Правоохоронні органи

Становлення та діяльність правоохоронних органів в Укра«^; доби Центральної Ради відбувалися у складних умовах рево» ційних перетворень та військових протистоянь. До створення» стеми державних органів зі спеціальними функціями, які малиа протистояти зростаючій злочинності та охороняти існуючий дер жаввіий лад, підштовхувало те, що влітку 1917 p.

Координувало процес розбудови правоохоронних органів Гж рсшьие секретарство внутрішніх справ (з січня 1918 p.- M^lllt терство внутрішніх справ). Декларацією Генерального секретариг (29 вересня 1917 p.) на відомство внутрішніх справ було поклад» боротьбу зі «всіма проявами безладдя й контрреволюційним^№ махами». A головне завдання з охорони порядку покладалося» організації «Вільного козацтва», міліцію та загони «Вільного p єстрового козацтва».

B умовах, коли центральні й місцеві органи влади і управлінн не мали реальних сил та можливостей для здійснення своіх №>*' новажень, а заклики зупинити анархію та встановити порядок давали позитивних результатів, основний засіб відновлення пра^№ порядку Центральна Рада вбачала у «демократичних органах м^|СІЇ вого самоврядування». Вони діяли шляхом «активної органі^ ної самодіяльності й самооборони населення» у виді товар¹¹ вільного козацтва.

Озброєні загони під такою назвою почали (квітень 1917 p) стихійно виникати на місцях (найперше - у селі Гусаків Звенигородського повіту тодішньої Київської губернії) для боротьби зі злочинцями. Стихійне створення козацьких формувань зумовили також часові заворушення солдат, які дезертирували з фронту. Ґоварисгва «Вільного козацтва» створювались за козацьким звичаєм у виді територіальної самооборони з виборною старшиною.

Низинною ланкою адміністративно-територіальної структури вільнокозацького руху було поселення (у кожному селі чи місті, незалежно від чисельності його населення, могла існувати лише' одна громада товариства), вищим органом якого оголошувалися загальиізбори (збиралися двічі на рік). Усі члени козацької громади поділялись на: дійсних, почесних і співробітників. Місцеві громади «Вільного козацтва» об’єднувалися у волосні, волосні - в повітові, повітові - в губернські. Вищим органом кожноїз них були загальні збори: до волосних обирався один представник від 50 членіи сільської або міської громади, до повітових - від 100, до губернських - по одному від кожної волості. I Іовноважсння таких представників, а також їх виборних заступників тривали до одного року.

Будь-які порушення дисципліни карались козацьким судом.

У якому панував колегіальний принцип розгляду справ у судах Двох інстанцій. Перша - сотенчий crd, що складався з представників, обраних козаками від кожного дссятка, і головуючого, який обирався цими представниками. Головуючий та члени суду наділялися рівними правами. Підсудний та скаржник мали можливість висловити недовіру будь-якому членові суду, якщо вони нерсбувалп зним чи у недружніх, чи навіть у родинних відносинах.

Друга судова інстанція - курінний суд, шо складався із обраних сотенних керівників як постійних членів і виборних - від кожної сотні по одному. Головуючий судового засідання обирався членами суду. Під час розгляду провин козаків на засіданні могли бути присутніми громадяни. До компетенції суду першоі інституції налс- жали справи про пияцтво, бійки, сварки, обман, самовільну відсу- тністьта інші незначні порушення. Куріннийсуд розглядав і тяжкі провини. Зауважимо, що розглядові справи на судовому засіданні 'іало передувати слідство, яке проводилось сотенним керівником. Після встановлення провини козака сотенний керівник порушував питання про формування сотенного суду, що провадив слідство із залученням свідків.

За задумом, товариства «Вільного козацтва» мали виконувац службу громадської міліції, а саме - здійснювати охорону rpoMaj ського порядку і спокою населення, захищати громадян та їх впас ність. Для цієї мети створювали кінні та піші муштрові загощ пожежні дружини. Громади (товариства) «Вільного козацгва»дба» про фізичнмй і духовний розвиток своїх членів (створювали бібліотещ видавали журнали і газети тощо). Зокрема, на козацькі формуваиц покладалися: контроль за вирубкою лісових масивів; боротьба і спекуляцією на ринках. У разі виявлення таких фактів на порушила спершу накладали штраф і конфісковували товар. Конфісковані майно постачалося у козацькі крамниці для забезпечення найбц ніших селян, а також війська. Особливо суворо каралися винокури за самогоноваріння - спочатку накладався штраф у розмірі 25 крЕ, за друге порушення - 50 крб., за третє - тримісячний адмінісірс тивний арешт, при цьому винокурні й продукти знищувались.

1з листопада 1917 p. і до січня 1918 p. товариства «Вільного козацтва» перебували у підпорядкуванні Генерального секретер ства внутрішніх справ. Юридичні принципи побудови та діяльності організацій вільного козацтва у республіканському масштабіза- кріпив затверджений Генеральним секретаріатом Статут иВільт козацтва иа Україні» (13 листопада 1917 p.). Основна мета прийняття Статуту (О. Олійник) полягала, no-nepute, у встановленні централізованого керівництва процесом формування товариств вільного козацтва та налагодженням контролю за їх діяльністю з боку ви щих органів державного управління. Статут передбачав вибор ність усіх посадових осіб вільного козацтва. Однак надавав значк повноваження Генеральному секретаріату. Зокрема, до йогокоч- петенції входило зміїцення кошового отамана, припинення діяльності будь-якої губернської громади, а усувати нижчу козацьк) старшину та припиняти діяльність інших громад мав право генеральний секретар внутрішніх справ.

ГІо-друге, визначалося місце товариств вільного козацтва в систем ї місцевої влади та закріплювалися принципи, за якимитоварн ства співіснували з іншими інститутами адміністративного управління. Так, громадський порядок охороняли муштрові сотні nU керівництвом відповідного начальника міліції, лише у винятков» випадках - своєї старшини. Арешти та обшуки при цьому ДО³⁸⁰; лялися тільки за дорученням органів адміністративної або судо*®¹ влади. їхні вказівки для всіх військових формувань вільного к® зацтва були обов’язковими.

По-третс, за статутом, ніякої платні за охорону громадсько^ порядку козаки не одержували. Тобто, проголошувався принп* утворення й існування товариств вільного козацтва на гром® ських засадах.

Проте залучення добровільних об’єднань для справи боротьби зі злочинністю та забезпечення громадського порядку в країні нс змогло вирішити цієї надзвичайно складної проблеми. He вирішувала їі і стихійно утворена міліційна система побудови правоохоронних органів, яка виникла після скасування Тимчасовим урядом (березень-квітень 1917p.) колишніх жандармських і охоронних від- ділівтаполіцейських підрозділів.

Перші кроки Центральноі Ради у будівництві органів міліції пов’язувалися з ідеєю перетворення українськоїармії після війни в пародну міліцію (вперше про це йшлося у травні 1917 p. в документах українського військового з’їзду). Більш радикальними у цьому напрямі були заходи Центральної Ради після приходу в Росії до влади більшовицької партії, коли Секретаріат внутрішніх справ зобов’язав земські та міські управи упорядкувати штати мі- ліції міст і повітів (26 жовтня 1917 p.). Як одна з важливих частин державного апарату управління, міліція мала підпорядковуватись місцевим органам влади. 3 іншого боку, Генеральний секретар внутрішніх справ здійснював функції загального керівництва та контролю за справами міліції.

Правовою основою організації й діяльності міліції на території України за доби Української Центральної Ради були, здебільшого, нормативні акти Тимчасового уряду.

Ці документи визначали статус і принципи організації міліції. Зокрема, зазначалося, іцо міліція охороняє громадську безпеку і порядок, захищає кожного від усілякого насилля, образ і самоуправства. Ha її органи покладалися також обов’язки у справах судового відомства (здійснення дізнання, участь у попередньому слідстві) та у справах військового відомства (облік та призов на Дійсну військову службу). B основу організації міліції було покладено демократичні засади, ліквідовувалися будь-які класові перепони при її комплектуванні. Це дозволяло залишатися чи вступати на службу' до міліції навіть колишнім поліцейським та жандармам, хоча існували й закономірні обмеження (перебування нід слідством, недієздатність тощо) в призначенні на посадові місця у міліції.

Крім того, порядок і завдання організації міліції обумовлювали- ^ся У відповідних постановах Секретаріату (міністерства) внутріш- "ix справ. Так, 26 жовтня Секретарство внутрішніх справ зобов’язало земські і міські управи навести порядок у питапні вироблення штатів міліції міст і повітів. Передбачалося створення нс тільки піших, а й кінних міліцейських загонів, заведення резервів міліції створення системи навчання кадрів. У губерніях діяльніспоміліці керували інспектори, у повітах і містах - повітові і міські началь- ники міліції та їх помічники, у волостях і містечках - дільннчні начальники міліції таїх помічники. Безпосередню службу несли стзр. ші міліціонери.

Однак попри всі намагання Генерального секретарства внут- рішніх справ щодо вдосконалення діяльності міліції, остання ке змогла подолати хвилю злочинності, іцо розросталася. Частими ставали випадки, коли міліціонери погрожували скласти з себе всі обов’язки, якщо негайно не буде вислано їм на допомогу 25- 30 козаків чи іншу військовусилу (О.

Воєнізованою силою, головне завдання якої полягало б воргані- зації внутрішньої охорони повітів, на думку Центральної Ради, мало стати вільне ресстрове козацтво, засноване постановою Ради Народних Міністрів 23 січня 1918 p.

Ha відміну від вільного козацтва служба реєстрових козаків вважалася державною, бо з ними укладався договір на певнийтер- мін, козаки і старшина отримували платню. Мобілізацію реестрового козацтва проводили органи військового міністерствазатерн- торіальним принципом. Із кожним козаком і старшиною укладаю окремий договір. Внутрішнім життям, навчанням козаків керували повітові військові начальники, а їх участю у боротьбі із заколотами та анархією - повітові комісари. У повітах організовували» сотні, сотні трьох-чотирьох повітів складали полки, полки окремо губернії об’єднувались у коші. Однак у багатьох регіонах загони вільного реєстрового козацтва самі ставали на шлях злочинства, тому наприкінці березня уряд УНР припинив організацію «Віїь- ного реєстрового козацтва» і знову зосередився на розбудові міліції, якою мало зайнятись Міністерство внутрішніх справ і орг» місцевого самоврядування.

Спробами централізувати управління правоохоронною системою дослідники (O. Опіітик) пояснюють створення Центральної Радою численних комітетів та комісій, які у підсумку виявилпп нездатними налагодити справу і з часом припинили своє існування. Серед таких структур були: Крайоїпііі комітет оборони мх®⁰ лаОу при Генеральному секретаріаті (2 вересня 1917 p.), який проіснував лише декілька днів; Комітет охорони революціі в Унр^ (25 жовтня 1917 p.), на який покладались як власне військовізао дання, так і захист державної безпеки, підтримання громадсько порядку тощо. Згодом його було замінено створеною У ^cKJ~J Генерального секретарства внутрішніх справ «Особливою ко.иЮ j представників відомств, до якої перейшли справи по охороні no- рядку та спокою на Україні». її замінила «Лнкетіик:іі()ча комісія». Крім того, діяла Колегія по охороні України, їй допомагав Ocovw- вті комітет по обороні України.

До квітня 1918 p. Центральна Рада та її уряд і далі вживали заходів щодо налагодження охорони і зміцнення правопорядку', адс вони були непослідовними і майже безрезультатними. Це було од- иісюзпричин втрати нею авторитету {B. Сідак. О. Олійник), а згодом - і влади. Ксрівшщіво УЦР загалом нс мало чіткого уянлспня про статус, компетенцію та функції органів внутрішніх снрав. які багато в чому визначали надійність функціонування владних механізмів держави. До того ж, недосконалість, а в багатьох випадках - відсутність національної нормативно-правової бази їх діяльності породжували в країні хаос і анархію.

Отже, у розбудові правоохоронних органів Центральна Рада, з одного боку, намагалася удосконалювати вжс існуючі та створювати нові формування, що мали на мсті охорону громадського спокою та боротьбу зі злочинністю, а з іншого - централізувати керівництво правоохоронними органами, бо система місцевого самоврядування практично не мала ресурсів для здійснення своїх повноважень і реального впливу на місцеве життя.