місцях. Формально ця влада належала полковим суддям, реально її часто здійснював полковник того чи іншого полку, який був більшою чи меншою мірою незалежним або автономним від генеральної старшини та гетьмана (рівень цієї автономіїзалежав від конкретних історичних обставин в Україні).

Отже, розмах і глибина антикріпосницького та визвольного руху у перебігу революції привели до значних змін у соціально-економічній сфері (у формах феодальної власності на землю та у правовому становищі окремих соціальних груп), ліквідували станове судочинство, спричинилися до створення правовоїсистсми козацької України. У результаті революції було знишено нс тільки кріпацтво, а й ті феодальні пута, які стримували розвиток господарської ініціативи, ремесла, торгівлі. Так в Українській державі фактично було закладено основи для розвитку буржуазних виробничих відносин.