Американська та британська історіографія проблеми

Характеризуючи історіографію проблеми, треба взяти до уваги те, що США є провідною капіталістичною країною, яка відповідно до своїх традицій декларує переваги американського способу життя, прагнучи зробити його зразком для всього світу.

Проте ставлення до особливостей американського світогляду має бути вироблене з урахуванням тієї обставини, що США є типовою ідеократичною державою, яка жорстко ідеологічно контролює своїх громадян.

Перші дослідження з історії інститутів держави і права британських колоній були надруковані в США під час революційної війни за незалежність. Ними стали передусім праці Т. Пейна (17371809) - памфлет «Здоровий глузд» і трактат «Сторіччя розуму», де цей політик показав причини краху британської колоніальної системи управління в Новому Світі та шляхи до побудови в колоніях буржуазно-демократичного ладу [140]. Концепцію Пейна було відбито й у дослідженнях політичних діячів революційної доби Дж. Са- лівена («Історія колонії Мен») і Д. Рамсея («Історія Південної Каро- ліни») [493; 517]. Ці автори були плантаторами й учасниками боротьби за незалежність, які обстоювали власні інтереси. Їх цікавила проблема правового регулювання праці рабів Британської Америки, і тому вони зосередилися на розкритті змісту правових інститутів тимчасового й довічного рабства. Їхні роботи ще були проникнуті революційним духом, і вони гіпотетично не виключали руйнування рабства, не передбачаючи, що найближчим часом з огляду на низку причин рабство на Півдні США набере «другого дихання» [62].

Однак фундаментом історико-правової думки Америки часів формування незалежної державності стали праці Джефферсона «Автобіографія» й «Нотатки про штат Віргінія» [138]. Для них Джефферсон використав широку джерельну базу, що сприяло їх високому науковому рівню. Значення праць майбутнього президента США підкреслюється і тією обставиною, що він дуже ретельно проаналізував сутність процесу розвитку та краху системи влади у південному регіоні Британської Америки. Це ж, на його думку, було потрібно для використання досвіду колоніальної доби в процесі створення системи управління незалежних США.

З початку XIX ст. розвиток органів влади США був дуже тісно пов’язаний із широкою територіальною експансією. Захоплення земель французів, іспанців та індіанських сусідів і створення там федеральних територій з відповідними державними структурами управління та самоврядними органами спиралося на історичний досвід американців тієї доби, коли вони були ще підданими британського монарха. Ось чому відносно рано в новій суверенній державі США народився цілком професійний історико-правовий напрям американської науки - романтичний, або рання школа істориків і держа- вознавців. Методологія її добре відбивала буржуазно-ліберальні ідеї, хоча й у специфічній формі, яка характеризувалася відвертим расизмом і зневагою стосовно таких об’єктів історико-правових та історичних досліджень, як індіанці й колоністи з європейських держав - суперників Англії з боротьби за гегемонію в Америці. Ця концепція характерна для десятитомної праці патріарха романтичної школи Дж. Банкрофта «Історія Сполучених Штатів», перші чотири томи котрої присвячено колоніальній добі [329]. Банкрофт є засновником націоналістичної концепції «винятковості історії американської державності» порівняно з історією іншого світу. Його ідею було взято на озброєння низкою епігонів, серед яких виділялися Дж. Де Форест, Ч. Еліот, У Мур і Дж. Фрост [370; 383; 392; 465].

Згадані науковці зверталися й до аналізу історії плантаційного рабовласництва. Однак саме в такій площині привертає увагу праця Т. Ріва про правовий стан різних категорій населення Британської

Америки, зокрема рабів [494]. Цікавою є наукова розвідка В. Грейдо- на про американських суддів і констеблів, які брали участь у розв’язанні суперечок між панами й наймитами [396]. Водночас у колишній метрополії Дж. Читті надрукував працю, подібну до праці Ріва [358].

Безперечно, значним внеском у вивчення проблеми побудови органів влади Британської Америки дослідниками ранньої школи стали праці Ф. Паркмена, які 1902 р. увійшли до п’ятнадцятитомно- го зібрання творів «Франція й Англія в Америці» [486]. Основною концепцією Паркмена стала «полярна інтерпретація» історії розвитку влади в колоніях різних європейських держав. Відповідно до неї сили прогресу продемонстрували англосаксонські протестанти. Останні ж перебороли реакцію в особі французького католицького абсолютизму й захопили територію Канади та долину ріки Міссісіпі, де було створено колонії, в яких формувався осередок демократії.

Паркмен вважав за доцільне ретельно порівняти організацію праці землеробів у французькій Канаді та Британській Америці. Це дало йому змогу зробити висновок, що англосакси, котрі діяли як підприємці на буржуазних засадах, закономірно перемогли реакцію феодально налаштованих канадських землевласників і стали зразком для американських капіталістів. Ця теза набула великої популярності навіть в Англії, де під впливом Паркмена вийшли з друку праці Д. Грехема і Д. Джеймса [395; 416], у яких здійснено аналіз Британської імперії як системи, де особливе місце займали колоністи, які на північноамериканському ґрунті намагалися перетворити британський зразок побудови державності на суто американський.

Не можна залишити поза увагою великий внесок К. Маркса у вивчення проблем розвитку політичної системи англійських колоній. Безперечно, Маркс мав рацію, коли підкреслював, що навіть за наявності типологічної схожості регіональних систем влади в американських володіннях британської Корони кожна колонія демонструвала свої особливі зразки формування системи управління, представницьких і судових органів [267, т. 23, c. 761-767]. На його думку, фундаментальні принципи побудови американської системи влади колоніальної доби для кожної колонії були чітко зумовлені її економічною системою. Він відрізняв плантаційне рабовласництво, яке пробудило до життя олігархічну систему управління Віргінії та інших колоній Півдня, від системи вільного капіталістичного розвитку Нової Англії, де склалася демократичніша сукупність владних структур. Саме Маркс сформулював економічний закон збереження плантаційного рабства через постійну колоніальну експансію, яка ще в колоніальні часи обумовила такі основи прямої та представницької демократії на Півдні США, до якої не була причетна більшість вільного населення цього регіону [267, т. 23, c. 767-769].

Завершення громадянської війни у США та розпочата там Реконструкція призвели до занепаду романтичної школи американської історіографії, оскільки настав час для виникнення нових напрямів державно-правової думки. І це тому, що соціально-економічні й політичні відносини в Америці були суттєво змінені. Не дивно, що останнім проявом існування романтичного напряму історіографії стала публікація в 1874 р. останніх томів праці Дж. Банкрофта з історії Сполучених Штатів. У них організація влади британських колоній була представлена як вихваляння демократичного характеру не лише законодавчої, а й виконавчої та судової влади. Проте життя потребувало затвердження в американській науці суто прагматичного підходу до вивчення особливостей еволюції американської державності часів перебування колоній під британською юрисдикцією. Цей прагматизм був притаманний подальшому розвитку американської історико-правової науки.

Перехід США до імперіалістичної стадії розвитку економіки й політичної системи дав поштовх затвердженню нових течій істори- ко-правової думки, що відбивали панування фінансової олігархії, яка відкрито намагалася прибрати до своїх рук важелі управління державою. Ту добу самі суспільствознавці США та Англії назвали епохою імперіалізму. Тому-то наприкінці XIX ст. в Америці виникли різні історико-правові школи, а саме: юридична, англосаксонська, імперська й економічна. Особливістю їх утворення було те, що американські вчені по-різному зазнали впливу праць представників англійської юридичної школи кінця XIX ст., фахівців із конституційного права В. Беджгота, С. Гардінера, А. Дайсі, С. Лоу, Дж. Ніколза і В. Стабса [189; 200; 203; 257; 479; 516]. Останні аналізували розвиток найважливіших британських конституційних форм, і поза полем їхнього зору перебувало все різноманіття інститутів держави і права. Проте для Британії кінця XIX - початку XX ст. вкрай необхідним було розв’язання такого питання, як правове регулювання відносин власників і найманих працівників. Класики британського конституціоналізму вивчали процес формування рабської праці в Англії та її колоніях, утім не критикували негативних наслідків перетворення вільних селян на тимчасових рабів.

Англійські вчені, які публікували тюдорівське законодавство про працю, що мало вищу юридичну силу порівняно із законами колоній, надали орієнтири для наукових пошуків американських учених. Останні заснували правознавчий напрям і взялися за аналіз тимчасового рабства білих та довічного рабства негрів на початку ХХ ст. Утім американці сліпо копіювали ідеї, дані британською юридичною школою. Вони вивчали право колоній як похідне від архаїчних правових інститутів середньовічної Англії. Так, представники правознавчого напряму історії США О. Данлоп, Дж. МакКейн, Т. Ноутон, A. Сміт, Д. Сміт, Дж. Фішер перебільшили наступність інститутів права Англії в Америці [230; 379; 386; 423; 443; 509; 510; 512]. Це звужувало можливості вивчення розвитку колоніальної правотворчо- сті в галузі регулювання інститутів власності і рабської праці.

Американські прибічники англосаксонської школи своєю ідеологією обрали позитивістську філософію англійця Г. Спенсера та французького соціолога О. Конта й соціал-дарвіністське вчення, послідовники якого вважали, що в людському суспільстві, як і в тваринному світі, повинен виживати тільки найміцніший. Це особливо захоплювало Дж. Фіске, який став пропагандистом цивілізаторської місії раси арійців в особі англосаксонських колоністів, що сповідували протестантизм і заклали основу сильної влади в колоніальній Америці. Свої погляди він виклав у монографії «Відкриття Америки» й у деяких інших працях [304; 389; 390]. Фіске пов’язував виникнення інституту рабства з традиціями англосаксонської ранньофеодальної монархії. Він перебільшив вплив елементів феодалізму, які метрополія насаджувала в колоніях, на розвиток землеробства та організацію праці в Америці. Зрозуміло, що послідовники такої філософії всіляко виправдовували існування різних форм рабства у Британській Америці як джерела економічного прогресу. Проте між ними існували розходження стосовно впливу метрополії на економічні, політичні й правові процеси у ранніх США.

Прибічники імперської школи, на відміну від послідовників Фіске, більш помірковано висвітлювали закономірності розвитку політичної системи англійських колоній. Вони зіставили цей багаторічний процес із загальноімперською політикою Лондона, котрий безнадійно намагався знайти таке співвідношення інтересів метрополії та колоній, яке б не погрожувало інтересам першої. Це продемонстрували роботи І. Іглстона, Л. Лабарі, Г. Осгуда, Р. Туайтса та Дж. Шарфа [382; 434; 484; 485; 504; 525]. Однак вони проігнорували напівфеодальні аграрні інститути ранніх США і перебільшили рівень розвитку товарного землеробства та відповідних йому засобів використання праці рабів. Проте широку панораму виникнення плантаційного рабовласництва у Британській Америці, яке спиралося на підневільну працю тимчасових рабів, подано в дослідженні Дж. Скотта «Сеньйори східного узбережжя Америки» [506].

Інші погляди на формування системи влади в британських колоніях були притаманні послідовникам Тернера - представникам економічного напряму. Вони пояснювали еволюцію державних інститутів у колоніальній Америці впливом найважливіших економічних чинників і великим значенням фронтіру. Це, на їхню думку, і було секретом побудови в колоніях демократичного (точніше - буржуазно-демократичного) державного ладу. В руслі концепції Тернера були написані праці Г. Болтона, Ф. Брюса, Ю. Гріна, Е. Дойла, Дж. Дрила, В. Кларка, У Крейна, Н. Міда, Г. Прістлі і Дж. Фішера [340; 341; 352; 360; 366; 378; 387; 398; 456; 491]. У працях цих учених зосереджено увагу на прямій залежності правового становища рабів від характеру економіки окремих колоній. Їхні ідеї врахували останні представники юридичного напряму англійських істориків держави і права, що відображено навіть у багатотомній «Кембриджській історії Британської Америки» [234, с. 34].

Щоправда, в працях зазначених авторів переоцінено вплив релігійного чинника на діяльність органів виконавчої, представницької і судової влади колоній. Адже лише в осередку пуританської олігархії, в колонії Массачусетс, справді існував союз між публічною світською владою та духівництвом, що створив умови для виникнення режиму теократії, та й то лише на початковому етапі формування Британської колоніальної імперії.

Поряд із консервативними течіями в американській історіографії на початку ХХ ст. виник економічний напрям дослідників аграрного ладу США. Його метр Ф. Тернер наполягав на вирішальному впливі британського колоніалізму на формування буржуазно-демократичного ладу ранньої Америки, який виник внаслідок перенесення до Нового Світу капіталістичного укладу Англії. Тому його прибічники Г. Болтон, B. Бoнд, Ф. Брюс, Д. Дойл, В. Кларк, Т. Маршал, Н. Мід заперечили жорстокість законів Британської Америки про рабство [340-342; 352; 360; 378; 456].

Зауважимо, що деякі американські автори першої половини минулого століття відчували вплив марксистських ідей щодо сутності держави як знаряддя насильства панівного класу над населенням, не причетним до участі в управлінні країною. Однак їхні праці відзначалися лише псевдосоціалістичною фразеологією. Саме це було притаманно Дж. МакКейну та Р. Колдуелу [356; 443].

Англійська ж історіографія проблеми між двома світовими війнами була представлена багатотомною «Кембриджською історією Британської імперії» [205, с. 519]. Особливість цієї фундаментальної публікації в тому, що її автори дуже прямолінійно ілюстрували перевагу англійських інститутів публічної влади над державними інститутами, котрі існували в народів, що потрапили під гніт Англії. До числа цих народів належали й американські колоністи, котрі, на думку авторів «Кембриджської історії», не були спроможні знайти правильне співвідношення між демократією, яка слугувала інтересам приватних осіб, і суспільними інтересами.

Напередодні початку Другої світової війни в історико-правовій науці США став переважати економічний напрямок, домінування якого визначалося впливом «нового курсу» Ф. Рузвельта. Праці останніх представників імперської школи М. Сейвела та М. Лоурі [440; 502] виглядали дуже блідо на тлі праць так званих прогресистів - М. Блейрсфорда, Ф. Кіркленда, К. Сайпа, Дж. Фіске та С. Фішера [339; 388-390; 430; 508]. Однак прогресисти часто-густо переносили ліберально-реформістські ідеї «мозкового тресту» Рузвельта в колоніальне минуле США, модернізуючи американську державність того часу та надмірно часто наполягаючи на демократичності політичної влади британських колоній.

Після Другої світової війни в державному житті США відбувався розвиток принципів субсидіарності, регіоналізації та децентралізації. Два останніх принципи стали основою внутрішньодержавної політики. Основна спрямованість принципу субсидіарності зрозуміла: після розгрому фашизму всупереч демократичному централізму соціалістичних держав слід було захистити автономію особи і право на самоврядування нижчих політичних одиниць. Субсидіар- ність організації влади протиставлялася авторитарності централізованої держави. Вона гарантує своїм громадянам свободу й незалежність, місцеве та регіональне самоврядування. Кардинальні зміни в соціально-економічній сфері привели до панування теорії держави соціального добробуту. При цьому найпомітнішим досягненням у галузі розроблення цієї теорії вважаються докази надкласової природи держави загального добробуту. Це й визначило панування апологетичної історіографії колоніального минулого американської держави, яка базується на теорії «американської винятковості». Вона обґрунтовує не просто неповторність американського історичного досвіду, а його «обраність», яка полягає нібито у втіленні унікального демократичного експерименту, коріння якого сягає в ранню добу історії США. Ця теорія була «родовим криком» історіографії цієї країни, а нині вона створює її світоглядну основу. Теорія «американської винятковості» міняла свій одяг, втілюючись у концепціях, які нібито виключають одна одну, проте вони так і залишилися різними варіантами апологетування минулого США.

На чолі апологетичної історіографії історії американської державності з 50-х рр. ХХ ст. виступала школа консенсусу (безконфліктності). На неї наклала глибокий відбиток ліберально-буржуазна думка, позиції якої посилилися у зв’язку з перемогою США в «холодній війні». Постійне чергування ліберальних і консервативних політичних циклів, які є властивими для сучасної історичної та іс- торико-правової науки США, найповніше було висловлено в книзі «гуру» ліберальної історіографії А. Шлезингера-молодшого «Цикли американської історії» (1986). Слідом за істориками-прогресистами він заявив, що в Америці триває «боротьба між капіталістичними цінностями - недоторканністю приватної власності, максимізацією прибутку, культом вільного ринку, виживанням найсильніших - і демократичними цінностями - рівністю, свободою, соціальною відповідальністю і загальним добробутом». Однак, на відміну від прогресистів, він стверджує, що між двома категоріями цінностей немає непримиренних суперечностей, оскільки «в Америці капіталізм включає демократію, а демократія - капіталізм» [315, с. 45].

Теоретичним джерелом таких поглядів ще з колоніальної доби історії США є ідеологія Просвітництва, яка користувалася там великим попитом тому, що англійська революція прискорила розвиток капіталістичних відносин і в своїх колоніях. Швидкому розвитку капіталізму в колоніях і метрополії сприяла й протестантська церква. Кальвіністська доктрина визначення і породжена нею протестантська етика зумовили поширення духу підприємництва і створили психологічну основу капіталістичної цивілізації. Джерела ж первісного нагромадження капіталу для неї містилися в Америці, де панувала примусова праця. Ліквідація королівського абсолютизму, Славетна революція й ухвалення 1689 р. «Білля про права» надали представницьким установам Англії конституційні гарантії, розширили прерогативи парламенту, що перетворило її на країну з розвиненою парламентською системою. Однак метрополія лише обмежено дозволяла розвиток подібного процесу в колоніях. Центральним постулатом просвітницької ідеології стала природно-правова теорія. Гуманістичний зміст ідеології просвітителів полягав у тому, що в центр уваги ставилася людина. Відкинувши християнську догму про початкову порочність природи людини, вони висунули тезу про її природну доброту і про можливість людського щастя. Його досягненню, на думку просвітителів, серед яких були Б. Франклін і Т. Джефферсон, має служити доктрина природних прав людини, яка включає три обов’язкових компоненти - життя, свободу і власність. Перше місце в цій тріаді зайняло право приватної власності. Обґрунтовуючи цю першість, Локк вивів право власності з трудової діяльності людини в пору її «природного стану».

Важливими компонентами просвітницької ідеології були теорія народного суверенітету та ідея суспільного договору, наслідком яких є громадянське суспільство і держава, що мала охороняти природні права людини. З теорії суспільного договору виходило і вчення просвітителів про принципи нової державно-політичної системи, основою якого стала доктрина поділу влади. Разом з емігрантами ці ідеї були перенесені на американський ґрунт. Ідеологія американського пуританізму, розвинена в працях Р. Вільямса, Т. Гукера, Дж. Вайза, породила в англійських колоніях міцні традиції вільнодумства. На їх основі виникла ідеологія американського Просвітництва, яка крім усього іншого підтримувала пристрасть підприємців до накопичення капіталу як ідеалу успіху, а джерелом його визнали вичавлення додаткової вартості з праці рабів. Тому й нині для США актуальним є гасло соціальної нерівності: «Всемогутній Бог у своїй святості і мудрості так визначив умови існування людей, щоб в усі часи хтось був бідний, а хтось багатий, хтось стояв вище, а хтось був у нього в підпорядкуванні» [234, с. 101-102]. Такі «чесноти» є фундаментом ідеології американського лібералізму.

У 60-80-ті рр. минулого століття в США в рамках критичного напряму набула розвитку радикальна школа, представники якої перебували під впливом критичних напрямів сучасної західної філософії і соціології - від екзистенціалізму і франкфуртської школи до молодіжної ліворадикальної контркультури. Радикальні історики випробували на собі і вплив історичного матеріалізму. Вони вважали себе марксистами, однак не визнавали революційних перетворень, хоча й використовували метод історичного матеріалізму для вивчення витоків рабства у США.

Після розгрому світового фашизму розвивалися традиції прогресистів, котрі виходили з економічного детермінізму розвитку США. Ч. Бурк, С. Віленс, Ю. Дженовезе, Д. Манікс, Л. Метьюз, Д. Херст, М. Швайцер та інші дослідники визнали аналіз правового регулювання економіки центральною проблемою історії держави та права США [353; 394; 413; 454; 455; 505; 537]. Вони заповзято бичували такі «виразки» ранньої американської державності, як тимчасове й довічне рабство, утім вважали, що рабство було не викривленням засад колонізації Америки, а цілком необхідним правовим інститутом, який забезпечив розвиток капіталістичного укладу.

Методи дослідження основних проблем американського державотворення для американських фахівців завжди застосовувалися як скальпель, яким вони препарували факти, що привернули їхню увагу. Зрозуміло, що в кожного з фахівців були власні специфічні прийоми користування таким інструментом. Водночас усі вони мусили підкорятися певним орієнтирам для своєї праці, продиктованим політичною елітою США. Саме це мають пам’ятати вітчизняні політики й учені, які пильно придивляються до творчих лабораторій американських колег.

Особливих вагань у виборі засобів для проведення відповідної зовнішньої і внутрішньої політики в американських можновладців немає. У пропаганді американських «цінностей» вони спираються на «ідеологічну армію», яка включає і професійних суспільствознавців, і витончених професіоналів-журналістів з газет і журналів, які користуються міжнародним визнанням.

Взаємостосунки між виразниками офіційної ідеології США подекуди суперечливі; серед них нерідкі гострі дискусії про місце Америки у світі і про шляхи її внутрішнього розвитку, зокрема й у галузі вирішення місцевих справ територіальними громадами, які набули нині особливої ваги внаслідок міжнародної фінансової кризи.

Ці течії мають внутрішні розмежування, що створює у людей, які не знайомі із сутністю ідейно-політичних реалій США, уявлення про наявність там ідеологічного плюралізму. Утім за картиною розгулу ідеологічної вольниці криється обмеженість ідеологів американського шляху, їхня безсумнівна віра в його унікальність і перевагу, що відображено в різних суспільних науках, зокрема й тих, об’єктом дослідження яких є американське місцеве самоврядування. Оцінки американського досвіду в цій галузі життя громадян належать державознавцям, соціологам, політологам, економістам, філософам, історикам, юристам і політикам. Саме вони формують історичну свідомість у США, якій належить особливе місце в системі духовних цінностей та ідеології політичної еліти.

Провідні ідеологи США неодноразово визнавали, що апеляція до уроків історії цієї країни в умовах відомого прагматизму американців та їхньої традиційної нелюбові до абстрактного теоретизування стала фундаментом сучасної політичної свідомості та політичної ідеології [197, с. 13].

Історія та історичні приклади з будь-якого приводу визнані офіційною ідеологією США як ефективний засіб впливу на масову свідомість. У зв’язку з цим треба пригадати тільки новітні приклади. Так, президент США Р. Ніксон не втомлювався присягатися в прихильності «духу 1776 р.», який пробудив прагнення американців до активного вирішення місцевих справ поряд із загальнонаціональними. Р. Рейган проголосив програму «консервативного оновлення» Америки [348, р. 22], особливо стосовно залучення громадян до вирішення місцевих справ разом із державними органами. А новий президент Б. Обама взагалі вбачає історію своєї держави джерелом мудрості для політиків, які прагнуть вивести Америку з кризи й досягти нового розквіту. У сучасних США спостерігається реанімація ідеологічних установок «золотого віку» державності, який залишився в минулому столітті. Америка вочевидь намагається самовідро- дитися на основі повернення до «доброчесних» прав і моралі минулого, а звідси й випливає велика заінтересованість історією США.

Зазначений підхід начебто не дає підстав для інших інтерпретацій, але це не зовсім так. США, їхня внутрішня і зовнішня політика привертають сьогодні до себе найпильнішу увагу, і це не випадково. Поки що вони виступають як провідна капіталістична країна, яка, відповідно до своїх традицій, декларує переваги американського способу життя, прагнучи зробити його зразком для всього світу. Однак навряд чи можна спростувати тезу про те, що американська держава ліберальна до громадян, доки вони безумовно визнають її право бути лідером і суддею всього світу й демонструють абсолютний патріотизм, який на практиці перетворюється на шовінізм. На цьому тлі дуже строкатим є спектр сучасних ідейно-політичних течій у цій країні: це консерватори і неоконсерватори, ліберали й нео- ліберали, лібертаристи й традиціоналісти, ліві та праві радикали.

Усі названі течії громадської думки мають внутрішні розмежування, що може створити в людей, не знайомих із сутністю ідейно-політичних реалій цієї держави, уявлення про наявність там ідеологічного плюралізму. Насправді за плюралізмом ховається певна обмеженість ідеологів американського шляху, котрі не піддають сумніву віру в його унікальність, що відображено в науці державного управління. Оцінки американського досвіду належать державо- знавцям, юристам, історикам, політологам, соціологам, економістам, філософам і політичним діячам. Їхній аналіз, врахування методології вивчення державотворчих процесів, притаманних американським ученим, допомагає оцінити, якою мірою історична свідомість американців, що займає особливе місце в системі їх духовних цінностей, відображена в науці державного управління.

Політична еліта США дотримується думки, що апеляція до уроків історії державного управління призначена для «споживання» пересічними громадянами, яким притаманні прагматизм та нелюбов до абстрактного теоретизування, допомагає їй здійснювати вагомий вплив на свідомість американців. Такий погляд став фундаментом сучасної політичної ідеології в країні, яка є лідером Заходу. Визнаний авторитет суспільствознавців США Д. Бурстін стверджує, що Америка ніколи не мала справді великого політичного мислителя або філософа [197, с. 182-185]. Тому їхні ідеологічні функції традиційно виконувалися істориками, особливо спеціалістами з історії державотворення. А щоб просторові історичні екскурси політичних діячів США, включаючи й президентів, котрі неодноразово зверталися до народу з приводу епохальних змін у внутрішньому і зовнішньополітичному становищі цієї країни, впливали на звичайних громадян, останнім нагадували про причетність пращурів та й їх самих до вирішення найважливіших питань суспільного життя засобами самоврядування. Притому пращурам американців були начебто притаманні «поміркованість, компроміс і традиціоналізм» [197, с. 32].

Слід зазначити, що сучасна американська наука історії держави і права США розвинена достатньо добре. До того ж вона є різноманітною. Провідними американськими вченими висунутий ряд методологічних принципів вивчення цієї проблеми, наприклад гіпотеза «фронтіру» [304, с. 3-8]. Вона висуває внутрішнім стимулом розвитку американської цивілізації перманентний рух американців на захід від Атлантичного океану та побудову на засвоєних ними землях власних самоврядних структур як прояв демократії. Провідні позиції в сучасній американській історіографії державотворення належать апологетичному напряму, який визнає наріжним каменем своєї науки «американську винятковість». Вона призначена для обґрунтовування «обраності» американського народу, який нібито здійснив унікальний демократичний експеримент з вирішення найважливіших проблем, починаючи з того часу, коли пращури сучасних американців перебували під британською юрисдикцією [308, с. 190].

Після закінчення Другої світової війни крах колоніальних імперій змушував учених і політиків до серйозних пошуків шляху подолання наслідків цього процесу, зокрема й за рахунок переосмислення колоніального минулого. Це й викликало до життя теорію «погоджених інтересів» (консенсусу), яка проголошувала єдність американського суспільства щодо докорінних питань буття на всіх етапах розвитку демократичної (тобто буржуазної) державності.

Основи цієї теорії було розкрито в монографії «Американська політична традиція» відомого американського історика і політолога Р. Хофстедтера: «Загальне надбання головних політичних традицій у США - це віра в право власності та філософію економічного індивідуалізму, в цінність конкуренції й у те, що економічні доброчесності капіталістичної культури завжди є невід’ємною властивістю людей... Святість приватної власності була гранітним фундаментом символу віри в американську політичну ідеологію... Завдання політики, проголошує означене кредо, - захищати світ конкуренції, за необхідності заохочуючи його або ліквідуючи випадкові зловживання в ньому, однак не підривати його будь-якими планами колективістських дій» [409, р. VIII]. Природно, що під час виходу США зі світової економічної кризи теоретичною опорою американської консервативної та, частково, ліберальної історико-правової науки стало неокантіанство. Його вплив відчувається на зображенні процесу розвитку інститутів влади, створених у британських колоніях, що його здійснено в працях відомих консервативних дослідників історії держави і права Сполучених Штатів У Вошборна та М. Харіса [403; 530-532]. Консервативний підхід до історії американської державності був оприлюднений Т. Тейтом у його праці «Чезапік у сімнадцятому столітті» [519], М. Швайцером - у монографії «Звичай і контракт: хатнє господарство, адміністративні органи й економіка в колоніальнії Пенсільванії» [505].

Згодом подібні ж підходи до політичної традиції колоніальної Америки було продемонстровано у праці С. О’Браєна «Американські політичні лідери: від колоніальних часів до сучасності» [481].

Зрозуміло, що американська історична традиція завжди вимагала від фахівців з історії держави і права США якомога менше зосереджуватися на «виразках» капіталізму епохи засвоєння Північної Америки переселенцями з країн Європи. Проте іноді навіть консервативні вчені не могли надто точно слідувати цій аксіомі. Ось чому ліберальна історико-правова наука США в повоєнний період прагнула уникнути суто позитивних оцінок органів влади колоніального періоду, хоча й захоплювалася іноді діяльністю відомих представників тодішньої демократії, таких як, скажімо, місіонер Р. Вільямс. Це відображено в роботах О. Вінслоу, Ц. Кові, П. Мілера та Г. Чапека [359; 365; 463; 540; 541]. Такий підхід до вивчення інститутів плантаційного рабовласництва простежується у працях видатного американського історика Р. Морріса. Після Другої світової війни він розпочав вивчення законодавства про організацію праці в Америці у зв’язку з розвитком економічних і соціальних процесів. Результат пошуків Морріс виклав у монографії «Управління і праця в ранній Америці» (1981), яка є зразком ліберальної історіографії [476]. Дуже важливі висновки наукового аналізу розвитку колоніального права в Британській Америці він виклав у книзі «Дослідження в галузі американського колоніального законодавства» [477].

Класикою ліберальної думки в галузі аналізу формування регіональної влади Британської Америки стала фундаментальна праця Д. Бурстіна «Американці: колоніальний досвід» [197; 343]. Згодом Бурстін надрукував ще дві книги - «Американці: національний досвід» і «Американці: демократичний досвід», що продовжили історію американської державності до наших днів. Праці Бурстіна удостоїлися найпрестижніших американських премій - Банкрофта, Пар- кмена та Пулітцера. Цей автор, юрист за фахом та історик держави за покликанням, дав скрупульозний аналіз закономірностей розвитку регіональних органів влади в британських колоніях. Вплив його концепції відчувається у змісті дослідження Д. Мервіка про заселення території південних колоній Британської Америки англійськими плантаторами-рабовласниками, які вичавлювали додаткову вартість з тимчасових білих рабів, що однак не засмучує американського науковця [458]. Саме це є природним для історика держави і права США Г. Морейса, який опублікував апологетичний твір «Боротьба за американську свободу» [466] і соціолога Л. Карра, автора дослідження «Колоніальне чезапікське суспільство» [357]. Подібні погляди були притаманні автору монографії «Закон волі й закон рабства» Д. Херду [411] та його однодумцеві Дж. МакЛіну, який надрукував працю «Історичний нарис життя шотландських горців в Америці» [448].

Зрештою Морріс, Бурстін та інші фахівці заснували «Американський часопис правничої історії», який виходить у Нью-Йорку. Там друкували статті про правове регулювання рабства ліберальні вчені. Вони відродили провіденціалізм ранньої доби, вважаючи, що «Бог дав землю в Америці англійцям», аби ті перетворили її на сад. Притому Д. Гол, Д. Грінберг, Д. Демос, М. Дженсен, Д. Джордан, Л. Леві, Л. Мортон, С. О’Браєн заперечували жорстоку суть інституту рабства, хоча й визнали його безумовну необхідність для розвитку підприємництва [373; 397; 401; 420; 424; 436; 478; 481].

В американській історико-правовій науці існує і порівняльно-критичний напрям, який віддзеркалює позиції дрібнобуржуазного радикалізму. Його головним виразником тривалий час була прогресистська школа, інтереси якої зосереджувалися переважно на добі американських революцій. Її засновники Ч. Бірд, В. Л. Пар- рінгтон, Л. Шлезингер-старший висунули тезу про наявність в історії США гострих класових конфліктів, виразом яких стали дві американські революції. Вони однак лише побіжно трактували особливості використання рабства в Америці.

«Американський часопис правничої історії» з часом став фундаментальним науковим виданням. Він містив статті відомих дослідників, що створили асоціацію істориків права США. Ними стали Н. Вейнрайт, Л. Леві, Л. Мортон, Д. Ратмен і Р. Ферріс, які відродили концепцію колоніальної епохи про те, що «Бог дав землю Америки у володіння лише англійцям», котрі внаслідок цього створили там велику демократію [385; 436; 478; 500; 529]. На конкретному прикладі міста Дедхем, що виникло у колонії Массачусетс у середині XVIII ст., дана проблема розвинута у праці К. Локріджа «Місто в Новій Англії» [439]. Цю проблему аналізував і автор монографії «Колоніальна Південна Кароліна: історія» Р. Вейр [533]. До праць американських дослідників примикають подібні дослідження їхніх англійських колег, таких як Ч. Портер [490].

Ліберальні американські дослідники проблеми, які теж друкувалися в зазначеному журналі, відкидали прямолінійне тлумачення особливостей розвитку регіональних владних структур у США колоніальної доби, прагнули пов’язати свої висновки стосовно цієї проблеми з достовірними історико-юридичними фактами. Такі погляди характерні для монографій Д. Алена, С. О’Браєна, Д. Грінбер- га, Д. Демоса, М. Дженсена, Р. Лукаса та Д. Хола [321; 373; 397; 401; 420; 421; 442; 481]. Своєрідний підхід до розгляду політичних інститутів колоніальної Америки продемонстрував П. Бономі, який намагався пов’язати їх із соціальними рухами й релігійними засадами розбудови масової суспільної свідомості [345]. Схожий підхід притаманний і дослідженню П. Лукаса «Долина розбрату: церква і суспільство на берегах річки Коннектикут» [442] та праці М. Гансена «Атлантична міграція» [402]. У такому ж дусі була написана праця Ю. Моргана «Пуританська родина і соціальний порядок» [469]. Цікаве дослідження К. Геріка «Білий сервітут у Пенсільванії» розвинуло уявлення істориків держави і права США про складне переплетіння інституту тимчасового рабства і праці родин пенсільванських квакерів, що стало запорукою досить швидкого розвитку процесу первісного нагромадження капіталу серед членів «Суспільства друзів», що не були в змозі відгородитися від капіталістичних відносин мануфактурної доби [405]. Проте зовсім незвичною для солідних учених є праця К. Брауна, який звалив докупи політичні, релігійні та юридичні виміри раннього американського суспільства, назвав свою монографію «Добрі дружини, непристойні служниці та сексуально занепокоєні патріархи» [349].

Водночас розвивалися й традиції прогресистів через роботи Ч. Бурка, Н. Вейнрайта, С. Віленса, Дж. Вуда, Б. МакКері, Л. Метью- за, Дж. Херста та М. Швайцера [353; 412; 413; 445; 455; 505; 529; 537; 545]. Зазначені дослідники зробили економіку центральним елементом історії права США та ретельно вивчили правові інститути колоніальної доби. Особливості цього напряму досліджень інститутів держави і права США через аналіз стану колоніальної економіки добре ілюструють монографія Дж. Едвіна «Економіка колоніальної

Америки» [381] і фундаментальне дослідження Дж. МакКаскера та Р. Менарда «Економіка Британської Америки» [446]. Свій внесок до розвитку дослідницького напряму сучасних прогресистів зробив П. Рейніш - автор монографії «Англійське загальне право в перших колоніях в Америці» [495].

У руслі поглядів «новітніх» прогресистів Ю. Дженовезе, який дотримувався деяких поглядів К. Маркса на сутність політичної влади, дуже аргументовано показав, що закон виконував у колоніях функцію гегемонії, полегшуючи класове панування тамтешньої олігархії. Цікавим є таке спостереження Дженовезе: «Юридична система... стала інструментом, за допомогою якого передова частина класу, що здійснює управління, нав’язує свій світогляд класу в цілому й усьому суспільству. При цьому закон дисциплінує правлячий клас та спрямовує й утворює маси» [394, р. 26].

Зрозуміло, що поряд з буржуазною історіографією у США існувала й марксистська традиція осягнення такого явища, як інститути держави і права в їх історичному розвитку. Марксистський напрямок американської історіографії був зосереждений на вивченні процесу еволюції трьох найважливіших інститутів держави і права. Ними є політична влада, власність (передусім - приватна) і рабовласництво як основа економічного розвитку Британської Америки. Серед праць американських учених-марксистів помітно виділяються ті, які належать перу Г. Аптекера, К. Лайтфута, А. Рочестер, Ф. Фонера та В. Фостера [180; 256; 281; 305-307]. Наріжним каменем своїх пошуків вони зробили зважений аналіз економічної основи побудови трудових відносин у ранніх США. Марксистська історіографія демонструвала, що бурхливий розвиток землеробства там відбувався у двох напрямах. У Новій Англії й у Центрі помітну роль відігравало натуральне господарство фермерів. Проте на Півдні виникли комерційні господарства, що працювали на замовлення Європи. Тут визріло капіталістично налаштоване землеробство, організаційні й правові особливості якого відображені у працях зазначених авторів.

Американські історики-марксисти продовжили започатковану працями К. Маркса традицію вивчення історії становлення та розвитку державної влади в США як такої, котра на всіх етапах свого існування підтверджувала тезу про державу - знаряддя насильства пануючих класів над безпосередніми виробниками. Особливо чітко цю тезу пропагував у своїх працях В. Фостер. Вінцем марксистського аналізу основних проблем історії американської державності є капітальні праці Фостера «Негритянський народ в історії Америки» та «Нарис політичної історії Америки».

Слід зазначити, що під впливом краху радянської моделі держави і права марксистська історіографія припинила своє існування. У той же час на початку ХХІ ст. під впливом зростання радикалізму американців, що став наслідком курсу США на світове панування, зміцніли консервативні тенденції й апологети американської державності нині виступають з вимогою «переписувати» історію держави і права США, керуючись концепцією «неоконсервативної консолідації» американської нації.

Одна з важливих рис, що характеризують сучасну американську історичну науку, - це так звана методологічна революція, що почалася ще після Другої світової війни. Вона означала засвоєння міждисциплінарного підходу (методик соціології, політології, психології і соціальної психології, антропології та інших гуманітарних наук), а також кількісних методів дослідження. На її хвилі народилися нова соціальна, нова економічна, нова політична, нова робітнича і багато інших нових течій і шкіл. Вони ототожнюють себе з точними науками, претендують на остаточне подолання суб’єктивізму й волюнтаризму в історіографії, зокрема стосовно питань розвитку інститутів держави і права у Британській Америці. На жаль, використання американськими фахівцями структурно-функціонального методу, притаманного політології та соціології, призводить до механістичного опису змін в інститутах держави і права США ранньої доби.

Зауважимо, що критичний підхід до змісту і сутності новітніх досліджень американських і британських фахівців з історії держави і права Британської Америки не може «затьмарити» і певних досягнень у цій галузі наукового пізнання витоків американської державності. Тому треба звернутися до такого роду праць, зосередивши увагу на тому, що апологетичний підхід до історії США в цілому призвів до певного злиття неоконсервативного й ліберального напрямів американської історико-правової науки та поступового занепаду прогресистського напряму.

Серед сучасних праць із проблем політичної влади, власності і рабовласництва у приатлантичних володіннях Англії особливо вирізняються ті, які присвячені проблемам подальшої розбудови політичної влади на загальноамериканському і регіональних рівнях. Саме цим проблемам присвятили свої праці Р. Бімен («Різнобарвність політичного досвіду в Америці вісімнадцятого століття»), Д. Блєк («Молодий Джон Вінтроп»), Р. Данн («Пуритани та янкі»), М. Каммен («Колоніальний Нью-Йорк: історія»), Дж. Конфор- ті («Святі та чужі: Нова Англія в Британській Америці»), Р. Мідл- тон («Колоніальна Америка: історія»), Р. Веллс («Населення британських колоній Північної Америки напередодні 1776 року»), Є. Тейлор («Американські колонії») [333; 338; 363; 380; 427; 460; 520; 534].

Певні наслідки впливу голландського колоніального досвіду в галузі вирішення земельних питань і правового закріплення інституту тимчасового «білого» рабства для Британської Америки після поглинення нею Нових Нідерландів проаналізував Дж. Джаап у книзі «Колонія Нові Нідерланди: голландське поселення в Америці сімнадцятого століття» [415]. Вплив так званого Великого пробудження у галузі розвитку церкви євангельських християн як державного інституту Британської Америки був відображений у монографії Т. Кідда [429]. Питання правового закріплення за Британською Америкою земельної власності, «відтятої» британською колоніальною владою у французів після чотирьох війн за світове колоніальне панування, що відбулися впродовж XVIII ст., були відображені в монографії Е. Фреда [391].

Зрозуміло, що в сучасних США продовжується вивчення плантаційного рабовласництва. При цьому дослідники мають враховувати так звану політкоректність, яка вимагає від них досить обережного підходу до проблеми правового закріплення тимчасового і довічного рабства. Внаслідок цього дослідження М. Брауна («Історія афроамериканців») і Б. Вуда («Рабство в колоніальній Америці») дають сумнівні докази того, що підвалини американської демократії дивним чином не суперечать існуванню варварського правового інституту плантаційного рабовласництва [350; 544].

Дуже своєрідне дослідження, яке підвело риску під існуванням прогресистського напряму вивчення історії держави і права США, 2000 р. опублікував А. Кулікоф. Його назва - «Від британських селян до американських фермерів» - сама по собі вказує на те, що Кулікоф має проаналізувати особливості виникнення фермерського господарства в колоніальній Америці та правового регулювання дрібної селянської земельної власності [432].

Нарешті, слід зазначити, що проблеми розвитку інститутів держави і права, а також локальної демократії (місцевого самоврядування) в Британській Америці були проаналізовані англійськими науковцями Т. Бірном і Дж. Вайтом [355; 536].

2.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Американська та британська історіографія проблеми:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -