3 МАРШУ ОДНОЇ ПОХІДНОЇ ГРУПИ

22. червня, 1941. цього самого дня. коли Наполеон почав свою кампанію на Сході, перейшовши кордони російської тюрми народів, робив те саме Гїтлер. Цього ж дня вранці уконститу- вався в Кракові Український Національний Комітет, складений з представників усіх українських угрупувань, крім вож- дівської мельниківської групи.

Деякі члени цього Комітету, члени ОУН, налр., Ярослав Старух зараз вимаршували, як відповідальні за похідні групи, на Схід. Кордон переїхали в возах під сіном. Йдучи вслід за німецькими частинами, а в багатьох місцях її перебігаючи, лучилися з членами ОУН, які діяли під совєтською окупацією і встановляли там на місцях українську владу, проголошуючи відновлення її сливе в кожному селі і містечку. Найбільш активний був, як завжди, незрівняний пропагандист сл. п. Ярослав Старух. Ця людина не мала ні хвилини відпочинку. 3 риском власного життя він перехитрював німців, раз подаю- чися, як член, ним створеної фіктивної «пропаганда-компанії», другий раз, як «дольмечер», третій, як член Червоного Хреста. Bci ми нераз наражували життя. Наші документи були фальшовані нашим технічним звеном або «вкрадені» в німців. Декого з наших німці вели на розстріл, але нам вдалось вибрехатися і перехитрити полеву жандармерію. B цей час вже вийшло доручення ґестапо арештувати Стецька Ярослава, що був в одній з похідних груп, а ґестапо його шукало на терені Кракова.

Наша група роздобула тягарове авто, пофальшувала, згл. викрала відповідні бланкети і оздобивши авто написами фіктивної «пропаґанда-компанії» продиралася крізь фронт в напрямі Львова. Прорвавшися в одному місці крізь фронт, ми загналися аж за большевицькі лінії.

Поборюючи різноманітні труднетці, ми прорвалися до Львова. Ha вулицях ми читали величезні написи нашої ОУН, що діяла під большевиками: «Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава»! «Хай живе ОУН»! «Геть з окупантами української землі»! «Україна для українців»! і т. п. Негайно віднайшли зв’язок до місцевої організації. Hac повідомлено, що Краєвий Провідник ОУН, сл. тт. їван Климїв Легенда, оперує з своїми частинами в околиці Золочівщини і з’явиться на днях, як лише матиме змогу пробитися крізь фронт. Читасмо величезний заклик до українського народу від імени українських збройних сил, організаторів для боротьби за державність, підписаний ст. лейтнантом Легендою Евгеном, як Головно-коман- дуточим.

У Львові ще за-довго до приходу німецьких військ оперували вже українські самостійні частики.

Мусимо підмітити, що ввесь час німці були затривожені легкою перемогою. Вони підозрівали, що це якась хитра тактика большевиків. Ми не чули в німців радости, з привду ШВИДКОГО посування вперід. Навпаки, у всіх була якась тривога перед невідомим. їх лякали великі простори і брак союзників в них. Тільки стихійне відчуття неправильності політики Гітлера і спонтанне шукання якогось союзника в цих безконечних просторах -створювало серед фронтових частин невороже в той час ставлення до нас, що нам вможливляло посуватися рівнобіжно з ними, або і перед фронтовими відділами. Коли б цього психологічного стану в німецькій фронтовій армії не було, ми були б всі постріляні, заки перейшли кілька кілометрів операційних теренів. He завжди наші -фальшиві, або вкрадені документи мали належні стампілі від різних військових властей. Це були здебільш документи на свобідний побут в прикордонних полосах, а ми ж були на терені бойових операцій, де вешталися большевицькі розвідчики, навіть цілі бойові відділи. Коли ми раз загналися на побічні шляхи, щоб уникнути контролі німецьких полевих жандармів, нас взяли німецькі форпости за большевицьких диверсантів і тільки через дивтгй припадок не привітали вогнем. B час нашого маршу ми мали змогу неодин раз бачити непевну ситуацію в німецькій армії, яка, хоч йшла залізними колонами вперд, але сливе завжди була розгублена і можна було інколи чути про можливість відвороту з цього чи іншого відтинку фронту.

B час нашого маршу ми допомогли, чим і як могли українським полоненим. Bcix нас дуже зворушив такий дрібний факт, коли один український полонений ломаною українською мовою сказав нам: «Ви добре робите, але вважайте, щоб була «Самостоятельна». Він не знав української мови, але в нього було наше серце. Цього голосу не розуміли і не хотіли розуміти гітлерівські загарбники. Кожен з нас ще і ще раз заклявся станути, як треба, проти всього світу, щоб ідеал цього анонімного українця, який не знав навіть своєї рідної мови, був здійснений. Цей українець ішов в ворожий полон. Він певно не живе вже, але його заповіт, заповіт невідомого українця живе в наших серцях. Під московською і комуністичною поволокою живе Україна, б’ється полум’яне українське серце. I в цю невидиму Україну ми віримо. — («Сурма» — 1. листопада 1949 p. — «Як це було»).