§ 1. Історіографія права

У дослідженнях історії розвитку права руських земель Галичина та Волинь привернули увагу вчених не одразу, адже насамперед вивчалися особливості розвитку правових інститутів центральних і південних руських князівств.

Базу для цієї наукової доктрини заклали ще В. Ключевський, M. Владимирський-Буданов у «Обзоре исторіи русскаго права» (1886), M. Ясинський у «Лекціях по внешней исторіи русскаго права» (1898) та M. Максимейко в «Опытъ критическаго изследованія “Русской правды”» (1914). У зазначених роботах ці автори не описували окремо Галицькі та Волинські землі, а розглядали їх у складі всієї Русі. Однак, незважаючи на таку загальну наукову позицію, В. Ключевський, M. Владимирський-Буданов і M. Ясинський відзначали й деякі особливості у формуванні та діяльності державних органів, зокрема те, що роль віча та боярської ради в Галичині відрізнялася від інших руських земель. M. Грушевский у своїй «Історії України-Руси» дотримується дещо іншої думки, уважаючи ці землі невід’ємними від усіх інших, а їхній розвиток тісно пов’язаним з іншими територіями Русі. У своїй роботі він також заперечує особливу значущість віче в Галичині та на Волині.

Однак за радянських часів спеціальні дослідження відмінностей у розвитку правових інститутів західних земель та їх наближеність до відповідних західноєвропейських моделей майже не проводилися. У класиків історико-правових наукових розробок цього часу, а саме: Б. Грекова, А. Зиміна, В. ІІашуто, Я. ГЦапова, C. Юшкова та інших, за- хідноруські землі розглядаються лише в контексті та тісному зв’язку з південноруськими, часто взагалі без акцентування на них окремої уваги.

Безперечно, величезну цінність для сучасників становлять монографії та розробки видатних юристів та іслориків із зазначеної теми: Б. Греков «Киевская Русь» (1953); А. Зимін «Правда Русская» (1999); В. Мавродін «Возникновение феодальных отношений у восточных славян. Древнерусское государство — Киевская Русь» (1957); «Народные восстания в Древней Руси» (1961); В. Пашуто «Внешняя политика Древней Руси» (1968); В; Пашуто, Б. Флоря, А. Хорошкевич «Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства» (1982); Б. Рыбаков «Киевская Русь и pyc-

ские княжества XIl-XIII ст.» (1982); Я. Щанов «Государство и церковь Древней Руси» (1989). Ці роботи є грунтовними та якісними дослідженнями, у яких використано фактичний і літописний матеріали. Разом із тим усі вони написані в радянський період, проте багато тверджень і концепцій їхніх авторів зазнали значного впливу радянської доктрини та ідеології.

Останнім часом, з використанням нових методів, архівних і закордонних матеріалів без обмежень та ідеологічних навантажень, дослідження західноруських земель стати дуже актуальними та збагатилися розробками В. Єрмолаєва, В. Заруби, M. Котляра, А. Майорова, О. Моці, В. Момотова та інших, у яких автори розглядають Галичину та Волинь окремо з їхніми особливостями та вказують на відмінності розвитку їх історії, політики та суспільства, правових інститутів щодо інших руських земель.

В. Єрмолаєв у своєму дослідженні «Вищі представницькі органи влади в Україні (історико-правове дослідження)» (2005) аналізує структуру, роль і діяльність віче в різних землях Русі, у тому числі й на Волині та в Галичині. Він відзначає високе становище віче, його значну роль у державних подіях і висловлює тези подібності віче Галичини та Волині з аналогічними органами сусідніх європейських держав.

Інша сучасна розробка В. Заруби «Держава і право Київської та Галицько-Волинської Pyci (кінець VIII — початок XIV ст.)» (2007) теж зазначає про особливий статус боярства в Галичині й на Волині та особливу форму князівського правління — дуумвірат князів-братів Данила та Василька Романовичів, Лева I Даниловича і Володимира Васильковича, Андрія та Лева II.

M. Котляр у монографії «Древнерусская государственность» (1998) відзначає особливості формування феодальних відносин у Галичині та на Волині, специфіку аллодного та феодного землеволодіння, роздачу бенефіцій князями та боярами тощо.