Кодифікація права. Статути Великого князівства Литовського

Перші спроби кодифікації права у Литовсько-Руській державі датувалися серединою XV ст., коли було укладено судебник князя Ka- зимира (1468 p.). Зміст Судебника обмежувався в основному нормами кримінального, кримінально-процесуального та адміністративного права.

Найбільшим здобутком у процесі систематизації права у BKJl стало укладення в XVI ст. трьох (редакцій) Литовських статутів. B основу цієї кодифікації було покладено принципи дотримання суверенності держави, єдності права, рівності перед законом (хоча саме право визнавало неоднакову правоздатність для різних категорій людей) і пріоритету писаних законів.

Роботи з підготування Першого Литовського статуту (Старого) проводилися впродовж першої чверті XVI ст. Основним джерелом цього статуту були адміністративна і судова практика державних органів, звичаєве право, норми писаного права, викладені в Судебнику 1468 p. і в раніше виданих грамотах (привілеях). Як джерело статуту були використані також норми «Руської правди», православного й католицького церковного права, а також окремі норми польського права, перероблені та пристосовані до умов феодалізму і місцевих потреб.

Дослідники (B Пічета, Й. Юхо) зазначають, що, готуючи цей статут, його укладачі вперше вирішили низку винятково складних теоретичних і практичних питань, серед яких - розмежування норм права за окремими галузями, розташування їх у визначеній системі, уведення багатьох нових положень, що раніше були невідомі праву ВКЛ.

Статут 1529 p. був першим у Європі систематизованим зводом законів різних галузей права. Він юридично закріпив основи суспільного й державного ладу, правове становище класів, станів і соціальних груп населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів державного управління й суду.

У перших трьох його розділах містилися в основному норми державного права або ж принципові положення з інших галузей права, у четвертому і п’ятому - сімейно-шлюбне і спадкове, у шостому - процесуальне, у сьомому - кримінальне, у восьмому - земельне, у дев’ятому - лісове й мисливське, у десятому - цивільне, в одинадцятому, дванадцятому і тринадцятому - кримінальне й кримінально-процесуальне право. Розділи статуту поділялися на статті (артикули). Вважається, що спершу в статуті було 244 (або 245) статей, у 30-х роках XVI ст. до нього внесли доповнення і редакційні поправки. У результаті кількість статей збільшилася до 283.

Статут був типовою пам’яткою феодального права. Він забезпечував правову охорону прав і привілеїв стану шляхти, особливо верхівки класу феодалів - магнатів, обмежував права простих вільних людей і закріплював безправ’я людей залежних і челяді невільної. Перший Литовський статут послужив міцною основою для розвитку наступного законодавства та був головним джерелом при підготовці Литовського статуту 1566 p.

Соціально-економічні зміни, що відбувалися в середині XVl cr., викликали необхідність унесення змін до законодавства. До таких змін у першу чергу варто віднести зростання і зміцнення феодальної власності, посилення феодального гніту селян та їх обезземелювання внаслідок створення фільварків. Упродовж тривалого часу діяли старі норми права, що викликало критику різних прошарків шляхти. Велике невдоволення чинним правом висловлювали середня шляхта і «нові» великі феодали, тому що право не відображало реального економічного й політичного значення цієї частини шляхетського стану держави.

Другий Литовський статут було уведено в дію з березня 1566 p. Він не лише відобразив нагромаджені за чверть століття соціальні зміни, а й засвідчив зрослий рівень кодифікаторської техніки (Н.Яковенко). Згідно з привілеєм Люблінськоі унії 1569 p., Другий Литовський статут зберігав силу чинного законодавства на від єднаних від ВКЛ та інкорпорованих до Корони Польської українських землях, де з плином часу дістав напівофіційну назву Волинського статуту (або волинського права). Усупереч указівкам низки сеймових постанов, Волинський статут жодного разу не був надрукований і поширювався лише у рукописних копіях.

Тскст статуту складався л 14 розділів, кожний з яких поділявся на статті (артикули). У першому розділі було зібрано норми, іцо проголошували основні принципи права ВКЛ, а також норми, що належали до державного права й державних злочинів, у другому - норми, дотичні до оборони земської. у третьому - норми про права шляхти, у четвертому про суддів і суди, у п’ятому - норми сімейпо- шлюбного права, у шостому - про іпстіпу r опіки, у сьомому - про записи й продажі (про право відчуження мастків за умови засгавн й продажі), у восьмому спадкові, у дев'ятому - про земельні суперечки, у десятому - про лісові промпсли, в одинадцятому - про насильства і злочини проти шляхти, у дванадцятому - про злочини проти простих людей, у зрипадцято.му - иро майнові злочини, у чотирнадцятому про злочини іншого характеру, зокрема про «вивід» феодальпо-залежпих селян.

У цілому правові норми, внкладепі в Литовському статуті 1566 p., відображали коло правовідносин зого часу і цілком забезпечували державно-правовий захист інтересів етапу феодалів. До найбільш важливих норм, викладених у статуті, належали норми державного права. Вони визначали геригорію держави, порядок утворення н діяльності державних органів, права і привілеї напівного сіану Статут 1566 p. законодавчо закріпив привілеї та чільпу роль великих феодалів у державі.

За Литовським статуюм 1566 p., до участі в обмеженні влади великого князя залучався й ссіім. Питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття повнх законів пс могли вирішуватися великим князем із панами-радою келейпо, а тільки па загальному сеймі.

Укладення в 1588 p. Третього Литовського сгатуту (I Іовою) мале па меті узгодити литовське право з польським. Цс було викликано великими соціальними і політичними змінами, що сталися місля втілення в життя реформи 1557 p. («Ycnuiua на ткюки») і акта Люблінської унії 1569 p. 3 цісю метою 1569 p. було вгісрше егворсно комісію, якій доручалося узгоднгп статут із польським правом. Згодом була ще одна комісія, яка, ймовірно (Й.

Формально дія Третього Литовського статуту ие поширювалася на українську територію, але поступово він витіснив звідси попередній, Другий Литовський статут, завдяки неодноразовим публікаціям у 1588 p.- старобілоруською мовою, тобто в оригіналі, і лише до середини XVII ст. чотири рази (1614, 1619, 1623.1648 pp.) - польської

Основне державно-правове значення Литовського статуту 1588 p полягало в тому, що він законодавчо оформив збереження ВКЛ

ські статути иа одне з перших місць серед пам’яток феодального права європейських країн. A Третій Литовський статут (1588 p.)y сучасній літературі вважають перехідним документом від середньовіччя до нового часу. Водночас Литовський статут став такою пам’яткою феодального права, яка у своїх трьох редакціяхзберігала руські правові традиції, і послідовно відображала суспільні зміни.

Отож, огляд найважливіших джерел права, що діяли на українських землях ВКЛ, залежно від форми, порядку видання й суб’єкта, від якого вони виходили, можна переділити na кілька груп. Найдавнішою формою законодавчих актів були листи або грамоти, згодом названі привілеями. Сеймові постанови як поточне законодавство називались ухвалами, статутами або конституціями. Адміністративні та судові акти оформлялись у вигляді вироків, декретів, відповідей князя або листів чи грамот. Чіткого розмежування між цими актами не було. A найвизначнішим результатом процесу систематизації правових норм у Литовсько-Руській державі стали Литовські статути. Вони дають найбільш повне уявлення про основні інститути цивільно- і кримінально-правового регулювання тієї доби.