Функціонування копних судів на українських землях у XIV-XVIIi ст. виражалося у здійсненні цими органами судочинства.
Під копним судочинством потрібно розуміти «судочинство» в його широкому значенні, оскільки коп- ний суд не лише розглядав і вирішував справу, але й проводив попереднє (досудове) розслідування злочинів та виконував прийняті ним рішення.
Водночас не можна стверджувати, що копний суд здійснював усе процесуальне провадження одноінстанційно і безапеляційно, адже в копному судочинстві значним обсягом прав був наділений позивач (потерпілий), а копні суди активно співпрацювали з органами державної влади.Підвідомчість копного суду передбачала вирішення ним цивільних і кримінальних справ, проте в його практиці не відбулося чіткого розмежування судочинства на цивільне і кримінальне. Копному суду були підсудні всі суспільні групи, зокрема шляхта, яка проживала в селах. Як бачимо, це могло викликати взаємне дублювання громадськими (копними) і державними судами своїх функцій. Проте, як зазначав І. Черкаський, такого дублювання не було, оскільки право вирішального вибору суду, який розглядав справу, належало потерпілому (позивачеві)1. Інколи підвідомчість копному суду тієї чи іншої справи визначалася попередньою домовленістю сторін. Так, 1618 р. пан Модзинський і пані Сєненська, котрі мали спільні земельні володіння в Волзькому повіті, домовились про те, що в разі виникнення спору про право власності на урожай «przez коре sie bedą dzielić»1 («через копу будуть ділитись» -М. Б.).
Кожна стадія копного судочинства називалася «копа». Залежно від справи, яку вирішував копний суд, їх кількість могла бути різною, проте загалом можна згрупувати і виділити три основні стадії копного судочинства: «гаряча копа» (розслідування злочинів), «велика копа» (судовий розгляд) та «завита копа» (виконання рішень)[402]. Український правознавець Я. Падох виділив такі засади копного судочинства: усність; безпосередність, диспозитивність сторін процесу, єдність провадження в цивільних і кримінальних справах, поміркований формалізм[403].
Окрім названих засад, копно- му судочинству також були властиві відкритість, змагальність і рівноправність сторін процесу[404].У більшості випадків відкриття провадження у справі в коп- ному судочинстві починалося з ініціативи потерпілого (позивача). Так, 1583 р. пан Ізидорій Підлецький, у якого було вкрадено коня та деякі інші речі, скликав у с. Сапів Теребовлянського повіту своїх підданих для розслідування цієї справи[405]. Скарга (позов) потерпілого в копному судочинстві, як правило, надавалася суду в усній формі. У цій скарзі можна умовно виділити три частини:
1) вступ (у ньому, зазвичай, позивач розповідав про передумови своєї проблеми);
2) суть позову (розповідь про заподіяну шкоду);
3) запевнення про те, що в нього (позивача) немає жодних сумнівів у тому, що лише копний суд може цю справу вирішити[406].
У 1629 р. в с. Липляни Овруцького повіту потерпілі Ona- нас Омелянович і Мишко Кононович подали позов такого змісту: «Хай знають, пани копники! Неодноразово від кілька років діються нам шкоди у викраденнях злодійським способом бджіл, на грунті пана нашого, що неодноразово копу збирали і о тих своїх шкодах дізнання чинили, але не змогли кривдника свого до цього часу знайти; однак кожної копи, за дозволениям копним, відло- жень на розгляд вживали ми; аж тепер знову, в року теперішньому восени перед Святою Покровою вкрадено в нас злодійським способом бджоли: у мене, Опанаса, шість роїв, а в мене Мишка, три рої бджіл, а про крадіжку цих бджіл іншим способом без копи та без слідства копного відомості взяти не можемо; яко ж і тепер про ті шкоди, про крадіжку бджіл своїх зібрали Вашу милість, людей добрих на копу, бажаючи допит і розслідування деяке в тих шкодах учинити»[407]. Як бачимо, позов у копному судочинстві був своєрідною розповіддю потерпілого про завдану йому шкоду та обставини, що її супроводжували.
Відкриття копним судом провадження у справі здійснювалося не лише на підставі скарги потерпілого чи його родичів. Копний суд, виражаючи інтереси територіальних громад, був уповноважений самостійно розпочати провадження у справі. Також інколи відкриття провадження в українському копному судочинстві ініціювала держава (ст. 31 розд. XI Статуту Великого князівства Литовського 1566 р.).
За наявності правових підстав копний суд відкривав прова- ження у справі. Відкриттю провадження передували деякі підготовчі дії. Перед початом «гарячої копи» громада обирала копних суддів. Інколи їх обирали перед ухваленням рішення. Копні судді складали присягу, що винного не захищатимуть. Після присяги вони кидали шапки в коло, яке обступала громада. Це було так зване «копне коло», у центрі якого ставала особа, щоб надати показання на стадії судового розгляду копним судом. Коли завершувалися підготовчі дії, копні судді оголошували про початок судового процесу та зміст судової справи[408].
4.1