Військове будівництво

3 самого початку свосї діяльності Павло Скоропадський приділю значну увагу формуванню регулярних, професійно підготовлених Збройних сил. Незважаючи на те, іцо німецьке командування поставилось до цих планів без ентузіазму, гетьманська адміністрація зробила важливі кроки іцодо організації майбутньої україїкької армії створила законодавчу базу й заклала добрі організаційні структури Збройних сил.

Координаційним органом проведення військової політики гетьмана було Miiiicmepcmtio військових справ, до складу якого входило три головних управління: артилерійське, інтендантське, інженерне Однак безпосередньо організаційну роботу з розбудови армії було покладено на Генеральний штаб. Після реорганізації (червень 191Sp.) Генеральний штаб Української держави діяв у складі двох reiie- рал-кваргирмейстерів. До першого входили підрозділи: оперативний, розвідувальний, зв’язку та закордонний. До другого - мобілізаційний, організації війська та головної шкільпої управи. Інші підрозділи - інспектура артилерії, залізничний відділ, військово-технічш інспектура та інспектура повітряних сил - були ііідпорядкованібсз- посередньо начальникові штабу.

Рада міністрів Гетьманату ухвалила підготовлений Генеральним штабом план організації української армії тільки у вересні 1918 p., хоча законодавча база військового будівництва закладалася кількома місяцями раніше.

B основі урегулювання проблеми розбудови Збройних сил Української держави лежало декілька нормативно-правових актів. Закон про загаїьний військовий обов'язок (24 липня) визначав чисельність армії, особливості проведення мобілізаціїта тривалість дійсної військової служби. Зокрема, у піхоті призовникам доводилося б служити два роки, в кінноті та артилерїі-три роки, у флоті - чотирирок" Перебування в запасі мало тривати до 38 років. Після запасу всв чоловіків зараховували до ополчення, а в 45 - їх мали звільнятивії військового обов’язку.

Планована структура армії передбачала створення восьми армійських корпусів, що комплектувалися за територіальним принципом, відповідали кількості військових округів і називалися за місцем свого розташування: Волинський, Подільський, Одеський, Київський, Чернігівський, Полтавський, Харківський і Катеринославський. Кожен корпус мав складатися з двох піхотних дивізій, двох бригад польових гармат та однієї бригади важких гармат, кавалерійського та повітряного полків, технічного та санітарного куренів і декількох сотень - автоброневиків, радіотелеграфних та залізничних. Ilixomua дивізія складалася з трьох піхотних полків, полк - ітрьох куренів (батальйонів), курінь - з трьох стрілецьких та однієї кулеметної сотні. Окрім військових частин і з’єднань, що входили зо складу восьми корпусів. Збройні сили мали мати ще й такі формувати: Сердюцьку (гвардійську) дивізію, чотири кавалерійські дивізії, окрему таврійську піхотну бригаду, зри окремі важко гарматні бригади, чотири залізничних курсні та два курені понтонерів, ескадрильї великих аеропланів та інші частини.

Запроваджено військові ранги і відзнакидля підстаршин, ciap- шчн і генералів: підстаршини - гуртковий, ройовий, чотовии. iiyii- Чжний; молодша старшина - хорунжий, значковий, сотник^-, булавна озаршиїи — військовий старшина, осавул, полковник; генеральна ciap- ^lilllHa геїіера'іьшпі хорунжий, генераяыши бунчужний, геїнграчьііии °бозний. Для усього особового складу армії на шапку занрова- лжувалася відзнака у виді Гризуба, а для старшин та нідегаршин ^В|дзнаки на зразок німецького погона.

Окрім організаційних заходів щодо створення дієздатної peiy- ^1яРноі національної армії, гетьманський уряд велику увагу приділяв ВДначенню статусу та умов військовоїслужби козацького війська. Організації«Вільного козацтва» часів Центральної Ради («приватні “"ьію-козачі організації») розпускалися (червень 1918 p ). а на- ^ТОм'сть задекларовано створення таких формувань українського

козаитва, що мали стати соціально-військовим резервом й прообразом народного ополчення. Згідно з гетьманським універсалом про відновлення козацтва (16 жовтня 1918 p.), воно мала такусгрук- туру: козаки однієї губернії об’єднувалися в кіш на чолі з коикюим отаманом, який підпорядковувався гетьманові, кіш складавсязде- кількох полків, кожен у межах повіту. Ha чолі усіх козаків стояла Велика козацька рада з 32 осіб, частина яких обиралася, а інша - прц. значалася гетьманом. Кошові отамани призначалися з досвідчених офіцерів колишньої російської армії-україїіців за національністю. Однак ці рішення приймалися наприкінці існування гетьманського режиму, і їм, здебільшого, не судилося бути реалізованими.

Отже, питанням розбудови національних Збройних сил гетьманський уряд надавав вагомого значення Проте вибір шляхів їх розбудови значною мірою диктувала австро-німецька військова присутність. I Іередбачалося створити регулярну й професійно підготовлену армію. Внаслідок планомірної і послідовної, однак не завершеноі роботи було створено законодавчу базу військового будівництвай закладено організаційні структури Збройних сил. Було наведено порядок в обліку призовників, завершено реорганізацію військових частин, здійснено деполітизацію української армії, розпочато підготовку офіцерських кадрів. Другим напрямом національного військового будівництва Гетьманату стала спроба створення формувань українського козацгва, яке мало стати соціально-військовим резервом і прообразом народного ополчення.