7. AKT 30-го ЧЕРВНЯ, 1941

B дні 30 червня 1941, негайно після відступу боль- шевиків зі Львова, відбулися у Львові, з ініціятиви ОУН під проводом Степана Бандери, у салі товариства „Просвіти” Національні Збори, при участі всіх провідних українських діячів, які перебували в той час у Львові: Представники ОУН з’ясували зборам конечність ініціятиви й виразної політичної акції зі сторони українців з огляду на історичні події, що почали розграва- тись на українських землях і запропонували замані- фестування волі і дійсних бажань українського народу перед усім світом і перед історією Актом відновлення Української Державности.

Ще цього самого дня спікер львівської радіостації[1]), названої радіостанцією іменем полк. Евгена Коноваль- ця, відчитав текст Маніфесту Національних Зборів такого змісту:

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

Голова Національних Зборів у Львові, 30 червня 1941 p. і Голова Державного Правління відновленої Української Держави.

AKT ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Волею українського народу, Організація Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Евгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взивас увесь український народ не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена суверенна українська влада.

Суверенна українська влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.

2. Ha західніх землях України твориться українська влада, — яка підпорядкується українському національному урядові, що створиться у столиці України — Києві.

Українська національно-революційна армія, що твориться на українській землі, боротиметься дальше проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий, справедливий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Українська Держава!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів — Степан Бандера!

Льва-Город, 30. червня, 1941 року.

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО Голова Національних Зборів

Голова Української Католицької Церкви Митрополит Андрей Шептицький та Голова Української Православної Церкви на Волині Митрополит Полікарп благословили Акт Національних Зборів і видали з того приводу окремі Пастирські Листи:

3 волі Всемогучого й Всемилосердного Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України.

Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили й проголосили ту історичну подію.

Повідомляючи Тебе, Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для влади.

Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло розпочате в ім’я Боже з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця.

Жертви, яких потреба конечно до осягнсння нашої цілі, полягатимуть передусім на послушному піддані справедливим наказам влади, не противним Божим законам.

Український народ мусить у цій історичній хвилі показати, що мас досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім міг би розвинути усі Богом собі дані сили.

Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов’язків, докажіть, що ви дорослі до державного життя.

Установленій владі віддасмо належний послух.

Від Уряду ним покликаного до життя очікуємо мудрого, справедливого проводу та заряджень, які узгляднили б потреби й добро всіх замешкаючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці Український Народе, і нехай дасть усім нашим Провідникам Святу Мудрість з Неба.

Дано у Львові при Apx. Храмі Св. Юра, 1. VIL 1941 p.

t АНДРЕЙ — Митрополит

До всіх українців, сущих на Волині!

Мир вам від Бога Отця нашого і Господа Icyca Христа!

Любі мої діти! Велике Боже милосердя і справедливість приблизилися до нас. Довгі роки терпів наш много- страдальний нарід наруги і знущання над святою гідністю. B державі большевицького антихриста терор і жах дійшов до нечуваних досі розмірів, в порівнянні з якими бліднуть переслідування християн за часів римських імператорів Нерона і Діоклеціяна. Безбожники жахливо розправлялися з християнською вірою, мордуючи архипастирів, тисячами і сотками тисяч вірних христі- ян, пастирів і проголошуючи закон зради й ненависти.

Оце на наших очах справедливість Божа сповнилася: Один Бог, одна нація і спільна краща будучність.

Сповнилась наша відвічна мрія. У городі князя Льва з радіовисильні несеться над нашими горами, нивами, ланами, над нашою так густо зрошеною кров’ю замлею радісна вістка: проголошено Самостійну Українську Державу. Разом з українським народом радіе і наша многострадальна Церква. Відроджена у вільній українській державі — Українська вільна Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю.

B цю велику хвилину звертаюсь до вас, любі діти, словами Св. Ап. Павла: „Благаю вас іменем Господа нашого Icyca Христа, щоб те саме говорили ви всі і щоб не було між нами розділення, але щоб були з’єднані в одному розумінні і в одній думці”. (Ап. Павло Корин. гол. 1, ст. 10).

Любити Бога, любити батьківщину — це найбільша чеснота. Служба батьківщині — найбільший обов’язок.

Нехай Господь милосердний допомагає Тобі, народе мій, і Тобі, Уряде наш, будувати Самостійну Українську Державу, а моя молитва за вас перед Престолом Всевишнього буде за вами.

B цей великий час всі українці мусять об’єднатись, всі мусять працювати спільно, бо в сдності сила і ту сдність мусимо показати на ділі.

He треба нам партій, не треба нам боротьби між собою. Bci мусимо об’єднатися при нашій Святій Православній Церкві, при нашому Урядові, при нашому Ha- піональному Проводові.

Признаю на весь Український Нарід і його державний уряд всемогуче Боже благословенство.

Дано в м. Луцьку на Волині, Року Божого 1941, місяця липня 10 дня.

t ПОЛНСАРП, Єпископ Луцький.

При формуванні Тимчасового Управління запропоновано його очолення др. Панчишинові, б. ректорові Українського Тайного Університету. Одначе він погодився обняти тільки пост першого віцепремієра і тому Тимчасове Уравління очолив Ярослав Стецько. Членами уряду стали м. ін.: Ярослав Стецько — преміер, др. M. Пан- чишин - віцепреміер і міністер народного здоров’я; ген Всеволод Петрів — міністер війни, Роман Шухевич — заст. мін. війни; інж. Павликовський — мін. народньої господарки, мґр. Д. Яців — заст. мін. нар. господарки; інж. В. Пясецький — міністер лісництва; M. Лебідь — міністер безпеки; I. Климів-Леґенда — міністер політичної координації.

Тимчасове управління було під партійно-політичним оглядом урядом коаліційним. Участь у ньому взяли: ОУН під проводом Степана Бандери, ФНЄ, УНДО, соці- ялісти і безпартійні. До лідера центру УНР Андрія Лі- вицького було вислано спеціяльного уповноваженого в особі Івана Равлика з пропозицією взяти участь в уряді, але А. Лівицький відмовився, як сам зазначив, „не з принципових причин, але з .огляду на неясну політичну ситуацію”. He могло бути мови про співучасть мельни- кІБців, тому що вже при творенні об’єднаного Українського Національного Комітету в Кракові вони виразно й рішуче відмовились від будь якої політичної акції, яка не має попередньої апробати німецької влади.

Ролю передпарляменту повинна була сповняти зорганізована в зв’язку з відновленням української дер- жавности Українська Національна Рада, що її почесним президентом був бл. п. Митрополит Андрей Шептицький, а президентом бл. п. др. Кость Левицький, сеніор українських політичних діячів та дволітній політичний в’язень (в pp. 1939-41) московської тюрми „Лубянка”.

Проголошення відновлення української державности зустрілось з ентузіязмом всего українського населення,, яке зараз же стануло до державнотворчої праці. Всякі партійні спори зникли серед населення безслідно, кожен українець, беЗ' огляду на свої партійно-політичні переконання віддавав свої сили Батьківщині. По всіх містах і селах звільненої від большевиків України відбувались масові маніфестації, на яких все українське населення виявляло свою солідарність з Національними Зборами та Тимчасовим Управлінням в проголошенні відновлення української держави.

Це було всенаціональне голосування, яке виявило од- нозгідність всего українського народу в прямуванні до незалежности.

Позитивно і льояльно поставилась до Акту 30-го червня, поза мельниківцями, теж вся українська еміґрація. 3 рамени краківського УЦК (Українського Центрального Комітету, — організації, що репрезентувала всіх українців в тодішньому генерал-губернаторстві) виїхав до Львова його голова др. Кубійович, який повернувшись здав на спеціяльному засіданні звіт і закінчив його словами:

„Тепер маємо свій уряд; яких би хто поглядів і партійної приналежности не тримавсь, всі ми мусимо скоритися вищим національним інтересам, признати наш уряд як державний і виконувати його доручення”. (B. Андрієвський: „30 червня 1941 р.”).

Подібну готовість співпраці в розбудові українського державного життя виявили українські еміґранти, що перебували тоді в Празі, Берліні та Відні.

Ha особливу увагу заслуговує подиву гідний розмах, з яким все українське населення наладнувало суспільне життя на звільнених від большевиків теренах: адміністрацію, шкільництво, комунікацію, господарку й всі інші ділянки.

3 початої тоді праці треба згадати зорганізування в Мостах біля Львова поліційної школи, що дала випуск старшин і підстаршин, використаний пізніше при організуванні УПА.