Джерела та кодифікація права
Розвиток джерел права в російській Україні XlX ст. відбувався у руслі певних особливостей: регіональних, що зумовлювалися неоднаковою історичною долею окремих частин українських земель, і часових, що були спричинені в 60-70-х роках відомими соціально- політичними процесами в Російській імперії.
Джерела права Лівобережжя, Правобережжя, південних губерній України до 40-х років XlX ст. однаковістю не відзначалися. Джерелами цивільного і кримінального права та процесу в південних губерніях України було загальне російсько-імперське законодавство, що склалося ще в період становлення абсолютної монарх» в Росії. Основним джерелом права залишалося Соборне упоженш (1649 p.), правова сила якого впродовж XVIII ст. неодноразово підтверджувалася царськими указами. Норми цивільного, кримінального і процесуального права регламентувалися також у різних за формою загальноімперських джерелах права: маніфестах, іменних указах- уставах, регламентах, установленнях тощо.
У лівобережних і правобережних губерніях України чиннимг також залишалися нормативні акти XVIIl ст., але попереднього icw ричного періоду - часів Гетьманщини та Речі Посполитої. ДжеРЕ' лами цивільного і кримінального права та процесу був Jlumos■ ськіш cmamym у різних редакціях (на Правобережжі здебільиКДО застосовувалися норми Другого (Волинського), а на Лівобереж*1' Третьою (Нового) статутів). Застосування Литовського статуту W підтримано царським урядом через видання в російському пе рекладі тексту Статуту (1811 p.). Російськомовну редакцію ЛитОБ ського статуту було опубліковано у двох книгах. Перша книга поділялася на шість розділів і містила переважно норми матеріального, частково - процесуального права. Норми другої книги, що поділялися на вісім розділів, також присвячувалися врегулюванню цивільно- і кримінально-правових відносин і судовому процесу.
Окрім статуту, важливим джерелом права у згаданих губерніях залишалися відомі збірники магдебурзького права. Проте політика царського уряду була спрямована на ліквідацію міського самоврядування. Указами Сенату (1827 p.) чинність магдебурзького права в Україні було припинено (у Києві норми магдебурзького права формально продовжували діяти до кінця 1834 p.).
Наявність регіональних відмінностей у системі права українських губерній зумовлювала значні труднощі в роботі адміпістративпо- політичних і судових установ, що стало однією з причин кількох спроб уніфікації місцевих правових особливостей з метою поширення в Україну загальноімперської правової системи.
Кодифікація права в російській Україні в першій половині XlX ст. здійснювалася кількома етапами (перший етап кодифікаційного процесу полягав у зібранні законів, другий - у напрацюванні системи їх видання) у рамках загального для всієї імперії процесу систематизації правових норм на регіональному та загальноімпер- ському рівнях. Метою кодифікації місцевого права було нівелювання правових особливостей окремих регіонів - прибалтійських, остзейських та українських губерній.
Хронологічно першою спробою систематизації норм місцевого права в українських губерніях імперської Росії стала кодифікація иивільно-правових норм Лівобережжя під назвою Зібрання малоросійських прав (1807 p.). Проведення кодифікації здійснювалося спершу в рамках створеної на початку століття (1804 p.) кодифіка- ційної комісії (Комиссия составления законов). Планувалося, що Зібрання мало стати одним із розділів майбутнього Зводу законів Російської імперії. Структурно пам’ятка складалася з трьох частин, переділених на розділи й параграфи (викладені у п яти рукописних книгах). Найповніше представлено норми, що стосувалися майнових, шлюбно-сімейних і спадкових відносин, тому Зібрання вважають (4. Ткач) першим проектом цивільного кодексу України, який завдяки багатосторонності регульованих правовідносин і рівню юридичної техніки й систематизації норм міг би бути використаний повністю на практиці.
Проте у поширеному на регіон Зводі законів Російської імперії (1842 p.) як уніфікованого загальноімперського д*ерела права у частині врегулювання цивільно-правових віднови було використано тільки 53 статті Зібрання з бл. 4000 представ- пених. Вони стосувалися в основному права спадкування та рсгу- лювання сімейно-шлюбних відносин. По решті інститутів цивіль- ного, а також по інститутах кримінального права в Чернігівській і Полтавській губерніях від 1842 p. було запроваджено загальнідля всієї імперії норми.Підготування до кодифікації окремого Зводу місцевого права, яке діяло в західних губерніях, приєднаних від Речі Посполитоїза урядовим дорученням, розпочали професор Харківського університету правознавець 1. M. Данилович (1787-1843), якого було відряджено 1830 p. до Петербурга, та чиновник Другого відділення імператорської канцелярії П. Д. Іллічсвський (1808-1858). Причому перший з них мав укласти закони польською мовою, другий - російською. Підготовлений ними Звід місцевих законів губерній та областей, приєднаних від Польщі, що виявився збірником матеріального і процесуального цивільного права, був видрукуваний 1838p. і як проект переданий на розгляд Державної ради. Але її члени висловили сумніви щодо законності місцевих привілеїв, які різко вії- різнялися від російських. 3 основних 15 запропонованих проектів було розглянуто й затверджено імператором лише 10. До того ж. після польського повстання 1830-1831 pp. відбулося нсрсусвідом- лення становища західного регіону в імперії - постало питання про приєднання Західного краю через зближення і законодавства, і політичної практики. Тому порівняно швидко було скасовано чинність Литовського статуту (законодавчий акт пабув чиниості 24 червня 1840 p.) і, відповідно, проект Зводу місцевих закомівза- хідних губерній не набув вищої законодавчої санкції.
Ha загальноімперському рівні через кодифікацію права намагалися вирішити два завдання: створити цілісний законодавчий комплекс усіх виданих у Російській імперії нормативних актів (чинних і таких, що втратили чинність).
3 цією метою приступили до створення Повного зібрання законів Російської імперії, а для створення зібрання актів чинного законодавства вдалися до видання Зводу законів Російської імперії.Підготування кодифікаційних робіт і вироблення засадничіи принципів укладення законодавчих актів пов’язані з ім’ям M. M.Cne- ранського (їх дотримувалися протягом усього XLX і початку XX ст) Проведення законодавчої політики було покладено на створене из базі кодифікаційної комісії Другого відді’іення Власної його імператорської величності канцелярії (1826—1882 pp ). 3 її ліквїдаиією справою впорядкування законів клопотався Кодифікаційний вШа Державної ради (1882-1893 pp.), а завершило цю роботу BiddiW ня зводу законів Державної канцелярії (1893-1917 pp.).
Повне зібрання законів Російської імперії (далі poc.- ПСЗ) відоме у трьох виданнях. Перше видання (1830 p.) складалос» 3
для використання, стала публікація законодавчих актів під назвою Свод законов Российской империи (C'i).
Робота над виданням C3 також зосереджувалась у Дру,ом> відділенні імператорської канцелярії. До C3 нс потрапили исдіючі закони, які втратили чинність, несли повторення, і ті, які за змістом пс мали законодавчих принципів. Обумовлювалося, ідо законом слід уважати «височайші повеління», з підписом імператора, та затверджені ним пропозиції Державної ради. Система розміїцсішв узаконень полягала в їх тематичному, галузевому, хоч і не до кінц» послідовному об’єднанні у восьми головних книгах-розділах 1 - основні державні закони, державні та губернські установи й статути про державну цивільну службу (т. 1-111); II - статути повинностей (т. IV); Ill - статути державного управління (т. V-Vlll), IV закопи про сгани (т. IX); V - цивільні та межові закоші (т.Хі Vl - стагути державного благоустрою (т. XI-XlI); Vll - статуте благочиння (т. Xlll-XlV); VlIl - кримінальні закопи(і. XV).
Звід законів Російської імперії (далі C3) також мав кілька ви дапь.
До видання C3 1832 p. не потрапили військові, морські, місцеві закопи та закони по удільному та відомствах Міністерства народної освіти і державного контролю, управлінню державними справами. Видання цих узаконень готувалося в C3 окремими блоками Укладений C3 уводився в дію з 1 січня 1835 p. Цс видання супроводжували три види покажчиків: загальний змістовий, алфавітний та хронологічний.Одразу за цим виданням готувалося паступпс доповнене, виправлене (1842 p.). Як і попереднє, воно мало такі ж покажчики додатково - порівняльний з виданням 1832 p. Наступним стаю третє, й останнє, одноразове видання C3 (1857 p.), у підготовні якого, як і видання 1842 p., Друге відділення дотримувалося стар тематичної системи розміщення законів, лише додаючи за потрем нові томи або їхні частини. Отож, C3 1857 p. мав 15 томів, 24 кнн- ги, зокрема й алфавітний покажчик, який вийшов 1860 p. Кожне- цих трьох видань, 1832, 1842 і 1857 pp., мали доповнення у виді тривалого видання, яке поділялося на чергове та звідне. У чергових томах уміщувалися закони, які вийшли одразу після пояин C3 протягом перших шести місяців, а звідне — з часу останнього видам* C3 або однією з його частин протягом кількох років. Так, C3 1842p видапнямав 19продовжень,які виходилидрукомдо 1856p., 1857p чотири томи продовжень 1858-1861 pp. Протягом 80-90-хрпМ* XIX ст. із C3 1857 p. видання були виокремлені й підготовлеї окремими випусками практично всі основні законодавчі актн.
Паралельно з ПСЗ і C3. починаючи від січня 1863 p.. стало® ходити Cобрание узаконений и распоряжений, издаваемое i>F1
