Етнічні українськІ землі у складі імперської Росїї

Українські землі у складі імперської Росії впродовж XIX - початку XX ст. розвивалися за характерними для всієї імперії загальними закономірностями. Водночас адміністративно-політичний устрій українських земель вирізнявся низкою особливостей (передусім регіональних), що були зумовлені як попереднім історичним розвитком, так і обставинами входження до складу імперії, а також тією політикою, яку царизм проводив стосовно України.

Загальноімперські закономірності суспільно-політичного розвитку Росії XIX - початку XX ст. проглядаються у трьох хронологічних періодах, які безпосередньо позначилися на державно-правовому устрої російської України. Зокрема, суттєві відмінності в суспільно-політичному ладі спостерігаємо між першою та другою половинами XIX ст. У першій половині століття Російська імперія переживала період кризи феодально-кріпосницького ладу й формування елементів нового буржуазного устрою. У другій половині відбувалися процеси заміни феодальної соціально-економічної фор- ^waUii капіталістичною. Становлення й розвиток капіталістичного Укладу на українських землях Російської імперії відбувалися в Умовах скасування царизмом кріпосного права і проведення бур- *Уазних реформ 60-70-х років XIX ст. Найважливіші наслідки реформ полягали в ліквідації кріпосництва, демократизації судочинсти й відділенні суду від адміністрації, формуванні органів станового самоуправління. Однак у 80-90-х роках царизм завдав удару («контр- реформи») по всіх прогресивних інститутах і принципах, що виникли (встановились) у результаті проведення буржуазних реформ. Komp- реформи започаткували період, що його дослідники (/. Ісаєв) визначили як «неоабсолютнзм». Його особливості виявились у суттєвих зрушеннях «вправо» по всіх напрямках соціального, політичногой державного розвитку імперської Росії та зміцненні самодержавства 1 лише революція 1905 p. привела до перетворення необмеженої самодержавної влади в конституційну монархію, започаткувавши новий етап у розвитку російсько-імперськоїдержавноїорганізаціі.

Особливості розвитку російських етнічно українських земель виявляли себе в суспільних відносинах, в організації управління, судового устрою та функціонуванні законодавства. Вони мали хронологічні та регіональні відмінності і також певною мірою позначилися на державно-правовому устрої українських земель у складі Російської імперії впродовж XlX - початку XX ст.

Зокрема, етнічні українські землі в складі Російської імперії фактично до її розпаду (особливо до середини XlX ст.) залишалися iioii- тично та економічно незінтегрованими. З-поміж них вирізнялися три (чотири) великі регіони - Лівобережжя, Правобережжя Українита близькі за історичною долею та устроєм Слобідська (Слобожанщина) і Південна (Степова) Україна. Кожен із регіонів російської України мав свою історію, склад населення і чинне законодавство.

Лівобережна Україна (територія колишньої козацької Геть- маншини), що за офіційною термінологією називалася Мачоросш відрізнялася від інших українських регіонів виразно відмінним суспільно-політичним ладом і культурою. Порівняно з іншими регіонами вона була найбільш українською за складом свого населення Правобережна Україна (колишня частина Речі Посполитої), що офіційно називалася Південно-Західним краєм, попри більшість українців (88% 1795 p.) в населенні краю відзначалася виразиіі'.і соціальним і культурним домінуванням польського елементу. Хоча поляки становили невелику частину населення краю — близько 5¾. вони були переважно великими землевласниками, в руках яких перебувала майже половина всіх земель краю. Слобідська Укряйв як продукт спільної українсько-російської колонізації, порівняно* іншими регіонами, найшвидше позбувалася української національної самобутності. Південна (Степова) Україна стала величезнії'¹ полігоном колонізації, яка здійснювалася за рахунок впутріш¹¹¹' людських ресурсів Російської імперії й залучення колоністів із»; ропейських країн. Інтенсивне заселення краю у другій половіїл¹

XVHI ст. стало одним із вирішальних чинників швидкого економічного освоєння та розвитку регіону. Адміністративно-господарська уніфікація, відсутність митних кордонів та бар’єрів у краї для торгівлі створювали умови для формування цілісного національного організму.