Політичне становище козаччини за Петра Конашевича Сагайдачного.
За княжих часів українська степова людність не створила ніякої організації, не створила тому, що була занадто розкиненою на великих просторах, як останок давньої суцільної української людности.
Тепер справа виглядала остільки інакше, що населеннясхідноїЕвропи стало густішим і тому для міграції в українські степи знайшлося більше людей, як колись. A в тім відограло важну ролю ще й те,що українські емігранти на степах опинилися під подвійним натиском. 3 полудневого сходу натискала на них татарська орда, а з північного заходу польські магнати, що розвівши фільварочні господарства иа українських землях, посувалися в своїх колонізаційно-економічних заходах чим раз дальше в українські степи. Таким чином збільшене •число емігрантів і стиснення їх з двох боків змусило їх до організації.Але ця українська степова людність, ця пер- чіснажозаччина вязалася під політично-суспільним поглядом зі степовими Ордами. Наслідком того, вона хоч і була зложена майжё виключно з українського елементу, була суперечністю до хліборобської, культурної України. Була можливість, що ця козаччина розплинеться в татарській орді так само,як це сталося з давньою мандрівною людністю
на українських степах, з так званими „бродника- ми“. Але цьому перешкодила цим разом занадто тісна звязь між степовою й хліборобською Україною, постійна міграція українського селянства на степову Україну і „покизачіння* хліборобської України. Насл док був такий, що побіч степової козаччини повстала хліборобська козаччина. Це рішило дальшу долю козаччини. Раз її частина перейшла на культурну територію, то вона мусіла розвиватися на нових підстава*, мусіла піти шляхом культури. Хліборобська козаччина стала культурним чинником. Нобіч Запорозької Січи витвсрила вона організацію, яка хоч і оперта на запорозьких взірцях, всеж звязана з культурним життям людности на Україні. Запорозька Січ була незалежною від польської держави, хліборобська козаччина такої незалежности не мала, але всеж таки вона, розбиваючи польський політично- суспільний лад, творила „державу в державі*, як говорили тодішні польські політики.
За Петра Ko- нашевича Сагайдачного було корисним фактом те, що степова й хліборобська козаччина були зєди- нені в руках одного гетьмана. Таким чином ця козацька „держава в державі* побіч суспільної підстави, яку вона собі витворила між селянством і дрібним міщанством на Україні, мала запевнену ще стратегічну піддержку з боку Запорозької Січи. A соціяльна підстава хліборобської, чи як; її також називають „городової* козаччини поширялася чимраз більше через те, що козаччина поширялася що до свого суспільного становища також і до вищих українських суспільних кляс.Звісно козаччина стала в польській державі остільки привілейованою клясою, оскільки її вписано в реєстр. Це було занадто мало для цілої козацької маси, але всеж.таки польська політика поступилася в козацькій справі й створивши зконеч- ностй реєстрових козаків, сама причинилася до повстання упривілєйованої кляси, яка стала незалежно побіч шляхти. A що між реєстровими й нереєстровими козаками затерлася опісля границя, то претенсії реєстрових козаків стали загально- козацькими. Таким чином повстала суспільна кля- ca, яка хоч і вийшла з селянства й дальше ним доповнялася, одначе поволеньки могла зблизитися до вищих українських, суспільних кляс. He відчуваючи суспільного гнету, а маючи між собою, а саме між своєю старшиною інтелігентних людей, які походили чи то з українських шляхтичів чи міщан, козаччина почала цікавитися національною справою на Українї, в ній почало виявлятися бажання взяти участь у національній і релігійній боротьбі з Польщею, яку провадили досі усіма можливими лєґальними способами вищі українські кляси: шляхта, міщани й духовенство. A коли на її чолі став Петро Конашевич, чоловік перенятий дуже міцно національним почуттєм, якого набрався ще за молодих літ у західній *Україні, звідки був родом (Самбірщйна), то справа була рішена. Конашевич попровадив козаччину на шлях національної політики. Висдідом цього було те, що Сагайдачний увійшов у взаємини з кружком київських учених, з тамошнім духовенством і тоді єрусалимський гіатріярх Теофан під впливом Сагайдачного висвятив православних владиків для України. Це сталося в 1620 році й це було відновленням православної гієрархії. B звязку з тим гетьман Петро Конашевич вступив з цілим „зачорозьким військом* до київського Брацтва. Доказ, як тісно вязалася козаччина з українською суспільністю.