<<
>>

8.2.3. Законодавча діяльність та законодавчий процес, сутність законодавчого процесу

Отже, законодавча діяльність складається з численних дій її суб’єктів, із багатьох фрагментів цієї діяльності, які разом утворюють законодавчий процес. Пов’язують їх між собою, об’єднуючи в один законодавчий процес, закони держави, виробленню яких підпорядковуються дії суб’єктів законодавчої діяльності.

Ця діяльність здійснюється як особлива юридична діяльність певних суб’єктів у певний спосіб, тобто в межах відповідної законодавчої техніки. Відтак, у загальному перебігу юридичної діяльності, у безлічі управлінських актів посадових осіб та органів державного апарату законодавча діяльність набуває особливої визначеності у часі та в просторі.

Ця визначеність вказує на межі, що вирізняють у єдиному масиві юридичної діяльності законодавчу діяльність як самостійний юридичний процес – законодавчий процес, надаючи цьому процесу певної цілісності.

Якщо уявити часові межі законодавчого процесу, його початком є початок реалізації державним апаратом рішення про розроблення проекту відповідного законодавчого акта (актів); а закінчення законодавчого процесу пов’язується з діями цього апарату, якими відповідному законодавчому акту надається юридична сила. Законодавчий процес може бути незавершеним, перерваним у часі тощо, однак від цього він не перестає бути законодавчим процесом, якщо справа не завершується самим лише прийняттям рішення про розробку певного законопроекту.

Просторові межі законодавчого процесу визначаються колом повноважних органів і посадових осіб державного апарату і складом їх юридичної діяльності, а також діяльності інших суб’єктів, безпосередньо спрямованої на формування змісту законодавчого акта, які є необхідними й достатніми для вироблення потрібних законодавчих актів. Тому, наприклад, розробка окремими науковцями або науковою установою, в тому числі державною, проекту законодавчого акта й опублікування його в науковому виданні хоч зовнішньо й виглядає як фрагмент творення закону (законотворча діяльність), однак це не законодавча діяльність, вона здійснюється не як юридична діяльність державного апарату, а тому відбувається за межами законодавчого процесу. Так само за межами законодавчого процесу знаходиться діяльність різних громадських організацій, засобів інформації тощо, предметом якої є ініціативне обговорення законопроекту, що розглядається законодавчим органом. Проте якщо законопроект винесено на обговорення громадськості за рішенням законодавчого органу (навіть попри його процедурну неврегульованість), таке громадське обговорення стає складовою відповідного законодавчого процесу, адже з ним пов’язується наступна законодавча діяльність щодо даного законопроекту, в якій враховуються його результати.

Разом з тим, розглядаючи законодавчий процес як тільки деякий визначений певними межами фрагмент законодавчої діяльності, ми маємо перед собою лише зовнішній бік цієї діяльності. Однак визначення поняття законодавчого процесу вимагає пізнання сутності даного явища.

Очевидно, що законодавчий процес не існує від самого початку в тих розвинутих формах, яких він набув у сучасному світі. Як явище правового життя законодавчий процес виникає на певному етапі розвитку суспільства, за наявності відповідних історичних передумов, які визначають необхідність його виникнення та специфічну природу цього феномена.

Державність є особливою формою реалізації політичної влади у класовому суспільстві, яке через внутрішні протиріччя первісно-колективного виробництва вступило у фазу свого розкладу.

Разом з цим звичаєве право поступово витискається новою, іманентною державному управлінню формою, якою стає юридичне право. Останнє являє собою перетворену форму права, властиву суспільству, в якому панує приватна власність і в якому соціальні норми втілюються замість звичаю в юридичному законі. У зв’язку з цим виникає потреба в особливій – законодавчій – функції держави, що передбачає якісно новий спосіб нормативного визначення суспільних відносин, при якому норми права фігурують як юридичні норми. Ці норми втілюються в особливих актах – законах держави, вироблення яких потребує специфічної юридичної діяльності державного апарату, а саме – законодавчої діяльності, з якою розпочинається становлення законодавчого процесу, як особливого явища правового життя.

Окремі елементи законодавчого процесу виникають ще в перехідних формах правового регулювання, в умовах вростання державності в родовий устрій; однак у цей період вказаний процес має ще нестійкий, непослідовний і суперечливий характер. Законодавчий процес набуває визначеності як панівний спосіб формування права лише з утвердженням у суспільстві домінуючої ролі законів держави. Відтак, становлення законодавчого процесу, як цілісного стійкого явища правового життя, пов’язується з переходом держави до зрілого етапу її розвитку, коли законодавча діяльність виявляється систематичною юридичною діяльністю державного апарату, спеціально спрямованою на вироблення юридичного закону у формі законів держави.

Визначення законодавчого процесу як діяльності повноважних органів і посадових осіб державного апарату, спрямованої на вироблення системи законодавчих актів, що становлять основу законодавства держави, охоплюючи даний феномен як деяку цілісність.

Таким чином, законодавчий процес – це особливий фрагмент правотворчої діяльності державного апарату, яка здійснюється на підставі рішення верховної державної влади, заінтересованої у цьому процесі, з огляду на потребу в удосконаленні існуючого законодавства. Ця діяльність підпорядковується даному рішенню і полягає у виробленні певного законодавчого акта, яким змінюється нормативний зміст або форма вираження законів держави, шляхом юридичної діяльності певної частини державного апарату, якою стає законодавча діяльність.

Вихідним фундаментальним визначенням законодавчого процесу є заінтересованість у ньому верховної влади. Залежно від конкретних суспільних умов об’єктивно виникає або необхідність такого законодавчого процесу, в якому заінтересована сама влада, або необхідність у такому процесі, до якого змушують владу інші політичні сили.

Водночас на здійсненні законодавчого процесу суттєво відбиваються суб’єктивні особливості законодавчої діяльності (її ціль, рішимість верховної влади реалізувати цю ціль, характер рішення даної влади про вироблення певного законодавчого акта, ідея відповідного законодавчого процесу, рівень пізнання його необхідності та практика його реалізації).

Разом з тим, при визначенні сутності законодавчого процесу, як явища, що належить до сфери державного управління окремим суспільством, орієнтування на внутрішньополітичний бік діяльності держави слід доповнити зовнішньополітичним аспектом цієї діяльності, який так чи інакше специфікує законодавчий процес.

Зокрема, законодавчий процес підпорядковується певною мірою процесам гармонізації законодавства, що відбуваються в міжнародно-правовій системі; це є особливо помітно на прикладі процесів європейської інтеграції.

Існуюча міжнародно-правова система справляє зростаючий вплив на розвиток окремих національних правових систем.

Способами такого впливу стають, зокрема, орієнтація держави на загальноцивілізаційні цінності, визнання пріоритету норм міжнародного права над національним правом, визначення процедур імплементації, включення ратифікованих міжнародних договорів у національну правову систему, формування колізійного права тощо. Разом з тим, зазначений вплив не є прямим і однозначним, він опосередковується зовнішньополітичним вибором даної держави, реалізацією нею певної зовнішньої політики, що, своєю чергою, визначається її внутрішньою політикою та залежить від існуючої в державі правової системи.

Без урахування зовнішньополітичного визначення законодавчого процесу осягнення його дійсної сутності, його конкретного поняття залишається неповним, викривленим.

Витоки законодавчого процесу в Україні слід шукати в надрах єдиного законодавчого процесу Союзу РСР, коли законодавча діяльність союзної республіки мала значною мірою формальний характер, не була по суті законодавчим процесом. Законодавчий процес пов’язувався в радянській правовій системі з радянським демократизмом, що принципово відрізнявся від парламентської демократії. Цим зумовлені відмінності радянської законотворчості від парламентської. З проголошенням державної незалежності України виникає необхідність пристосувати радянську законотворчість до процесу утвердження самостійної держави, підпорядкувати її формуванню національної правової системи. Реалізація вказаної необхідності відбувається в рамках становлення самостійного національного законодавчого процесу, як справа самої верховної державної влади.

У загальному ході становлення національного законодавчого процесу роль суб’єктів законотворення змінювалася залежно від умов політичної боротьби. Однак становлення національного законодавчого процесу виявилося позбавленим цілеспрямованості, відбувалося хаотично, спонтанно, що зумовлювалося аналогічним характером політичного розвитку українського суспільства та умовами боротьби за владу. Загальною тенденцією розвитку вітчизняного законодавчого процесу є поступове повернення до парламентської демократії, зростання у кінцевому підсумку ролі парламенту як єдиного органу законодавчої влади в державі. Виявлення загальної тенденції, як і виявлення сутності законодавчого процесу в конкретних суспільно-політичних умовах України є вкрай суперечливим, набуває різноманітних, часом унікальних форм, надаючи як вітчизняному законодавчому процесу в цілому, так і окремим його видам специфічних визначень.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 8.2.3. Законодавча діяльність та законодавчий процес, сутність законодавчого процесу:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -