Правоохоронні органи

Ha відміну від попередньої української влади 1917-1918 pp- Гетьману П. Скоропадському вдалося розробити найбільш виважену й забезпечену правоохоронну систему, основою якої стала Державни варта.

Державну варту було створено на підставі Тимчасової постанови Ради міністрів Української держави («Про зміну існуючих юкон» проміяіцію і створення державної варти» від 18 травня 1918 p-) як один із департаментів Міністерства внутрішніх справ. СтруктуР" но департамент складався з трьох основних відділів — загалык>^ (фінансово-господарські й облікові питання), інспекторського, яКПИ окрім координації кадрової роботи, здійснював керівництво кр* мінально-розшуковими відділами міліції, та легіміііаціииого(№

портний режим). До складу департаменту входила також секретна частина та оргапи, які керували роботою окремих підрозділів вар- лі(залізничний, освідомчий (себто - інформування) тощо).

Характеризуючи структуру Державної варти, дослідники (О Олійник) звертають увагу на те, що особливе місце в оргаиізаційно- структурній системі установ Державної варти займав освідомчий відділ. Иого місцеві органи організовувалися на різних адміністративно-територіальних рівнях і діяли автономно (тобто підпорядковуючись безпосередньо голові місцевої адміністрації*). Крім завдань шодо боротьби з кримінальною злочинністю, вони мали попереджати і запобігати злочинам проти державного ладу rt безпеки держави, збирати агентурну інформацію про політичні виступи, страйки, політичні партії та їх функціонерів. Серед каналів збору службової інформації в системі освідомчих відділів найбільш ефективними були (В. Сідак): зовнішній нагляд (кількість секретних агентів філерів та їхнє грошове утримання залежали від розмірів міст) та секретна агентура (вивчення настроїв різних верств населення).

Правові основи діяльності та чітка організаційно-функціональна структура місцевих органів Державної варти встановлювались «Зпшюм про Cmamym Української Державної Варти» (9 ссрння 1918 p.). Зокрема, установи Державної варти, що утворювались на нісцях - в губерніях, повітах, градопачальствах і па залізницях, тіяли відповідно до норм та положені., які містились у цьому акті. Документ визначав напрями діяльності, штати та порядок управ- іілия й підпорядкування органів Державної варти. Діяльність Державної варти була поділена на декілька основних видів: загаїьші (адміністративна) й оперативна (криміпально-розшукова га іпфор- чаторська). Також на Державну варту покладались функції здійснення захисгу існуючого в країні ладу (тобто державної безпеки).

Кількість службовців варти, яка розподілялась на міську (пішу)

¹ сіїьську (кінну), визначалася чисельністю населення (в містах: один вартовий па 400 чоловік, у сільських районах - на 2000 чоло- ^вік). У губерніях уся оперативна робота Державної варти, включно зкрнмінальпо-розшуковою та інформаторською, а такогк здінснен- ^,,я нагляду за діяльністю ії апарату на місцях буди передапі у ві- -^l3llllBгубернського старости. Винятком був нагляч за проведенням Д'зиань з приводу вчинених злочинів, який залишався за прокура- ¹Jpoio. Губернський сзароста мав спеціального помічника іпспек- "^юРо державної варти. У повітах діяльність Державної варти "фебувала у компетенції повітових старост, за винятком нагляд> за дізнанням, який, як і в губерніях, здійснювала прокуратура. H_a чолі Державної варти повіту стояв начальник Державпої варти повіту, який підпорядковувався повітовому старості, у свосму штаті мав помічника та канцелярію.

Крім установ державної варти, які діяли в губерніях, містах, повітах, районах, селищах, селах і хуторах, Рада міністрів Української держави передбачала створення спеїраіьиш управлінь Державної варти д.ія смуги відчуження зачізниць України (II. Михай- ленко). Смуга відчуження поділялася на сім самостійних районів: Київський. Одеський, Південний, Катеринославський, Лівобережний. Харківський та Подільський. Ha чолі Державної варти кожного району смуги відчуження залізниць стояв отаман, який користувався правами інспектора Державної варти і підпорядковувався безпосередньо центру. Він здійснював керівництво усісю діяльністю Державної варти району і персонально за неї відповідав. Оперативний склад залізничної державної варти користувався такими ж правами, як і оперативний склад міської чи районної Державної варта. Ha нього було покладено обов’язки: розкриття і розслідування злочинів, вчинених у смузі відчуження залізниці, попередження і припинення суспільно небезпечних проявів у цьому ж районі тощо.

Кадровий апарат Державної варги формувався здебільшого колишніх працівників поліції. За твердженнями українських спеціалістів, до 60% офіцерів Державної варти служили жандармами ше до революції (Я. Грицак). Зокрема, всі ключові посади в департаменті Державної варти займали урядовці, які багато років служили в поліцейському апараті Російської імперії. 3 метою набуття відпо відних знань особами, зарахованими на службу, вводилась система is підготовки в спеціальних школах.

Характеризуючи гетьманське законодавство щодо діяльності пр³ воохоронних органів держави, дослідники (О. Олійник) вказую» на те, що воно було спрямоване на посилення каральної спрямованості. До його характерних особливостей слід віднести: надання переважній більшості законів зворотної сили; можливість визначення складу злочину не законодавцем, а адміністративною oco- боюабо військовим командуванням; відсутність чіткого розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності; проведення арештів та обшуків за вказівками посадових осіб, падання останнім можливості притягати громадян не лише до адміністративної відповідальності, а й визначати і здійснювати щодо них кримінальні покарання; застосування примусового вислання за рішенням позасудового органу.

Справді, окремі факти в діяльності Державної варти свідчили, що її функції багато в чому виходили за межі правоохоронних. Державну варту використовували також для здійснення каральних операцій та придушення народних виступів (восени 1918 p. участь у повстаннях проти заходів гетьмана і окупаційних військ іцодо повернення майна колишнім господарям нзяли блнзько 300 тис. осіб). 3 цією метою у розпорядженні старост і отаманів перебувала мобільна військова сила - резервна сотня кінних вартових, комендантські повітові охоронні сотні (139 піших та 86 кінних). Вони, здебільшого, складалися з проросійськи налаштованих українців та росіян і мали завдання - оперативно вирушати до місця масових заворушень, брати участь у припиненні безладдя. Крім допоміжних збройних підрозділів Державної варти, участь у цих заходах брали також рег улярні військові підрозділи та органи спеціального призначення, що належали до особистого штабу гетьмана (напри- клад, Оспб.’швий віддіч, який, маючи повноваження політичної розвідки й контррозвідки, право арештів, дізнання й слідства, цен- ³)Р«, по суті, був державною структурою зі змішаною компетенцією правоохоронно-карального органу), па які покладались завдання Щодо збереження і зміцнення існуючого ладу.