Особливості законодавчого процесу та законодавчої техніки

Законодавчий процес в УНР доби Директорії змінювався разом зі змінами в сгруктурі вищих владних органів. 3 приходом до влади Директорії передбачалося, що всі законопроекти мали готуватися членами Padu комісарів, недовготривалого колективного органу, створеного при Директорії з метою забезпечення її роботи на найважливіших ділянках, ухвалювалися па засіданнях Директорії, а після їх затвердження Директорією оприлюднювалися.

Серед прийнятих Директорією правових актів, що присвячувалися процедурі прийняття законів та діяльності органів влади, наділених законодавчими функціями, вирізняється Закон «Про порядок внесення і затвердження законів в УНР» (14 лютого 1919 p.). Це - один із перших нормативних актів Директорії, в якому було здійснено спробу регламентувати законодавчий процес. Відповідно законопроекти готувалися міністерствами і подавалися голові Уряду, який вносив їх на розгляд PHM. У разі ухвалення законопроект редагувався у Державній канцелярії, після чого надходив на розгляд Директорії і набирав чинності після затвердження та оприлюднення шляхом опублікування Радою Народних Міністрів.

У надзвичайних випадках закони і постанови могли вндавазнея безпосередньо Директорією без попередньої ухвали Pl IM. Годі всі закони і постанови посвідчувалнся керуючим справами Дирекгорп і подавалися до Державної канцелярії. Одним із ваюмих досягнень Директорії у сфері законодавчого процесу стало запровадження системи централізованої реєстрації законів та постанов, що були иею затверджені.

Процедуру прийнятгя законів було суттєво змінено конститу- нійними законами від 12 листопада 1920 p. «Про тимчасове Bep- ^Хо«>іеупрааііння та порядокзаконодавепюав УНР», «ПроДержавну w 435

Народну Раду» (ДНР) та ухваленим на їх підставі «Регламентом ДНР». Ухвалення законопроекту PHM набувало значення підготовчого етапу внесення законопроекту PHM до парлвменту. Правом законодавчої ініціативи наділялись члени ДНР у кількості IOocifi та міністерства. У парламенті законопроект проходив три читання (наради), після яких відбувалося голосування. Названими документами вперше детально регулювався порядок проведення, стадії розгляду та ухвалення законопроекту законодавчим органом. Зокрема, незмінними стадіями законодавчого процесу залишалися затвердження Директорією, посвідчення Державним секретаремга публікація PHM у «ВістникуДержавних Законів для всіх земеп УНР». Важливою новелою стало закріплення можливості прийняття закону без затвердження вищого органа державної влади - Директорії, повторним ухваленням парламенту.

Правилам та вимогам законодавчої техніки Директорія приділяла менше уваги. Власні правила складання тексту закону в основному заміняли перероблені відповідно до вимог законодавчого процес; Директорії норми попередніх державних утворень. За Директорії, здебільшого, не було чітких критеріїв обрання форми нормативно- правового акта, проте їх застосування стало більш впорядкованим - найчастіше це закони і постанови. Незважаючи на те, що визначальне місце серед нормативно-правових актів УНР Директорії займалії закони, їх якість була невисокою. Зокрема, вважають (А. Іванова). що на якість законів УНР вплинуло неналежне врегулювання законодавчого процесу, недостатнєзакріплення на законодавчомурівні правил і засобів законодавчої техніки. Законодавчо врегульовувалась лише форма опублікування та затвердження законодавчих актів. He було чіткої різниці між законами і підзаконними актами Хоча зміст правових норм загалом відповідав визначеним у ію- йменупапнях нормативних актів предметам регулювання.

Дослідники (Ж. Дзейко) звертають увагу на низку недоліків, що засвідчують загалом невисокий рівень законодавчої техніки) нормотворчості ДиректоріїУНР. Середтаких: невисокийрівеньзов- нішнього оформлення законів і відсутність мотивації їх прийняття До того ж, у складі більшості законів не було загальних положен¹> Як правило, був недостатнім ступінь повноти правового P^cO' лювання: права і обов’язки суб’єктів права здебільшого були закріплені надто загально, не визначено багато життєвих обставин,® наявності яких можуть виникати, змінюватися і припинятися право відносини. Процедура реалізації' законів зазвичай також не була детально врегульована. Суттєвим недоліком багатьох законів було нена лежне закріплення механізмів гарантування виконання прзв°^віИІ норм тощо. Варто зазиачити, що, на думку дослідників (Ж Д^зеика

Л. Іванова), можливий напрям і тенденції розвитку законодавчого процесу й, до певної міри, законодавчої техніки демонструють також нереалізовані законодавчі акти та законопроекти, у тому числі кон-

стнтуційні.