6. УКРАЇНСЬКІ ЛЕГІОНИ

Орієнтація на власні сили не означає принципового відкидання всякої поеторонньої допомоги. Ясно, що в боротьбі за визволення треба використати кожну можливість, яка приближує нас до цілі.

Потреба військового вишколу членства і взагалі української молоді та зорганізування українських військових частин у зв’язку з виготовленням організацією широким пляном політичної дії була очезидною. Самостійно переводжені конспіративні військові вишколи організаційних кадрів не могли задоволити потреб. Тому висунено проект зорганізування вишкільних військових частин при німецькій армії, точніше при використанні німецької армії протигітлерівськими військовими кругами. Так прийшло до створення двох українських леґіонів: північного леґіону, названого німцями „нахті- ґаль” під командуванням Романа Шухевича, та південного, званого „Ролянд”, під командою майора П. Організування таких леґіонів мусіло, само-собою, статись тільки при збереженні певних передумов і їх було виразно поставлено. Такими передумовами було:

1. Українці заінтересовані тільки в боротьбі з большевиками і тому організовані українські леґіони не сміють бути в ніякому випадку ні фактично, ні навіть де- кляративно вжиті проти західніх аліянтів.

2. Українські леґіони не можуть уважатися складовою частиною німецької армії; вони мусять уважатися окремими боєвими частинами під командуванням українських старшин і залишатись весь час в диспозиції свого українського політичного проводу, приділені до леґіонів німецькі старшини повнять тільки ролю військово-технічних інструкторів; на військових мундурах всі члени українських леґіонів носитимуть українську державну відзнаку — тризуб і йтимуть у бій під своїми національними синьо-жовтими прапорами.

3. 3 приходом на українську територію українські леґіони стають зародком самостійної української армії, яка поповнятиметься воєннололоненими українськими червоноармійцями та добровольцями знгоміж українського цивільного населення.

Bci ці вимоги знайшли повне зрозуміння в компетентних кругах німецьких військовиків. Вони приняли всіх їх з одним тільки застереженням і то технічного а не принципового характеру, а саме, — деякі з передумов вичислені B ДПѴГІЙ і третій точці, мусять покищо залишатися в тайні з огляду на спротив гітлерівсько- партійних керівних органів, який повинен бути щойно З'ломаним. B цьому напрямі вели вони відповідну акцію і рівночасно ж, німецькі військові круги бѵли переконані, що поставлення німецького уряду перед доконані факти заставить його числитися з ними; а таким доконаним фактом мало бути перетворення українських леґіонів в українську армію. Таке становище німецьких кругів давало Організації змогу свобідного використання тієї півлеґальної форми військового вишколу та організування військових частин.

Протигітлерівські круги німецької армії не виправдали покладаних на них надій: ні в 1941 p., ні три роки пізніше, в липні 1944 p. при спробі вбивства Гітлера та переведення державного перевороту вони не виявили потрібної рішучости й продуманої пляновости дії і в обох випадках скапітулювали перед Гітлером. Українська політична акція 1941 p., організована революційною ОУН, зустрілась з симпатіями, але не будь якою ефектовною піддержкою німецьких військових кругів.

Ta це не зв’язало рук українським леАонам. Південний леґіон в перших днях ншецько-большевицької війни перейшов до Румунії, а звідси в Україну. Північний, під командуванням Романа Шухевича вже в дні вибуху війни перейшов західний кордон CCCP і йдучи по п’ятах відступаючим большевикам ввійшов 30 червня 1941 до Львова, де його з захопленням зустріло українське населення. Леґіон Шухевича взяв теж участь в народній маніфестації у Львові з приводу проголошення відновлення української державности.

Коли Гітлер, довідавшись про акт 30-го червня, наказав безпощадно ліквідувати всякий прояв самостійницьких змагань українського народу і в виеліді цього ґестапо заарештувало преміера та ще кількох членів українського уряду, обидва українські леґіони складають заяву льояльноети українському урядові і відмовляються підчинятиеь після проголошення відновлення незалежности України німецькому військовому командуванню. Ha доручення ґестапо обидва леґіони роззброєно й інтерновано, а старшин, в тому насамперед Романа Шухевича, що був політичним командантом обох леґіонів, засуджено на кару смерти.

Ta виконання присуду здержано. A після деякого часу в’язнення арештованим запропоновано зголоситись до українських поліційних відділів. У Шухевича назріває тоді новий плян: роля леґіонів була закінчена, вони залишились вірними українській владі аж до своєї ліквідації, а відповідальні за таку поставу старшини леґіонів не відкликали свого рішення навіть під загрозою виконання на них смертної екзекуції; після ліквідації леґіонів залишився тільки людський матеріял, який і на дальше належало використати для української справи. Факт, що при арештуванні провідного активу ОУН німці покористувались підступом, давав українцям мораль- не право вжити тої самої зброї проти німців. Шухевич голоситься до служби в українській поліції й дає доручення зробити те саме всім інтернованим членам леґіо- нів. A коли всі вони опинились таким способом на волі, збирає їх в одну поліційну частину під своїм командуванням і, — опинившись знову при зброї, переходить з цілим відділом, в повному боєвому виряді B ліс, щоб розбудувати українську підпільну збройну силу.

Так колишні члени українських леґіонів вирвались на волю, щоб здійснити поставлену при формуванні тих легіонів передумову, що на українській землі вони перетворюються в складову частину української армії. Перейшовши в ліс, вони ввійшли в склад Української Повстанської Армії.