Військове будівництво

У лічені тижні після приходу до влади Директорія фактично зіткнулася з ситуацією, коли вона мала протистояти значній мілітарній силі - російським військам, що діяли від імені україн- ^ського радянського уряду, Добровольчій армії генерала А.

Тому проблема формування сильної та боєздатної армії, котра змогла б захистити здобутки української революції, для Директорії УНР стала проблемою самозбереження.

Верховним головнокомандувачем усіх українських військових сил був C. Пет люра - Головний Omavan (назва встановлена у листопаді 1918 p., а згодом перейменована на - «Гоповиий Командувач Військ УНР»), Попри те, що питаннями координації військового будівництва займалося військове міністерство, а оперативне командування здійснював Генеральний штаб (який тоді називався Генеральною Булавою), фактично вирішення усіх організаційно-правових та інших проблем Армії зосереджувалося на Головному Отамані.

Створення республіканських збройних сил для «оборони» держави й «захисту всього трудового народу» проголошувалося у підписаному C. Петлюрою «Наказі Армії УНР» (24 листопада 1918 p.), а концепцію її формування - масову мобілізацію - було узаконено відповідним законом декількома днями пізніше (27 листопада 1918 p.). Зокрема, мобілізація стосувалася усіх здатних носити зброю громадян чоловічої статі віком від 20 до 35 років (старшин - до 43 років), які раніше пройшли «муштру в усіх видах армії та флоту» Серед «мобілізаційних» законів - нормативні акти, прийняті у перці і місяці 1919 року: закони «Про заклик до військової служби» (13 січня), «Про прийом в дієву армію УНР охотників» (18 січня), «При поповнення армії та фпьоти» (26 січня), «Про мобілізацію старит таурядовців-вчителів» (17 лютого), «Про загальний достроковиі призов до виконання військової повинності народжєша в 1900 р.» (6 квітня) та чимало інших, включаючи різноманітні постанови, накази, інструкції, які детально регламентувати питання військового будівництва.

У розвиток законодавчого забезпечення розбудови збройних сил затверджуються військові статути - Дисциплінарний cmamy» (24 травня 1919 p.) для підвищення дисципліни у військах, а також Муштровий - для піхоти (23 червня 1919 p.), внутрішньої (30 липня 1919 p.), гарнізонноїта польовоїслужби (1920 p.).

Надзвичайно важливим, з точки зору впровадження головних принципів військового будівництва, був, зокрема. Статут внутр^ш' ньоїслухсби, у якому нормативно врегульовувалися питання депо літизації армії. У документі наголошувалося на тому, що «армія повинна бути поза всякою політикою». Згідно зі Статутом, військовослужбовцям заборонялося користуватися активним виборчим правом, натомість користуватися пасивним виборчим правом дозволялося, тобто військовослужбовці могли обиратися до законодавчих У^ста нов УРН та органів громадського самоврядування, проте за умови обов’язкового залишення ними військовоїслужби.

Статуттакож забороняв військовослужбовцям входитидо складу і брати участь у будь-яких спілках, організаціях, товариствах, партіях, радах, комітетах, що утворювалися з політичною метою; брати безпосередню участь або бути присутнім у «товпищах, мітингах, збірках, маніфестаціях та демонстраціях; привселюдно виголошувати промови політичного змісту».

Зогляду на складну військово-політичну ситуацію, що виникла взимку 1918-1919 pp. врезультаті чергової інтервенції військ біль- шовицькоі Pocii в Украіну і запеклих боїв з ними Республіканської армії, Директорія, аби заохотити українських вояків, у додаток до прийнятого раніше «Закону про землю» затвердила «Закон про додаткове наділення землею козаків Української народної респуб- шмькоїармії» (16 січня 1919 p.). Чинність його поширювалася й на регулярні державні добровільні українські формування. Йдеться про численні повстанські загони, що на добровільних засадах були сформовані в період антигетьманського повстання.

Згідно з цим Законом, всі козаки регулярної армії негайно наділялися додатковою земельною ділянкою за місцем проживання площею від 1 до 2 дес.

Ha ухвалення цієї норми вплинула драматична, якщо не трагіч- ва.ситуація у збройних силах Директорії взимку 1919 p., пов язана ³ переходом на бік російських більшовиків багатьох військових підрозділів і повстанських загонів через невдоволення широких мас селянства режимом військової диктатури Директорії, яку нерозум- ио, а в багатьох випадках і злочинно, репрезентували на місцях ^отамани, комісари та коменданти.

Знаковим явищем серед правових заходів, спрямованих на зміц- *^Ння Управління збройними силами, стало ухвалення Закону ^llllPo державний інспекторат у військовіа частинах та інституціях» (13 квітня 1919 p.). Щоправда, дослідники (О. і M. Копшенщ вказують на пряме запозичення інституту державних інспекторів від комісарів більшовицької Червоної Арміі. Згідно із Законом, дер. жавні інспектори не мали права втручатися в «оперативну та адміністративну» діяльність командирів, а лише повинні були в основному інформувати про ситуацію у військах. B окремих випадках державні інспектори наділялися правом негайного звільнення з армії «ворожих і ненадійних елементів» із повідомленням про це ВІДПОВІДНОМУ військовому начальству та уряду.

Структура війська Директорії УНР зазнавала неодноразовнхзмін. зумовлених воєнною обстановкою, становища па фронтах, колп- ванням чисельності через втрати особового складу в боях та у зв’язку з епідемічними захворюваннями. Показовим у цьому плані є однин із найбільш боєздатних підрозділів Армії УНР - військове формування Січових Стрільців, яке до кінця 1919 p. брало участьв усіх бойових операціях Армії УНР. У листопаді 1918 p. Армія У1ІР складалася з Окремого загону Січових Стрільців, що перетворився наприкінці року в Осадний корпус Січових Стрільців, а з січня 1919 p.- у Корпус Січових Стрільців. Внаслідок реорганізації Ap мії УНР па підставі наказу військам від 15 травня 1919 p. Kopny Січових Стрільців увійшов до Групи Січовпх Стрільців і був пе реформований у дві дивізії.

Чільне місце в армії Директорії належало також Запорізько« корпусу, який дислокувався на Лівобережжі і яким командували фахові старшини, свідомі українські патріоти. У струкгурі Армг під час повстання перебували також Cipa дивізія, частиии Сср№ цької дивізії та численні повстанські загони. Деякі з цих загоні» увійшли до складу Армії УНР, інші незабаром розклалися або висту пили проти Директорії. Зрештою, остання обставина, серед іншогс. суттєво позначилася на чисельності Армії УНР. Якщо у листопад' 1918 p. під час аитигетьманського повстання під прапори Дирсгт° pii стали близько 300 тисяч осіб, які, однак, не були належним чп ном організовані й вишколеиі,то після п’ятимісячноївійии іїар"^,я скоротилася до 30 тис. вояків, третина з яких не брала безпосерИ ньої участі у бойових діях.

Отже, в цілому Директорія приділяла досить багато увагивіД повідному' правовому забезпеченню організації та діяльності зброй

IIIIX сил, однак через воєнно-політичну обстановку нс все було впроваджено у практику. ІІамагшочись вивссти армію поза політику, Директорія, позбавляючи військовослужбовців активного виборчого права, дозволяла ім користуватися пасивним виборчим правом.