Суспільний лад

Австрійська імперія, зокрема до середини XlX ст.. була cma- шнюіп держаною. Відповідно, суспільні відносиїш у приєднаних українських землях і надалі розпивалися на становій основі.

Австрія від Польщі та Угоріннпи успадкувала надзвичайну неоднорідність окремих станів і соціальних груп. Найнерше це стосувалося інлихпі, яка в країстояла на чолі суспільства та об гдну- ^ваіа неоднорідні прошарки шляхетськогостану. ПІляхга різнилася 'йж собою за соціальним стаповищсм, але в політичних правах усі прошарки шляхетського етапу формально вважалися рівними. У пай- йгальмішому плані в межах шляхетського стану вирізняють (/. Iki- ^с,Іюслк) такі нерівнозначні групи, як магнати, чияхта-пани, i)piC>ito- ⁿHVicna шляхта і численна загорадова та безземельна шляхта —

^иаяхща-голота.

Магнатами вважалася нечисленна, однак можновладна земельна 'пдяхта-панство, яка здійснювала свою владу над кріпосним насе- >онням через посередництво прошарку господарської (дрібнопомісної) шляхти губернаторів, управителів, економів і посесорів, орендарів. Австрія передала поміїцикам-дідичам (доміпіям) політичну владу в сільських місцевостях, зміцнюючи таким чином феодально-становий устрій. Хоча в літературі зазначасзься (Л.-Дж,. П. Teunop), що вагомість такої «патримоніальної юрисдикції» над селянством для поміщиків була радше фінансовою, ніж політичною Найчисленнішою серед шляхетського стану була постояча uwuma Вона не належала до панівного класу, хоч являла собою масові соціальну опору феодальної системи господарювання. Привілейований статус шляхти обумовлювався в законодавстві й судочинстві Особливою верствою було духовенство. У цілому воно іше- жало до нанівного стану, хоча не всі його прошарки користувалш шляхетськими привілеями.

Більшість населення австрійської України, зосібна, серед украй ців, становило селянство. У Галичині до селянського стану належалг сім із кожних десяти мешканців. Усі вони потерпали від злигодн» і кріпосницького безправ'я. Зростала чисельність селян гийбідишя* категорій: загородників, халупників, комірників тощо. Зубожілеct лянство поповнювало ряди фільваркової челяді або наймитів. Найбільш обтяжливою залишалася панщина, яка становила дві третини від усіх повинностей. Кріпаки давали феодалам також числснн натуральні та грошові збори. Перебуваючи у повному безправ¹ кріпаки зазнавали наруги й знущання.

Реформи освіченого абсолютизму спрямовувалися також і^н- впорядкування економічних і соціальних відносин, особливо на селв а тому безпосередньо торкнулися селянства. Занепокоєний заго рсшіям соціальних суперечностей, уряд пішов на тимчасові поступ- Mi в селянському питанні.

Загалом аграрні реформи, здійснені у 70-80-х роках XVIII ст. Марією-Терезією та Иосифом II, мало змінили принижене стапо- виїцс селяп, адже право верховпої власності на землю залишалося ia феолаламн. Згадані аграрні реформи певною мірою відповідали інтересам нанзаможнішої частини селянства. Становища ж основної маси малоземельноїта безземельноїсільської бідноти (до 80%) вони не поліпшили. Унаслідок проведених реформ значно поси- тився визиск селянства австрійською державою. Кількість феодальних повинностей на її користь у 2 3 рази перевищувала данини, стачуваиі селянами феодалам. У 1774-1775 pp. па них було накладено обтяжливий земельний Q>ycmmaihinm) податок, шо становив практично п’яту частину прибутку від селянського господарства. Усі ліси визиавалися власністю поміщиків, і користування ними селянам обмежувалося (1782 p.). Важким тягарем на плечі селян лягла І4-річна військова служба, запроваджена австрійським Урядом, будівництво державних ІПЛЯХІВТОІЦО.

Якісний етап у вирішенні аграрного питання, коли кардініань- ^Н0 змінилося соціально-правове становище селянства, прпгіав на исріод європейської революції 1848 1849 pp Тоді в краї було скасовано кріпацтво. У Закарпатті панщину було ліквідовано законом Угорського сейму 18 березня 1848 p. Однак закон не булопошн- рсно на всі категорії селянства.

Другою після селян виробничою частиною населення були міщани. Питома вага міщан у населенні краю була незначною У Галичині лише кожен дев’ятий з десяти мешканців краю проживав у місті. Унаслідок деформації соціальної структури західноукраїнське місто було переважно неукраїнським. Населення місг. складалося з трьох компонентів: євреїв, що займали торгову пю- щу і володіли на правах спадкоємної власності прилеглимидоно садибами та будинками; чиншових ремісників-християн, зобовя заних платити чинш від свого ремесла й відбувати певну паншни) для двору під час жнив і сінозбирання; мешканців передмістя хліборобів, які, власне, нічим не відрізнялися від селян.

B останній третині XVlIl ст. на галицьких землях спостерігалда деяке промислове пожвавлення, що було наслідком розвитку товзр- но-грошових відносин і заохочувальної політики австрійськогс уряду. Наприклад, цісарським патентом від 15 липня 1775 p.J^ зволялося розвивати промисли й торгівлю, надавалися пільгикул цям, ремісникам незалежно від їхнього віросповідання, було ліквідовано приватні митні збори у містах, запроваджено закон Ч* податкові пільги для тих власників землі, котрі видобували рУ'Я і виробляли метал тощо. Найважливіше значення в той періоді піднесення економіки Східної Галичини мав патент від 13 травн- 1784 p. про залучення ремісників з-за кордону для поселення iV' містах і містечках цього краю. Зазначеним особам надавалися № ликі пільги. У першому параграфі патенту зазначалося, що Р^еМ,сИ* ки, котрі прибули до міст і містечок Східної Галичини, звільнял^¹ на десять років від сплати будь-яких податків, отримували безко¹¹ іовно матеріали для спорудження власних будинків, а їхні сини звільнялися від військової повинності.

Правове становище міщан значною мірою залежало від статусу міста. Австрійський імперський уряд проводив політику ліквідації міського самоврядування, тому до середини XIX ст. усі міста краю поділялися на королівські (державні) та приватновласницькі. У привілейованому становищі перебували королівські міста, мешканці яких звільнялися від панщинних повинностей. Адміністративний устрій таких міст наближали до устрою австрійських міст. Регулярно проводилися опис маєтностей. облік прибутків їхніх власників, частина з яких виділялася на розвиток самих міст. У приватновласницьких містах найбідніше населення прирівнювалося до кріпаків. Управління в приватновласницьких містах здійснювали магістрати. до складу яких входили представники патриціату й середнього міщанства. Вибори проводилися з дозволу старост і за їх присутності. Міська біднота не мали права участі у виборах. Порядок виборів і судочинства визначали власники міст. Вони на свій розсуд роздавали посади особам зі свого оточення. Приватновласницькі міста змушені були виборювати право на розширення торгівлі, дати значний активний і пасивний капітал, відкривати школи, будувати храми тощо. Однак у цілому міщанське населення було так само особисто підданим, як і сільське. Єдиним привілеєм, яким користувалися міщани, було право ярмарковоїторіївлі.