Співвідношення юридичної техніки із законодавчою технікою та законодавчою технологією

Законодавча техніка - це система засобів і способів створення законів.

Подібне розуміння законодавчої техніки є відносно стійким впродовж тривалого часу. Цього не можна сказати про поняття юридичної техні­ки, яке протягом усього XX ст.

і підзаконних актів, то радянські й сучасні вчені доповнили це поняття

засобами і способами створення правозастосовних, інтерпретацій- них і правореалізаційних актів. Розширювався також інструментарій

юридичної техніки.

Дискусійним є питання: юридична техніка - це поняття лише сучас­ного права чи воно виникло на більш ранніх етапах історичного розвитку?

Дослідник історії розвитку юридичної та законодавчої техніки О. Пара­монов зазначає, що ці терміни з'явилися в Росії наприкінці XIX - на початку XX ст., а за століття до цього існували інші терміни - «законознавство»

і «закономистецтво», зміст яких охоплював уявлення про історію та фі­лософію права, питання теорії права, деякі методи розробки і створення законодавчих актів.

У XIX ст. в Росії з'являється низка праць, у яких порушено деякі

питання законотворчості («Коротка теорія законів» Л. Цвєтаєва, «Енци­клопедія законознавства» К. Неволіна, «Словник для пояснення юридич­них термінів» І. Новицького та ін.), перекладаються російською мовою дослідження європейських авторів: «Юридична техніка» Р. Ієрінга (1906),

«Техніка англійського законодавства» К. Ільберта (1907). Спеціальних же

вітчизняних праць, присвячених законодавчій техніці цього періоду,

практично не було.

У Росії протягом XIX - початку XX ст. існувала радше «негативна»

юридична техніка, яка вибудовувала свої методи через виявлення й аналіз

недоліків у законодавстві. Основне розуміння юридичної техніки зводи­лося до системи найбільш доцільних способів та правил «законописання».

Можна констатувати, що на цьому етапі поняття юридичної техніки і за­конодавчої техніки були тотожними.

Активне вивчення юридичної техніки в радянський період починається

в середині 20-х років ХХ ст. Різні аспекти юридичної техніки досліджува­ли І. Перетерський, П. Веровська, Н. Жуков, І. Єлізаров. У 50-70-ті роки

виділилося декілька регіональних шкіл, які працювали у сфері юридичної та законодавчої техніки: московська, ленінградська, свердловська та ін.

Найвідоміші представники цих шкіл: С. Алексєєв, І. Брауде, Д. Керімов,

Лекція 2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

38 А. Піголкін, А. Ушаков та ін. Саме в цей час вчені почали розрізняти

поняття юридичної та законодавчої техніки³⁹.

Новий сплеск інтересу до юридичної і законодавчої техніки в Росії припав на 90-ті роки XX ст., що зумовлено активним розвитком федераль­ного і регіонального законодавства. Серед науковців, які досліджували

поняття законодавчої техніки цього періоду, можна відзначити В. Карта­шова, Ю. Тихомирова, О. Парамонова, М. Казанцева.

Розглядаючи співвідношення понять «юридична техніка» і «законо­давча техніка», зауважимо, що законодавча техніка є одним з елементів

юридичної техніки.

З уваги на думки вчених щодо цього питання, юридичну техніку можна

визначити як систему науково обґрунтованих і практично сформованих

засобів і способів, що використовуються при створенні, систематизації, застосуванні, реалізації та інтерпретації нормативно-правових актів. Отже,

юридичну техніку розуміють як ступінь досконалості форми, структури, мови права; прикладну діяльність юристів.

Т. Кашаніна розглядає юридичну техніку як сукупність юридичних інструментів, що сприяє найбільш доцільному перетворенню інформації

на нормативно-правовий акт, дозволяє ефективно здійснювати юридичну

роботу.

Законодавча техніка, будучи основним елементом юридичної техніки, являє собою систему науково обґрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються під час створення (підготовки

й оформлення) законів.

Д. Керімов одним із перших відзначив таку рису законодавчої тех­ніки, як історична сформованість її правил. Аналіз історії становлення та розвитку законодавчої техніки переконливо доводить, що сучасні засоби

і способи законодавчої техніки великою мірою основані на досягненнях техніки законотворення минулих років.

Чимало авторів, визначаючи законодавчу техніку, увагу головно

приділяють практичній виробленості її основних прийомів. Так, І. Ільїн та М. Морозов вважають, що законодавча техніка є «сукупністю певних,

вироблених досвідом і перевірених практикою, прийомів і методів роботи з підготовки та видання різних правових актів нормативного і ненорматив­ного характеру». Як слушно зауважив Д. Керімов, у законодавчій техніці

тісно переплітаються елементи науки, практики і юридичної майстерності. Отже, відкидати наукову обґрунтованість прийомів законодавчої техніки

не можна.

³⁹ Шутак І. Д. Юридична техніка: навч. посіб. для вищих навч. закл. / І. Д. Шутак, І. І. Они- щук. - Івано-Франківськ, 2013. - С. 70.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Деякі дослідники законодавчої техніки вводять до її поняття такі не­властиві законодавчій техніці елементи, як, наприклад, організацію системи управління законодавчим процесом (зокрема планування, координацію дій його учасників), організацію системи забезпечення законодавчого процесу (інформаційного, документаційного, технічного тощо), процедурні правила.

39

Така позиція видається неправильною, оскільки невиправдано роз­ширює поняття законодавчої техніки.

Певний науковий і практичний інтерес представляє виявлення спів­відношення понять «законодавча техніка» і «законодавча технологія».

Водночас треба зазначити, що більшість авторів взагалі не застосовує у своїх працях таких правових категорій, як «законодавча технологія»

або «юридична технологія», обмежуючись аналізом понять «законодавча техніка» і «юридична техніка». Найбільш послідовно ідею впровадження понять юридичної й законодавчої технології в науковий обіг проводить

М.

законодавчої технології можна виділяти такі елементи:

1) законодавча техніка;

2) принципи законотворення;

3) прогнозування і планування;

4) процедурно-процесуальні правила;

5) показники якості прийнятих законів.

Отже, законодавча технологія - це побудована на певних принципах, планах і прогнозах діяльність, що відбувається у встановлених законодав­ством процесуальних формах задля створення законодавчих актів, у ході якої використовують потрібні засоби і способи законодавчої техніки.

У науковій літературі розуміння законодавчої техніки є в широкому

і вузькому розумінні. Так, А. Нашіц у широкому значенні розглядає зако­нодавчу техніку як єдність науки законотворчості, законодавчої політики й законодавчої техніки, а у вузькому - як технічні засоби і прийоми побу­дови норм права. Відтак можемо зазначити, що наведена вище законодавча технологія є нічим іншим, як законодавчою технікою в широкому значенні викладу А. Нашіц.

Важливо розрізняти поняття правотворчої і законодавчої техніки.

Застосування прикметника «правотворча», а не «законодавча» не є ви­падковим, оскільки в першому випадку йдеться про засоби і способи створення не тільки законів, але й підзаконних нормативно-правових актів. Законодавча техніка виступає як різновид правотворчої техніки (поряд із технікою підзаконних нормативно-правових актів). Законо­давча техніка характеризується більш вузьким об'єктом (поширюється лише на закони).

Лекція 2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

40

Правозастосовна техніка, будучи елементом юридичної техніки, являє

собою систему науково обґрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються при створенні (підготовці й оформлен­ні) правозастосовних (індивідуальних) актів. Об'єктом інтерпретаційної техніки, відповідно, є акти тлумачення, а правореалізаційної - акти реа­лізації права.

Задля більш повного дослідження поняття законодавчої техніки по­трібно розглянути розширену класифікацію видів законодавчої техніки.

Взявши за основу різні критерії, можна виділити такі види законо­давчої техніки:

1. Залежно від рівня законотворчої діяльності:

1) техніка створення нормативно-правових актів на державному рівні;

2) техніка створення регіональних нормативно-правових актів (регі­ональна законодавча техніка).

2. Залежно від стадії законотворчості:

1) техніка підготовки концепції законопроекту (техніка концептуаль­ної розробки проекту);

2) техніка написання й оформлення законопроекту;

3) техніка опублікування законопроекту;

4) техніка систематизації законодавчих актів.

3. Залежно від ступеня обов'язковості законодавчих актів:

1) техніка створення загальнообов'язкових законодавчих актів;

2) техніка створення рекомендаційних (модельних) законів.

4. Залежно від різновиду законодавчого акта:

1) техніка створення закону про поправку до Конституції України;

2) техніка створення Конституційного закону;

3) техніка створення Кодексу України;

4) техніка створення Закону України;

5) техніка створення основ законодавства України.

5. Залежно від функціонального призначення створюваного законо­давчого акта:

1) техніка створення закону про внесення змін і доповнень до іншого

закону;

2) техніка створення нової редакції закону;

3) техніка створення закону про введення в дію іншого закону;

4) техніка створення закону про ратифікацію або денонсацію міжна­родного договору України;

5) техніка створення закону про визнання такими, що втратили чин­ність, окремих нормативно-правових актів.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

4. Засоби та способи юридичної техніки

41

Розрізняють такі засоби юридичної техніки:

а) загальні засоби юридичної техніки;

б) спеціально-юридичні засоби юридичної техніки.

1. Загальні засоби юридичної техніки:

- формально-атрибутивні (реквізити документа);

- логічні (структура документа загалом, внутрішня структура норм);

- мовні (весь комплекс виражальних засобів мови, зокрема терміно­логія, мовні кліше, метафори, мовні символи);

2.

посилання, відсилання, застереження, примітки).

Формально-атрибутивні засоби

Реквізити - елементи правового акта, які призначені для зображення

юридичних властивостей та (або) ідентифікації (позначення) норматив­но-правового акта, не містять регулятивних положень (приписів) і забез­печують офіційний характер документа.

До титульних реквізитів, що мають основне навантаження з надання

правовому документу офіційності, належать:

а) вид нормативно-правового акта (дозволяє визначити ступінь важ­ливості, офіційності та обов'язковості правового документа);

б) орган, який прийняв нормативно-правовий акт (визначає юридичну

силу правового документа);

в) найменування (заголовок) нормативно-правового акта (визначає

предмет і коло регульованих суспільних відносин). Розрізняють повне

і коротке найменування; додатковим компонентом найменування є офі­ційна абревіатура;

г) дата прийняття нормативно-правового акта;

д) реєстраційний номер (полегшує пошук нормативно-правового акта).

Важливими атрибутами нормативно-правового акта є також місце,

дата підписання, повне найменування посадової особи, яка підписала

документ, прізвище та ініціали посадової особи, яка підписала документ, її особистий підпис.

Логічні засоби

1. Логіко-мовні прийоми - дотримання вимог (правил) формальної

логіки ґрунтується на логічно послідовному і незаперечливому викла­ді, відповідності викладу нормативно-правового акта його структурі, одноманітності викладу (за схемою викладу, ступенем деталізації ре­гулювання тощо); забезпеченні повноти і деталізованості правового

регулювання.

Лекція 2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

42

Одним із головних засобів юридичної техніки є розміщення норма­тивного матеріалу в певному порядку, його послідовна диференціація.

2. Нормативна структуризація тексту закону - чітка послідовність операцій з вироблення композиції акта, встановлення його складових частин (норми-дефініції, норми-принципи, норми-цілі, норми-пріоритети,

норми-домінанти, норми-імперативи, дозволи, заборони, компетенційні норми, норми-стимули, техніко-економічні нормативи).

3. Нормативна побудова - конкретне, формально закріплене держав­но-владне веління нормативного характеру.

4. Системна побудова - нормативна організація волі законодавця у вигляді логічних норм, нерозривний зв'язок регулятивних та охоронних

нормативних приписів.

5. Галузева типізація - специфічна конструктивна модель, що забез­печує введення нормативних приписів у строго визначену галузь права, відповідність типовим рисам галузевих правовідносин⁴⁰.

Будь-який юридичний документ містить, щонайменше, три частини:

1) вступна частина (преамбула, необхідна для надання юридичному документу певної обґрунтованості та переконливості);

2) основна частина (як правило, поділяється на складові частини);

3) заключна частина (увага акцентується на менш значущих моментах).

Додаткові частини нормативно-правового акта трапляються не так

часто, але значно підвищують ефективність використання норматив­но-правового акта:

1) додаток (матеріали, викладені в додатках, мають прикладне зна­чення і містять: таблиці, графіки, різні переліки, зразки документів, карти,

бланки, схеми);

2) посилання (вказують на взаємозв'язок правових документів);

3) виноски (використовуються для пояснення певних особливостей, які не можуть бути зображені в основній частині);

4) примітки (використовуються, коли потрібну інформацію немож­ливо викласти «по ходу справи», тобто без відволікання або без шкоди для сенсу викладених положень в основній частині правового документа).

Одиниці структурної організації тексту нормативно-правового акта:

- заголовок;

- зміст;

- преамбула;

- частина;

- розділ;

⁴⁰ Шутак І. Д. Юридична техніка: навч. посіб. для вищих навч. закл. / І. Д. Шутак, І. І. Они- щук. - Івано-Франківськ, 2013. - С. 75.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

- глава;

43

- стаття;

- параграф;

- пункт;

- підпункт;

- абзац;

- примітка;

- заключні положення;

- додатки.

Правила розташування структурних одиниць тексту:

1) усі структурні одиниці нормативно-правового акта мають мати

наскрізну нумерацію;

2) по змозі всі великі структурні одиниці мають мати спеціальні за­головки, для швидкого і легкого орієнтування в нормативному матеріалі;

3) нормативний матеріал має бути розміщений так, щоб більш важливі

приписи передували менш важливим;

4) правило має викладатися до винятку;

5) положення про обов'язки мають випереджати нормативні приписи

про санкції;

6) матеріально-правові приписи розміщують перед процедурними, а процедурні - перед процесуальними.

Мова нормативно-правових актів

Мова нормативно-правових актів - загальнолітературна мова, особли­вості якої дозволяють умовно говорити про «юридичну мову». Це чіткість, стислість, визначеність і точність думки законодавця, владний, імператив­ний характер викладу, спеціальна термінологія. Усі ці особливості, багато

в чому унікальні, свідчать про те, що юридичний стиль і юридична мова можуть бути віднесені до загальнокультурних цінностей.

Слово відіграє ключову роль у нормативному тексті. Слово - це одно­часно і поняття, і термін, до якого висуваються певні вимоги. На практиці

трапляються і відступи:

1) стандартні: полісемія, синонімія, антиномія;

2) нестандартні: архаїзми, історизми, діалектизми, техніцизми, іншо­мовні слова, жаргонізми.

Юридичний термін - слово або словосполучення, яке вживається

в нормативно-правових актах і (або) юридичній науці та практиці.

Особливості термінів: ясність, однозначність, апробованість, зрозу­мілість, економність.

Словосполучення - це стійкий смисловий зв'язок між словами.

Словосполучення бувають таких видів:

Лекція 2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

44

1) фразеологізми (стійкі юридичні сполучення - мовні стандарти або кліше з чітко визначеним лексичним складом і порядком слів, визна­чаються необхідністю точно передати взаємозв'язок юридичних понять і думки законодавця);

2) вільні словосполучення.

Пропозиція - основна смислова одиниця нормативного тексту.

Стиль права - система прийомів найбільш доцільного використання мовних засобів у нормативних документах, що є одними із засобів, які забезпечують ідеологічний вплив норм права - забезпечує доступність

і переконливість приписів, що містяться в нормативно-правовому акті.

Текст закону покликаний висловити непрості, часто дуже складні юридичні поняття. Водночас треба враховувати, що закони пишуться для людей. Ось і доводиться законодавцю, домагаючись максимальної строгості й точності юридичних понять, одночасно прагнути дохідливості, простоти

і ясності викладу.

Закони, інші нормативно-правові акти мають особливий, юридичний стиль викладу: вони повинні бути офіційними і термінологічно суво­рими, у них не має бути художньої краси, текст нормативно-правового акта не можна завантажувати декларативними положеннями, гаслами,

закликами.

Правові абревіатури - скорочені словосполучення, утворені з перших літер слів, що входять до них. Розрізняють абревіатури за зовнішньою

формою і за сферою застосування.

Символічні (штучні) мови - форма зовнішнього закріплення та існу­вання певного юридичного змісту, яка здатна впливати на свідомість і по­ведінку людей, служить надійним засобом збереження і передачі правової інформації (може виконувати роль юридичного факту). Це створюваний або санкціонований державою умовний образ, характерний знак, що є видимим або культурно-ціннісним утворенням, якому суб'єкт правотворчості надає особливого політико-правового змісту, не пов'язаного із сутністю цього утворення, що охороняється державою і використовується в особливому процедурному порядку.

Спеціально-юридичні засоби юридичної техніки:

1. Юридичні конструкції (далі - ЮК) - специфічна побудова нор­мативного матеріалу, відповідно до певного типу або виду сформованих

правовідносин, юридичних фактів, їх зв'язку між собою; комплекси право­вих засобів, які утворюють типізовані моделі, що відповідають своєрідним

різновидам суспільних відносин.

2. Юридичне застереження - певна нормативна умова, спрямова­на на зміну дії загального правила. Правові застереження служать для

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

забезпечення прав і свобод громадян, компетенції організацій, суверенітету держав; зміни дії загального правила; узгодження суперечливих інтересів;

45

орієнтації при виборі юридично значущої поведінки; забезпечення точ­ності вираження думки законодавця; досягнення компромісу в середовищі законодавчого корпусу; використовується як спосіб оптимізації правового регулювання; форма вираження і визначення меж розсуду правозасто- совувача; метод «обчислення» із загального результату волі одного або

декількох суб'єктів владних відносин.

3. Юридична презумпція - це засіб юридичної техніки, закріплене в нормах права припущення про наявність або відсутність юридичних

фактів, явищ, ситуацій, зв'язків, які визнаються істинними, поки не до­ведено зворотне (презумпція знання закону, презумпція невинуватості,

презумпція істинності справедливості закону).

4. Юридична фікція - закріплений у нормативно-правових актах нор­мативний припис, який використовується в юридичній практиці у вигляді специфічного способу (прийому), що виражається у визнанні уявного

факту наявним або, навпаки, наявної обставини уявною.

5. Преюдиція - відкидання заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки й оцінки) і закріпив це у від­повідному документі, то вони визнаються преюдиціальними - такими,

що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними та не потребують нового доведення.

6. Юридичні аксіоми - це загальновизнані істини, які не потребують доказів, прямо або непрямо зображені в нормах права.

В. Карташов звертає увагу на необхідність розмежування понять «за­сіб» і «спосіб» юридичної техніки. Під засобами варто розуміти допустимі

правом і законом предмети та явища, за допомогою яких забезпечуються

досягнення поставлених цілей та отримання необхідних результатів.

До юридичних засобів науковець відносить юридичні поняття, терміни, конструкції та інші явища, вироблені юридичною наукою і практикою.

Способи, своєю чергою, В. Карташов розуміє як шляхи досягнення окреслених цілей і результатів за допомогою конкретних засобів та за на­явності відповідних умов і передумов законодавчої практики.

Виділяють такі способи юридичної техніки:

1) способи структурування;

2) способи логічного викладу;

3) способи мовного викладу;

4) способи побудови правового матеріалу за ступенем узагальненості

(абстрактний, казуїстичний);

Лекція 2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

46

5) способи зв'язку між нормативно-правовими актами⁴¹. Запропонована класифікація засобів і способів юридичної техніки

враховує та інтегрує пропозиції з відповідними корективами таких вчених, як С. Алексєєв, В. Карташов, Д. Керімов, Ю. Тихомиров, І. Шутак.