§3. Суспільний лад Української козацької держави - Гетьманщини

Внаслідок Визвольної війни 1648 - 1656 рр. відбулися значні зміни у соціальній структурі, правовому статусі ок­ремих соціальних груп. Вони були пов'язані з ліквідацією магнатського землеволодіння, вигнанням польської шляхти з українських земель, переходом останніх у загальновійсь­кову власність тощо.

королівськими грамотами, царськими жалуваними грамо­тами, гетьманськими універсалами. Козацтво не було одно­рідним. До нього належали як заможні, так і рядові козаки.

Козацтво як соціальний стан очолювала козацька ста­ршина. Одна її частина воювала на боці короля, інша - на боці гетьмана. Склад старшини поповнювався представни­ками української шляхти і реєстрового козацтва. Козацька старшина збагатилася за рахунок воєнної здобичі, гетьман­ських пожалувань землі за службу, яку вона намагалася пе­ретворити на спадкову. Представники цієї привілейованої верстви населення звільнялися від сплати податків і зборів, користувалися пільгами при укладанні орендних договорів на промисли тощо. Отже, козацька старшина, крім політич­ної влади, володіла ще й основними матеріальними благами.

Українська шляхта була політично вільною і за май­новим становищем переважно була дрібною і середньою. Її правовий статус визначався як актами попереднього пері­оду, так і гетьманськими універсалами. Шляхта не тільки зберегла власні землі, а й розширила своє землеволодіння за рахунок гетьманських пожалувань за допомогу повста­лим. Потреби козацької старшини й української шляхти збі­галися.

У ході визвольної війни права православної церкви були відновлені.

Залежними верствами були рядові козаки і селяни. Рядові козаки - особисто вільні люди, які обслуговували ре­єстрове козацтво, мали право переходити в інші стани, змі­нити місце проживання, користуватися землею, звільня­лися від загальних податків і повинностей. Головний

обов’язок - служба у війську, за що отримували землю, при­вілеї на торгівлю, могли виробляти горілку, але для власного споживання.

Селяни поділялися на 2 категорії: державні - селяни, які жили на колишніх магнатських і польсько-шляхетських землях. Вони визнавалися вільними. Могли переселятися з місця на місце. Виконували певні повинності і виплати на користь війська Запорозького (забезпечення провізією, тра­нспортом, надання постою). Прирівнювалися у правах з мі­щанами; панські - селяни, які проживали на землях україн­ської шляхти і церкви. Виконували більше повинностей, ніж державні селяни. Вони також мали право переходити до козацького стану. Спочатку панщина фактично була лікві­дована, але згодом селян залучали до панщини 1 -2 дні на ти­ждень.

Міщани як мешканці міст визнавалися вільними, мали право переходу до козацтва, займатися ремеслами, промислами, торгівлею. Населення міст було неоднорідним. Тут жили козаки, що користувалися привілеями, купці, які перебували у привілейованому становищі, ремісники і дрі­бні торговці, об’єднані у цехи, міська біднота, міщани, що займалися сільським господарством. Міщани виконували різні повинності, платили податок, мостові і ярмаркові збори, забезпечували військові постої, утримували міську адміністрацію.

У ХУІІІ ст. продовжувався процес розшарування коза­цтва. У ньому можна виділити такі групи: заможні козаки (з 1735 р. називалися виборними козаками) мали власну зе­млю, вели господарство, виконували військову службу. Проте, все частішими були випадки заміни (найму) у вій­ську на збіднілих козаків або наймитів. Вікові межі служби козаків - 20 - 60 років; підпомічники - це збіднілі козаки. Вони постачали виборним козакам провіант, зброю, коней, одяг, навіть обробляли їхню землю, були погоничами в коза­цькому обозі. Підпомічники виконували такі ж повинності, як і селяни, але їх розмір був удвічі меншим; підсусідки -

козаки, які не мали власного майна і наймалися на роботу до заможних козаків. Часто останні їх одягали і годували.

Процес розшарування торкнувся і міщан. У кращому становищі були купці, які об’єднувалися у гільдії. Звільня­лися від податку, рекрутської повинності, тілесних пока­рань. Значну частину міщан складали ремісники - майстри, робітники, об’єднувалися у цехи (з 21 року за наявності майна). У містах також мешкали представники шляхти, зна­тного товариства, духовенства, рядових козаків.

У другій половині XVII ст. становище селян погірши­лося. Із роздачею земель козацькій старшині вони повинні були сплачувати натуральний або грошовий податок влас­нику землі або відробляти дводенну (на тиждень) панщину. Окрім того, селяни сплачували державний податок на утри­мання війська - стацію. Поступово зростає залежність селян від панів, збільшуються державні податки і повинності. Ок­ремими царськими указами дозволялося віддавати селян у рекрути, відправляти на каторгу. 1783 р. Катерина II заборо­нила селянам переходити до іншого пана, що означало по­вне закріпачення, позбавлення особистої свободи і громадя­нських прав.