Судові та правоохоронні органи

Українська держава змушена була фактично заново будувати судово-правові та інші правоохоронні органи.

Cydooa системи. Концепція судово-правової реформи (квігеиь 1992 p.) передбачала здійснення судочинства в Україні судами ш- лпьної (Верховний Суд України, Верховний суд APK, обласні.

Конституційний Суд України, що був утворений згідно із законом від 3 червня 1992 p., оголошувався незалежним органом, покликаним забезпечити відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конститу ційних прав і свобод особи.

Правові засади для створення нової судової системи, здатної в сучасних умовах розвитку українського суспільства ефективно й надійно захищати права та свободи людини і громадянина, закріпила Конституція України (1996 p.). Вона, зокрема, визначила більш високий, ніж раніше, правовий статус Верховного Суду України.

Певний егап у справі узагальнення майже десятирічного досвіду організації та діяльності всіх судових органів знаменували закони від 21 червня 2001 p.. прийняті у зв’язку із закінченням п’ятирічного строку дії n. 12 «Перехідних положень» Конституції України, та з метою розвитку її положень. T. зв. ма.'іу судовуреформу складали закони про внесення змін до: Кримінально-процесуального Цивільно-процесуального, Арбітражного процесуального кодексів України, «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Пр₀ арбітражний суд» та ін.

Конституційні принципи організації судової влади в Україні знайшли своє втілення у новому Законі «Про судоустрій України» (7 лютого 2002 p.). За ним систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві еуди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України; 4) вищі спеціалізовані суди;

5) Верховний Суд України. Останній визначено Законом як «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції».

Новий Закон «Про судоустрій і статус суддів України» (7 липня 2010 p.) передбачає створення Вищого спеціалізованого суду України для розгляду цивільних і кримінальних справ, зменшення кількості суддів Верховного Суду України та обмеження його функцій, ліквідацію військових судів, обов’язкове призначення членами Вишої ради юстиції суддів, обраних безстроково. Широкі повноваження щодо формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності отримала Вища кваліфікаційна комісія суддів.

Були визначені повноваження Міністерства юстиції, прокуратури, адвокатури, органів Служби безпеки України та міліції.

До певного часу функції судового управління й організаційного забезпечення діяльності судів покладалися на Міністерство юстиції України (Мін’юст). Правовою основою його діяльностіс затверджені постановами KM України Положення про Міністерство юстиції (28 грудня 1991 p., остання редакція затверджена Постановою KM України 14 листопада 2006 p.), які значно розширювали його дотеперішні повноваження й визначали нові функції (напр., розроблення проектів нормативних актів і рішень Уряд) України, підготовка пропозицій іцодоїх кодифікації, забезпечення надання правовоїдопомоги населенню і т. ін.).

Функції Міністерства юстиції України постійно ускладнювалися. Так, з 1992 p. на Мін’юст покладено функції щодо реєстраШі політичних партій, легалізації (реєстрації) громадських організацій, реєстрації благодійних фондів. У 1998 p. в системі органів Мін’юсту створено державну виконавчу службу для виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, та районні, районні у містах та міські управління юстиції.

суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, еконо мічного, науково-технічного, оборонного потенціалу України _м конпих інтересів держави та прав іромадян від розвідувальноїді_яи. НОСТІ Іноземних спецслужб, підривних посягань 3 боку окремих організацій та осіб. Велика роль відводилась СБУ у боротьбі зорганізованою злочинністю. Найважливішими напрямами її діяль- ності були і є розвідка та контррозвідка. Позиція Служби безпеки України в новій історичній добі грунтується на засадах підпорядкованості контррозвідувальних заходів нормам чинного законодавства, захисту на цій основі прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави як на території України, так і за її межами специфічними засобами і методами спецслужби.

У сучасних умовах правову основу діяльності міліції складають Конституція України (1996 p.), Закони України «Про мі.щію» (20 грудня 1990 p.), «Про оперативпо-розиіукову йіяшгість» (18 лютого 1992 p.) та інші нормативні акти. Законодавство пії- креслює, іцо діяльність міліції будується на принципах законності й гуманізму, що ця діяльність є гласною.

Для виконання покладених на міліцію України завдань створено доволі оптимальну її структуру, керівництво якою здійснює Міністерство внутрішніх справ України. Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції. MBC України у випадках, передбачених законодавством, може створювати спеціальні підрозділи міліції. Для виконання покладених на міліцію завдань їй надані значні права. Серед них: право перевіряти у громадян, при підозрі у вчиненні правопорушень, документи; проводити огляд осіб, у визначених законом випадках, проводити відповідно до законодавства обшук і вилучення, допити та ін.

Отже, важливе значення для розбудови демократичної держави і втілення в життя верховенства права мають організаційні заходн іцодо судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильиої і незалежної судової влади й забезпечити гарантії реалізації конституційного права громадян на судовий захист. Підтвердженням непорушності курсу на побудову правової, демократичної держави стала нормативна база діяльності правоохоронних органів. Визначення напрямів розвитку прокуратури й силових правоохоронних органів — Служби безпеки України й міліції - як струк тур, покликаних стояти на сторожі інтересів громадян і держави, забезпечувати особисту безпеку громадян, захист їх прав і свобод, а також - принципів їхньої діяльності, що ґрунтуються на закон- ності й гуманізмі, засвідчує демократичний характер української державності, що розвивається.