Особливості законодавчого процесу

Характерною рисою законодавчої діяльності Гетьманату була відсутність конкретної законодавчої програми. Чимало з прийнятих нормативних документів, які визначали орієнтири життєдіяльності держави на найближчу перспективу, мали тимчасовий характер.

Зміна форми правління в Україні, що відбулася з проголошенням Української держави, зумовила відповідні зміни у здійсненні законодавчого процесу. Голонна його особливість — закони набувапи чинпосл тільки після санкціонування їх главою держави. Найпоширенішими формами нормативно-правових актів були: грамоти, накази, cmam'^ inu, постанови, закоїш.унієерсаїш, відручнілистиГетьмана.

Характерною рисою законодавчого процесу під час проі№ вироблення та прийняття законодавчих актів стала активізація p^0- боти комісій. За предметом діяльності законопідготовчі комісії Гел манату дослідники (А. Іванова) поділяють на дві групи. До uepvioi ?pynu належали спеціальні або так звані галузеві комісії, які функціонували постійно та розглядали усі законопроекти, предмет регулювання яких безпосередньо стосувався компеї енції комісії (наприклад, фінансова комісія). До д/тугоі — входили комісії, що створю- валисьдля підготовки чи розгляду конкретного законопроекту.

Головний документ, що стосувався врегулювання законодавчого процесу - Закон «Про порядок складання законопроектів, внесеш ix до Ради міністрів, розгляд у Раді, затвердження ix і про форми і порядок оголошення законів» (2 червня 1918 p.) - надавав право законодавчої ініціативи, нарівні з гетьманом, також міністерствам. (Більш того, у деяких випадках рішенням окремих із них, наприклад, Міністерства шляхів сполучення, уряд надавав силу закону). Закон визначав функції уряду в процесі законотворчості та затверджував повноваження у цій сфері Державної канцелярії й особисто Державного секретаря.

УРадіміністрів відбувалися розгляд, обговорення, голосування ia ухвалення законопроекту. Процес обговорення законопроектів фіксувався у спеціальному журналі, до якого заносилися всі побажання, внесені при розгляді нормативного акта. Проекти законодавчих актів, що передбачали подальше асигнування із державної скарбниці, подавалися на попередній розгляд до фінансової комісії та з висновком останньої виносилися на розгляд і ухвалення Ради міністрів. Приймалися нормативні акти простою більшістю голосів, а за їх рівності вирішальним був голос Голови. Майже всі документи Радою міністрів видавалися у формі постанов. Закони та іюсзанови, ухвалені Малою радою міністрів, публікувалися віл '*ні Ради міністрів.

Ha стадії розгляду та ухвалення законопроекту Рада міністрів виробляла концепцію регулювання тих чи інших суспільних від- иосиита, враховуючи зафіксовані у вищезгаданому журналі поба- жанпя, складала варіант тексту закону. У разі ухвалення закону на підставі підписаного усіма присутніми на засіданні міністрами протоколу Державна канцелярія складала остаточний текст законопроекту, що підписувався головою Ради міністрів та міністром або міністрами, які ініціювали законопроект. Зазначимо, що Державний секретар мав право вносити до поданих законопроектів свої Ч'нажсння в письмовій формі. A міністрам надавалося право вида- ^еати розпорядження для пояснення законів з обов’язковим по- ^переднім затвердженням таких розпоряджень Радою міністрів.

Завершальною та найбільш значущою стадісю законодавчого "Роцесу було затвердження законопроекту Гетьманом. Без цього жоден законопроект не ставав законом. Рішення щодо затвердж_еи_ ня (відхилення) закону приймав Гетьман одноосібно і без права перегляду його іншим органом.

Дослідники (А. Іванова) звертають увагу на юридичну грамотність самої форми викладу законодавчих актів, затверджених Гетьманом. 1 це закономірно, адже при розробці проектів законодавчих актів значну увагу приділяли використанню юридичної мови та спеціальної юридичної термінології. Ha законодавчому рівні закріплювались правила, іцо встановлювали стандартне формулювання затвердження законодавчих актів Гетьманом та посвідченняїхДер- жавним секретарем, а також визначали загальні вимоги до форми опублікування законів.

ГІривертас увагу діяльність заснованої при Міністерстві юстииіі комісії ii|odo вироблення української правничої термінології- Основним напрямом її роботи був переклад законодавчих актів, а тако* судової документації українською мовою. Паралельно велася робота з вироблення української правничої термінології, результата якої в подальшому використовувалися при складанні словішю української правничої мови. Однак, за загальним визнанням, ната- конотворенні Української держави негативно позначилася відсутність закріпленого офіційного статусу української мови. Аджебіль- шість законів готувалася російською мовою, після чого (часто вже після їх розгляду та ухвалення Радою міністрів) перекладалза українською. 3 інших недоліків законодавчого процесу в Україи- ській державі виділяють, насамперед, відсутність чітких критерій обрання форми нормативного-правового акта. Часто з питаньси- туативного або індивідуального характеру приймалися закоіи- а питання загальнообов’язкові регулювалися постановами.

Законодавча техніка, у сучасному її розумінні, у період Укр» ської держави перебувала на початковому рівні формування. Воиз складалася не системно, а мозаїчно - шляхом урегулювання нагальних питань поточного моменту. Найчастіше питання зовнішньов¹ викладу тексту проекту вирішувалися на місці учасниками закоио давчого процесу для конкретного законопроекту. За браком квалг фікованих юристів досить часто сила законів надавалася постановзЯ- розпорядженням і навіть пояснювальним запискам окремих Mini^clP^ie

У цілому впродовж існування гетьманського режиму було ви- дано.за різними оцінками, близько півтисячі нормативів на правах законів. Справедливо стверджується, що не псі вони були рівноцінними за своім значенням, проте стосувалися усіх сфер суспільного регулювання - визначали політику 1 стьманату як у конституційно- адміністративній сфері, так і в сфері вреіулювання цивільно-право- вихта кримінально-правових відносин.