Кодифікація права України-Гетьманщини

Правова система гетьманської України, що основувалася на численних джерелах, з одного боку, обумовлювала відносну автономію її правового укладу, а з другого, - містила у собі багато внутрішніх протиріч, а, отже, прогалин у регулюванні суспільних відносин й інших недоліків.

Впродовж XVIII ст. було здійснено кілька спроб кодифікації права козацької України. Систематизацією правових норм займалися спеціально створені для цього комісії, а також ряд приватних кодифікаторів.

Хронологічно першою пам’яткою історичного розвитку українського права першої половини XVIII ст. був “Процесе краткий приказной, изданньй при ризиденции гетманской” (1734). Він складався зі вступу, 13 параграфів, короткого додатку та характеристики порядку винесення вироків. Основну частину становили нормативні акти, що регулювали тогочасний судовий процес. Збірник використовувався як підручник або посібник для юристів-практиків в судових та адміністративних установах. Складено його було при гетьманській канцелярії, однак укладач невідомий. Існує кілька редакцій цього збірника, зокрема, його переробка під назвою “Акцес” (1743). В основу цієї кодифікації, яка не набула офіційного значення, було покладено Литовський Статут і “Порядок”.

Подібне призначення - практичної збірки права для господарів, щоб застерегти їх від юридично неправильних вчинків - має “^кономика краткая права ”. Цей збірник, що був укладений у 1730-1740 рр., також основувався на Литовському Статуті і збірниках магдебурзького права. Крім того, до нього були включені царські укази, за якими заборонялося давати притулок втікачам, незнайомим і безпаспортним людям. У ньому наводяться норми процесуального і кримінального права.

Ще одна спроба приватної кодифікації першої половини XVIII ст., серед джерел якої пріоритетне місце належало нормативним актам російського законодавства (зокрема, окремим положенням “Соборного уложення”, “Устава воинского” і “Устава вексельного”), мала назву: “Права малороссийские с книг Статута, Саксона и Порядка вьтисанньїе” (впорядкована в 1744-1757 рр.). Вона охоплювала також ряд норм з Литовського Статуту, “Саксона” і “Порядка”.

Однак, найвідомішою з кодифікацій українського права першої половини XVIII ст. були “Права, по которьм судится малоросийсский народ ”(1743). Ініціатива підготовки збірника виходила від російського уряду, який у “Решительньх пунктах...” гетьману Д.Апостолу (1728) запропонував укласти збірку чинного в Україні права у перекладі російською мовою. Робота була завершена в результаті 15-річної праці спеціально створеної комісії, до складу якої входили представники козацької старшини й духовенства. Серед членів комісії були високопоставлених правники (лохвицький сотник

B. Стефанович, генеральний хорунжий М.Ханенко, інші), відомі історики (С.Савицький,

C. Луковський, Я.Лизогуб), професори Києво-Могилянської академії і культурні діячі (П. Апостол). При складанні збірника комісія творчо використала першоджерела: Литовський Статут 1588 року (у польському виданні 1648 року), правові книги магдебурзького і хелмінського права, гетьманські універсали, окремі російські законодавчі акти, реальну практику козацьких судів, українське звичаєве право.

“Права, по которьім судится малоросийсский народ” як систематизований звід чинних в Україні-Гетьманщині правових норм структурно складалися з передмови і 30 розділів, котрі поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів (за іншими даними - І.Бойко - 532 артикули та 1607 пунктів). Окрім того, до збірника було прикладено “Інструкцію кодифікаційної комісії” і т. зв. “Степенньй малоросийського войськового знания порядок после гетмана ”, тобто, перелік службових військових і цивільних чинів Гетьманщини. Кодекс мав пояснення цитат, що наводилися у тексті, алфавітний покажчик, і заголовки із зазначенням розділів і поданням короткого змісту артикулів.

Провідною ідеєю збірника вважають захист феодального ладу та розширення можливостей для кріпосницької експлуатації селянства. Разом з тим, у зводі обгрунтовувалось право Лівобережної України на автономне самоврядування. А це суперечило тогочасній царській політиці, його поточному законодавству, спрямованому на створення єдиної правової системи Російської імперії. Саме ця обставина, на думку більшості вчених (В. Кульчицький, А. Ткач), була справжньою причиною того, що український кодекс не був вчасно затверджений. 1744 року його подали на розгляд Сенату, щоб потім передати імператору на остаточне затвердження. Відповідь надійшла лише через 12 років. Указом від 20 травня 1756 року проект кодексу було повернено на повторний розгляд з метою внесення змін відповідно до вимог часу. Робота по перегляду “Прав ...” продовжувалось аж до 1767 року, однак не була завершена і кодекс так і не був санкціонований верховною владою (отже, не отримав законодавчої сили). Проте в усьому масиві спеціальної літератури відзначається, що “Права...” великою мірою відобразили той суспільно-політичний устрій Лівобережної України, який склався на середину XVIII століття, і фактично були збірником чинного законодавства. Вони дають найбільш повне уявлення про право Гетьманщини, правову культуру українського народу та розвиток правових ідей в Україні першої половини XVIII століття.

Питому вагу у збірнику законів складачі приділили поземельним відносинам. Кодекс розкривав судову систему - систему “козацьких судів”, яка склалася в Гетьманщині, містив норми різних інститутів права. У кодексі, крім норм цивільного й кримінального права та правил судовою устрою й процесу, містяться також норми адміністративного права. Кодекс вважають першорядним джерелом для історії українською права, а разом з тим визначною пам'яткою кодифікації законів Східної Європи.

Кодифікаційні роботи другої половини XVIII століття, що проводилися в Україні, мали за мету закріпити економічне і політичне становище української шляхти, яке все більше зміцнювалося. А також, - відобразити її прагнення відновити українську автономію. Найбільш помітними спробами систематизації правових норм в Україні того часу були передусім приватні кодифікації Ф.Чуйкевича, В.Кондратьєва, О.Безбородька.

У 1750 - 1758 рр. за дорученням гетьмана Кирила Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Федір Чуйкевич здійснив приватну кодифікацію і розробив по-своєму унікальний збірник під назвою “Суд и расправа в правах малороссийских... ” Цей збірник по-суті був витягом з польсько-литовського та російського законодавства, а також звичаєвого права, що діяло на Лівобережжі і Правобережжі впродовж XV-XVIII століть. Структурно він складався з таких розділів: 1) Про докази; 2) Про рочки і роки (судова організація); 3) Про процес; 4) Про апеляції; 5) Про виконання рішення суду; 6) Про посаг, віно і привінок.

У збірнику систематизовано юридичні норми, які закріплювали права українських державців на землю й маєтки, на залежність від них селян (посполитих). У травні 1752 року цю книгу було передано гетьманові К.Розумовському з присвятою від Ф. Чуйкевича. Згодом автор додав розділи: про Апеляції з Статуту (1754); про давність земську (1755); про суд польовий, підкоморський і комісарський, тобто межовий (1758).

Подібною до “Суду й розправи...” працею був збірник під назвою “Книга Статутов и прочие права малороссийские”. Він був укладений 1764 року в результаті приватної кодифікації В. Кондратьєвим. Структурно він складався з 1) короткого покажчика магдебурзького права з книги “Порядок” Б. Троїцького; 2) виписки з книги Литовського Статуту “согласних” артикулів; 3) витягів з книги “Порядок”; 4) екстракту із книги “Статут прав малоросійських” та різних юридичних матеріалів довідкового характеру (виписка про козацькі “вольності” і маєтки, копії указів, грамот і привілеїв, реєстр книги ’’Порядок”, переклад алфавітного покажчика до Литовського Статуту, списки гетьманських статей тощо).

1767 року за дорученням президента Малоросійської колегії Петра Румянцева під керівництвом секретаря колегії і члена Генерального суду Олександра Безбородька, було укладено ‘Екстракт малороссийских прав”. Книга була збірником норм державного, адміністративного і процесуального права. Однак, вони були викладені таким чином, щоб довести необхідність відновлення попередніх “малоросійських прав”, тобто автономного устрою України. О.Безбородько систематизував права по розділах, показав регламентацію управління на Лівобережній Україні, діяльності судів, розкрив джерела права, з'ясував фінансове регламентування, самоуправління міст, соціально-правове становище старшин, духовенства, козацтва, селянства, греків. До збірки додано інструкцію про судову організацію і судовий процес першої половини XVIII століття.

Зіткнувшись із централізаторською політикою самодержавства, скерованою на ліквідацію особливостей системи управління в Україні, “Зкстракт малороссийских прав” також не був затверджений Сенатом як офіційний збірник права.

1786 року у зв’язку з ліквідацією автономії України та введенням губернського адміністративно-територіального поділу, чиновники Малоросійської експедиції Сенату розробили новий збірник правових норм, в основу якого було покладено ‘Екстракт...” О.Безбородька, “Учреждение об управлении губерниями” (1775) та інші акти, прийняті впродовж 1767-1786 рр. Цей збірник з новим обгрунтуванням дістав назву: “^кстракт из указов, инструкций и учреждений”. Він містив норми як українського права, так і російського законодавства. Затверджений Сенатом, його було розіслано у “присутні місця” України для практичного застосування.

Отже, історія кодифікаційного процесу в Україні XVIII століття насамперед свідчить про те, що в основі тогочасних кодифікаційних робіт лежали зміни у соціально- економічних та політичних відносинах. Безпосередній вплив на кодифікацію українського права в цей період мала внутрішня політика російської самодержавної влади. Наявність різних розробок правових збірок, нормативні акти гетьманської влади свідчить про високий рівень правової освіти, розвиток правових ідей в козацькій Україні, високу правову культуру українського народу і такий ж рівень правової свідомості українців. Кодифікація українського права XVIII ст. засвідчує, що українське право та українська науково-юридична техніка в тому часі були набагато розвинутішими в порівнянні з російським правом і російською юридичною технікою. Зазначені обставини й прирікали кодифікацію права козацької України на невдачу (А. Ткач).

Збірники українського права, кодифіковані у період XVIII ст., дають досить повне уявлення про правову систему Козацько-гетьманської держави з її строкатою джерельною базою. Першорядне значення для історії українського права має Кодекс 1743 року. Не будучи офіційно затвердженими, ”Права...” стали кодексом, який набув поширеного застосування в судових установах Гетьманщини як законодавчий акт при розгляді та вирішенні судових справ, що підтверджується документально архівними матеріалами (І.Бойко). Ця правова пам'ятка особливо випукло відображає основні правові інститути і характеризує основні риси права Гетьманщини. На наш погляд, на сьогодні найповніше проаналізовано зібрані у “Правах, по которьім судится малоросийсский народ” чинні в тогочасній Україні правові норми у праці А.Яковліва (1949). Вона дає вичерпну характеристику інститутів цивільного, кримінального та процесуального права.

18.