<<
>>

§ 1. Історіографія

Період другої половини XIV — середини XVII ст. в історії українського права — це доба польсько-литовського панування в правовій сфері України, що характеризувалася деякими специфічними особливостями.

По-перше, на початку XIV ст. Польща і Литва (щоправда, різною мірою) зберігали тут нормативне регулювання, засноване на давньоруському праві. По-друге, протягом усього періоду зближення обох держав, який тривав майже двісті років, кожна з них здійснювала законодавчі запровадження в українських землях згідно зі своїми державно-правовими вимогами. По-трегє, навіть після об’єднання Польщі й Литви в одну державу — Річ Посполиту — своєрідність литовсько- руського права зберігалася на українських землях, які раніше входили до Великого князівства Литовського, а в Галичині продовжувало діяти суто польське законодавство та українське звичаєве право.

Тривалий час історія Великого князівства Литовського, Королівства Польського та Речі Посполитої (економічний розвиток, суспільний устрій, державний лад, право) залишалася поза дослідженням. Тільки на початку XIX ст. науковці звернули увагу на історико-правове минуле цих держав.

До другої половини XIX ст. центром дослідження литовсько-руської та польської культур залишалися м. Вільно та м. Варшава, що притягували до себе тогочасні інтелігентські шляхетські кола. Це пояснювалося тим, що в столиці колишнього Великого князівства Литовського знаходився університет, заснований російським урядом. Якщо для польських ідеологів Велике князівство Литовське разом з Білорусією та Україною було тільки частиною польської території, яка рано чи пізно повинна відійти до складу відродженої Речі Посполитої, то для російського уряду Україна, Білорусія і Литва становили тільки Західну або Південно-Західну Русь, мало чим відмінну від Pyci Великоросійської. Загальнопольський погляд на те, що Велике князівство Литовське і Польща становили єдиний народ, який сформувався в XIV ст.

під час укладання ще першої унії Литви з Польщею, був змінений литовським істориком T. Нарбутом, який визначив, що Велике князівство Литовське до 1569 p. було самостійною і незалежною державою. Вчений убачав сутність історії в розвитку держави і в змінах організації влади. За висловом В. Пічети, «головний здобуток T. IIap- бута в тому, що він виокремив історію Великого князівства Литовського в цілком самостійну наукову дисципліну».

Із закриттям Віленського університету центром вивчення історії Великого князівства Литовського і пов’язаних з ним історії україн-

ського й білоруського народів став Київський університет. Київська школа істориків, починаючи з M. Костомарова, дотримувалася зовсім інших поглядів па сутність історичного процесу, порівняно з історико- юридичною школою, представленою іменами C. Соловйова і K. Каве- ріна. Якщо для історико-юридичної школи сутність історичного процесу полягає в розвитку держави, то для M. Костомарова сама сутність історичного процесу — це життя і діяльність народу як головного діяча історії. Київська школа істориків спрямувала свою увагу на вивчення історії українського й білоруського народів як таких, що проявили значну самостійність у розвитку національної культури. Проте необхідно зазначити, що перші київські історики були швидше романтиками минулого українського народу, ніж його дослідниками, і тому їхні праці викликаю ть у дечому багато заперечень. Разом з істо- риками-романтиками з часом у Києві з’явилися такі вчені, як M. Максимович, який визнавав у минулому самостійне існування історичного життя великоруського, українського й білоруського народів. Наукова школа, створена M. Максимовичем, мала подальший розвиток. Київські вчені видавали різні історичні документи й були головними діячами Київської археографічної комісії, і в той жс час вони започаткували наукове вивчення історії українського народу. 3 часом Київську школу очолив В. Антонович, дійсний засновник нової української історіографії, який, створивши свою історичну школу, зробив дуже багато для вивчення минулого як Великого князівства Литовського, так і українського народу.

Для В. Антоновича Велике князівство Литовське було самостійним державно-правовим організмом, який підлягав значним змінам у сфері культури й суспільно-правових відносин під виливом польської культури, що мала не позитивне, а негативне значення. Так уперше в історіографії була висловлена думка, протилежна польським ученим, про негативний вплив польської культури на долю Великого князівства Литовського й на історію українського народу. Одночасно в Київському університеті створилася історична школа з вивчення права України і Білорусії, пов’язана з прізвищами M. Владимирського-Буданова та його учнів — M. Макси- мейка, I. Малиновського і M. Демченка. Результати історико-юри- дичних досліджень, розпочаті Київською школою істориків-правників, були вельми значними й виявляли багато неясних сторін литовсько- руського права. Що стосується російської школи істориків-юристів, то представники історикоправових знань у Петербурзі й у Москві майже нс цікавилися питаннями, пов’язаними з історичною долею Великого князівства Литовського, а якщо й цікавились, то лише, чи була вона пов’язана з історією Московської держави. Прикладом таких досліджень може слугувати виступ M. Устрямова, опублікований в 1839 p. «Исследование вопроса, какое место в русской истории должно занимать Великое княжество Литовское». Єдиним винятком можна вважати роботу О. Турчиновича «Обозрение истории Беларуссии с древнейших времен», у якій були порушені виключно питання зовнішньої історії.

У 90-х роках XIX ст. намічається новий етап у розробці історико- юридичних знань, що стосується Литовсько-Руської держави та Польщі. 3 того часу були створені класичні роботи, написані на основі Литовської метрики. Основоположниками цього руху став професор Московського університету M. Любавський, який видав друком дві відомі роботи з історії литовсько-руського права. Пізніше вчені продовжили роботу M. Любавського, розробивши ряд нових теорій із всесвітньої історії та з історії держави і права Великого князівства Литовського.

Це професор M. Максимейко, I. Малиновський, I. Лап- по, M. Довнар-Занольський та ін. Польські вчені також багато займалися історичними й історично-юридичними проблемами зв’язку з історією литовсько-руського та польського права. Краків, Львів і Варшава були науковими центрами з вивчення історичної долі Великого князівства Литовського та Королівства Польського. У той же час українські вчені, які об’єдналися навколо Наукового товариства імені Шевченка у Львові, шляхом розробки ряду історичних проблем розширювали відомості з історії держави і права Великого князівства Литовського. Робота дослідників з вивчення минулого України тривалий час концентрувалася на вивченні окремих фактів, що отримали чітке відображення в ряді чудових монографій. Тільки завдяки нагромадженню монографічного матеріалу з’явилася можливість дати синтетичний нарис історико-юридичних явищ минулого життя українського народу.

Перший історико-правовий нарис Великого князівства Литовського був даний вілснським ученим Ю. Ярошевичем («Obraz Litwi pod wzgledemjej cywilizacyi od czasow najdaw mejszyh do konca wieku XVIII». 1844-1852). Ця праця для свого часу є позитивною, незважаючи на деяку упередженість у висвітленні окремих фактів із минулого Великого князівства Литовського. Проте дослідник оцінював загальноісторичні явища під кутом польської точки зору, через що окремі явища мали частково суб’єктивне, дещо упереджене висвітлення.

Наукова історія Великого князівства Литовського тривалий час нс могла вийти у світ, бо монографічне дослідження минулого України, Литви й Білорусії відбувалося дуже повільно. Тільки завдяки появі ряду робіт, присвячених вивченню окремих питань, з’явилася можливість побачити перший науковий нарис історії Великого князівства Литовського, що належав M. Любавському, «Очерки истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно» (1910). Він дає виразну уяву про соціальний і політичний розвиток Великого князівства Литовського та українських земель до Люблінської унії.

Як додаток у нарисі подані шляхетські привілеї, видані великим князем литовським з 1413 но 1565 p., а також привілеї, надані Бсль- ському повіту, Дорогичинській, Смоленській, Київській, Волинській, Жмудській і Вітебській землям. Професор M. Любавський, будучи прихильником державно-юридичної школи, вибрав центром своїх наукових інтересів соціальні та політичні явища; без уваги ним залишені явища економічні та культурно-релігійні. Скорочений нарис історії

Литовсько-Руської держави аж до унії 1569 p. надрукував В. Пічета — «Русская история в очерках и рассказах» (1910). Історія Великого князівства Литовського розглянута також і M. Грушевським у його «Історії України-Руси». Краківський учений, академік C. Кутшебадав узагальнюючий нарис нід заголовком «Historia ustroju Polski w zar- yzie. Litwa» (1921), у якому ггодав своє бачення литовсько-польської історії до 1791 p. Дві перші частини праці від стародавніх часів до 1386 p. і від 1387 до 1569 p., незважаючи на стислість викладу й деяку догматичність, дають чітку уяву про державно-правовий лад Великого князівства Литовського. Автором прийняті до уваги досягнення всіх учених у вивченні минулого Литовсько-Руської держави як російських та українських, так і польських.

Монографічні дослідження окремих сторін історії держави та права Литовсько-Руської держави й Польщі проводилися за такими основними напрямами: еволюція адміністративного, територіального устрою Великого князівства Литовського; державний лад, організація та зміни системи органів влади й управління; суспільний устрій, правове становище станів і верст населення; джерела, основні галузі права та їх систематизація.

Фахівці загальної історії та історики-правники надавали багато уваги вивченню виникнення території Великого князівства Литовського. Ця робота із самого початку проводилася з великим успіхом російськими, українськими, польськими та німецькими вченими. Ініціював дослідження цього питання в Києві засновник Київської української історичної школи професор В.

Антонович, який виступив із роботою «Очерки истории Великого князівства Литовського до смерті Великого князя Ольдера» (1877-1878). Дослідник звернув увагу на утворення Великого князівства Литовського та його початкову історичну долю. В. Антоновича дуже цікавила проблема виникнення великого політичного організму, який спочатку досяг визначного зростання, а потім досить швидко зник з історичної сцени. Учений пояснював цю катастрофу тим, що в Литовсько-Руській державі існувала племінна різновидність двох етнографічних типів, внутрішньо сконсолідованих, але в той же час утворюючих єдиний політичний організм. Пояснюючи процес виникнення території Великого князівства Литовського, він надає велике значення завойовницьким тенденціям великих князів литовських. Питання, поставлені В. Антоновичем, були детально розроблені серед учнів, які належать до Київської історичної школи. Вони спрямували свою увагу на вивчення процесу виникнення Литовсько-Руської держави, соціально-політичне становище окремих областей у момент входження до складу Великого князівства Литовського. Таке дослідження складових одиниць Великого князівства Литовського мало велике наукове значення, тому що монографічне вивчення окремих областей дає можливість уявити собі політичне обличчя кожної області окремо. До такої групи належаЛ праці: «История Полоцкой земли до конца XIV в.» (1896) В. Данілєвича; «История Смоленской земли до начала XV ст.» (1895); «Очерки истории

„ „ „ „ мя ^V ст.» (1891) M. Дов-

Кривичскои и Дреговичскои земель до кои^ ПинскоГО княжества B

нар-Запольського; «Очерки истории TypoB0'^ ^jggi) м с. Грушев- X-XIH вв> (1901) та «Історія Киевской зеМ^ хонцаХ1Х в.» (1888) ського; «Очерки истории Волынской земли P Воль1НСКОй земли до О. Андріяшева; а також: «Исторические сУ^йВерской земли*. (1882) конца XIV ст.» (1895) П. Іванова; «История с .ювини xiX ст.» (1881) Д. Багалія; «История Сиверской земли до H0'

П. I олубовського. -никнення території Be-

Після праць В. Антоновича питання про в> актер пього дер..

ликого князівства Литовського та про загаЛь16авськИМ у його ро(>оті жавного організму було знову порушене M. ^TOBCKO-PyCCK0ro госу- «Областное деление и местное управление J^ ^892> Цяпрацязначно дарства ко времени издания первого статута» ( . циТОВсько-Руської

вплинула на вивчення історико-юридичної '.атеріаЛі Щ0 вперше 6vB держави. M. Любавський використав у робот> ^a стосується основних добутий ним із Литовської метрики. Ця Р°®®зівства Литовського, проблем історичного життя Великого KH . з соціальним устроєм пов’язаних як з організацією управління, таіС іальНиЙ розділ про- Литовсько-Руської держави. Він присвятив ‘ювання висуваючи танні відводив другорядне значення факту • землЯМИ литовського принципи добровільного визнання ОКрСМИМ‘ ший характер тери. суверенітету, першим звернув уваг>' на феДеРеЖЄММЯ стало загально- торії Литовсько-Руської держави. Це спостєр

визнаним у сучасній історіоірафії. -сько-Руської держапи

Історію адміністративної розбудови ЛйТ( 0ПСК0.русск0г0 пра. вивчав Ф. Леонтович в «Очерках по исторйИ „ деталямИі написана ва» (1894). Робота цікава своїми HOflpoeHHKK1iis р0ботаФ.Леон- иа основі матеріалу, який критично був nepeB>l сцснзії

<< | >>
Источник: І. А. Безклубий, I. C. Гриценко, О. О. Шевченко та ін.. Історія українського права: Посібн. /І. А. Безклубий, I. C. Гриценко, О. О. Шевченко та ін.; — K.,2010. — 336 c.. 2010

Еще по теме § 1. Історіографія:

  1. Бібліографія
  2. Виникнення й розвиток загальної історії держави і права
  3. Вітчизняна наука загальної історії держави і права
  4. СПИСОК ФАХОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ (БІБЛІОГРАФІЯ)
  5. Додаток 19 Перелік осіб, біографічні довідки про яких містяться B шеститомнику "Юридична енциклопедія"
  6. Американська та британська історіографія проблеми
  7. Радянська, українська та російська історіографія інститутів держави і права США
  8. Історіографія курсу
  9. (Числа відносяться до сторінок)
  10. Етапи та проБлеми історіографії історії держави і права України
  11. § 3. Методи пізнання історії українського права
  12. § 4. Структура посібника «Історія українського правам
  13. § 1. Історіографія права
  14. § 1. Історіографія права
  15. § 1. Історіографія
  16. § 1. Історіографія гірава
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -