<<
>>

Історіографія курсу

Знання про історію цивілізації, що склалася на теренах сучасної України, сягають сивої давнини. Відомості про нашу країну та її людність містять твори античних і візантійських авторів, ранньосередньовічні європейські й арабські хроніки.

Значне місце серед них належить Г еродоту, який у У ст. до н.е. присвятив дослідженню Скіфії одну з книг своєї багатотомної “Історії”.

Перші спроби дослідити виникнення давньоруської держави і права були здійснені в літописах на початку ІІ тисячоліття. Упорядник і редактор першого з відомих літописів - «Повісті минулих літ» (бл. 1113 р.) чернець Києво-Печерського монастиря Нестор відводить давньоруській державі центральне місце, пов’язує історію Київської Русі зі світовою. Зауважимо: призначення влади князя він убачає в тому, щоб «правду діяти на цьому світі, у правді суд судити». Цілком імовірно, що і раніше були намагання відповісти на питання «откуда есть пошла земля Руська». Недаремно серед джерел «Повісті», окрім грецьких хронік та місцевих переказів, за твердженням академіка О. Шахматова, були давньоруський літописний звід 1037-1039 рр. та два київських - 1073 і 1095 рр., які не збереглися.

Важливим джерелом для пізнання державно-правового розвитку України є також мемуарно-історична література XVI - першої половини ХѴІІ ст. (мемуари М. Литвина, «Щоденник» Е. Лясоти, «Опис України» Г. Боплана та ін.). 1647 р. у друкарні Києво-Печерської лаври вийшов «Синопсис» - перша друкована праця з історії України. Видатними працями з історії держави і права України, які з’явилися у ХУШ ст., є козацькі літописи С. Величка, Г. Граб’янки. В них зображено побут, устрій, військова організація козацтва, причини повстань і визвольної війни проти іноземного панування.

Науковий погляд на розвиток історіографії української держави і права започаткувала «Історія Русів» невідомого автора (90-ті роки ХѴІІІ ст.). Автор оглядає історію України з найдавніших часів, а історію княжих часів - як самостійне державне життя під управою київських князів. Стверджується, що козаки - прямі нащадки русів, й обґрунтовується, відтак, право українського народу на самостійний державно-політичний розвиток. Вперше використано архівні джерела у фундаментальній 4-томній праці «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського (1822 р.). Плідно працювали над проблемами української державності М. Маркевич, М. Максимович, П. Куліш. Ідеї окремішності української політичної історії, непорушності національних прав українців, української національної демократії обстоював у своїх працях М. Костомаров.

Порівняно з іншими галузями юридичних знань, історія держави і права України є відносно молодою наукою. ЇЇ становлення здебільшого пов’язується із зверненням науковців у ХІХ ст. до вивчення національних і регіональних особливостей державно-правового розвитку на українських землях в контексті загальної історії держави і права. Пожвавлення інтересу до історії українського права викликала робота кодифікаційних комісій. З’являються праці І. Даниловича «Огляд історичних відомостей складання Зводу місцевих законів західних губерній» (1837), П. Данєвського «Про джерела місцевих законів деяких губерній та областей Росії» (1847).

Значна робота з вивчення історії українського права проводилась на історико-філологічних та юридичних факультетах університетів Києва, Одеси, Харкова.

Першим у Російський імперії висловив думку про необхідність вивчення руського права у порівнянні з правом слов’янських і германських народів М. Іванишев, який у 1838 - 1865 роках працював в Університеті св. Володимира на посадах професора, завідувача кафедри, декана юридичного факультету та ректора. Йому належить пріоритет у дослідженні общинних (копних) судів, державної унії Польщі і Великого князівства Литовського, правової природи шляхетських сеймиків. М. Іванишев віднайшов і проаналізував низку юридичних документів, серед яких важливе джерело русько-литовського права „Устава на волоки” (1557 р.).

Серед перших досліджень у галузі історії права давньоруської та литовсько-руської доби - праці ректора Новоросійського (Одеського) університету Ф. Леонтовича. Його наукові дослідження базувалися на досконалому знанні історичних джерел, історико-правової літератури. Серед численних праць з історії литовсько-руського права: „Руська Правда і Литовський статут” (1864), „Джерела русько-литовського права” (1894), „Правоздатність литовсько-руської шляхти” (1911) та ін. Не втратили актуальності його праці з історії давньоруського права: „Джерела з історії слов’янських законодавств” (1866), „Звичаєве право південних слов’ян” (1873), „Історія руського права” (1902) та ін. Ф. Леонтовичу належить першість наукового висновку про наступність положень Руської Правди в Литовському Статуті, що стало основою концепції західноруського права.

Дослідженням з історії права давньоруської і литовсько-руської доби була присвячена наукова діяльність професора Університету св. Володимира М. Владимирського-Буданова. Його фундаментальні праці заклали підвалини історії права як галузі вітчизняної юридичної науки. Передусім, це „Обзор історії руського права”, що вийшов сімома виданнями у 1886-1915 рр. та „Хрестоматія по історії руського права”, три випуски якої вийшли протягом 1872-1875 рр.

У 1879 р. професор Університету св. Володимира О. Кістяківський вперше зібрав, систематизував і опублікував зі своєю передмовою видатну пам’ятку українського права - «Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року.».

Палким прихильником історичної школи права в Україні був професор Університету св. Володимира в Києві В. Антонович. Єдиним джерелом влади він вважав народ, засуджував станові привілеї, віддавав перевагу „вічовому принципу широкого демократизму” та вимагав повного підпорядкування держави громадянському суспільству. В. Антоновичу належить видатний внесок в у розробку проблем історії козацтва, гайдамаччини, селянства, міщанства, шляхетства, духівництва.

Центральне місце серед істориків України кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. належить М. Грушевському, який в роботі „Звичайна схема «русской» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства” обґрунтував історичну закономірність здобуття Україною державності. Його історико-правові погляди виходять з розуміння українського історичного процесу, який розглядався ученим у контексті єдиного культурного потоку на тлі еволюційного розвитку людства. М. Грушевський - родоначальник української історичної школи, творець новітньої концепції суспільної історії України, яку він виклав у капітальній праці - „Історія України-Руси” (1898-1936), а також у ґрунтовних дослідженнях „Нариси історії українського народу (1904)”, „Ілюстрована історія України” (1911) та ін.

У радянський період процес вивчення історії української держави і права має свої особливості. Подальшому його розвитку сприяло повернення у 1924 р. М. Грушевського в Україну. Під його керівництвом в Академії наук досліджувалася не тільки історія української держави, а й історія українського права.

Вагомий внесок у розвиток української історико-правової науки внесла „Комісія для виучування історії західноруського і українського права ВУАН” (1919-1934 рр.), яку спочатку очолював Ф. Тарановський, а з 1920 року - М. Василенко. До складу комісії на різних етапах її роботи входили: С. Борисенок, А. Кримський, О. Левицький, М. Максимейко, О. Малиновський, Л. Окіншевич, М. Слабченко, І. Черкаський та ін. Результатом її плідної роботи стали 8 томів (тираж 7 тому було знищено з ідеологічних міркувань) «Праць комісії для вивчення історії українського права», які містили результати дослідницьких робіт, науково-полемічні та бібліографічні матеріали. Комісією було підготовлено і в 1928 р. видано перший том „Матеріалів до історії українського права”, в якому опубліковано пам’ятки українського права „Суд і розправа в правах малоросійських”, „Процес короткий приказний”, „Інструкція судам 1730 р.” та ін. Другий том „Матеріалів до історії українського права” був заборонений в 1930 р. на стадії друку. Крім того членами комісії було підготовлено велику кількість праць, опублікованих у наукових збірниках ВУАН, наукових і фахових юридичних часописах.

Значну роботу з вивчення архівних документів, етнографічних матеріалів правового характеру, а також по збиранню і дослідженню матеріалів звичаєвого права здійснила „Комісія для виучування звичаєвого права України ВУАН” (1918-1934 рр.). Члени комісії підготували низку наукових праць, присвячених аналізові ролі звичаєвого права на різних етапах історичного розвитку України, впливу звичаєвого права на Руську правду, Литовські статути та інші джерела права України. Після обрання головою комісії О. Малиновського, крім вивченя дореволюційного звичаєвого права, зусилля членів комісії спрямовувалися також на „революційне звичаєве право”, тобто нові звичаї і традиції.

У 30-х роках важливих результатів у вивченні кодифікації українського права першої половини XVIII ст. досяг В. Мєсяц. Репресії проти української інтелігенції і диктат більшовицької ідеології, що посилилися в 30-ті роки, перервали плідну працю українських дослідників.

У цей же період у Галичині продовжували діяльність з вивчення історії українського права В. Заїкін, I. Крип’якевич, Я. Падох, М. Чубатий та ін. Вагомий внесок у дослідження історії держави і права України зробили вчені української діаспори Д. Дорошенко, Р. Лащенко, О. Оглоблін, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко, С. Шелухін, В. Юрченко, А. Яковлів та ін.

В умовах тоталітарного сталінського режиму історія української держави і права спеціально не досліджувалася. В передвоєнні та перші повоєнні роки історико-правові дослідження майже виключно пов’язані з працями С. Юшкова, який здійснив розгорнутий аналіз текстів „Руської правди”, Статуту кн. Володимира та інших пам’яток давньоруського права. Однак уже у другій половині ХХ ст. над проблемами історії держави і права України працюють такі вчені, як Б. Бабій, А. Дубровіна, В. Кульчицький, П. Михайленко, А. Пашук, А. Рогожин, Ар. Ткач, П. Щербина, С. Фукс та ін. В результаті плідної діяльності колективів істориків права з’являються фундаментальні праці: Історія держави і права Української РСР (1917-1960) / Ред. В. Корецький та ін.- К., 1961; История государства и права Украинской ССР (1917-1973) / Ред. Б. Бабий и др.- К., 1976; История государства и права Украинской ССР: В 3-х т. / Ред. Б. Бабий и др.- К., 1987. Проте остання праця залишилася незавершеною: третій том, що охоплює період з 1938 по 1987 рр., не вийшов.

Зважаючи на гостру потребу в нових історико-правових дослідженнях, нині цю тематику активно вивчають вчені Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, Одеської національної юридичної академії, юридичних факультетів Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Львівського національного університету ім. І. та ін.

З’явилося чимало праць з історії держави і права України, в яких подається й аналізується величезний фактичний і літературний матеріал, діалектично поєднується узагальнення з ретельним висвітленням особливостей розвитку української державності та права (Історія держави і права України / За ред. Рогожина А. Й.: У 2-х ч.- Харків, 1993-1996. Перевидання в К., 1996; Історія держави і права України / За ред. Гончаренка В. Г.- К., 1996; Історія держави і права України / За ред. А. С. Чайковського.- К., 2000; Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка.- К., 2001; Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України 1917-1920 рр.- К., 1997; Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія Держави і права України. -., 2001; Музиченко П. П. Історія держави і права України.- К., 2000; Українське державотворення: невитребуваний

потенціал: Словник-довідник / За ред. О. М. Мироненка.- К., 1997; Правова ідеологія і право України на етапі становлення талі тарного режиму (1929-

1941) / Відп. ред. О. М. Мироненко, І. Б. Усенко. - К., 2001. та ін.).

За останні роки видано ряд збірників документів (Собрание малоросійских прав 1807 г.- К., 1992; Права, за якими судиться

малоросійський народ 1743 р.- К., 1997 та ін.), хрестоматій (Історія держави і права України: Хрестоматія / За ред. О. О. Шевченка.- К., 1996; Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. / За ред. В. Д. Гончаренка.- К., 1997), перевидано раритетні видання (Лащенко Р. Лекції по історії українського права. - К., 1998 та ін.).

Під егідою Інституту держави іправа ім. В. М. Корецького НАН України видано десятитомну Антологію української юридичної думки, яка увібрала в себе кращі здобутки вітчизняних правознавців ХУІІІ-ХХ століть (Антологія української юридичної думки : в 10 т. / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К. : Юридична книга, 2002-2005). Відкривається вона томом, у якому представлені праці із загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права. У другому томі подано праці відомих вітчизняних юристів ХІХ-ХХ століть, присвячені дослідженню видатної пам’ятки політико-правової культури України - Руської Правди: істрії її створення, джерелам, змісту та системі. Третій том містить праці з історії держави і права України козацько-гетьманської доби. Зміст Антології побудовано як за тематичним, так і за галузевим принципом. Нею в історичній ретроспективі охоплено всі основні галузі права - конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, тощо.

Результатом значної за обсягом наукової праці колективу авторів, істориків права з Харкова, Києва, Львова став двотомний академічний курс з історії держави і права України, який рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти (Історія держави і права України. Академічний курс: Підручник. В 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина.- К., 2000.). За значний внесок у розвиток української історико-правової науки авторський колектив підручника було удостоєно Державної премії України в галузі науки і техники.

Сьогодні, як слушно зауважує авторитетний історик права І. Усенко, «і громадськість, і науковці все більше консолідуються навколо ідеї, що не можна штучно перекреслювати жодного періоду нашої непростої історії. Слід відзначити, що сучасна незалежна Україна, шо постала перед світом у 1991 р., є спадкоємцем всієї правової спадщини, яка протягом віків створювалась на українській землі».

* * *

Завдання для самостійноїроботи

1. Що є предметом та об’єктом курсу «Історії держави і права України»? З’ясуйте різницю між предметом і об’єктом науки.

2. Розкрийте методологічні засади курсу «Історії держави і права України». Охарактеризуйте основні світоглядні підходи, принципи та систему методів історико-правової науки.

3. У чому полягає зв’язок «Історії держави і права України» з іншими юридичними дисциплінами?

4. Розкрийте основні завдання курсу «Історії держави і права України».

5. Назвіть основні підходи до періодизації курсу «Історії держави і права України». В чому полягає їх принципова відмінність?

6. Які періоди «Історії держави і права України» можна виокремити, виходячи із сутності предмета цієї науки? В чому полягає їх основний зміст?

7. Охарактеризуйте донауковий період історіографії державно-правового розвитку України.

8. Науковий погляд на розвиток історіографії української держави і права припадає на... . Закінчіть речення. Які праці даного періоду вам відомі і хто їх автори?

9. У чому полягали особливості вивчення державно-правового розвитку України в радянський період?

10. Охарактеризуйте сучасний період розвитку «Історії держави і права України».

11. Занотуйте бібліографічні дані підручників, навчальних посібників та додаткової літератури з історії держави і права України. Поцікавтесь, ци є вони у бібліотеках, які ви відвідуєте. Заплануйте найближчим часом первісне ознайомлення з цими виданнями.

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України : підручник. / В.М. Іванов - К. : КУП НАНУ,2013. - 892с.. 2013

Еще по теме Історіографія курсу:

  1. Бібліографія
  2. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  3. Сину Даніїлу присвячується
  4. Виникнення й розвиток загальної історії держави і права
  5. Вітчизняна наука загальної історії держави і права
  6. Джерела та література
  7. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІНОІ РОБОТИ
  8. СПИСОК ФАХОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ (БІБЛІОГРАФІЯ)
  9. Додаток 2 Довідки про президентів США
  10. Американська та британська історіографія проблеми
  11. З М І С Т
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -