<<
>>

2. Суспільний лад Гетьманщини

У ході Визвольної війни місце польської феодальної еліти посіли нові феодали, так звана нова шляхта. До цього стану увійшла й частина старої не полонізованої шляхти, яка підтримала боротьбу народу України за незалежність.

Права цієї шляхти на земельні володіння були підтверджені гетьманськими універсалами та жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича (1654). Однак ці пани через власну малочисельність не виокремилися в особливий панівний стан. Зате перемога соратників Хмельницького над польськими панами призвела до виникнення «вельможного військового товариства». Його становила старшина, яка виокремилася з маси козацтва й перетворилася на аристократичний прошарок суспільства.

Відповідно до нового місця, яке посіла старшина в козацькому товаристві, вона розподілялася на три розряди, кожному з яких належали власні привілеї. На вищому щаблі козацької аристократії перебували «бунчукові товариші», які утворювали найближче оточення гетьмана Війська

Запорізького і тому перебували «під бунчуком», який за тих часів був головним символом військової, адміністративної та судової влади Б. Хмельницького та його наступників. Їхні посади й власність поступово перетворювалися на спадкові. До нової знаті належали також особи, зараховані у «військове товариство». Вони перебували під військовим стягом. Нижній ступень козацької аристократії становили представники «значкового товариства», які виступали під полковими стягами.

Основним обов'язком козацької знаті була військова служба, за яку старшини отримали від гетьманської влади виключні права на промисли й торгівлю. Саме це становило сталий дохід старшини, яка до того ж була звільнена від сплати мита і податків. Але основний прибуток старшина отримувала через передачу так званих «рангових земель», які становили половину сільськогосподарського земельного фонду Війська Запорізького, в оренду. Орендарями, зрозуміло, ставали селяни, які звільнилися від панування польських магнатів і шляхти, але земель у власність майже не отримали. Слід також додати, що у наступному, XVIII ст., маєтки козацьких аристократів перешли в спадкову невід'ємну власність нащадків сподвижників Б. Хмельницького. І це поступово утворювало всі необхідні умови для так званого «вторинного», або інакше - остаточного, закабалення раніше вільного селянства. Цей процес розпочався за гетьманства І. Мазепи, а закінчився відповідними діями уряду Катерини ІІ. Тому не дивно, що І. Мазепа перетворив на власних кріпаків 20 тис. родин раніше вільних козаків і селян, І. Скоропадський - майже 19 тис., Д. Апостол - понад 9 тис. Відтак козацький «нобілітет» здебільшого легко інкорпорувався в поміщицький клас Російської держави, тим більше, що, як православні, вони не просто увійшли до складу імперської аристократії, а й взяли участь у верховному державному управлінні Росією.

Українське православне духівництво поділялося на біле й чорне. Вище біле духовенство не підлягало юрисдикції держави, але воно не відокремилося від суспільства, оскільки мало займатися не тільки церковними, а й суспільними справами. За правовою ознакою ця частина православного духівництва наближалася до аристократів. Чорне ж духівництво, тобто монахи, перебували під опікою гетьманської влади, яка дбала про збільшення монастирського землеволодіння.

Щодо нижчих церковних служників, то вони цілком залежали від володарів маєтків, на чиїй землі виникали парафіяльні церкви. І така залежність іноді перетворювала цих людей майже до кріпаків.

Козацтво лишалося окремим станом суспільства зі специфічним обсягом правоздатності належних до нього осіб. Після перемоги у національно-визвольній війні усі козаки, які служили у війську, вважалися реєстровими. За службу їм надавалися земельні наділи. Вони користувалися свободою торгівлі, звільнялися від податків. Проте зростання впливу козацької верхівки призвело до того, що прості козаки були усунені від участі у радах і втратили право обирати старшину.

У XVIII ст. соціально-економічне становище рядового козацтва погіршилось. У 1735 р. за указом царського уряду реєстровців було поділено на дві категорії: виборних (заможніших, боєздатних) і підпомічників (надто бідних, щоб озброїться власним коштом). Основним призначенням виборних козаків була участь у воєнних походах. Підпомічники ж повинні були слугувати старшині. Але жодні зміни у правовому становищі різних груп козаків не врятували козацтво від занепаду. Формально-юридично у XVIII ст. у реєстрі значилось близько 176 тис. виборних козаків і близько 200 тис. підпомічників, але дійсно боєздатними з них були тільки 10 тис. Більшість козаків перетворилися на жебраків, яким судилося перетворитися на державних селян.

Українське селянство після перемоги у Визвольній війні отримало волю. Селяни проживали на землях, що належали державі, за що сплачували податки. Загальні тенденції розповсюдження в Гетьманщині феодально- кріпосницьких порядків протягом століття визначили перетворення основної маси хліборобів у кріпаків. При цьому основну роль у покріпаченні українських селян відіграли не якісь там російські поміщики, а козацька старшина, що якраз у цих питаннях користувалася свободою дій, яку схвалювали уряди всіх російських монархів протягом XVIII ст. Роль «першої скрипки» в цьому «оркестрі», безперечно, належить гетьману І. Мазепі, який два десятиліття правив Гетьманщиною майже безконтрольно - від обрання гетьманом за часів цариці Софії до зради Петру І й переходу на бік Карла ХІІ. За універсалом І. Мазепи, у 1701 р. селянам установлювалась панщина до двох днів на тиждень.

Окрім праці на панській землі, селяни мали віддавати частину своєї худоби, птиці, виконувати роботи по господарству, платити на утримання військ, спорудження шляхів тощо. У 1739 р. генеральна військова канцелярія обмежила переселення селян умовами виконання всіх повинностей і наявності па це дозволу пана та місцевої адміністрації. За універсалом К. Розумовського від 22 квітня 1760 р., селянин отримував можливість переходу лише за письмовим дозволом феодала, залишаючи останньому свою нерухомість. І цей правовий акт підтвердила російська цариця, оскільки гетьман був братом так званого «нічного імператора», старшого брата Олексія, фаворита Єлизавети Петрівни. Кирило очолив державний переворот у Росії, за результатами якого до влади прийшла Катерина ІІ. Проте імператриця усунула останнього гетьмана України від влади і ліквідувала Гетьманщину, оскільки у самодержавній Росії не було місця для автономних територій. Після цього Катерина ІІ зробила останній крок у справі закріпачення селян на користь поміщиків з числа минулої гетьманської старшини: указом від 3 травня 1783 р. вона наказала селянам залишатися на тих землях, де вони значилися згідно з останнім переписом населення.

Міщани були юридично вільними, але політично безправними людьми. Деякі дослідники небезпідставно вважають, що їхнє становище наближалось до становища державних селян. Вони сплачували податки до міської і гетьманської скарбниць, виконували численні повинності. У роки Визвольної війни більшість міст утратила самоврядування за магдебурзьким правом і підлягала козацькій адміністрації. Виняток становили лише великі міста, які мали магістрати та користувалися певними торговими і промисловими привілеями. Також тут обирався війт, який виконував судові функції. На чолі менших міст і містечок були козацькі отамани і ради (ратуші), які підпорядковувались полковій адміністрації.

Ремісники об'єднувались за професійною ознакою у цехи (гончарі, кравці, бондарі тощо). Ремісники - члени цеху поділялися на довічних і тимчасових майстрів. Майстри експлуатували підмайстрів, учнів та робітників. Щоб стати членом цеху, треба було мати власне господарство, яке виробляло ремісничу продукцію. Існував і віковий ценз - 21 рік. Право засновувати цехи, обирати цехові управи належало лише майстрам. Вони користувалися податковими пільгами, встановлювали монополію на виробництво і збут товарів, розглядали дрібні судові справи членів цеху.

Купці, які вели оптову і широку роздрібну торгівлю, об'єднувалися в гільдії. Гільдійське купецтво мало податкові пільги, але сплачувало громадські збори, несло низку повинностей. Наприкінці XVIII ст. купці були звільнені від рекрутчини та тілесних покарань. Правове становище купців залежало від своєчасної сплати гільдійських внесків: неплатник автоматично переводився до стану міщан.

7.3.

<< | >>
Источник: В.М. Калашніков, Г.Г. Кривчик, К.А. Марков. Історія держави і права України. Навчальний посібник / В.М. Калашніков, Г.Г. Кривчик, К.А. Марков; за ред. В.М. Калашнікова. - Дніпропетровськ,2012.. 2012

Еще по теме 2. Суспільний лад Гетьманщини:

  1. 1.2. Еволюція національного законодавства про надання послуг у сфері освіти в контексті європейського вибору
  2. ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
  3. Тема 7. Запорозька Січ: Військово-політичний устрій та право Запорозька Січ у козацькому державотворенні
  4. Тема 8. Козацько-гетьманська держава і право
  5. Періодизація історії держави і права України
  6. Зміни у суспільному ладі Гетьманщини Hanpukiнui XVІІ-XVlll ст.
  7. Напрями розвитку політичного ладу Гетьманщини в умовах занепаду української козацької державності
  8. Література
  9. § 2. Суспільний устрій
  10. 2. Суспільний лад Гетьманщини
  11. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  12. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА (період гетьманства)
  13. ВИНИКНЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ
  14. ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ
  15. ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ
  16. ОКРЕМІ СУДІВНИЦТВА
  17. Замість вступу (витоки й становлення української національної державності та права)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -