Структура управління в українських землях

У березні 1919 р. було створено урядництво Генерального Делегата Уряду для колишньої Галичини, якому доручено, правда, у дещо менших обсягах компетенцію колишнього австрійського намісника краю.

У 1928 р. запроваджено уніфікацію адміністрації. Територію ІІ Речі Посполитої поділено на 16 воєводств на чолі з воєводами; воєводства, у свою чергу, поділялися на повіти на чолі зі старостами. «Українськими» воєводствами, більшість або значну частину населення яких складали етнічні українці, були - Волинське (близько 70% мешканців), Львівське (40%), Станіславівське (близько 70%), Тарнопільське (близько 50%). Українськими були й південні повіти Поліського воєводства (понад 80%).

Поза державною адміністрацією існували органи територіального самоврядування. На найнижчому щаблі було це гмінне самоврядування в містах і селах, на вищому - повітове самоврядування. У частині воєводств діяло також воєводське самоврядування. 1933 р. здійснено уніфікацію самоврядування. Зміни у приписах уможливили широке втручання державної влади до справ місцевого самоврядування й призначення комісарської адміністрації.

Назагал українці були усунуті від виконання функцій державних службовців і місцевого самоврядування й відтак були негативно налаштовані до представників польської адміністрації. Тривалі перемовини з польською стороною завершилися нічим. Польсько-українська «нормалізація» 1935 р. передбачала розширення представництва українців у органах місцевого самоврядування, але через саботаж польської сторони зазнала фіаско.

Польська влада в ставленні до українців керувалася чотирма засадами: 1) забезпечення цілісності держави й блокування автономічних прагнень українців; 2) гарантування полякам домінування в усіх сферах життя; 3) поборювання будь-яких антидержавних спроб і замахів на «польський стан посідання»; 4) пошуки порозуміння з українцями на умовах, що їх диктували поляки.

Стосовно українських територій міжвоєнної Польської держави проводилася політика їхнього свідомого поділу на колишні «австрійські» терени (Львівське, Станіславівське, Тарнопільське воєводства) з національно свідомим українським населенням і колишні «російські» терени (Волинське воєводство) зі значною часткою асимі- льованого/русифікованого населення. За цих обставин уможливилося довготривале здійснення так званого «Волинського експерименту» Г.Юзевського (1928-1938 рр.).

5.